Версальська система.

Версальський договір був підписаному у 1919 p. 27 країнами-переможницями і Німеччиною. Німеччина повернула Франції Ельзас і Лотарингію, Німеччина передала Франції вугільні шахти Саарської області, частина земель перейшла Бельгії, Данії, Литві, Польщі. Німеччина зобов'язалася визнавати суверенітет Австрії, Чехословаччини, Польщі. Німецькі колонії поділили між собою Великобританія, Франція, Японія та Бельгія.

Німеччина позбавлялася військового флоту, авіації, важкого озброєння, армія могла становити лише 100 тис. чол. Німеччина повинна була сплатити воєнну контрибуцію у сумі 132 млрд золотих марок.

Отже, Версальська система відрізала від Німеччини 1/8 її території, на якій проживало 1/12 населення, позбавила 3/4 родовищ залізних руд, 1/3 вугілля та сталі.

Країни Антанти одержали необмежені права проводити в Німеччині комерційну і господарську діяльність. На певний час Німеччина перестала бути економічним конкурентом Великобританії та Франції, втративши 50 % національного багатства.

План Дауеса.

Німеччина втратила зовнішні ринки збуту, через розвал економіки зменшилися обсяги внутрішнього ринку. Занепало сільське господарство. Скорочувалися обсяги промислового виробництва. Імпорт і експорт становили лише 1/3 довоєнного рівня. Частка німецького експорту у світовій торгівлі у 1923 p. скоротилась до 6% (при 13% у 1913 p.). Все це спричинило крах кредитно-фінансової системи Німеччини. Інфляція, повне знецінення національної валюти зумовили зниження, з одного боку, рівня зарплати робітників і службовців, а з іншого — неможливість сплати Німеччиною контрибуції союзникам.

Стурбовані критичним станом німецького господарства, США, Франція, Великобританія вирішили оздоровити економіку Німеччини. 16 серпня 1924 p. на Лондонській конференції держав-переможниць для Німеччини був прийнятий репараційний план Дауеса, розроблений міжнародним комітетом Чарльза Г. Дауеса (віце-президента США в 1925— 1929 pp.). План передбачав надання позик і кредитів, переважно американських, на відбудову господарства та оздоровлення фінансів Німеччини. Передбачалося, що піднесення економіки допоможе Німеччині справно сплачувати репарації Великобританії та Франції, які за цей рахунок покриють воєнні борги США в період першої світової війни.

План Дауеса діяв до 1929 p. Він сприяв стабілізації господарського життя країни. З інфляцією було покінчено. Німеччина не лише подолала розруху, а й збільшила випуск промислової продукції на 13 % порівняно з 1913 p. Найбільше інвестицій надходило з США (70%), які вкладали їх в важку промисловість. Це дало змогу Німеччині випередити Великобританію, збільшивши експорт машин та індустріального устаткування.

За період дії плану Дауеса Німеччина виплатила репарацій менше 10 млрд золотих марок. Зросла роль Німеччини не тільки у світовій торгівлі, а й у розвитку таких галузей економіки, як хімія та електроніка. Однак всі ці успіхи були зведені нанівець внаслідок світової економічної депресії 1929—1933 pp.

4. Світова економічна криза 1929—1933 pp. та шляхи виходу з неї.

Економічна криза 1929—1933 pp. охопила весь світ. Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже у всіх державах світу.

Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 p. (у 5 разів).

Все промислове виробництво, національний дохід, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт — на 75%. Збанкрутувало багато фірм, залізничних компаній, банків. Мільйони громадян втратили майно, робочі місця, заощадження. Промисловість США була відкинута назад на 22 роки до рівня 1911 p.

Ефективну антикризову програму здійснив новообраний у 1932 p. президент Рузвельт. У плані Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту. Він постановив скоротити надмірне виробництво, одночасно підвищити ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. "Новий курс" передбачав ліквідувати безробіття за рахунок "повної зайнятості працездатного населення". За допомогою позик і державних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства.

Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні акції державного контролю над економікою країни («Закон про відновлення національної промисловості» та «Закон про регулювання сільського господарства»).

Усі галузі промисловості було поділено на 17 груп. Вони прийняли "кодекс чесної конкуренції", згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної плати. У сфері сільського господарства "новий курс" був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів. Планувалося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно менших площах вирощували такі самі врожаї зернових, бавовни, як і в докризовий період.

Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора господарського життя країни. Все це й допомогло США вже в і 1934 p. подолати наслідки Великої депресії.

У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 p. З'явилися труднощі в одержанні кредитів, забруднювалась реалізація промислової та сільськогосподарської продукції. на ринках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. У Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи інших країнах (промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 p., виплавка чавуну — на 53 %, ціни на сільськогосподарську знизилися на 34%). Занепад тривав до 1933 p.

Англійський уряд вчасно вжив заходів. Підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін на товари. У вересні 1931 p. ліквідував золотий стандарт фунта стерлінгів. Курс національної валюти знизився на 1/3 по відношенню до інших іноземних валют. Це підвищило конкурентоспроможність англійських товарів. Було підвищено мито на іноземні товари.

У 1931 p. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв'язку з створенням "стерлінгового блоку" 25 держав, до якого входили англійські колонії, країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та ін. Вони зберігали свої золоті резерви в лондонських банках, ввозили у Великобританію власні сировинні і харчові товари і закуповували там високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.

У 1929 p. Франція уникнула світової економічної. кризи. Однак у 1930 p. країна відчула на собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів.

Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині. У багатьох галузях криза затягнулася до 1936 p. У ці роки випуск промислової продукції знизився на 1/3, сільськогосподарської продукції — вдвічі, збанкрутувало понад 10 тис. підприємств, 100 тис. торгових фірм, чимало великих монополій. Рівень життя народу знизився втроє.

Уряду Франції довелося встановити контроль над Французьким банком, націоналізувати ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну. Державна адміністрація підвищила заробітну плату, ввела 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона збувала свої промислові товари в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію. Проте у 1936 р. уряду Франції не вдалося підняти промисловість до рівня 1929 p.

План Юнга.

Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 —1933 pp. була катастрофічною. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад 30 тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала. Автомобільна, машинобудівна, будівельна, металургійна галузі були завантажені лише на 20-25 %. Руйнувалося сільське господарство. В 1928 —1932 pp. було продано з торгів 560 тис. га селянської землі. У країні налічувалося майже 8 млн безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.

Уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати Німеччині допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був, вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 p. Передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 p. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20 % і встановлювався на найближчі 37 років у сумі 2 млрд. марок. У 1931 p. Німеччина, підтримана американським президентом Гувером, посилаючись на труднощі, пов'язані з економічною кризою, відмовилася від сплати воєнних репарацій. З того часу "план Юнга" припинив своє існування, а в 1932 p. його було остаточно скасовано на Лозанській конференції. Господарська розруха тривала. Лише наприкінці 1933 — на початку 1934 p. почалася помітна стабілізація економіки Німеччини.

6. Економічний розвиток провідних країн світу у 30-х роках ХХ ст.

США в 1936—1937 pp. у промисловому |виробництві досягли рівня 1929 p.

30-ті роки — це період подальшого поглиблення монополізації економіки, яка панувала у всіх галузях.

У 1939 p. США знову зайняли перше місце у світі з випуску індустріальних товарів. Оздоровилися фінансово-кредитна система, сільське господарство, торгівля.

Великобританія виходила з кризи дуже повільно, посилився процес концентрації виробництва. Великі монополії поширили свій вплив не лише на вітчизняні та європейські підприємства, а й на всіх континентах.

Сільське господарство у 30-х роках відставало від промисловості. Воно лише на 35 % задовольняло потреби населення в сільськогосподарській продукції.

Якщо внутрішня торгівля нормалізувалася, то зовнішня переживала значні труднощі. На світовому ринку Великобританія зіткнулася з грізними конкурентами — США, Німеччиною та Японією.

