Сармати

• У 3 ст. до н. е. скіфів у причорноморських степах заступили сармати. Ці споріднені зі скіфами іраномовні кочовики походили з приуральсько-поволзьких степів.
• Як вони називали самі себе, науці невідомо. Йменням «сармати» їх нарекли греки та римляни.
• Вчені припускають, що ця назва походить від давньоіранського слова «саоромант», що означало «оперезаний мечем».
• Варто пам’ятати, що поряд із етнонімом «сармати» античні автори вживали й інші; це пояснюється тим, що сармати жили племенами, кожне з яких мало свою назву, як-от язиги, роксолани, сіраки, аорси, алани тощо.
• Життя і побут сарматів були подібними до скіфського. Вони так само, як і скіфи, були скотарями-кочовиками. Так само багато важили для них воєнні походи. Античні джерела докладно розповідають про спорядження сарматів, про їхню войовничість.
• Це свідчення, до того ж, недвозначно вказує на участь сарматів у тогочасних європейських подіях.
• Як активна військова сила вони були залучені, зокрема, до війн проти Риму. Не гребували нападати їхні племена й на менш заможних мешканців Лісостепу: від 1 ст. до н. е. в похованнях сарматів трапляються поодинокі речі вихідців із Подніпров’я – полонених і перетворених на рабів.

Володарювання сарматів у Причорноморських степах тривало майже 600 років. Поклали йому край германські племена ґотів і навала нових кочовиків – тюркомовних гунів.

Готи - східногерманські народи, які, ймовірно, спершу заселяли південь Скандинавії й острів Ґотланд. На початку I століття н. е. готи рушили на південь, в Померанію і зупинились у районі гирла Вісли. Протягом II століття вони мігрували на південний схід уздовж Вісли й оселились в Північному Причорномор'ї. Вважають, що готи також взяли участь у формуванні Черняхівської культури.

У III сторіччі готи розділилися на дві гілки: остготи (остроготи, гревтунги) і вестготи (візіготи, тервінги). Вестготи почали одне з перших головних "варварських" вторгнень до Римської Імперії у 263 р., пограбувавши Візантій 267 року. Вони оселилисяся на північ від Дунаю, де створили незалежне королівство у покинутій римлянами провінції Дакія. Протягом IV століття під впливом торгівлі та військових угод зі Східною Римською імперією остготи та вестготи у значній мірі романізувалися. У цей час вони прийняли християнство у формі аріанства.

Гуни - східноєвропейський народ ІІ-VI ст. невизначеного етнічного походження (існує азіатська, словьянська германська версії)

Вперше про народ гунів повідомив видатний географ, астроном та математик Клавдій Птолемей, який жив і творив у середині II ст. після Н. Х. У своїй «Географії», що базувалася на дослідженнях його попередників, він розташував гунів на Лівобережжі Дніпра, приблизно на теренах нинішніх Полтавської, Сумської та Чернігівської областей, між аланами і бастармами (останні мешкали в Карпатах). Центр гунської держави розташовувався біля Дніпра. Коло 370 p. гуни знищили аланів, що сидїли коло Меотиди і на лівім боці Дону, силу їх вирізали, інших прилучили до себе і зі збільшеними силами кинулись на Остґотів. Як значна політична сила гуни відомі у Європі від 372 р., коли закріпилися на території сучасної Угорщини й встановили верховенство над остготами й іншими місцевими племенами.

Під керівництвом Аттіли вони напали на Візантійську імперію, вторглись у Галлію і загрожували Риму. Лише смерть Аттіли 453 року зупинила його грандіозні плани. Після смерті Аттіли влада гунів зменшилася через повстання підлеглих ним народів.

Дата добавления: 2015-08-05