Увага! Етикетна компетенція!

Показувати пальцем на людей неввічливо.

4. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин, інших людей (їх-

ню форму, рухи, розміри). Ними користуються в тих випадках, коли не вистачає

слів чи необхідно підсилити враження і вплинути на слухача наочно.

5. Жести-символи інформують про певні дії, властивості, наміри тощо. Такі жес-

ти не мають нічого спільного з діями, про які вони сигналізують. Наприклад,

піднесена рука з випрямлени­ми пальцями – «прошу слова». До жестів-симво-

лів належать умовні жести вітання, прощання, заклик до мовлення, перед­чуття

приємного.

Наведемо поширені жести і їх тлумачення:

Ø пальці рук зціплені – знак розчарування і бажання співрозмов­ника прихова-ти своє негативне ставлення;

Ø прикривання рота рукою – слухач розуміє, що ви говорите неправду;

Ø почухування і потирання вуха – співрозмовник наслухався і хоче вислови-тися;

Ø потирання скронь, підборіддя, прикривання обличчя руками – особа не на-лаштована розмовляти в цей момент;

Ø людина відводить очі – підтвердження того, що вона щось при­ховує;

Ø схрещення рук на грудях – людина нервує, краще розмову за­кінчити чи перейти на іншу тему;

Ø схрещення рук і тримання пальців у кулаці – людина налашто­вана вкрай вороже;

Ø відтягування комірця – людина гнівається або дуже схвильована;

Ø вказівний палець спрямований прямовисно до скроні, а вели­кий підтримує підборіддя – негативне або критичне ставлення до почутого;

Ø руки за головою – впевненість, перевага над співрозмовником;

Ø потирання ока – людина говорить неправду;

Ø тримання рук за спиною – впевненість у собі.

Поза теж має комунікативний сенс і репрезентує не тільки душевний стан люди-ни, але й її наміри, налаштованість на розмову.

Постава — звичне положення тіла людини під час сидіння, ходіння тощо; властива манера триматися. По­зи формуються тілом, руками, ногами і символі-зують соціальний стан або конкретну ситуацію, в якій перебу­ває людина. При-кладом пози як символу соціального стану можна назвати «позу шерифа»: роз-ставлені ноги, високо підняте підборіддя, оперті на стегна руки. Якщо у такій позі керівник зустрічає підлеглого, того, очевид­но, чекає неприємна розмова.

У діловому спілкуванні частіше спостерігаються пози, які відображають на-лаштованість його учасників. Наприклад, якщо співрозмовник зручно сів у кріслі, послабив краватку, розстібнув ґудзики піджака, це сиг­налізує про намір добро-зичливого спілкування, оскіль­ки він демонструє відкритість, настрій на плідну спів­працю. І навпаки, скуті рухи свідчать про напруженість у розмові.

Поза – це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає лю­дина. Виріз-няють «закриті» й «відкриті» пози. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, на­хилятиметься в його сторону, повернеть-ся до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати – то відійде назад, стоятиме напівобернувшись. Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде на­пружена, якщо не потрібно підкреслювати свій статус – займе спокійну не-вимушену позу.

І насамкінець, хода людини, тобто стиль пересування, теж на­лежить до важ-ливих невербальних засобів спілкування. За ходою можна впізнати емоційний стан співрозмовника – гнів, страждання, гордість, щастя.

Хода тяжка, коли людина гнівається, легка – радіє, в’яла, пригні­чена – страж- дає. Найбільша довжина кроку, коли людина почувається гордо.

Умовні сигнали — побудовані на основі усного мов­лення системи передаван-ня повідомлень за допомогою жестів, зрозумілих лише для певного кола осіб. Як пра­вило, такі сигнали виробляються у вузьких професій­них групах.

У процесі ділового спілкування необхідно намага­тися контролювати зов-нішні прояви власних емоцій і правильно тлумачити міміку, пози, жести співроз-мов­ника, доповнюючи отриману словесну інформацію невербальною.

Загальноприйнятими формами ділової комунікації у роботі є ді­лові бесіди, наради, збори, переговори, конференції, різ­номанітні ділові зустрічі.

