Предмет та завдання етногеографії України.

План

1. Предмет та завдання етногеографії України.

2. Основні категорії і поняття етногеографії.

3. Геокультурна проблематика в етногеографії.

Література:

1. Грушевський М. На порозі нової України. // Великий українець. Матеріали з життя і діяльності М.С.Грушевського. – К.:Веселка,1992.-С.133-179.

2. Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли. – М.,1991.

3. Заставний Ф. Географія України. – К., 1994.

4. Крисаченко В. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри. – К.: НІСД,2005.-С. 11-12,

5. Лисяк - Рудницький І. Україна між Сходом і Заходом. //Історія філософії України. Хрестоматія. – К.,1993.

6. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. – К.: Обереги,1992.

7. Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. – К., 1998.

8. Проскурова С. Соціокультурні аспекти освоєння українцями Північного Причорномор’я та Криму в XVI – XVIII ст. – Кіровоград, 2006.

Предмет та завдання етногеографії України.

Етногеографія України – наукова дисципліна на стику етнографії і географії, яка вивчає особливості розселення і динаміку чисельності етносів, націй, етнографічних груп, етнічних меншин, діаспори; територіальну специфіку поширення мов, релігій, побутово-традиційної та духовної культури України.

Предметне поле етногеографії перетинається з предметними полями етнографії і географії, екології, демографії, релігієзнавства, мовознавства, але вона вивчає предмет – етнос з специфічної сторони - у просторі і часі, у взаємодії із географічним середовищем, користуючись методичним інструментарієм суміжних дисциплін, запозичуючи у них висновки і досягнення.

Відтак етногеографія належить одночасно і до природничих, і до гуманітарних наук.

Етнічна географія – це географічна наука, що входить до складу суспільних економіко-географічних наук і має такі риси:

- територіальність;

- комплексність;

- конкретність;

- глобальність.

Основними методами етнічної географії є географічний метод – спосіб пізнання особливостей формування території розселення етносів і етнографічний метод – спосіб пізнання етносу на основі польового дослідження. Загальногеографічними методами є історичний, екологічний, системний, порівняльний, картографічний, соціологічний, статистичний. За змістом і формою методи поділяються на польові, лабораторні, експериментальні, обробки інформації, емпіричного і теоретичного узагальнення.

Головними принципами методології етногеографії є:

- комплексний географічний підхід;

- геосистемна концепція.

Магістральною проблемою етногеографії є вивчення зв’язків у системі етнофор – етнос – природа (етнічна батьківщина).

Із взаємопов’язаності і взаємозумовленості процесів і явищ у природі та суспільстві випливає комплексний географічний підхід, суть якого: окремі компоненти природи чи етносу є частиною цілого, системи.

Комплексний і системний підхід до вивчення етнічних та географічних явищ і процесів дає можливість охарактеризувати об’єкт – етнос як цілісне явище, дати йому цілісну характеристику, картографічно його змоделювати. Географи працюють у двох напрямах системного підходу: розробка концепцій про геосистеми і вивчення географічних об’єктів.

Як би далеко не пішла у своєму розвитку етнічна спільнота, все необхідне вона тим не менше отримує від природи. Етнос є вищою ланкою ланцюга біоценозу регіону, який він населяє, і елементом структурної системи – етноценозу, яка включає в себе:

· доместікати (одомашнені тварини і культурні рослини);

· ландшафти (як видозмінені людиною, так і природні, багатства надр...);

· взаємини з сусідніми спільнотами (дружні чи ворожі);

· динаміку соціального розвитку;

· те, чи інше поєднання мов;

· поєднання елементів матеріальної та духовної культури (етос).

Етноценоз, за визначенням Л. Гумільова, є динамічною системою, яка виникає і розвивається у історичному часі, залишаючи по собі пам’ятники людської діяльності (Дніпрогес, ЧАЕС, Софіївський заповідник, земляні укріплення Єлисаветградської фортеці (Вали) тощо). І якщо певні з них позбавлені саморозвитку (піраміди, римські шляхи...), то окремі є носіями потенційно руйнівної енергії (Дніпрогес, Чорнобильська зона).

На думку В. Крисаченка, система “людина – біосфера” суть соціально-природний взаємодетермінований утвір, кожний із складників якого є визначальним для існування та розвитку іншого.

В наш час, коли порятунок природи від руйнівних антропологічних дій став магістральною проблемою науки, треба усвідомити, які сторони людської діяльності були згубними для природи, ландшафтів, населених етносами, а які можуть слугувати прикладом бережливого ставлення до природи, втіленням екологічної свідомості (як, наприклад, екологічне сільське господарство, або альтернативне, натуральне сільське господарство, скероване на підвищення якості і екологічної чистоти харчових продуктів, на припинення руйнування довкілля шляхом обмеження застосування мінеральних добрив при збільшенні застосування органічних. Приклад в Україні: маточний колекційний сад Л. П. Симиренка у с. Млієві Черкаської обл. – один із найбагатших у Європі, біосферний заповідник Асканія-Нова, заснований 1884 року Ф.Фальц-Фейном у Чаплинському районі Херсонської обл. з метою охорони українських степів.

Між еволюцією природи і етнічним розвитком існує постійна кореляція, яка і є об’єктом вивчення етнічної географії. Етноси (нації) формуються та розвиваються у відносно сталому територіальному контексті, який можна назвати середовищем етнічної (національної культури), перефразовуючи російського історика XVIII ст. І. Болтіна, можна стверджувати, що без географії у етнографа трапляються проколи. (Як співається у відомій пісні про матроса Железняка - «Он шел на Одесу, а вышел к Херсону».) Адже етнос, за визначенням відомого українського етнолога А. Пономарьова – це “усталена спільність людей, що історично склалася на певній території і позначена спільністю мови, культури, побуту, психічного складу, єдністю етнічної самосвідомості, зафіксованій у самоназві, а також усвідомленням єдності родового походження і водночас несхожістю на інші етноси”. За О.Нельгою, етнос – це “культурно-духовна спільність людей, споріднених між собою походженням, мовою, теперішньою, або колишньою територією (іноді й державністю), ментально-архетипними та іншими ознаками”. Як бачимо, у чисельних дефініціях етносу серед його незмінних структурних показників називається спільність території. Особливістю вивчення етносу в етногеографії є геокультурний підхід, який акцентує увагу на взаємозв’язку і взаємодії етносу і етнічної території; етнічної культури і географічного середовища, як чинника її формування.

Дата добавления: 2015-07-24