Які є підстави для зупинення і переривання перебігу позовної давності?

За загальним правилом перебіг позовної давності почи­нається від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений мо­ментом зажадання, перебіг позовної давності починається від моменту, коли у кредитора виникає право виставити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові на­дається пільговий строк для виконання (такої вимоги, об­числення позовної давності починається із закінченням за­значеного строку.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання не­дійсними та застосування наслідків про це до правочину, вчиненого під впливом насильства, погрози, обману почи­нається від дня припинення насильства, погрози, обману або від дня, коли позивач довідався чи повинен був довідатися про ці обставини. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності почи­нається від моменту виконання основного зобов'язання.

У житті обставини можуть скластися так, що позивач у зв'язку з умовами, які від нього не залежали, не зміг вчас­но звернутися до суду. Законодавець враховує такі об'єк­тивні обставини і допускає зупинення перебігу позовної давності. Таке зупинення означає, що до строку позовної давності не зараховується проміжок часу, протягом якого особа не мала можливості звернутися з позовом.

Відповідно до Цивільного кодексу України настання таких обставин є підставою для зупинення перебігу позовної давності:

1) якщо поданню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за цих умов подія (непереборна сила);

2) за встановленим Кабінетом Міністрів України відстро­ченням виконання зобов'язання (мораторій);

3) за зупиненням дії закону або іншого нормативно-пра­вового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

При виникненні зазначених вище обставин перебіг по­зовної давності зупиняється на весь час існування цих об­ставин, а при припиненні цих обставин перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Перебіг позовної давності може бути не тільки зупине­но, а й перервано.

Переривання перебігу позовної давності відрізняється від її зупинення як за підставами, так і за юридичними наслідками. Загальною підставою для переривання перебігу позовної давності є звернення з позовом у встановленому порядку, тобто вчинення позову належним позивачем до належного відповідача і в належний суд, а також вчинен­ням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу чи іншого зобов'язання (часткове виконання зобов'я­зання, письмове прохання про відстрочку боргу тощо).

Залишення позову без розгляду не перериває перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, вчинений у кримінальній справі, то перебіг позовної дав­ності, що почався до вчинення позову, зупиняється до на­бирання чинності вироком, яким позов було залишено без розгляду, а час, протягом якого давність була зупинена, не зараховується до тривалості позовної давності. Коли части­на строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона продовжується до шести місяців.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново, — час, що сплинув до переривання, до нового стро­ку не зараховується.

Таким чином, при зупиненні перебіг позовної давності зупиняється, а в разі переривання — перебіг позовної дав­ності починається спочатку.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винят­ками тих, які передбачено безпосередньо в Цивільному ко­дексі України або в інших нормативних актах.

Зокрема, позовна давність не поширюється:

а) на вимоги, що випливають з порушення немайнових прав, — крім випадків, передбачених законом;

б) на вимоги вкладників до кредитних установ про вида­чу вкладів;

в) на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю чи здоров'ю фізичної особи (крім випадків, передбачених законом);

г) на вимогу власника або інших осіб про визнання не­дійсними актів органів державної влади або органів влади Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володін­ня, користування та розпорядження належним їм майном;

д) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Законом може бути передбачено й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Тема 10. Здійснення, визнання захист Ц.П.

Зміст суб'єктивного цивільного права становлять мож­ливі дії уповноваженої особи. Таким чином, суб'єкт право­відносин шляхом здійснення певної поведінки задовольняє свої потреби та інтереси. Наприклад, зміст права власності полягає в тому, що власник здійснює володіння, користу­вання і розпорядження своїм майном, а в разі порушення цих прав може звернутися за захистом до суду.

Дії, які здійснює уповноважена особа, називають спосо­бами здійснення суб'єктивного права.

Отже, здійснення суб'єктивного цивільного права — це реалізація його змісту через вчинення уповноваженою осо­бою дій, що визначають можливість певної поведінки.