У традиційних жанрах ділової комунікації (публічна промова, інтерв’ю, ко-ментар, консультація) у нових умовах реалізуються комунікативні стратегії фірм або ділових парт­нерів, що вимагають не тільки уміння самопрезентації, але й уміння пропагувати філософію компанії, організа­ційні цінності, корпоративну культуру, а також знання споживчого, фінансового ринку, контактних аудиторій, структур влади і т.п. Багатоцільовий характер цих жанрів вимагає своїх комуніка-тивних стратегій, технологій, про­цедур і операцій.

Специфічними жанрами ділової комунікації можна вважати суперечку, дис-кусію, полеміку, дебати, що най­частіше є складовими таких форм ділового спіл-кування, як наради, збори і конференції, але можуть мати і само­стійне значення.

Особливості кожної форми ділової комунікації вклю­чають такі критерії:

Ø мету проведення (навіщо?);

Ø континґент учасників (хто? з ким? для кого?);

Ø регламент (як довго?);

Ø комунікативні засоби реалізації намірів (як?);

Ø організацію просторового середовища (де?);

Ø очікуваний результат (який? що «на виході»?).

аспектів бесіди.

Окрему систему становлять ритміко-інтонаційні невербальні за­соби: інто-нація, гучність, темп, тембр, тональність. Радість і недовіра зазвичай передаються високим голосом, гнів і страх – також досить ви­соким голосом, але в більш широ-кому діапазоні тональності, сили і ви­соти звуків. Горе, сум, втому передають м’яким і приглушеним голосом.

Темп мовлення теж відтворює певний стан людини: швидкий – пере­живання і стривоженість; повільний – пригнічення, горе, зарозумілість чи втому.

До такесичних засобів спілкування відносять і динамічні дотики у формі по-тиску руки, поплескування по плечах, поцілунку. Доведено, що динамічні дотики є не лише сентиментальною дрібницею спілку­вання, а й біологічно необхідним за-собом стимуляції. Вони зумовлені багатьма чинниками: професійним статусом партнерів, віком, статтю, характером їх знайомства.

Такий такесичний засіб як поплескування по плечу можливий за умови близьких стосунків партнерів спілкування.

Потиск руки може бути трьох типів: домінантним (рука зверху, долоня роз-вернута вниз), покірним (рука знизу, долоня розвернута вверх) та рівноправне.

Екстралінгвістична система – це наявність під час спілкування пауз, а також різних вкраплень у голос – сміху, плачу, покашлювання, зітхання. Ці засоби допов-нюють словесні висловлювання.

Спілкування завжди просторово організоване. Американський антро­полог

Е. Холл увів термін «проксеміка», що означає «близькість». Вчені виокремлюють чо-тири дистанції між учасниками спілкувального акту:

· інтимна (від 0 до 45 см) – спілкування з дітьми, дружиною, коханими, ко-ханими, найближчими друзями;

· особиста (від 45 до 120 см) – спілкування під час зустрічей, на вечірках, у кулуарах конференцій тощо;

· соціальна (суспільна) (від 120 до 400 см) - міжособистісне спілкування з малознайомими людьми;

· громадська (відкрита) (від 400 до 750 см) виступ лектора перед аудиторією.

Проксеміка – це не тільки відстань між спілкувальниками, а й конфігура-ція, яку вони творять. Якщо спілкувальники сидять на­впроти, вони частіше конф-ліктують. За звичайної розмови доцільно розташовуватися під кутом один до од-ного. Під час ділової зустрічі сідають з одної сторони столу. Незалежна позиція визначається у роз­ташуванні по діагоналі.

В В А

А А

В

А В

На багатолюдних заходах зазвичай ставлять на столах картки з прізвищами запрошених.

Отже, щоб успішно здійснювати професійну діяльність, треба знати і вміти розпізнавати (читати) невербальні засоби спілкування.

БАР’ЄРИ В СПІЛКУВАННІ, ЙОГО РІВНІ

Спілкування – це процес взаємодії принаймні двох осіб, спрямований на взаємне пізнання, на встановлення і розвиток взаємин, надання взаємовпливу на стани, погляди і поведінку, а також на регуляцію їхньої спільної діяльності.

