Що є підставою виникнення цивільних прав і юридичних обов'язків?

Цивільно-правові відносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обста­вин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки. Юридичні факти — це конкретні життєві

обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'я­зують правові наслідки, і передусім виникнення, зміну або припинення правовідносин. Отже, юридичні факти — посе­редня ланка між нормою цивільного законодавства і право­відносинами.

Цивільний кодекс України встановлює такий перелік юридичних фактів, які породжують (цивільні права і обов'язки) правовідносини:

• договори та інші правочини;

• створення творів науки, літератури, мистецтва, вина­ходів та інших результатів інтелектуальної праці;

• заподіяння шкоди іншій особі (делікти);

• набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;

• публічне обіцяння нагороди без оголошення конкурсу;

• публічне обіцяння нагороди за результатами конкурсу;

• вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

• рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

• створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосе­редньо також з актів цивільного законодавства. У випад­ках, встановлених цивільним законодавством, цивільні права та обов'язки можуть виникати з актів органів дер­жавної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, з рішення суду.

У низці випадків підставою для виникнення таких прав і обов'язків може бути настання або ненастання певної події. Так, внаслідок смерті у спадкоємців виникає право на май­но померлого. При настанні передбаченої договором стра­хування певної події страхова організація зобов'язана здій­снити виплату страхової суми чи страхового відшкодуван­ня страхувальникові або іншій третій особі. Зупинення перебігу строку позовної давності настає за наявності ком­плексу юридичних фактів: перебування позивача або відпо­відача у складі Збройних Сил України, переведення їх на воєнний стан.

Цивільний кодекс України встановлює, що цивільні пра­ва та обов'язки можуть також виникати і з тих дій осіб, які не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правовою наукою розроблено класифікацію юридичних фактів на підставі певних критеріїв. Залежно від зв'язку з волею суб'єкта їх поділяють на дії та події.

Юридичні дії — це юридичні факти, спричинення яких залежить від волі людей та породжує певні правові на­слідки (наприклад, укладення учасниками правовідносин певного договору).

Дії, що вчиняються відповідно до закону, визнаються правомірними (наприклад, правочини, адміністративні акти та ін.), а дії, що вчиняються всупереч законові, — неправо­мірними (укладення фіктивних правочинів та ін.).

Юридичні події — це юридичні факти, що настають не­залежно від волі людини (наприклад, природні явища сти­хійного характеру — повінь, землетрус). У цьому при­кладі юридичним фактом є подія, настання якої не зале­жить від вольової поведінки осіб. У цивільному законо­давстві такі явища набувають значення непереборної сили: смерть особи тощо. Непереборна сила є одним з юридичних фактів, які переривають перебіг позовної дав­ності.

Тема 4. Правоздатність, дієздатність Ф,О.

Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальні громади, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу особистих немайно-вих благ, майна, підприємницької діяльності.

Для визнання осіб суб'єктами цивільного права необхід­на наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхньої пра­во — та дієздатності.

Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Така правоздатність визнається однаковою мірою за всіма фізичними особами незалежно від їх віку, стану здоров'я та інших факторів і є передумовою виникнення суб'єктивного права.

Правоздатність у фізичної особи виникає від дня наро­дження і припиняється з її смертю (або з оголошенням її померлою). Це означає, що ще до народження людини су­спільство, держава вже визначили для неї коло прав, а сам факт народження свідчить про набуття людиною цих прав.

З цього випливає, що для визнання особи правоздатною потрібно, щоб вона народилась живою. Цивільна право­здатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і кожного, незалежно від походження, соціального і майно­вого стану, расової та національної належності, статі, осві­ти, мови, релігійних поглядів, роду і характеру занять, місця проживання тощо.

Жоден громадянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обме­жений у ній. Наприклад, у випадках, передбачених зако­ном, здатність мати окремі права та обов'язки може пов'я­зуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку

(право на заняття підприємницькою діяльністю, керувати автомобілем тощо).

Зміст цивільної правоздатності. Під змістом правоздат­ності фізичної особи розуміють перелік цивільних прав і обов'язків, які можуть належати їй. Цивільне законодав­ство України встановлює, що фізична особа може мати:

• особисті немайнові права;

• майно на праві власності;

• право користування житловими приміщеннями;

• право на підприємництво;

• право заповідати та успадковувати майно;

• бути стороною в договорі.

Фізична особа здатна мати всі інші цивільні права, не передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам громадянського суспільства. Вона здатна мати також обов'язки, які виникають як у власни­ка, так і у сторони в договорі, а також як учасника інших цивільних правовідносин, передбачених законами.

Як бачимо, зміст цивільної правоздатності визначається законом, але перелік цих прав не є вичерпним. Більше того встановлюється, що правові акти Президента У країни, орга­ну державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не можуть обмежувати можливість фізич­ної особи мати не заборонені законом цивільні права та обо­в'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

Цивільну правоздатність не можна змінити або обмежи­ти за волею окремих осіб. Правочин, що обмежує мож­ливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Право на ім'я є особистим правом фізичної

особи. Воно включає прізвище, власне ім'я та по батькові, якщо інше не випливає із закону або національного зви­чаю. Індивідуалізація окремої особи здійснюється перш за все за її іменем, яке надається при народженні.

Відомості про ім'я також мають значення для забезпе­чення і захисту цивільних прав фізичної особи, оскільки вона може набувати права та обов'язки тільки під своїм іменем і не може користуватися іменем інших фізичних осіб. При здійсненні окремих цивільних прав вона відповід­но до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти взагалі без зазначення імені (наприклад, вибирати псевдонім у зв'язку з використанням твору).

Фізична особа вправі самостійно змінити своє ім'я, якщо воно їй не подобається, при досягненні 16 років. Але зміна фізичною особою імені не впливає на її цивільні права та обов'язки і не є підставою для їх припинення або зміни. У цьому разі фізична особа зобов'язана сповістити про таку зміну своїх боржників та кредиторів.

Індивідуалізуючою ознакою фізичної особи є і місце її проживання. Держава не визначає місця проживання фізичної особи, яка сама його вибирає. Точне визначення місця проживання має велике значення для стійкості ци­вільних правовідносин, для належного захисту цивільних прав. З місцем проживання закон пов'язує виникнення і припинення багатьох юридичних фактів, що можуть так чи інакше впливати на немайновий і майновий стан особи (ви­знання фізичної особи безвісно відсутньою, оголошення по­мерлою, відкриття спадщини та ін.)

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населено­му пункті, в якому особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Особа, яка досягла 14 років, може вільно обирати собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлю­ються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) чи одного з них, з ким вона проживає, або місцезна­ходження навчального закладу чи органу охорони здоро­в'я, в якому вона проживає. Особа може мати кілька місць проживання.

Місцем проживання недієздатної особи є місце прожи­вання її опікуна або місцезнаходження відповідної органі­зації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Допускаються два види обмеження цивільної правоздат­ності — добровільний і примусовий.

Одним із прикладів добровільного обмеження цивільної правоздатності можна визнати випадок, коли особа, яка стала ченцем, добровільно відмовляється від деяких цивіль­них прав.

Примусове обмеження цивільної правоздатності допу­стиме лише тоді, коли воно передбачене законом (обмежен­ня волі, виправні роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, адміністративний нагляд, позбавлення права керувати транспортним засобом тощо). Такі обмеження є реакцією держави на протиправну поведінку особи або заходом профілактики та лікування небезпечних захворювань.

Дата добавления: 2015-07-26