Передбачаючи небезпеку виникнення другої світової війни, Великобританія наприкінці 30-х років налагодила випуск високоякісної зброї.

Розвиток економіки Франції у 30-х роках виявився особливо повільним, затяжним. Застій у головних галузях був тривалішим порівняно з іншими країнами. Збереглося дрібне виробництво.

У Франції найсильнішим був процес концентрації фінансово-кредитних установ. До 1939 p. 6 найбільших банків контролювали 86% усіх капіталів країни.

Знецінилася національна валюта — франк - внаслідок втечі капіталів з країни. Вдвічі скоротився національний золотий запас Французького банку.

30 січня 1933 p. уряд Німеччини очолив А. Гітлер. Було взято курс на мілітаризацію країни. У 1936 p. був узаконений чотирирічний план мобілізації економічних ресурсів, масового виробництва озброєння, нагромадження дефіцитних матеріалів, щоб армія "була готова до дій".

Вкладались значні кошти у галузі, які випускали військову техніку, а також металургійну, гірничодобувну, кам'яновугільну.

Відбулася повна картелізація промисловості, причому значна частка акцій належала главарям нацистської партії. Королем німецького фінансово-промислового комплексу став Герінг — перший заступник Гітлера.

Японія, виходила з економічної кризи 1929—1933 pp. шляхом мілітаризації. Розпочала загарбання китайських територій. Війна набула затяжного характеру. На неї Японія витрачала понад 80 % державного бюджету, що покривався за рахунок емісії паперових грошей. Щоб випустити більше зброї, потрібен був метал (протягом 1931—1938 pp. його виплавили більше у 10 разів). Зростали потужності хімічної, електротехнічної, автомобільної галузей.

Закон про загальну мобілізацію нації фактично зробив робітників і службовців кріпаками. Профспілки було розігнано, робочий день подовжено до 14—16 год, заробітну плату зведено до мінімуму.

З великим напруженням працював в умовах війни аграрний сектор. Основна маса землі належала самураям. Лише 30% її перебувало у власності селян, які мали низький рівень життя. За оренду вони віддавали поміщикам половину врожаю.

У 30-х роках посилився вивіз. японського капіталу в країни Південно-Східної Азії (Таїланд, Філіппіни, Індонезію, Британську Малайзію). Його обсяг лише в 1939—1941 pp. збільшився вдвічі, досягнувши 4 млрд єн. Така торгово-фінансова експансія Японії суперечила інтересам США га Великобританії. Між цими країнами та Японією в 1941 p. спалахнула війна, яка закінчилася в 1945 p. повною поразкою японських мілітаристів.

Тема 11 Господарство України в 1914-1939 р.р.

1. Перша світова війна та її наслідки для України;.

2. Національно-демократична революція на Східній Україні 1917-1919 р., та її економічні наслідки.

3. Національно-демократична революція на Західній Україні в 1918-1919р.р.

4. Політика воєнного комунізму на Україні та її наслідки.

5. Нова економічна політика в Україні.

6. Соціалістична індустріалізація в Україні.

7. Колективізація с/г та голодомор в Україні.

8. Економіка Західноукраїнських земель у 20-х-30-х р. ХХ ст.

1. Перша світова війна та її наслідки для України

З початком Першої світової війни в Україні припинилася зовнішня торгівля, завмерли величезні чорноморські порти. Війна відірвала від продуктивної праці 4 млн. українців. Заводи та фабрики скорочували виробництво предметів широкого вжитку та збільшували воєнні замовлення.

Катастрофічно зменшувався випуск продукції хімічної, текстильної, харчової та інших галузей промисловості. Металургійна промисловість наблизилась до занепаду і розрухи.

Великої розрухи зазнало і сільське господарство. Від виробництва було відірвано більшість чоловічого населення. Зменшилась кількість коней у господарствах населення. Cільськогосподарські машини і реманент зношувались, а випуск нових машин майже припинився, обмаль було і мінеральних добрив. Все це призвело до скорочення посівних площ, погіршення агротехніки, зниження врожайності.