Дуже важливим у спілкуванні є перше враження. Звичайно, перше враження це не завжди остаточний висновок про співрозмовника, але важливо, що із самого початку саме на його основі будується спілкування У кожного із собою є багаж, що складається з уявлень і суджень про людей, про світ, про себе, зі спогадів, із планів, які треба здійснити в майбутньому і ще з багато чого іншого. Саме з цього багажу і виникає образ партнера. Тим самим усе, що є в багажі, може певним чи-ном відбитися в першому враженні про іншу людину. Звичайно, багаж у кожного свій, і тому люди звертають увагу на різні риси і якості навколишніх, використо-вують різні риси своїх загальних представлень і свого досвіду й одержують різний результат.

Питання про ефективність людського спілкування – універсальне.

Бар’єри спілкування можуть бути зв’язані з характерами людей, їх прагнен-нями, поглядами, мовними особливостями, з манерами спілкування. І причини багатьох конфліктів, взаємних розбіжностей і невдоволення людей як в особистій, так і в професійній сферах не в останню чергу криються саме в нерозумінні при-йомів ефективного спілкування, у невмінні ними користатися.

У цілому основними умовами будь-якого практичного спілкування є уміння і навички людини у використанні так званих розуміючих і директивних прийомів реагування при взаємодії з іншими людьми. Ефективне спілкування повинне міс-тити в собі розуміючі і директивні прийоми реагування і по можливості виключа-ти агресивні і принизливо-поступливі реакції при взаємодії з іншими людьми. Але усі ці види спілкування, хочуть цього співрозмовники чи ні, можуть і, не рідко, включають у себе найрізноманітніші бар’єри спілкування.

Уникнення – це такий тип бар’єру під час спілкування, коли спостерігаєть-ся уникнення джерел впливу, відхилення від контакту з партнером, при якому взагалі ніяке спілкування стає неможливим. Визначивши партнера як небезпечно-го в якомусь відношенні, «чужого», людина просто уникає спілкування з ним, чи якщо зовсім ухилитися неможливо, додає всі зусилля, щоб не сприйняти його по-відомлення. З боку цей «захист» дуже добре помітний – людина неуважна, не слу-хає, не дивиться на співрозмовника, постійно знаходить привід відвернутися, ви-користовує будь-який привід для припинення розмови.

Уникнення як вид захисту від впливу виявляється не тільки в уникненні лю-дей, але й у відхиленні від визначених ситуацій, таких, в яких може виникнути небезпека «шкідливого» впливу. Таким чином, найпростіший спосіб захисту від впливу – уникнути зіткнення з джерелом цього впливу.

Авторитет. Дія даного типу бар’єру спілкування полягає у тому, що, роз-діливши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє в цьому другим. Авторитетним людям виявляється повна довіра і стосовно їхньої мови контрсугестія «не працює». Зате всім іншим, кому в авторитетності відмовлено, довіри немає ніякої, і, отже, те, що вони говорять, не має ніякого значення. Таким чином, довіра і недовіра «залежать» не від особли-востей переданої інформації, а від того, хто її подає.

У зв’язку з такою дією авторитету дуже важливо знати, відкіля цей бар’єр береться, від чого залежить присвоєння конкретній людині авторитету. Очевидно, тут можна знайти багато різних «основ». Це може бути і соціальний стан (статус) партнера, його перевага по важливому в даний момент параметру, приналежність даного партнера до реальної «авторитетної» соціальної групи, чи його привабли-вість у визначених ситуаціях, добрі стосунки до адресатів впливу, приналежність до важливих груп, яким безумовно довіряє його співрозмовник.

Нерозуміння. Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформа-ції як небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися від небажа-ного впливу. Досить часто якась потенційно небезпечна для людини інформація може виходити і від людей, яким ми в загальному і цілому довіряємо (від «своїх» чи цілком авторитетних). У такому випадку захистом буде «нерозуміння» самого повідомлення. Будь-яке повідомлення можна не зрозуміти – по результату це те ж саме, що не чути і не бачити, тільки вплив пробуксовує тепер в іншому місці.

Зовнішні бар’єри. На основі проведеного аналізу типів існуючих бар’єрів у спілкуванні можна зробити наступні висновки. Захист від впливу іншої людини в спілкуванні може приймати вид уникнення, заперечення авторитетності чи джере-ла нерозуміння. В усіх випадках результатом спрацьовування того чи іншого ба-р’єрного механізму буде неприйняття впливу – воно не буде сприйняте і, отже, не зробить ніякого впливу. Підставами для захисту є різні ознаки.

