Проблеми предмета теоретичного правознавства у вітчизняній ти світовій думці.

Взагалі всі точки зору щодо визначення об'єкта і предмета загальнотеоретичної юридичної науки, які існують в сучасній науковій літературі, можна розділити на чотири підходи:

1) консервативний;

2) реформістський;

3) революційний;

4) нігілістичний. Охарактеризуємо ці підходи. Консервативний підхід. У рамках цього підходу;

• об'єктом теоретичної юридичної науки виступає держава і право, а її предметом - дослідження вказаного об'єкта в рамках марксистської соціально-політичної концепції співвідношення держави і права;

• питання (що формують предмет науки), які остаточно оформилися у ТДП в 60-80-х роках XX ст. мають бути залишені без змін.

У рамках даного підходу допускається плюралізм думок стосовно окремих питань теорії, але при цьому всі позиції в межах допустимого плюралізму мають бути основані на постулатах марксизму, як теоретично обґрунтованої, єдиної і абсолютно правильної метатеорії. Зрозуміло, що у такому випадку обумовлена і методологічна основа дослідження цього підходу - діалектичний та матеріалістичний матеріалізм.

Слід визнати, що відкритий захист вказаної позиції віднайти в літературі досить важко, однак за курсами лекцій, науковими програмам і т. д. вона, очевидно, виявляється у деяких авторів, зокрема, А. Вишневського, Н. Горбаток, В. Кучинського, О. Скакун та ін.

Реформістський підхід. Згідно з цим підходом:

• об'єктом теоретичної юридичної науки є держава і право (чи "державно-правова дійсність");

• предметом виступають питання, які можна віднести до юридичних аспектів виявлення цієї дійсності.

При цьому допускається, що можливо і доцільно передати багато питань у "відання" інших наук,скажімо,політології та/або соціології, а також включити до сфери дослідницького інтересу цілої низки питань ЗЮН, які раніше не стосувалися її предмета. Це зумовлено тим, що, як пишуть М. Абдулаєв та С. Комаров, "предмет теорії держави і права, як і всякої науки, не залишається незмінним". Наприклад, у межах реформістського підходу визнається доцільність виключення з предмета ТДП проблематики, пов'язаної з дослідженням політичної системи суспільства, політичного режиму і т.д., які раніше вивчалися ТДП. І навпаки, доповнити предмет ТДП новою, такою, що раніше не входила в її предмет, тематикою, зокрема, проблематикою, пов'язаною з правовим нігілізмом і ідеалізмом⁴³. При цьому питання, які підлягають включенню чи/або виключенню, залежить лише від позиції (точки зору) конкретного вченого.

У межах розглядуваного підходу допускається чи/або передбачається:

• перегляд категоріального апарату, який застосовується;

• можливість побудови цілісної концепції державно-правової дійсності і за межами марксистської теорії;

• наявність теоретично і фактично методологічного плюралізму тощо. Прибічниками такого підходу де-факто є:

Г. Манов, М. Абдулаєв, С. Комаров та ін. Відкрито визнають його правоту і В. Лазарев та Є. Темнов, зазначаючи, що "зміна і перетворення предмета свідчать про незупинний пошук науки. Тут виникає проблема своєрідного протиріччя між "чистотою" і стабільністю тієї науки, основи якої у корінилися, склали арсенал перевірених принципів і понять, які ввійшли в її зміст. Саме життя висуває нові об'єкти пізнання і "прибирає" звичне, але відмерле. Традиційна проблематика даної науки поповнюється новими напрямами дослідження, які часто ведуть до сфери інших галузей наукового знання....розумне розширення предмета теорії права і держави не "розмиває" його, а значно збагачує і укріплює".

Революційний підхід. Згідно з цим підходом:

• розуміння об'єкта та предмета теоретичної юридичної науки вимагає кардинального перегляду;

• як об'єкт теоретичної юридичної науки необхідно розглядати лише право та похідні від нього явища (наприклад, правосвідомість, правова культура і т. п.). предмет теоретичної науки визначається колом питань, пов'язаних з правом як регулятором суспільних відносин.

Це з очевидністю передбачає не тільки перейменування ЗЮН (замінити назву "Теорія держави і права" на "Теорію права"), а й проведення докорінного перегляду категоріального апарату та методологічної основи теорії права.

У межах цього підходу, як правило, пропонується використовувати будь-які, вже укорінені в західній юридичній науці підходи (соціологічний, природно-правовий і т. д.), з їх принципами, категорійним апаратом. Фактично ставиться під сумнів можливість і доцільність побудови єдиної юридичної доктрини державно-правової дійсності. Заперечується правильність марксистської концепції та її методології дослідження держави і права.

Питання, які раніше розглядалися у ЗЮН-ТДП, але за своєю природою, з точки зору "наукових революціонерів", не повинні включатися у предмет теорії права, мають бути або виділені в самостійну/і науку/и (наприклад, теорію держави), або включені в предмет інших наук, наприклад, політологію, соціологію і т. п..

