Грошова реформа 1996 року.

У 1996 р. в Україні починається новий етап реформ на створення державно – регульованої, соціально – спрямованої ринкової економіки.

Важливою подією даного етапу реформ стала грошова реформа. Протягом 2 – 16 вересня 1996 року введено в обіг повноцінну національну грошову одиницю України – гривню. Обмін відбувався у співвідношенні 1 грн. за 100 тис. купоно-карбованців. У такій же пропорції було змінено й ціни.

Разом з тим 1996 р. приніс українському народу й нові випробування. ВВП 1996 р. до рівня 1995 р. скоротився на 10 %, промислове виробництво - на 5 %, випуск споживчих товарів – на 20 %, значний спад відбувся і в сільському господарстві.

4. Трансформаційний спад 1997 – 1999 років.

В 1996 – 1999 рр. в Україні продовжувався трансформаційний спад. Хоча, починаючи з 1995 р., відбувалося уповільнення темпів падіння обсягів промислового та сільськогосподарського виробництва, в цілому започаткувався процес економічної стабілізації в експортно-орієнтованих та базових галузях. Однак ускладнювала вихід з кризи тогочасна структура української економіки, в якій значне місце займають енергоємні експортно-орієнтовані галузі.

Протягом 1997 – 1999 рр. середньомісячна заробітна плата знизилася у валютному еквіваленті майже вдвічі і становила менше 50 $ США. Відбувалося постійне зростання цін на основні споживчі товари. Рівень життя населення постійно знижувався.

5. Стабілізація та зростання національної економіки України протягом 2000 – 2006 років.

Наприкінці 1999 р. уряд України очолив В. Ющенко. Урядова програма виходу з економічної кризи дістала назву „ Реформи заради добробуту”.

Після тривалого економічного занепаду протягом десяти останніх років, уряд на чолі з В. Ющенком своїми діями повернув українцям віру в можливість стабільної економіки та покращення життя, відновив довіру до нашої держави з боку розвинених держав.

Протягом 2000 р., за умов припинення кредитування дефіциту бюджету з боку МВФ, уряду вдалося уникнути дефолту, реструктуризувати і скоротити на 17 % (2,1 млрд. $) обсяг зовнішнього державного боргу, який на початок 2000 р. становив 12,4 млрд. $. Уряд перейшов до політики збалансованого державного бюджету, вжив заходів щодо зміни фінансової дисципліни в країні, суттєво зменшив обсяги розрахунків грошовими сурогатами, покращив дисципліну у збиранні податків (абсолютні доходи держбюджету збільшилися на понад 5 млрд. грн.). Це дало змогу майже на третину скоротити заборгованість з виплати заробітної плати (в бюджетній сфері – на 52 %), підвищити пенсії на 10 %.

Уряд зупинив спад виробництва у національному господарстві та започаткував економічне зростання. Зокрема протягом 2000 р. ВВП зріс майже на 6 %.

У 2000 р. була прийнята програма „Зерно – 2001”, в результаті здійснення якої у 2001 р. обсяги сільськогосподарської продукції зросли у півтори рази.

У 2000 р. національне господарство України ввійшло в стан макроекономічної стабілізації. Обсяг національного виробництва почав зростати на 8 – 9 % щорічно.

Але, загалом, соціально – економічна ситуація залишалася складною. Становлення ринку продовжує відбуватися непослідовно, без необхідної наполегливості та рішучості. А сам процес формування нових економічних відносин постійно піддавався та піддається сильному політичному протистоянню.

Попри вагомі успіхи в 2000 р. у сільськогосподарському виробництві, в 2003 році галузь зазнала чергового значного спаду у рослинництві.

Ефективність національного виробництва в господарстві України й надалі залишається низькою, а основний обсяг приросту ВВП забезпечується здебільшого екстенсивним шляхом.