Не слід представляти собі ці бар’єри в комунікації як результат свідомого, довільного і спрямованого захисту від впливу. У реальному спілкуванні бар’єри присутні у виді незалежних механізмів, що дані людині для захисту, але їхня дій-сна природа людині не відома.

Очевидно, що, крім зовнішніх бар’єрів, існують ще якісь внутрішні захисти, що визначають відношення людини до вже прийнятної і зрозумілої, але в той же час неприємної, небезпечної інформації.

Внутрішні бар’єри – якісь внутрішні перешкоди проти інформації, що загрожує сильній перебудові всіх уявлень людини, її поведінки.

Зрозуміло, що інформація, яка загрожує перебудовою уявлення про світ, зустрічає опір. Її можна або «викинути», або надати їй інше значення. Це можна зробити різними способами.

Практично для всіх людей важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх правильно розуміли, щоб їх слухали і чули. Тому, важливо знати способи подо-лання бар’єрів.

Керувати ефективністю можуть обидва партнера, що говорить і слухає, і кожний з них може зіграти свою роль як у підвищенні, так, і в зниженні ефектив-ності спілкування.

Подолання уникненнямістить у собі керування увагою партнера, аудиторії, власною увагою.

Подолання логічного бар’єра зв’язано зі знанням ефективності різних ар-ґументів і способів арґументації. Один з найбільш відомих прийомів керування мисленням іншого – це риторичне питання. Для того, щоб бути зрозумілим спів-розмовником, треба по можливості враховувати логіку партнера. Для цього необ-хідно приблизно представляти собі позиції, а також індивідуальні і соціально-ро-льові особливості, тому що прийнятність чи неприйнятність тієї чи іншої логіки для партнера в основному залежить від його вихідної спрямованості Розуміння партнера, адекватне уявлення про його точку зору, цілі, індивідуальні особливос-ті – головна умова для подолання усіх без винятку бар’єрів, тому що чим більше той, хто говорить, рахується з особливостями слухаючого, тим більш успішною буде комунікація. Однак і від слухаючого багато що залежить.

Необхідним фундаментом для підвищення ефективності спілкування «з бо-ку слухаючого» є його бажання слухати і чути, що, у свою чергу, сильно залежить від того, якою бачиться йому ситуація спілкування.

Взагалі методів, прийомів і правил ефективного спілкування розроблено чи-мало, єдиною проблемою тільки залишається те, що більшість з нас просто забу-ває про них, віддаючись своїй людській природі, забуваючи про найважливіші правила спілкування. Тільки одиницям вдається цілеспрямовано і ефективно їх використовувати і знаходити спільну мову з більшістю співрозмовників.

Ефективне спілкування і вміння усувати бар’єри в ньому – це більше, ніж наука, це справжнє мистецтво, яке так потрібне в нашому житті.

СОЦІАЛЬНІ ТИПИ ОСОБИСТОСТІ В ДІЛОВОМУ СПІЛКУВАННІ

У процесі життя і розвитку в певному суспільному середовищі організації

чи підприємстві формуються певні соціальні типи людини, які за характером дії

можна поділити на такі основні.

Виконавець. Діє механічно, особистої ініціативи не проявляє. Як правило, при висуванні на керівну посаду стає формалістом, накладаючи цим відбиток і на стиль управління, і на взаємини та підсумки діяльності.

Соціально активна особистість живе активним життям, широким колом суспільних інтересів, ініціативний. Існує два різновиди таких особистостей: пер-ша – справжня суспільно-активна особистість і друга – зовні показна. Другий

тип – це формальна, мітингово-поверхова, демократична, у соціальному плані – негативна особистість.

Винахідлива особистість. Це людина творчості, з високорозвиненим по-чуттям нового, першовідкривач. За натурою може бути замкнена, а точніше – постійно зосереджена, у пошуку. Має широкий світогляд у ґалузі вузької спе-ціалізації.

Людина творча і людина створююча близькі за способом діяльності до тре-тього типу, хоча відрізняються тим, що не обов’язково самостійно щось відкри-вають чи пропонують, а до вже відомого і відкритого можуть додати елементи новизни саме завдяки творчому підходу до справи.

