Розуміння історії і матеріалістичної діалектики.

Філософія марксизму як єдність матеріалістичного

Від попередніх вчень філософія марксизму відрізняється насамперед предметом дослідження. Вона зосереджує увагу на тому, що є спільним для природної і соціальної дійсності, людського мислення, процесу пізнання, що об'єднує ці сфери, досліджує найзагальніші закономірності їхнього розвитку. Марксизм відмовляється від багатовікової традиції, яка визнавала філософію наукою наук, всезагальною теорією, знанням про все. Філософія марксизму чітко визначає своє ставлення до конкретних наук. Вона використовує знання цих наук, але кардинально відрізняється від них як предметом, так і методом пізнання. Це добре показано Ф.Енгельсом у праці "Діалектика природи" (1873-1886 pp.).

Крім найзагальніших закономірностей розвитку природи, суспільства і пізнання, К.Маркс і Ф.Енгельс включають до предмета філософії також людину, практику, відношення "людина — світ". У роботі "Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії" (1886 p.) Ф.Енгельс висуває ідею, що філософія в цілому як форма суспільної свідомості й кожна філософська концепція зокрема, незалежно від часу її створення та проблем, що аналізуються, завжди ставлять одне й те ж питання, яке він називає основним питанням філософії (основним філософським питанням). Його суть — відношення мислення до буття. Це відношення може розглядатись як єдність двох сторін: 1) що існувало раніше — свідомість, дух чи матерія (питання про первинність і вторинність); 2) чи спроможна людина за допомогою власної свідомості пізнати навколишній світ, отримати об'єктивно істинне знання про нього (питання про пізнаваність). Ідея Ф.Енгельса про основне філософське питання має в собі певний евристичний потенціал, оскільки дає можливість певним чином класифікувати філософські школи і напрямки. Згідно з марксизмом, філософів, які визнають матерію первинною, а свідомість вторинною, називають матеріалістами. Тих, хто визнає первинність духу або свідомості, називають ідеалістами. Ідеалізм, у свою чергу, постає у двох формах — суб'єктивний і об'єктивний. Суб'єктивний ідеалізм бачить першооснову буття у свідомості суб'єкта. Об'єктивний ідеалізм як першооснову буття розглядає дух або ідею, що існує об'єктивно, поза суб'єктом. Залежно від відповіді на другу сторону основного філософського питання філософи також були поділені на два табори: тих, хто визнавав можливість пізнання людиною навколишнього світу і отримання об'єктивно істинного знання про нього, і тих, хто таку можливість заперечував. Філософів, які заперечують можливість пізнання, називають агностиками, а відповідну філософську течію — агностицизмом. З часом основне філософське питання у філософії марксизму набуло статусу фундаментального методологічного принципу. Вся історія філософії почала розглядатись через призму боротьби матеріалізму та ідеалізму. Марксизм став на бік матеріалізму й піддавав нищівній критиці не тільки "чистий" ідеалізм (як, наприклад, у Платона чи Гегеля), а й будь-які щонайменші відхилення в його бік. За межами марксизму переважна більшість філософів не поділяла і сьогодні не поділяє думки, що відношення свідомості до матерії, духу до природи є центральною філософською проблемою, основним філософським питанням. Це підтверджується історією розвитку всієї світової філософії. Тому в спеціальній літературі його нерідко називають так звабним основним питанням філософії або беруть у лапки. Творці марксизму використовують матеріалістичні ідеї античної філософії, епохи Відродження, Нового часу і Фейєрбаха, але йдуть значно далі. Критикуючи Л.Фейєрбаха за його негативне ставлення до діалектики Г.Гегеля, вони критично переосмислюють її, повертають обличчям до реальної матеріальної дійсності. Таким чином, матеріалізм стає діалектичним, а діалектика — матеріалістичною. Таке поєднання дало свої позитивні результати. В рамках конкретної філософської концепції виникла можливість застосувати діалектику при аналізі не лише свідомості (як у Г.Гегеля), а й природи, економічних, соціальних, політичних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві, процесу пізнання. Безпосередніми результатами такого застосування діалектики є, наприклад, фундаментальна праця К.Маркса "Капітал" (1857—1867 pp.), праця Ф.Енгельса "Діалектика природи", багато інших. Поєднання матеріалізму і діалектики знайшло відображення в терміні, який серед інших використовується як назва цієї філософської теорії — діалектичний матеріалізм.