Прибічниками цього підходу є В. Бабаев, А. Піголкін, С. Алексеев та ін.

Дея кі з представників вказаного підходу йдуть ще далі, пропонуючи провести диференціацію самої теорії права на окремі науки: наприклад, на філософію права, соціологію права, теорію позитивного права і т. д.

Нігілістичний підхід. Згідно з цим підходом:

• ЗЮН - теорія держави і права - це наука, яка виникла в процесі ідеологізації юридичної науки, проведеної в рамках марксистсько-ленінської теорії. До того ж, ця наука, яка не має ніякої практичної цінності поза контекстом ідеологічної функції юридичної науки;

• у зв'язку з неспроможністю марксистської соціально-політичної теорії автоматично слід визнати фактичну неспроможність і теорії держави і права навіть в ідеологічному плані. ТДП - ніщо інше як "псевдонаука", яка, як уже згадувалося, взагалі не має практичного значення.

Зрозуміло, що в межах цього підходу навіть не може йти мова про предмет і об'єкт ЗЮН, оскільки такої науки не існує.

Виходячи з даного підходу, теоретичні основи юриспруденції мають розроблятися в рамках окремих галузевих юридичних наук, а питання, які стосуються загально-філософських і соціологічних моментів буття права, - це сфера філософських і соціологічних наук. Всі питання, пов'язані з державою, - це основа політичних або державознавчих наук.

Вказаний підхід відкрито зустрічається доволі рідко. Однак він існує серед юристів-практиків, з'являється у висловленнях окремих представників галузевих юридичних наук.

Слід визнати, що є "об'єктивні" причини появи та існування "нігілістичного" підходу щодо теорії держави і права. В першу чергу це пов'язано з тим, що:

• тривалий час основну свою функцію теорія держави і права вбачала в ідеологічному обґрунтуванні можливостей, доцільності і абсолютної істинності марксистської соціально-політичної теорії в контексті застосування її до держави і права. Через це основна увага акцентувалася на соціологічних та політичних аспектах проявів держави і права. Це, зокрема, виявилося у тому, що саме теорія держави і права заміняла в системі радянської науки політологію як науку;

• оскільки основний акцент в теорії держави і права в радянський час був зроблений на ідеологічні моменти, практичний її аспект знівелювався. Практична сторона теоретичного загально-юридичного знання набула латентного характеру. Щоб зрозуміти практичне значення знання, виробленого в рамках теорії держави і права, необхідно було піднятися на певний (достатньо високий) рівень розуміння юридичного матеріалу в контексті тієї чи іншої системи державно-правових відносин. Це змогли зробити деякі видатні науковці - юристи, зокрема, О. Іоффе.

У зв'язку з усім викладеним, для подальшого викладення матеріалу дуже важливо сформулювати конкретне визначення об'єкта і предмета ЗЮН.

Як вже зазначалося, найбільш простий та очевидний підхід до визначення об'єкта ЗЮН-ТДП полягає у зведенні цього об'єкта до держави і права. Це допустимий підхід, але, як зазначалось вище, він є не зовсім вдалим, точніше будемо говорити про державно-правову дійсність як об'єкт ТДП.

Однак в юридичній науці висловлювалась принципово інша точка зору стосовно об'єкта ТДП, а саме: об'єктом ТДП пропонують розглядати "дані окремих юридичних наук".

Цей погляд можна побачити:

• у чистому вигляді у деяких вчених, що представляють у ТДП галузеві науки (С. Братусь О. Іоффе, М. Шаргородський та ін.);

• у непрямому вигляді у деяких сучасних теоретиків держави і права (Д. Керімов, А. Сурілов,0. Скакун та ін.).

Особливо слід відзначити, що іноді досить важко чітко визначити, чи підтримує той чи інший автор цю позицію (див., наприклад, позицію М. Байтіна).

Якщо погодитись з думкою згаданих вище авторів, то виходить, що ЗЮН - це наука, що компілює та переробляє вторинний матеріал, який надається іншими науками. Думається, що із-за такого підходу ЗЮН не може бути розглянута як самостійна наука, оскільки "нові знання не могли б бути досягнуті... узагальненням даних інших юридичних наук". Важко не погодитися з цією тезою П. Недбайла. До речі, підхід, який тут критикується, був відкинутий як неправильний (відносно філософського знання) ще Платоном.

ЗЮН самостійно вивчає державно-правову дійсність, використовуючи при цьому, звичайно, також дані, отримані іншими юридичними і не лише юридичними науками, але не обмежуючись виключно ними. Знання, що виробляється при цьому, одержується не так через узагальнення та компілювання галузевого знання, як через самостійний аналіз державно-правового матеріалу, отримання нового знання та інформації незалежно від інших юридичних та/або неюридичних наук, але з урахуванням знання, отриманого в останніх. Тому, на наш погляд, об'єктом дослідження ЗЮН-ТДП є державно-правова дійсність, а не дані та теорії, напрацьовані у галузевих юридичних науках.

Дата добавления: 2015-08-05