Однопартійна система

(не виключає існування (легальне чи нелегальне) кількох партій, але за однією закріплюється фактично чи юридично) роль правлячої.

1. однопартійна (констит. закріплення кер. ролі однієї партії, зрощування парт. і держ. апарату (фаш. Іт. та Нім., СРСР (Ком. партія в СРСР, Нац.-соціалістська роб. партія в Нім., Трудова партія в КНДР та ін.) Албанія, Монголія, нині в Китаї, Півн. Кореї, на Кубі, в країнах Африки: Кенія, Сомалі, Лівія, Заїр, Того). Решта партій офіційно заборонена або їх створення унеможливлюється (Катар, Ку­вейт, Оман, Сауд. Аравія, ОАЕ).

Позитиви: відсутність міжпарт. боротьби, безконфліктність, передбачуваність курсу, об'єднати народ задля досяг­нення мети в умовах кризи

Недоліки: самоізолюється від критики, нових ідей, конструкт. пропозицій з боку опозиції, що веде до дог­матизму, закостеніння та застою, відриву

партії (парт. керівництва) від загалу, до загнивання власне партії та її краху. Висока люд. ціна перемог, перенапруження і виснаження ресурсів.

Авторит. і тотал. режим. Моноідеологічна.

2. гегемоністська (панівне становище однієї партії при відсутності парт. конкуренції, наявність декількох партій, які визнають керівну роль правлячої партії (фактично однопартійна, замаскована під багатопартійність, декоративна, квазібагатопартійність)

(кол. соціал. країни (Польща, НДР, Болгарія) Мексика, Китай) Авторит. і тотал. режим. Стабільність однопарт. уряду внаслідок відсутності в ньому внутр. конфліктів надмірна бюрократизація і потенційно висока корумпованість управлінських структур, як філії при правлячих партіях

Зараз така система діє в Кит. Нар. Республіці, де існують кілька мікроскопічних (за кит. мірками) партій.

3. домінування (наявність декількох партій, одна з яких упродовж тривалого (понад 20 р.) часу перемагає на виборах і одноосібно формує уряд.

Ще називають системою партій нац. згоди. Дем. політ. режим. Стабільність однопарт. уряду внаслідок відсутності внутр. конфліктів. Існування

малоефект. опозиції. Надмірна бюрократизація і потенційно висока корумпованість (У Швеції 1932-76, 82-91 р. Соц.-дем. роб. партія, в Японії Ліб.-

дем. з 1955 р., Індія, Туніс, Єгипет, Сирія, Іспанія). У Мексиці 71 рік (до 2000 р.) - Інституційно-рев. партія, в Парагваї - 50 р. партія «Колорадо».

ДВОПАРТІЙНА СИСТЕМА:

4. двопартійна (біпартизм) (відносна рівновага 2-х партій, одна з яких перебуває при владі, а інша, що зазнала поразки на виборах, в опозиції. Кількість партій в країні може бути різною, проте жодна не має реальних шансів стати правлячою. Існує в не­вел. кількості країн (Англія: Консерв. і Лейбор., США: Республ. і Дем.; Канада, Австралія, Н. Зеландія, Тур., Мексика, Аргентина, Браз., Гондурас, Колумбія, Коста-Ріка, Парагвай).

Позитиви: це одна з найбільш стабільних і ефект. систем, формування стабільного, відповідального однопарт. уряду, не загрожують коаліц. кризи, поступове пом'якшення ідеолог. конфліктів між партіями, полегшення процесу вибору при голосуванні та мирний розвиток політ. життя, оптимально зближує інтереси партії і держави, впливова опозиція. Недоліки: практично монопольне становище 2-х пар­тій, практично неможливі серйозні претензії на владу з боку третьої партії; надмірна концентрація сил на міжпарт. протистоянні; поступова втрата вел. партіями своїх особливостей; консерватизм виб. процесу. Провідні партії можуть сприяти прийн­яттю виб. правил, які б "працювали" тільки на них.

Види: А) суто двопартійна; Б) двопарт. при формальному існуванні багатопартійності;

В) Двохсполовинна (2+1, трипартійна, моди­фікована двопартійна) - для отримання більшості в парламенті і формування уряду одна з 2-х

партій вступає в коаліцію з третьою. (ФРН: великі: СДПН, ХДС-ХСС, нечисленна - Вільна ДП, сьогодні - Партія зелених).

Забезпечує велику стійкість політ. життя: стабільний однопарт. уряд, домінування протягом довгого часу єдиного політ. курсу.

Яка оптим. кількість партій? А. Лінкольн відповів так: 2,5. Одна - при владі, друга в опозиції і третя, що тільки народжується (в Великобр. раніше була конс. і лібер., а народилась лейбор.; сьогодні поступово зростає роль Ліб.-дем. партії) Пе­рехідна форма від біпартизму до багатопартійності.

БАГАТОПАРТІЙНА СИСТЕМА – поліпартизм - три і більше партій мають змогу впливати (отримують парлам. місця)

М. Дюверже: від трьох партій — і до нескінченності. Прикладом є — Італія (14 партій), Голландія (понад 20)

5. обмеженого плюралізму (помірковано багатопартійна) - наявність багатьох партій, проте у парламенті й уряді представлені лише кілька (3-5 / 10), жодна з яких не переважає і не може самостійно утворити коаліцію, позасистемна опозиція відсутня. Орієнтація партій на участь в уряді, коаліціях, відсутність гострих ідеолог. Суперечностей. нестабільність коаліцій,. Найпоширеніша. (Бельгія, ФРН, Фр., Литва, Болг., Австрія, Чехія)

У цій системі домінують доцентрові тенденції, що означає, що гол. напрям конкуренції розміщується на відрізку лівоцентризм—правоцентризм.