Принципово по-новому в марксистській філософії вирішується комплекс питань, пов'язаних з життям суспільства. Попередня філософія вбачала джерело розвитку суспільства в ідеях, поглядах, теоріях, що існували в різні історичні епохи і справляли вплив на життя людей, визначали політику, мораль, економіку, характер державного устрою та ін. Філософія марксизму переносить акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва. Послідовно проводить думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ. Саме спосіб виробництва як органічна єдність двох компонентів — продуктивних сил і виробничих відносин — є тим стержнем, навколо якого об'єднуються всі інші складові суспільного життя. Серед багатьох видів стосунків між людьми (політичних, правових, сімейних, моральних та ін.) як базові марксизм виділяє відносини у сфері виробництва матеріальних благ. Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять суспільний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну свідомість (мораль, право, ідеї, теорії тощо). Таким чином, тут вперше за всю історію філософії розвиток суспільства розглядається з матеріалістичних позицій. Минуле і майбутнє людства постає як послідовний, закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь. Ось чому філософію марксизму називають також історичним матеріалізмом. Матеріалізм і діалектика дозволили К.Марксу та Ф.Енгельсу відкрити феномен повторюваності у суспільних процесах і тим самим довести, що й суспільство, а не тільки природа, розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в його розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по-новому оцінити роль народних мас та окремих особистостей в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонування держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сім'ї та ін. В цілому марксизму властива переоцінка ролі матеріального чинника, зокрема економічного, у поясненні життєдіяльності суспільства.

Значення свідомості, суб'єктивного фактора постійно підкреслювалось, але недостатньо враховувалось. Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема людини. Якщо найбільші досягнення матеріалістичної домарксистської філософії в розумінні людини, її призначення в світі зводились до того, що людина — частка природи, активна, свідома істота, має право на свободу і потребує гуманного ставлення до себе (французький матеріалізм XVIII ст. і вчення Л.Фейєрбаха), то К.Маркс і Ф.Енгельс розглядають людину не лише як продукт природи, а й як соціальний феномен. Причому акцент робиться на її соціальних характеристиках. Основні ідеї марксистського вчення з цього питання викладено у працях Ф.Енгельса "Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину" (1876 p.), "Походження сім'ї, приватної власності та держави" (1884 p.), "Тези про Фейєрбаха" К.Маркса (1845 р.) та ін. Вказуючи на подвійну (біологічну і соціальну) природу людини, марксистська філософія зводить її сутність до соціальних рис і трактує як сукупність усіх суспільних відносин. Людина постає тут як носій соціальної активності, суб'єкт діяльності, творець матеріальних і духовних цінностей. Це вже не та абстрактна, поза історична і безособова істота, якою вона виступає у філософії Л.Фейєрбаха, а конкретно-історична і реальна.

Специфічне місце в колі проблем, які знайшли свою розробку в ленінських роботах, належить проблемі матерії. Нагадаємо, що матерія — одне з центральних понять марксистської філософії. Але ні К.Маркс, ні Ф.Енгельс чіткого визначення цього поняття не дали. На думку Леніна, визначальними характеристиками матерії є її об'єктивність і здатність відображатись. З іншого боку, В.І.Ленін намагається розібратись, яку роль у житті окремих індивідів та суспільства в цілому відіграє свідомість, суб'єктивний фактор. У зв'язку із створенням В.І.Леніним політичної партії, метою якої було повалення царизму в Росії, проблема свідомості в його роботах набуває специфічного забарвлення, вона виступає насамперед як проблема взаємозв'язку суспільної психології та ідеології. Увага акцентується на необхідності активного внесення ідеології в стихійний революційний рух трудящих. Після смерті В.І.Леніна комуністичній ідеології в СРСР приділялась надзвичайно велика увага, вона стала офіційною державною ідеологією і мала тотальний, всезагальний характер, не допускалось жодних відхилень від її положень.

