Однією з форм здійснення суб'єктами належних їм цивіль­них прав та обов'язків є представництво.

Представництво — це правовід ношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиня­ти правочини від імені другої сторони, яку вона представ­ляє.

Значення представництва полягає в тому, що саме зав­дяки цьому інститутові цивільного права юридичні особи мають можливість повніше здійснювати свої повноважен­ня, забезпечувати свої інтереси в суді за допомогою юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивіль­них прав недієздатними особами, малолітніми.

Потреба представництва зумовлена й тим, що у випад­ках тривалої відсутності за місцем постійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин фізична особа не завжди має змогу особисто здійснювати надані їй законом можли­вості; отримувати пенсію, поштові перекази, заробітну пла-

ту, розпоряджатися майном, керувати транспортними за­собами, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках їй на допомогу приходить представник.

Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Саме ці ознаки відрізняють представництво від низки подібних відносин,

Залежно від того, ким визначається представник і на чому ґрунтується його повноваження, представництво ви­никає на підставі договору, закону, акта юридичної особи та інших законних підстав. При цьому представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Своїми діями він неначе зв'язує особу, яку представляє, з третьою особою.

У представника ніяких прав і обов'язків з приводу пра­вочинів, укладених ним, не виникає. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на веден­ня переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Розкриваючи суть представництва, необхідно наголоси­ти, що не будь-які правочини можуть бути вчинені пред­ставником. Наприклад, згідно положеннями Цивільного кодексу України заповіт має бути підписаний особисто за­повідачем і нотаріально посвідчений.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо іншої особи, представником якої він є одночасно, за винятком комерційного представництва.

Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Повноваження комерційного представника може бути підтверджено письмовою угодою між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю. Одночасне комерційне представництво різних сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, передбачених зако­ном. Наприклад, члени товарної біржі укладають відповідні договори з біржовими брокерами, обов'язки яких поляга­ють у виконанні доручень членів біржі на здійснення біржо­вих операцій (ст. 16 Закону України "Про товарну біржу"). Особливості комерційного представництва в окремих сфе­рах підприємницької діяльності встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

Представниками можуть бути і юридичні особи у випад­ках, прямо передбачених статутом чи положенням про дану юридичну особу, тобто юридична особа вправі бути пред­ставником у межах своєї правоздатності (ст. 20 Закону України "Про об'єднання громадян", ст. 2 Закону України "Про товарну біржу").

Отже, договірне представництво — це представництво, що ґрунтується на волі особи, яку представляють і яка осо­бисто визначає повноваження представника, як правило, шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору доручення. Наприклад, особа доручає вибраному нею пред­ставнику придбати для неї автомобіль за кордоном. У цьо­му разі повноваження представника (коло прав та обо­в'язків, які покладаються на нього, пов'язаних із придбан­ням автомобіля) визначаються особою, для якої цей авто­мобіль купується. І представник зобов'язаний діяти в ме­жах наданих йому повноважень.

Характерними ознаками законного представництва, по-перше, є те, що представник і його повноваження вста­новлюються нормативними актами (цивільними, господар­ськими, сімейними). Наприклад, батьки, опікуни виступа­ють представниками недієздатних осіб, малолітніх до 14 ро­ків у зв'язку з прямою вказівкою закону. По-друге, особа, яку представляють, не бере участі в призначенні представ­ника і не може особисто скасувати чи змінити повноважен­ня представника, оскільки ці повноваження визначені за­коном. Різновидом законного представництва є і так зване статутне представництво. За статутним представни­цтвом представниками виступають уповноважені органі­зації, яким їхнім статутом чи положенням надано право представляти інтереси цих організацій. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, правоуповноваженою на це її установчими документами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи.

Представник зобов'язаний вчиняти правочини особи­сто. Але він може передати свої повноваження повністю або частково іншій особі, якщо це передбачено законом чи договором між особою, яку представляють, і представни­ком, або якщо представник був вимушений до цього обста­винами для охорони інтересів особи, яку представляє.

Представник, який передав свої повноваження на іншу особу, повинен сповістити про це особу, яку представляють, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані повноваження (замісника). При невиконанні цього обов'яз­ку на особу, яка передала повноваження, накладається відповідальність за дії замісника як за власні.

Передоручення оформляється нотаріально посвідченою довіреністю, строк якої не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої її видано.

Дата добавления: 2015-07-26