У результаті система набуває схильності до адаптації і консенсусного стилю здійс­нення політики.

6. поляризованого плюралізму (багато партій, потужними є крайні праві і крайні ліві (двосторонньої деструктивної опозиції), наявні позасистемні партії (які виступають проти існуючої політ. і соц-ек. системи). Іт., Нід., Фінл., Латвія, Словаччина. Така парт. система, наприклад, привела до краху Веймарську республіку у Нім, дем. режим у Чилі (до воєн. диктатури у 1973 p.). Аналог. тен­денції спостерігаються в Італії, Ізраїлі, Росії, Україні.

Позитиви: мож­ливість появи нових політ. ідей, реальні від­носини змагальності, фун­кціонує декілька партій, об'єднаних у два чи більше крупних блоки, які сприяють консолідації політ. сил, подоланню різкої роздробленості політ. сил; форму­вання уряду партіями центру — лівого чи правого.

Недоліки: М енш стабільна. Стан перманентно­го конфлікту між опозицією зліва і справа. Гостре ідеолог. розмежування між центром і право-лівою опозицією. Важко сформувати стійку парлам. більшість, що призводить до нестабільності уряду. Стабільність та ефективність залежить від міцності центристських коаліцій. У разі слабкості політ. центру можливість приходу до влади крайніх сил (в Італії: центр - христ. демократи (СДПІ), ліва деструкт. опозиція – комуністи, потім сумноз­вісні "червоні бригади", права деструктивна – іт. соц. рух–нац. праві сили (ІСР-НПС).

При наявності вел. кількості невел. партій, вони, як правило, утворюють блоки або коаліції на час ведення передвиб. кам­панії. Виборець майже не може познайо­митися з програмними документами всіх партій і йому надзвичай­но складно зробити усвідомлений вибір.

7. атомізована (наявність багатьох (від 30-и до 200...) маловпливових мало чисельних (у сер. 1000, але не більше ніж 10 000 членів), слабо пов'язаних між со­бою і з населенням, та багатьох позасистемних політ. сил. Ізольова­ність партій від влади і відсутність важелів впливу на владу. Уряд формується або на основі шир. коаліції партій (Сх. Європа), як правило, на пропорц. основі, або взагалі на позапарт. основі (пострад.). Характерна для перехідних до демократії суспільств (Малайзія, Болівія). Авторит. або дем. політ. режим. Неефективна і найменш стабільна. Еволюціонує, як правило до поляриз. плюралізму. Відцентрові тенденції суттєво домінують над доцентровими, що об'єктивно веде до слабкості політ. центру; наявність безвідпові­дальної опозиції, досить характерним є політика надмірних обіцянок. Система швидко скочувалася в бік або тоталіт. однопарт. диктатури (Росія після жовтн. перевороту 1917 p.). За відсутності ек. основ громад. суспільства політ. партії народжуються не в результаті еволюц. диференціації суспільства, а спонтанно і тому відображають свої вузькогрупові інтереси. Так було в країнах Центр. Європи в період 1919-1939 рр., у більшості мол. держав Африки й Сходу, у багатьох латиноам. державах та західноєвроп. державах XIX ст. Види:

1. крайнього плюралізму (гіпертрофована, мультипартійність) (існувала у постком. країнах до виборів на багатопарт. основі і частково збереглася в деяких (Україна, Росія, Казахстан, Польща, Грузія поч. 90-х років, Казахстан, Узбекистан, Туркменистан, Таджикистан.

Так, кількість партій у Польщі сьогодні становить 132, в Грузії — 79.

2. авторитарної псевдопартійності (в деяких країнам Лат. Америки: існує багато партій, між якими точиться гостра боротьба, а реальна влада перебуває у руках військової верхівки). Уругвай, Парагвай, Гаїті.

В) Є. Вятр:

1. неальтернативні (констит. принципи або фактичне співідношення сил приводять до того, що немає справжнього суперництва між партіями.

1) однопартійна, 2) система домінуючої партії; 3) система кооперації партій (блокування гол. політ. партій і факт. зникнення дієвої опозиції)

4) обмежені парт. системи, в яких існують різні партії і між ними здійснюється суперництво за політ. вплив, але влада перебуває в руках однієї політ. сили – найчастіше армії, котра заявляє, що вона незалежна від партій і стоїть між ними;

2. альтернативні (в якій хоча б один альтернат. колектив політиків організований у вигляді політ. партії чи партій і має реальні шанси замінити колектив, що є правлячим у даний момент), з визнанням ротації, зміни правля­чих партій.

1) двопартійна; 2) двоблокова (існують декілька політ. партій, що поділяються на два блоки, між якими ведеться постійне суперництво за владу)

3) багатопарт. роздрібненості (жодна партія або група партій не має переваги, а влада здійснюється коаліціями, що змінюються за складом)

Дата добавления: 2015-07-24