У ленінських роботах надзвичайно велика увага приділяється питанням функціонування суспільства і практики революційних перетворень. Підкреслюючи вирішальну роль трудящих мас в історії, В.І.Ленін рушійну силу суспільного розвитку, слідом за К.Марксом і Ф.Енгельсом, бачить у класовій боротьбі. Шлях практичного подолання експлуатації пролетаріату — соціалістична революція і диктатура пролетаріату. Здійснює її передусім робітничий клас при підтримці широких трудящих мас. У роботі "Великий почин" (1919 p.) В.І.Ленін дає визначення класів, підкреслює, що відношення великих груп людей до засобів виробництва є визначальною ознакою класів. В інших роботах виділяються й аналізуються конкретні форми класової боротьби (політична, економічна, ідеологічна). Серед широкого кола питань суспільного розвитку, якими цікавився і які досліджував В.І.Ленін, особливе місце належить теорії соціалістичної революції. Він робить висновок, що капіталізм з кінця XIX ст. вступає у черговий етап свого розвитку — імперіалізм, який об'єктивно створює умови для соціалістичної революції. Революція трактується ним як якісний стрибок, що забезпечує перехід суспільства на принципово новий ступінь свого розвитку і передбачає кардинальну зміну форм та характеру власності на засоби виробництва, соціального, політичного і духовного життя суспільства. Жовтнева соціалістична революція 1917 р. у Росії готувалась і здійснювалась відповідно до ленінської теорії.

Нового трактування в ленінських роботах набуває держава. Вона розглядається як спеціальний орган, машина, за допомогою якої здійснюється управління суспільством в інтересах пануючого класу. В.І.Ленін постійно підкреслює класовий характер і класову сутність держави, значною мірою розглядає її в контексті революційних змін існуючих суспільних відносин. Особливо це виявляється в праці "Держава і революція" (1917 р.), в якій він робить висновок про необхідність заміни після перемоги соціалістичної революції старої державної машини новою, яка буде відповідати потребам класів і соціальних сил, що здійснюватимуть революцію, обґрунтовує необхідність такої конкретної форми державного управління, як диктатура пролетаріату. Історія згодом покаже, до яких трагічних наслідків може призвести абсолютизація даної форми управління. В.І.Ленін вважав, що у майбутньому держава відімре, але це буде не раніше, ніж люди звикнуть дотримуватись елементарних норм поведінки без примусу. Таким етапом розвитку суспільства він вважав комунізм. У своїх теоретичних дослідженнях та практичній діяльності В.І.Ленін послідовно відстоював принцип партійності. Він дотримувався думки, що марксистська філософія виступає як форма самоусвідомлення робітниками та тими, хто їх підтримує, свого місця і ролі в суспільстві і несе велике ідеологічне навантаження.