Це одна із класифікацій соціальних типів працівників. Існують також класифікації соціальних типів підлеглих, керівників («шефів») тощо.

Соціальний тип людської особистості включає ряд якостей і властивостей, які мають неабияке значення в управлінні та підприємстві, у діловому спілкуван-ні. Серед таких позитивних якостей можна виділити:

· вихованість – переконаність;

· уміння володіти собою – такт;

· ввічливість – доброзичливість;

· гуманність і життя як вищі цінності, які необхідно захищати і берегти;

· почуття міри – кредо стародавніх греків;

· гідність – відчуття спільності з іншими, зі своїм народом;

· інтелігентність – активне утвердження ідеалів соціальної справедливості.

Наявність зазначених якостей і властивостей є основою загальноетичної

культури, масштаб і рівень якої не вимірюються жодними величинами, але в житті є неоціненною величиною.

Ні суспільство, ні будь-яка організація не може довго триматися, коли, скажімо:

· закони і накази одного змісту, а вказівки начальника – іншого;

· судять відповідно до статей закону, а вирок виносять згідно з телефонним дзвінком начальства;

· людину призначають не за її ділові та професійні якості, а виходячи із сим-патій вищої посадової особи. Ще гірше, коли таку кандидатуру пропонують зарубіжним факсом («факсований міністр»);

· «вільні» вибори виявляються суцільним обдурюванням.

Правила для кожного працюючого, незалежно від місця в управлінській

ієрархії:

· знай своє місце;

· роби те, що на тебе покладено;

· поводься так, як належить порядній людині;

· не берися не за свою справу.

ОСНОВНІ ВИДИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ: ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП, ДІЛОВА БЕСІДА, СЛУЖБОВА НАРАДА ТА ПЕРЕГОВОРИ

Публічна промова — одна з форм ділової взаємодії у формі монологу допо-відача перед аудиторією. Публічна промова як компонент ділового спілкування повинна бути не тіль­ки переконливою, але й красномовною, доказовою, логіч­ною, продуманою.

Вимоги до публічної промови:

ü промова повинна бути від початку і до кінця захоп­лююче цікавою і корис-ною. Уважні слухачі дуже тон­ко відчувають, коли оратор вичерпав своє красно­мовство і втрачають до нього інтерес;

ü промова повинна бути складена правильно в ком­позиційному відношенні: містити вступ, основну частину і висновок.

Підготовка до публічної промови. Публічна промова ви­магає навіть від дос-відчених ораторів ретельної підготовки, а для початківців це обов’язкова вимога. Підготовка промо­ви є творчою роботою, що приносить її авторові радість й ім-провізаційний азарт. До такої підготовки належить на­самперед обміркована послі-довність всіх етапів роботи.

Античний риторичний канон виділяв 5 етапів підготовки і проголошення промови:

· Інвенція (лат. знаходження, винахід). На цьому етапі збирають і системати-зують необхідний для майбут­ньої промови матеріал.

· Диспозиція (лат. розташування). Автор майбутньої про­мови обмірковує ма-теріал, структурує його, пов’я­зує деталі, готує коментарі до матеріалу.

· Елокуція (словесне оформлення думки). У цій час­тині здійснюється перша редакція ключових слів, стилістичне оформлення головної частини, форму-

лювання виступу і висновки, остаточна редакція тексту.

· Меморіо (лат. запам’ятовування). На цьому етапі не­обхідно подумки осво-їти написаний текст, навіть вив­чити його напам’ять і спробувати освоїти риторич­но, тобто виділити місця, де необхідно зробити па­узу, змінити мо-дуляцію голосу, скористатися жес­тами — надати промові індивідуального ораторсь­кого стилю.

Для ефективного виступу з промовою діловій людині недостатньо тільки обрати її тему, необхідно подумати і про призначення промови.

Поради для ораторів-початківців:

· Обирайте тему, що відповідає вашим пізнанням й інтересам. Обирайте таке коло питань, підготовка до яких може дати вам більше знань, ніж мають ваші потенційні слухачі, або тему з такої області, в якій у вас принаймні не менший досвід, ніж у слухачів. Доповідач повинен володіти широким кру-гозором і мати суспільні інтереси.