Основним чинником збільшення ємності національного ринку є не підвищення ефективності діяльності уряду України, а приплив іноземної валюти з – за кордону від українських заробітчан для утримання їх сімей в Україні. Протягом 2002-2007 рр. ці надходження валюти становили щороку понад 10 млрд. $ США. Цей фактор давав можливість збільшувати обсяг суспільного попиту та, відповідно, ВВП держави в межах 25 %. Реальне ж зростання склало 8-9 %.

Протягом 2000 – 20007 рор. реальні грошові доходи громадян України зросли більше ніж на 70 %.

Від 2005 р. реалізується програма допомоги сім’ям при народженні дітей.

6. Світова економічна криза 2008 року.

Протягом 2007 р. - першої половини 2008 р. у США загострювалася іпотечна криза. Її епогеєм у вересні 2008 року стала загальна фінансова криза, яка у наступні місяці переросла у рецесію як економіки США, так і багатьох держав світу. Україна не залишилась осторонь цього процесу. Адже на світовому ринку суттєво зменшився попит на продукцію металургії та хімічної промисловості. Дані галузі промисловості є ключовими статтями експорту українських підприємств. Зниження обсягів експорту металургів та хіміків призвело до зниження на 30-40 % обсягів їх виробництва у жовтні-грудні 2008 р. В цілому внаслідок негативного впливу світової економічної кризи у 2008 р. ВВП держави зріс лише на 2,2 % при прогнозі 7,4%.

Зниження обсягів експорту у галузях провідних експортерів загострило й до того значну проблему збалансування сальдо рахунку товарів платіжного балансу. Дана проблема змусила НБУ до подальшої девальвації національної валюти. В цілому, за жовтень-грудень 2008 р. гривня здевальвувала з 5,05 грн. за дол. США до 7,7 грн. Тобто, більш як на 50 %.

У даному процесі позитивом є те, що при значному подорожчанні дол. США, попит на імпортні товари скоротився у декілька разів, у той час, як обсяги експорту почали відвойовувати втрачені позиції на світових ринках. Зокрема, у грудні 2008 р. Україна вже експортувала товарів на 2 млрд. дол. США більше, ніж імпортувала.

7. Українська економічна думка ХХ – ХХІ ст.

На початку ХХ ст. в економічній думці України виявилися три основних напрямки:

1) економічна теорія, що формувалася на засадах основних економічних шкіл Заходу, зокрема маржиналізму, або неокласичного напряму;

2) марксистська теорія в її ортодоксальному варіанті;

3) немарксистські економічні соціалістичні теорії.

Перший напрям розвивали М. Туган-Барановський, Є. Слуцький, Олександр Чаянов, Костянтин Воблий, Олександр Челінцев. Негативно сприйняли економічну програму більшовиків. Особливий наголос робили на негативних соціальних та економічних наслідках (голод, розруха), до яких може призвести реалізація аграрної частини програми більшовиків.

Воблий наголошував, що негайна конфіскація землі селянством призвела б до анархії, взаємної різанини селян і викликала б потрясіння основ народного господарства.

Чаянов, використовуючи засади теорії граничної корисності, став на захист індивідуального селянського господарства.

Челінцев розробляє наукові основи організації сімейно-трудового селянського господарства, розглядаючи їх у тісному взаємозв’язку з розбудовою селянської кооперації в Україні.

Загалом перебуваючи під політичним наглядом влади, наприкінці 20-х рр., теоретики змушені були припинити заняття проблемами економічної теорії та зосередити увагу на спеціальних і прикладних економічних науках.

Прибічники другого напряму: Чубар, Косіор, Затонський, Мануїльський, Раковський, Петровський, Шліхтер, Яковлєв та інші партійні та радянські керівники й ідеологи керувалися генеральною лінією Комуністичної партії й вказівками з Москви.