Оскільки В.І.Ленін постійно підкреслював свою відданість марксизму, теоретичними працями та практичною діяльністю відстоював і розвивав ідеї цього вчення, після його смерті поряд з терміном "марксизм" почав часто використовуватись термін "ленінізм". Відповідну назву отримала і філософія — марксистсько-ленінська. Філософські погляди В.І.Леніна — це продовження раціоналістичної традиції в історії філософії. Однак при осмисленні ленінської спадщини необхідно чітко розрізняти його безпосередньо філософське вчення і практичну діяльність як політика, ідеолога Жовтневої соціалістичної революції, керівника політичної партії і держави. Робити це нелегко, але потрібно. Багато з того, що зроблено В.І.Леніним у філософії, не витримало випробування часом. Ряд ідей та положень зберегли свою цінність, мають значення і тепер, знайшли продовження і творчий розвиток у працях не тільки послідовників марксизму-ленінізму, а й представників інших філософських шкіл та напрямків. Ідеї марксизму, в тому числі філософські, крім праць В.І.Леніна, знайшли своє осмислення і подальший розвиток у роботах його сучасників, зокрема О.Багера (1882—1932 pp.), М.І.Бухаріна (1888—1938 pp.), А.І.Луначарського (1875—1933 pp.), Р.Люксембург (1871 —1917 pp.), Л.Д. Грецького (1879—1940 pp.) та інших теоретиків комуністичного руху. Звичайно, далеко не всі в царській Росії сприймали марксизм. До Жовтневої революції 1917 p. і після неї погляди К.Маркса, Ф.Енгельса і В.І.Леніна частиною відомих мислителів Росії жорстко критику-валися. Щоб позбавитись цієї критики, Леніним було прийнято рі-шення вислати з Росії велику групу "інакомислячих" інтелігентів. У 1922 p. це рішення було виконано. Поза своєю волею серед інших за кордоном опинились відомі на той час філософи, такі як М О.Бердяєв (1874-1948 pp.), С.М.Булгаков (1871-1944 pp.), Л.П.Карсавін (1882-1952 pp.), М.О.Лосський (1870-1965 pp.), С.Л.Франк (1877-1950 pp.), багато інших.

Після смерті В.І.Леніна у Радянському Союзі відбувається догматизація і канонізація положень марксистко-ленінської філософії. Ленінське трактування марксизму проголошується істиною в останній інстанції, найвищим рівнем розвитку філософської та соціально-полі-тичної думки. З часом ленінізм було підмінено сталінізмом. Після виходу друком у 1938 p. нарису Й.В.Сталіна (1879—1953 pp.) "Про діалектичний та історичний матеріалізм" будь-яка справді філософська творчість, пов'язана з самостійним, неупередженим, вільним від ідеологічних шор осмисленням дійсності, в СРСР надовго стає неможливою. Окрім періоду "ідеологічної відлиги", що мав місце у зв'язку з критикою культу особи Сталіна, по суті, лише в кінці 80-х років у Радянському Союзі філософія була звільнена від ідеологічних обмежень і дістала можливість творчо розвиватись, критично оцінювати дійсність та своє власне минуле. 114 Філософські ідеї К.Маркса, Ф.Енгельса та В.І.Леніна одержали специфічну інтерпретацію і розвиток у країнах Європи, що не входили до так званого соціалістичного табору. На відміну від Радянського Союзу, тут до нього ставились творчо і критично: філософи розробляли окремі сторони чи аспекти ідей марксизму. Палітра шкіл і напрямків, які певною мірою сприйняли, переосмислили і доповнили положення марксистко-ленінської філософії, така різноманітна, що їх важко навіть просто класифікувати.

Серед тих, хто займався розробкою філософських ідей марксизму, — філософи з відомими у світі іменами: угорець Д-Лукач (1885—1971 pp.), француз Ж. -П. Сартр (1905— 1980 pp.), німці і водночас американці Е.Фромм (1900—1980 pp.) та Г.Маркузе (1898—1979 pp.), француз Л.Алыпюссер (народ. 1918 р.), німець Ю.Хабермас (народ. 1928 р.), багато інших. Непоодинокими є спроби синтезу філософських положень марксизму з фундаментальними положеннями інших філософських течій, наприклад, психоаналізу, екзистенціалізму, герменевтики, феноменології та ін. Сказане свідчить, що ідеї філософії марксизму справили надзвичайно глибокий вплив як на розвиток філософської думки, так і на життя суспільства і продовжують функціонувати у духовній культурі кінця XX ст.

Дата добавления: 2015-08-05