· Підбирайте доречну тему. Вибір теми залежить від місця, часу і настрою публіки, від актуальності кон­кретного моменту. Офіційний привід варто іноді ви­користовувати як вихідний пункт для розвитку об­раної вами теми, яка може стати ці­кавішою і важливішою.

· Обирайте тему, що відповідає аудиторії. Тема має бути цікавою, важливою і зрозумілою для слухача. Це залежить насамперед від таких факторів:

· основних інтересів аудиторії;

· групових інтересів;

· актуальних сучасних інтересів;

· конкретних інтересів;

· новизни теми;

· закладених у темі полярних думок.

Обираючи тему необхідно:

1. Перевірити, чи викликає тема достатній інтерес у слухача. Найважчою для

промовця є індиферентна (байдужа) аудиторія. Тому дуже важливим є обрати

ак­туальну для слухачів тему, яка торкається їхніх інтере­сів і провокує потребу

підтримати оратора. Це зале­жить від того, чи здатен доповідач дати відчути

слухачеві, що йдеться про термінові, корисні і бажані дії.

2. З’ясувати, чи здатні слухачі до дії. Для відповіді на це питання необхідно по-

рівняти не тільки інтереси аудито­рії, але також її особливості: наприклад, який

сенс про­понувати слухачам придбати що-небудь, якщо в них не­має засобів або

вони вже зробили те, про що їх просять?

3. Користуватися логічно бездоганною арґументацією, враховуючи при цьому

емоційну культуру слухачів та їхні переконання.

Під час промови оратор може відчувати страх перед аудиторією, зумовле-ний різними чинниками: невпевне­ність у собі, страх, що його не зрозуміють і промова не сподобається слухачеві. Наслідки цього страху вельми при­крі — допо-відач хвилюється і перестає володіти собою і голосом, губиться в інформації, яку хотів повідомити, квапиться, затинається. У таких випадках засобом подо­лання цього страху є наполегливе тренування перед про­мовою і постійна ораторська практика. Позбутися страху допомагає погляд, звернений до аудиторії — вона скла­дається з таких самих людей, і хтось жестом обов’язково викаже свою під-тримку.

Серед індивідуальних форм усного професійного спілкування най­більш поширеною є ділова бесіда.

Бесіда – це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інфор-мації, вирішення важливих проблем.

Бесіда – чи не найскладніший з усіх жанрів усного фахового спіл­кування, оскільки значною мірою це експромт, а для експромту треба мати значний життє-вий досвід, величезний запас теоретичних знань, а також досконало володіти мов-ним етикетом.

Щоб досягти успіху під час бесіди, треба:

§ ретельно готуватися до бесіди;

§ бути уважним і тактовним до співрозмовника;

§ постійно стимулювати у співрозмовника зацікавленість роз­мовою;

§ вміти слухати співбесідника, враховувати його погляди, думки і докази;

§ стежити за реакцією партнера й відповідно корегувати свої дії; висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо; створювати атмосферу довіри, що-би привернути до себе спів­розмовника.

Для того, щоб бесіда була ефективною, не можна:

· перебивати співрозмовника;

· різко прискорювати темп бесіди;

· негативно оцінювати особистість співрозмовника;

· підкреслювати відмінність між особою та співрозмовником;

· зменшувати дистанцію.

Залежно від змісту ділові бесіди можуть виконувати різні функції:

· обмін інформацією;

· формування перспективних заходів;

· контроль і координацію певних дій;

· взаємне спілкування під час вирішення актуальних проблем;

· підтримку ділових контактів на різних рівнях;

· пошук, висунення нових ідей;

· стимулювання дій у новому напрямку;

· розв’язання етичних проблем, що виникли під час спілку­вання.

Існують різні види бесід. Залежно від мети спілкування та змісту бесіди переділяються на:

§ ритуальні;

§ глибинно-особистісні;

§ ділові.

Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:

v індивідуальні;

v групові.

Індивідуальна бесіда – це розмова двох осіб, які прагнуть (обоє або один) до досягнення певної мети. Вона сприяє встановленню між співрозмовниками дружніх стосунків, взаєморозуміння, а також стимулює партнерів до взаємовигідної спів-праці.

Ділова бесіда – це спілкування між особами з метою встановлення ділових стосунків, вирішення ділових проблем або вироблення правиль­ного підходу до них.

Дата добавления: 2015-08-03