Нестримна інфляція і зростання державної заборгованості зробили ще тяжчим становище усіх верств населення Східної України.

Величезних матеріальних і людських втрат завдала Перша світова війна західноукраїнським землям, які були одним з основних театрів воєнних дій. На великій території між річками Серетом і Стрипою залишились самі руїни. На Волині у 1915 р. спалена значна частина нерухомого майна. Зруйновано було також Північну Буковину.

2. Національно-демократична революція на Східній Україні 1917-1919 р. та її економічні наслідки.

Складний і суперечливий етап економічної історії України ознаменувала національно-демократична революція 1917-1919 р.р. Перед урядом УНР було поставлене завдання – підняти народний добробут, відбудувати зруйновані війнами підприємства. Уся земля до початку весняних польових робіт мала бути передана трудовому народу без викупу.

Ухвалою Української Центральної Ради від 1 січня 1918 року введено в обіг з 6 січня власні паперові гроші – карбованці та гривні.

Відповідно до закону Центральної Ради від 1 березня 1918 р. грошовою одиницею УНР стала гривня.

Земельне питання в Україні до квітня 1918 р. залишалося нерозв`язаним, що призвело до фатальних наслідків для Центральної ради.

З приходом до влади гетьманата Скоропадського його уряд вжив заходів щодо нормалізації становища на селі. На початку листопада 1918 року з¢явився проект аграрної реформи, який передбачав примусовий викуп державою великих земельних володінь та розподіл їх між селянами не більш як 25 десятих в одні руки.

Досить успішною йшла відбудова залізничних магістралей України. Уже в середині літа 1918 р. вдалося налагодити регулярне перевезення вантажів та пасажирів.

Стабілізувалася фінансово-кредитна система України. Стабільність національної валюти забезпечувалась природними багатствами держави, головним чином – цукром.

В той же час тривало подальше скорочення промислового виробництва, масового характеру набуло безробіття. Не розв`язувалась земельна проблема.

У грудні 1918 року Гетьманат був повалений Директорією. 26 грудня 1918 р. вона видала Декларацію, в якій заявила про свій намір експропріювати (експропріація – примусове позбавлення власності) державні, церковні та великі приватні землеволодіння для розподілу їх серед селян. 8 січня 1919 року був опублікований земельний закон, який декларував ліквідацію приватної власності на землю, але не відповідав на головне запитання: коли ж селянство одержить землю? Це послужило поштовхом для конфлікту між директорією та селянством й на цій основі до влади Україні прийшли більшовики, які в кінці 1918 на початку 1919 р. захопили значну частину території України, а вже з лютого 1919 окупували Київ.

3. Національно-демократична революція на Західній Україні в 1918-1919р.р.

На початку листопада 1918 року в період розпаду Австро-Угорської імперії в результаті успішного повстання на Західній Україні була повалена окупаційна влада та проголошена ЗУНР. Її законодавчим органом стала Українська Народна Рада. Виконавчим органом ЗУНР була Рада Державних Секретарів, створена 10 листопада 1918 року.

Перед урядом ЗУНР стояли складні соціально-економічні завдання. Найбільшою турботою секретаріату внутрішніх справ було забезпечення населення і армії продуктами харчування. Уряд наддніпрянської України надав галичанам допомогу - було надіслано 1000 вагонів продуктів харчування (з них 500 вагонів цукру) й значний запас коштів для закупівлі продуктів харчування.

Великі обсяги роботи провів секретаріат залізниць, пошт і телеграфів. Йому вдалося налагодити рух поїздів.

Секретаріат громадських робіт займався використанням корисних копалин (нафти, вугілля, солі). Його пекучою проблемою була відбудова зруйнованої війною економіки Галичини.

Взимку 1919 р. було заготовлено необхідну кількість лісу для відбудовних робіт.

Секретаріат земельних справ займався реалізацією земельного закону, прийнятого парламентом, а для проведення реформи створили земельні органи.

