Передмова. 1946 – 1947 рр. увійшли в вітчизняну історію як період великої народної трагедії – голоду

1946 – 1947 рр. увійшли в вітчизняну історію як період великої народної трагедії – голоду, що охопив величезні території країни. Завдяки сталінській державній політиці, в умовах тяжких наслідків повоєнної розрухи у сільському господарстві, незвичайна посуха поєдналася з реалізацією так званих „нижиць цін”, за допомогою яких, зокрема, проводилася відбудова промисловості. Державні заготівельні ціни на продукцію сільського господарства і державні оптові ціни на промислову продукцію штучно були „розведені” таким чином, що забезпечували перекачування коштів в індустрію. Це відбувалося в умовах вщент зруйнованого сільського господарства, коли колгоспи і радгоспи були пограбованими, а сотні сільських населених пунктів – спаленими. Крім „ножиць цін” (надмірно низьких витрат на закупівлю сільськогосподарської продукції та високих – на промислову), катастрофічна ситуація погіршувалася завдяки прямому тиску так званих прямих податків на селян, які змушені були, зокрема віддавати частину продукції присадибної ділянки.

Об`єктивною причиною післівоєнного голоду була сильна посуха 1946 р., що охопила майже всі зернові райони півдня та сходу України: середня місячна температура весною і літом 1946 р. біла но 2-8 градусів нижче середніх показників інших років. Цього року типовим явищем для багатьох областей були немилосердні суховії.

Усе це призвело до того, що в колгоспах України загинуло майже 350 тис гектарів посівів зернових.

Урожай зернових в Україні в 1946 р. становив 3,8 центнери з гектара, а в деяких колгоспах він був на рівні десятків кілограмів.

Велика чисельність сільського чоловічого населення загинула під час Великої Вітчизняної війни. Основною продуктивною силою села були жінки. Широко використовувалася праця дітей та підлітків. Постійне зменшення працюючого сільського населення також погіршувало і так складне становище. Нестача трудових ресурсів у колгоспах і радгоспах УРСР перевищувала 630 тисяч осіб. Законодавчо не було внормовано працю трудівників галузі – для колгоспників не існувало нормованого робочого дня.

У 1946 році не було виконано плану засіву зернових, який становив 80% довоєнного. В дійсності його виконали лише на 77,2%. Водночас, внаслідок надзвичайних зимових морозів загинула значна частина посівів. Відсутність додаткового посівного матеріалу не дозволила проводити підсів та пересів.

Селяни були змушені кормити величезний бюрократичний апарат, що мав основним заданням – вилучення максимально можливої частки продукції.

Державні капіталовкладення в сільське господарство (разом із вкладеннями колгоспників) становили тільки 15 відсотків від загалу по народногосподарському комплексу.

Серед багатьох причин виникнення голоду визначальною була сталінська політика хлібозаготівель. ЦК ВКП(б) та Рада Міністрів СРСР силою влади вимагали від селянства беззастережного виконання планів хлібопоставок.

Директивні вказівки щодо хлібозаготівели йшли безпосередньо від Й.Сталіна. Його оточення – Г.Маленков, В.Молотов, А.Жданов, Л.Каганович приймали безпосередню участь у фактичному пограбуванні села.

Отримуючи від Й.Сталіна, ЦК ВКП(б), Ради Міністрів СРСР директиви, партійно-радянське керівництво УРСР вольовим порядком розподіляло „плани” хлібозаготівель по областях, здійснювало заходи щодо їх неухильного виконання.

На 1946 р. для України було встановлено план хлібозаготівель у 340 мільйонів пудів зерна, що було завчасно нереальним. Згодом цей план збільшили до 362 млн. 750 тис. пудів. Виконання такого плану було неможливим. Неодноразові звернення М.Хрущова до Й.Сталіна знизити заготівельний план були безрезультатними. Колгоспи УРСР не отримали навіть відстрочки для погашення заборгованності минулих років по заготівлях.

