Ранній залізний вік

Хронологія

722 – 705 до н.е.	Походи кіммерійців у Передню Азію
7 ст. до н.е.	Вторгнення скіфів у Північне Причорномор’я
5 – 4 ст. до н.е.	Доба розквіту скіфської держави (Велика Скіфія)
514 р. до н.е.	Війна скіфів з перським царем Дарієм
3 ст. до н.е.	Вторгнення сарматських племен
3 ст. до н.е. – поч. 4 ст. н.е.	Мала Скіфія

Ранній залізний вік

• Утвердження заліза як найпоширенішого металу на землях України відбулося у 7 ст. до н. е., про що свідчать матеріали археологічних розкопок.
• Поява залізних знарядь праці та зброї спричинила бурхливий розвиток господарства та військової справи.
• Землеробські племена почали застосовувати залізний плуг, за допомогою якого можна було виорати більше землі, а отже – зібрати кращі врожаї.
• Скотарі степу за тієї доби зажили кочовим життям, постійно переходячи разом із худобою на нові землі. Вони навчилися їздити верхи на конях і долали на цих прудконогих тваринах величезні відстані.
• Із винайденням заліза скотарі-кочовики перетворилися на непереможних воїнів. Історію войовничих кочівників на наших землях започаткували кіммерійці.

Кіммерійці (з IX ст. по пер. пол. VII ст. до н. е);– кочовий іраномовний народ, який примандрував із Нижнього Поволжя у причорноморські степи й панував тут упродовж двох століть. Найдавніша згадка про кіммерійців міститься у «Одіссеї», а найдокладніша – у праці Геродота. Гомер, зокрема, називав їх дивними доярами кобилиць і молокоїдами, земля яких одвіку «хмарами й млою вповита». Всі писемні згадки про кіммерійців пов’язані з їхніми воєнними походами. Військо кіммерійців складалося з рухливих загонів вершників. Головною зброєю кіммерійських воїнів був потужний далекобійний лук. У ближньому бою вони застосовували залізні мечі завдовжки понад метр.

Саме кіммерійці були першими, хто з-поміж мешканців Степу навчився виробляти залізо; ось чому із ними пов’язаний початок залізного віку на наших степових теренах.

Кіммерійці були першим народом на українських землях, якого дослідники називають кочовим. Кіммерійці не будували жител, а їхнє життя збігало у нескінченній мандрівці степом або верхи на конях, або в кибитках, запряжених волами. Основою їхнього господарства було конярство. Те, чого не могли дати коні, кіммерійці завойовували. Воєнні походи кіммерійців дошкуляли не лише народам Близького Сходу. Пануючи в причорноморських степах, вони не могли оминути світу землеробів Лісостепу. На землях від середнього Дністра на заході до середньої течії Ворскли на сході за тих часів мешкали численні племена, що їх археологи називають носіями чорноліської культури.

Та хоч якими непереможними воїнами здавалися кіммерійці, у 7 ст. до н. е. їхнє панування у Степу урвалося, а самі вони розпорошилися, підкорені значно могутнішими племенами скіфів.

Скіфи: розселення та заняття ( з VII ст. по III ст. до н. е.);

У причорноморські степи вони примандрували зі степових районів Передкавказзя. Як і кіммерійці, скіфи були кочовиками, основу господарства яких становило конярство.

• Так само мали вони досвід походів на країни Передньої Азії. Проте, наразившись на вперту відсіч, змушені були змінити напрямок походів за здобиччю.
• Як і кіммерійці, були іраномовними. Так, підкоривши кіммерійські племена, вони утворили єдину кочову орду, в якій швидко стали одним народом.
• Позаяк скіфи були кочівниками, вони не залишили після себе поселень. Єдиними пам’ятками їхнього життя є могили-кургани.
• Скіфи вірили, що смерть людини означає закінчення її життя земного й початок потойбічного.
• Могили заможних скіфів облаштовувались як підземні житла. У глибоких ямах вони споруджували з дерева кілька приміщень, що їх називають катакомбами.
• Небіжчика клали туди, вбраного в найошатніший одяг, котрий він мав за життя, у коштовних прикрасах і зі зброєю, поряд ставили посуд із наїдками та напоями.
• Поряд із господарем був і його бойовий кінь у спорядженні, раби.
• Зверху підземне житло перекривали дошками й насипали над ним курган. Що шанованішим був небіжчик, то вищий курган насипали над його могилою.
• Бідніших скіфів ховали без значних почестей у звичайних ямах.
• Скіфів вважають винахідниками складного далекобійного лука, стрілу з якого вправний воїн міг відправити на відстань понад 500 м. Саме такими луками користувалися кочові народи Євразії впродовж 1-го тис. до н. е.

У др. пол. VII ст. скіфи утворили політичне консолідоване об'єднання племен - Велику Скіфію, що проіснувала до III ст. до н. е. Якщо вірити Геродоту, то територія цього державного утворення була досить великою і мала форму рівностороннього чотирикутника, який, прилягаючи до чорноморського узбережжя, розташовувався у межиріччі Дунаю та Дону.
Геродот виділяв серед скіфів такі группи:
1) царські скіфи - кочовики, які мешкали в степовому Криму і на узбережжях Азовського моря;
2) скіфи кочівники, які жили в степових районах на схід від Дніпра (індоєвропейські кочові племена);
3) скіфи-землероби, що жили в лісостеповій зоні;

4) скіфи-орачі - хліборобські племена, що розташувалися між Дніпром і Дністром (деякі історики вважають їх предками слов'ян).

Суспільні відносини у Скіфії еволюціонували від патріархально-родових до рабовласницьких. Скіфи були войовничим народом. Вони активно втручалися в конфлікти між державами передньої Азії. Найбільшого розквіту та піднесення Скіфія досягла у IV ст. до н.е. У III ст. до н. е. Скіфія занепала, а згодом розпалася.
У III ст. до н. е. у поволзько-приуральських степах сформувався союз іраномовних племен - сарматів, який спустошливим ураганом пронісся Приазов'ям і Північним Причорномор'ям, витіснивши скіфів на Кримський півострів.

Духовна культура:

Дата добавления: 2015-08-05