Ці заходи здійснювалися в період війни між ЗУНР та Польщею. За рахунок збройної допомоги з боку Франції поляки змогли окупувати Західну Україну. Внаслідок жорстоких боїв на території Західної України були зруйновані і спалені сотні міст і сіл, громадських об’єктів, загинули сотні тисяч жителів, близько 700 тис. галичан були вивезені в Росію та Австро-Угорщину. Десятки тисяч військовослужбовців були кинуті окупантами в концтабори й загинули від голоду і інфекційних хвороб.

4. Політика воєнного комунізму на Україні та її наслідки.

Східна Україна з початку 1919 р. була окупована більшовиками. Вони запровадили в Україні сувору економічну політику під назвою „воєнний комунізм”. Одним з перших законодавчих актів більшовицького уряду було проголошення 26 січня 1919 р. державної монополії на хліб, цукор, сіль і гас. Також введено в дію декрет від 5 лютого „Про вилучення хлібних залишків” - продрозверстку.

Продрозверстка мала згубні політичні та економічні наслідки. Фактично безплатне вилучення в селян не лише залишків, а й частину необхідного насіннєвого матеріалу, а також зловживання, які допускалися при її проведенні, викликали значне невдоволення селян, яке переросло в широкий повстанський рух.

Стан господарства України у 1920 р. в результаті здійснення більшовицької політики був катастрофічним. Тисячі робітників, рятуючись від голодної смерті, втікали з підприємств у села. Найбільших руйнувань зазнали галузі важкої промисловості. Виробництво кам’яного вугілля, залізної та марганцевої руд, чавуну та сталі скоротилися до мінімуму. На початку 1921 р. в Україні не працювала жодна домна.

5. Нова економічна політика в Україні.

Для врятування економіки від повного розвалу більшовицьким керівництвом було запроваджено нову економічну політику (НЕП). Головна увага в цій політиці приділялася заходам щодо піднесення продуктивності сільського господарства на основі зацікавленості селянина в своїй праці. З цією метою запроваджувався натуральний податок, значно менший від продрозверстки, розмір якого повідомлявся селянину навесні (перед посівною). Всі надлишки зерна після сплати податків залишалися селянину і він міг вільно ними розпоряджатися.

Для реалізації надлишкової продукції, що залишилась у селянина, була відновлена вільна торгівля, яку заборонили більшовики в період „воєнного комунізму”. Це, в свою чергу, дало змогу оживити господарський оборот.

4 грудня 1921 р. більшовики прийняли декрет про денаціоналізацію дрібних ремісничих майстерень, а також середніх підприємств. Колишні власники могли повернути їх собі.

В умовах НЕПу довоєнного рівня досягло виробництво споживчих товарів, які перебували у приватних руках. Проте відставала більшість галузей важкої промисловості, що були під контролем держави.

Починаючи з 1923 р. українські селяни мали у своєму користуванні 31 млн. десятин землі - 92 % земельного сільськогосподарського фонду республіки.

6. Соціалістична індустріалізація в Україні.

Україна 30 грудня 1922 р. увійшовши до складу Радянського Союзу втратила і ті формальні ознаки незалежності, які вона здобула у 1917 р. і всі рішення, що стосувалися розвитку її господарства, приймалися в Москві.

У грудні 1925 р. більшовики на своєму з¢їзді прийняли курс на соціалістичну індустріалізацію. Головна проблема, яку необхідно було вирішити у зв¢язку з прийнятим курсом – це фінансування розвитку промисловості, особливо важкої.

Не маючи змоги одержати іноземні позики, а також внаслідок відсутності внутрішнього капіталонагромадження (націоналізація підприємств різко знизила ефективність їх виробництва) більшовики почали швидкими темпами розвивати важку промисловість за рахунок багатомільйонного селянства, яке перетворили у внутрішню колонію пролетарської держави.

Розширювались існуючі підприємства, будувалися нові. У 1938 році промисловий потенціал України в порівнянні з 1913 р. зріс у 7 разів. За цими показниками Україну можна було вважати однією з передових індустріальних країн Європи. В той же час розвиток провідних галузей економіки залишався низьким в порівнянні з розвиненими країнами світу. Розвиток легкої промисловості значно відставав від потреб населення, а попит постійно випереджував виробництво товарів широкого вжитку. Піднесення рівня життя народу в ході соціалістичного будівництва не відбулося.