Серед представників третього напряму необхідно згадати Михайла Грушевського та Володимира Винниченка, економічні погляди яких були близькими до поглядів меншовиків, що представляли праве крило російської соціал-демократії, та західноєвропейських соціал-реформістів. Соціалістом був і Симон Петлюра. Українські соціал-демократи Винниченко, Садовський, Лизанівський, а також так звані «боротьбисти» Блакитний, Шумський вважали, що для соціалістичних перетворень в Україні ще не настав час – не створено виробництво, яке б могло забезпечити умови соціалістичного розподілу.

Нестор Махно – прибічник анархо-комунізму – вчення про безкласове і бездержавне суспільство із загальнонародною (общинною) власністю на землю та інші засоби виробництва. Соціальним ідеалом Махна була «селянська республіка» без центральної влади, з окремими сімейними господарствами заможних селян, справедливим нетоварним обміном продуктами між містом і селом.

30 – 70-ті роки ХХ ст. – це доба безроздільного панування адміністративно-командної системи і водночас застою економічної думки України. Особливе місце в цей період займала критика так званої «волобуєвщини» - як прояву українського націоналізму в економічній думці.

Михайло Волобуєв розвивав ідеї про переваги самостійного економічного розвитку України. Вважав, що Україна володіє достатнім економічним потенціалом щоб самостійно інтегруватися до світового господарства, а не через російську економіку. За ці ідеї його оголосили ворогом соціалізму і радянської влади і згодом репресували.

Певне недовготривале відродження економічної думки України розпочалося з 60-х рр. – періоду так званої «політичної відлиги». З’являються дослідження Корнієнка, Лукінова, Пахомова, Покритана, Агафонова, Ястремського, в яких йдеться про зміну орієнтирів економічної думки, формуються нові підходи до визначення ролі економічної теорії у соціально-економічних перетвореннях, про шляхи вирішення проблем політичної економії. Увага акцентується на проблемах впровадження господарського розрахунку, місця і ролі товарно-грошових відносин в економічному розвитку.

Певне значення для пробудження економічної думки мала зміна політичних і економічних орієнтирів у розвитку СРСР, яка розпочалася в 1982-1983 рр. і продовжилася в період «перебудови соціалізму» починаючи з квітня 1985 р. В економічній літературі з’явилися думки про недосконалість і недостатню зрілість соціалістичної загальнонародної власності. Юрій Пахомов та Володимир Черняк висунули принципово нову тезу про багатовимірність і неоднорідність відносин соціалістичної власності, про їх постійне оновлення і розвиток.

Уперше питання про підприємливість як складову соціалістичного господарського механізму порушив Трохим Ковальчук. Поштовхом до досліджень про доцільність впровадження приватної власності стало обговорення в економічній літературі проблем індивідуальної трудової діяльності. Відбулося переосмислення українськими теоретиками процесу розвитку економічної науки.

У 80 – 90-ті рр. широковідомими стали імена українських вчених Анатолія Гальчинського, Валерія Гейця, Віктора Пинзеника – фахівців з теорії макроекономічного регулювання та фіскальної політики, Михайла Савлука, Анатолія Мороза і Олександра Дзюблюка – спеціалістів з теорії грошей, грошового обігу і кредиту, Анатолія Філіпенка – знавця міжнародної економіки.

Після здобуття Україною незалежності з’явилася можливість видання власних підручників і посібників з економічної теорії та інших економічних дисциплін. Особливе місце в економічній думці України займають наукові дослідження історії вітчизняної і зарубіжної економічної думки: Степан Злупко, Базилевич, Мочерний, Леоненко, Татаренко, Довбенко.

Підсумовуючи сучасний період розвитку української економічної думки, слід зауважити, що вона ще не подолала глибокої кризи та консерватизму. Українські вчені розгубилися у вирі соціально-економічних змін 90-х років і сьогодні намагаються адекватно відображати у своїх дослідженнях об’єктивні процеси, що розгортаються в економіці незалежної України.

Дата добавления: 2015-07-24