Цивільні права здійснюються у межах, наданих особі законами, іншими актами цивільного законодавства та до­говорами.

Здійснення тієї чи іншої дії залежить насамперед від характеру правової норми. Наприклад, згідно з Цивільним кодексом України покупець, при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного або інших термінів, встановлених обов'язковими для сторін правила­ми чи договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

а) заміни на аналогічний товар належної якості;

б) відповідного зменшення купівельної ціни;

в) безоплатного усунення недоліків товару;

г) заміни на такий самий товар іншої моделі з відповід­ним перерахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

У цьому разі уповноважена особа може обрати один із варіантів поведінки, передбаченої законом.

У деяких випадках здійснення суб'єктивного права мож­ливе лише за згодою особи, інтереси якої можуть бути пору­шені. Наприклад, для продажу частки у спільній власності продавець зобов'язаний повідомити у письмовій формі решту учасників спільної власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілейованої купівлі, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі.

Вибір способу здійснення суб'єктивного права залежить також від мети, яку ставить уповноважена особа. Напри­клад, якщо ця особа хоче передати своє майно безоплатно, то робить це шляхом дарування. У разі одержання грошо­вого еквівалента особа укладає договір купівлі-продажу, а— в разі отримання іншого майна — міни.

Особа може також відмовитися від свого майнового пра­ва. Але відмова від права власності на транспортні засоби, нерухомі речі повинна бути здійснена у порядку, встанов­леному законом.

Вибір способу здійснення права виявляється також у вчиненні дій особисто або через представника. Так, за дого­вором доручення, одна сторона (повірений) вчиняє від імені та за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. При цьому треба мати на увазі, що деякі дії можуть бути вчинені лише уповноваженою особою безпосередньо (наприклад, складання заповіту через представника не до­пускається).

Цивільний кодекс України зазначає, що особи здійсню­ють свої цивільні права на власний розсуд. При цьому відмова від здійснення (нездійснення) особами своїх ци­вільних прав не буде підставою для їх припинення, крім випадків, передбачених законом.

Необхідно звернути увагу й на те, що особа, здійснюючи свої цивільні права, повинна додержуватися певних прин­ципів, закріплених у цивільному законодавстві. Межі вільного здійснення цивільних прав передбачають мож­ливість діяти так, як це визначено особі законами та дого­вором.

Неприпустимими є дії осіб, що вчиняються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживан­ня правом в інших формах. Не допускається використання цивільних прав з метою обмеження конкуренції, а також зловживання домінуючим становищем на ринку. В умовах ринкової економіки важливе значення має належне здійснення права на підприємницьку діяльність.

Отже, межею здійснення суб'єктивного права може бути:

• порушення прав та інтересів інших осіб і держави;

• заподіяння шкоди навколишньому середовищу;

• дотримання моральних засад суспільства;

• порушення чинного законодавства.

Зловживання правом — це особливе цивільне правопору­шення, специфіка якого полягає в тому, що дії порушни­ка випливають з належних йому прав, але при цьому по­рушуються права та охоронювані законом інтереси інших осіб.

Відомі випадки, коли особа використовує свої права ви­ключно з метою заподіяння шкоди іншій особі (такі дії по­рушника називаються шиканою). Шикана може мати як матеріальний, так і процесуальний характер.

Навмисне знищення власником належного йому майна з тим, щоб таким чином отримати вигідні страхові випла­ти, — це шикана в матеріальному розумінні.

Наприклад, позивач, аби "допекти" відповідачеві, звер­тається до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, наперед знаючи про безперспективність такого позо­ву. Адже доводити свою невинність повинен відповідач, а це, як відомо, несе для нього багато незручностей майнового й морального характеру. Це приклад процесуальної шикани.

Цивільний кодекс України встановлює, що не допуска­ються дії осіб, що вчиняються виключно з наміром заподі­яти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав цих вимог суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами та застосувати інші наслідки, передбачені законом.

---

Дата добавления: 2015-07-26