В липні 1946 р. керівництво УРСР отримало телеграму від Голови Ради Міністрів СРСР Й.Сталіна про доведення до районів підвищеного завдання здачі хліба державі, щоб забезпечити не тільки виконання, а й перевиконання плану.

Незважаючи на репресиваний та ідеологічний тиск, поставки хліба були надзвичайно повільними. Внаслідок цього план 1946 р. було виконано лише на 62,4%.

Для „допомоги” у виконанні державний поставок зерна, у відстаючі райони направлялися спецуповноважені.

Прискорення хлібозаготівель посилювалося тиском з боку Москви. У телеграмі від 26 листопада 1946 р., підписаній Й.Сталіним і А.Ждановим, М.Хрущову і Д.Коротченку були висловлені звинувачення в тому, що вони стали на шлях згортання здачі хліба, вимагалося покінчити з небільшовицьким ставленням до справи організації хлібозаготівель і забезпечити виконання державного плану. Підкреслювалося, що у колгоспах „антидержавні елементи гальмують обмолот й очищення зерна, заганяють багато зерна у так звані відходи, навмисне проводять неякісний обмолот, залишаючи велику кількість зерна в соломі, приховують необмолочений хліб у скирдах, незаконно засипають у насіннєві фонди..., а місцеві партійні і радянські організації, а також органи суду й прокуратури часто-густо проходять повз ці злочинні дії”. Партійні та радянські органи одержали директиву рішуче припиняти „всі ці протидержавні дії, викривати і судити приховувачів хліба, крадіїв й розкрадачів, виявляти прихований хліб і забезпечити здачу його державі”[1].

Лютневий пленум ЦК ВКП(б) 1947 р. підтвердив правильність політики партії в області заготівель сільськогосподарської продукції. Для посилення темпів хлібозаготівель в Україну було відправлено Л.Кагановича, призначеного секретарем ЦК КП(б)У, а М.Хрущова залишили на посаді Голови Ради Міністрів.

Фактичне пограбування українськогго села посилилося.

Незважаючи на голод, вилучене зерно щедро відвантажувалося до Польщі, Чехословаччини, Болгарії, Франції...

На протязі багатьох років кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України історичного факультету Донецького національного університету Олександр Ілліч Задніпровський досліджував проблематику голоду в історії України. Тисячі аркушів було перегорнуто в архівах, багато з них акуратно переписано в зошити вченого.

Ця монографія, яку зараз тримає читач, є першим узагальнюючим дослідженням голоду 1946-1947 рр. у Донбасі. Автор викладає тогочасні події у вигляді хроніки, що дало можливість розкрити зміст і особливості голоду на території цього промислового регіону. Він детально і послідовно малює картину подій голодного лихоліття.

Архівні документи, знайдені та осмислені вченим, поєднані з газетними матеріалами, які не тільки доповнюють інформаційну насиченість праці, а й надають їй нових рис.

Дослідник ретельно зібрав та оприлюднив свічення людей, які вільно чи невільно були дійовими особами подій. Це надає книзі великого емоційного звучання.

Автор роботи безпосередньо торкнувся цього лиха, оскільки він народився саме у 1947 році.

Роботу відрізняє детальність і фундаментальність, науковість і публіцистичність – це риси, які були притаманними автору.

Значну частину праці займають документи, які створили своєрідну основу дослідження.

Нарешті ця праця побачить світ. На жаль її автор не зможе бути учасником презентації – у січні 2007 року його життя обірвала тяжка хвороба. Але, для багатьох вчених, студентів, що цікавляться цією проблематикою, дослідження О.І.Задніпровського є важливим науковим джерелом для усвідомлення подій, що відбувалися.

Ми впевнені, що учні Олександра Ілліча, безумовно продовжать його працю та внесуть нові яскраві риси в дослідження проблеми, яка була головною у наукових доробках вченого.

Петро Добров,

Дата добавления: 2015-07-26