Пісня про маму

Моя бабуся краща поміж всіх,

Вона всіх приголубити уміє.

У неї добрі очі, щирий сміх,

Її побачу і душа радіє.

У неї в серці стільки доброти,

Неначе море, стільки в нім любові.

Все зрозуміє і за все простить,

І лине щирість в кожнім слові.

І стільки правди й мудрості в словах,

Ну, що не скаже, вислів це крилатий!

І стільки ніжності в простих її піснях,

Що з нею кожен день, мов свято.

Моя бабуся — дорога мені,

Вона не сварить, лиш пожурить чемно.

Голівоньку погладить уві сні,

Коли всі сплять, у хаті темно.

Моя бабуся вишиває онукам сорочки. Ось на мені така сорочечка. Це теж народна традиція, бо завжди дівчата ходили на свято у вишитих сорочках, а мама чи бабуся дивились і не могли натішитися своїми дітьми та онуками, такі вони були гарні. Крім того, вишита сорочечка оберігала дітей від «поганого ока», дітям слугувала оберегом.

Вишиває нам бабуся рушники,-

Я й собі отак навчуся залюбки.

Мамі вишию на блузі

Геть усі

Квіточки оті, що в лузі у росі.

А чи вмієте ви вишивати?

Гра «Подільський візерунок»

(Запрошуємо 5 учасників, які люблять вишивати, роздаємо дерев’яні п’яльця, голки і нитки. Завдання гравцям найшвидше вишити візерунок, використавши усю нитку).

Мій дідусь, як починає розповідати страшні казки, то я намагаюся у ковдру закутатися і навіть ногу боюся з-під неї висунути. Так страшно стає, ніби все оживає. Мій дідусь — це справжній казкар. Я його так люблю! Навіть не уявляю свого життя без нього. Такий він у мене лагідний і жартівливий.

Дідусь у мене знахар душ людських,

Він не чаклун, лиш душі людські знає.

Люблю його казки, веселий сміх,

А він людей, немов книжки, читає.

Про кожного він правду поведе,

Чи добре й людяне воно та путнє.

Як чоловік себе в житті веде,

Розкаже і минуле, і майбутнє.

Здається, мудрості його немає меж,

Бо ж він, мабуть, усе на світі знає.

І я таким стараюсь бути теж,

Щось особливе з дідом нас єднає.

Оте, щось особливе, яке єднає нас зі своїми дідусями і бабусями, з нашими родичами, тітками, дядьками, сестрами, братами, — це наш рід, наша родина, близькі по крові люди. Каже ж народне прислів’я, що «Рідний, хоч не поможе, то заплаче, а не заплаче, то хоч скривиться», бо він рідний, від нього ми можемо сподіватися на підтримку, співчуття, допомогу. Здавна так і було в Україні, що родина була підтримкою і опорою для всіх родичів. Тому й вижили ми в цьому світі і збереглися.

Ну, що це ми все про серйозне та про серйозне. Вже про те, що батьки — це святі люди, ми всі знаємо. А от про інші традиції, про які нам тато і мама іноді розказують, може, і не всі знають.

Ще одним надбанням нашого народу є – кухня. Українська кухня створювалась віками, тому вона певним чином відтворює звичаї, смаки і відчуття українського народу.

Однак з найпоширеніших страв в Україні є – вареники, або, як їх ще

називають у Галичині, - пироги, чи варені пироги. Кожна господиня має власний «секрет» приготування вареників. Оскільки вареник за формою нагадує Місяць, йому в народі приписувалися відповідні функції Місяця – сприяти добробуту і зміцненню людини.

гідно з давніми уявленнями, начинка для вареників була провідником того чи іншого виду енергії: начинка з грибів уособлювала чоловічу енергію; начинка з риби – енергію жіночу. Силою життєтворення наділялися посічені у начинці яйця. Важливе місце в українських обрядах займали вареники з сиром. Вважалося, що ними можна задобрити злих духів – щоб не шкодили, добрих духів – аби допомагали.

Вареники – символ не лише матеріального достатку, але й генетичної

пам’яті, людського єднання і добрих сподівань. «Красна ріка берегами, а обід – пирогами», урочисто промовляв газда, і газдиня подавала на стіл вареники: для злагоди і достатку, продовження роду і життя.

Гра «Вареники»

(2 команди по 5 учасників, завдання командам перенести дерев’яною ложкою «вареники» з казана в тарілку.)

Образи дітей та батьків тісно переплітаються у веселому гуморі.

Базіка (Грицько Бойко)

- Прив’яжи скоріш бичка!

- А якого?

- Він же сину в нас один!

- То рябого?

- Ну, звичайно, що його!

- Де ж він мамо?

- Та на луках, як завжди!

- За дубками?

- За дубками вже нема!

- Відв’язався?

- Та про це ж і мова йде!!!

- Догадався…

- Не базікай, а біжи.Геть із дому!

- А налигач, мамо, де?

- Він на ньому!

- А до чого там бичка прив’язати?

- Прив’яжи до язика! – Каже мати.

КАЗКА

Вже ніч на дворі. Не спить дитина.

Схилився батько над ліжком сина

І виявляє любов і ласку.

- Послухай, - каже, - синочку, казку.

Так, значить, дід жив і, значить, баба.

Була в них, значить, ще й курка ряба.

І сіла, значить, вона в гніздечко

І, так сказати, знесла яєчко.

Дід бив яєчко і баба била.

Ну баба, значить, теж не розбила.

А, так сказати, пробігла мишка… -

І тут синочок схопився з ліжка:

- Все значить, значить та так сказати…

Не треба казки! Я хочу спати.

Тато мій дуже гарний, сміливий і дужий,

Він уміє, напевно, все в світі робить.

Я люблю свого таточка рідного дуже,

Ну, та як же мені татуся не любить?!.

Бо з татом новий день встає

І починається родина,

Та за усю сім’ю турбота,

Із татом спокій в домі є.

І впевненість в прийдешнім дні

Бо тато за усіх нас дбає

І лихо дім наш обминає…

Конкурс для татусів «Заплети косу»

(Запрошуємо 2 батьків. Завдання – заплести коси дівчаткам)

Свято родинне крила складає,

Рідна оселя родину чекає.

Аби квітував наш родинний вінок,

В дарунок прийміть український танок.

Танець «Козачок»

Ведучий. Сьогодні ми вітаємо усі родини, які завітали на наше свято. Батьки споконвіку передавали свої знання та вміння дітям. Дякуючи нашим родинам, ми побачили якими видами мистецтва займаються у подільських домівках.

Дата добавления: 2015-08-05