7. Колективізація с/г та голодомор в Україні.

У грудні 1927 р. більшовики прийняли курс на здійснення колективізації сільського господарства з метою збільшення фінансових ресурсів, що вилучалися з аграрного сектору для фінансування індустріалізації. Масова колективізація розпочалась в 1929 р., а в Україні її планували завершити до кінця 1932 р.

Для того, щоб здолати опір заможних селян, з січня 1930 р. більшовики проводили в Україні політику „ліквідації куркульства як класу”, в результаті якої без суду і слідства близько 200 тис. селянських господарств було знищено.

Для закупівлі за кордоном промислового устаткування для індустріалізації потрібна була валюта. Отримати її більшовики могли експортуючи зерно.

Великої шкоди розвитку сільського господарства України завдала некоректність керівників новостворених колгоспів, яких більшовики призначали не за діловими, а за ідейно-політичними якостями.

Некомпетентне керівництво колгоспами та відсутність у колгоспників жодної зацікавленості у ефективній роботі колгоспу призвели до зменшення обсягів колгоспного виробництва сільськогосподарської продукції та невиконання Україною у 1932 р. плану хлібозаготівель. Кремлем в Україну було послано надзвичайну комісію на чолі з Молотовим.

Шляхами репресій з колгоспів та селянських господарств було вивезено все зерно, зокрема й те, що призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів. Взимку 1932-1933р.р. в селах України розпочався масовий голод. Голодомор 32-33 років - це найстрашніший злочин більшовиків проти українського народу. Кремлівські керманичі прирекли на жахливу смерть від голоду понад 7 млн. українців. Більшовики помстилися українцям за небажання вступати до колгоспів та задарма працювати в ім¢я кремлівських політиків.

Колективізація привела до відчуження селянина від землі. Вона знищила в селянах зацікавленість до праці й спричинила розорення селянства – корінної основи української нації.

8. Економіка Західноукраїнських земель у 20-х-30-х р. ХХ ст.

Західноукраїнські землі окупували Польща, Румунія і Чехословаччина. Майже 7 млн. українців було позбавлено права на самовизначення. Західноукраїнські землі стали колоніями, аграрно-сировинними придатками окупантів. Наприклад, польський уряд, сприяючи розвитку промисловості в корінних районах, свідомо гальмував промислове будівництво на Західній Україні. Подібно діяли румуни в Північній Буковині та угри на Закарпатті. Наприклад, нафтова і озокеритна промисловості Прикарпаття в 20-х - 30-х р. ХХ ст. була доведена до занепаду.

Визначальну роль в економіці Західної України відіграв аграрний сектор. Становище в сільському господарстві ускладнювалося колонізаторською політикою окупантів. Тут були створенні спеціальні фонди для польських, румунських і чеських колоністів. Протягом 20-х р. ХХ ст. лише польський уряд виділив на західноукраїнських землях понад 500 тис. га для 77 тис. колоністів (25 га на сім¢ю). І це за умови, що українцям взагалі було заборонено продавати землю.

У 20-х - 30-х р. ХХ ст. внаслідок колоніальної політики держав окупантів економіка Західної України перебувала в застої, ряд галузей промисловості занепали. Промислова криза тісно перепліталась з аграрною. Тяжким було не тільки економічне, а й політичне становище етнічного українського населення регіону.

Захищаючи себе від національного і соціального гноблення українці організували десятки кооперацій – торгових, молочарських,фінансово-кредитних, страхових, споживчо-закупівельних та інших.

У відповідь на жорстокі переслідування окупантами українців, дедалі більшого розмаху набував український національно-визвольний рух на західноукраїнських землях.

Тема 12 Інституціоналізм та кейнсіанство.

1. Соціально-психологічний напрямок інституціоналізму.

2. Соціально-правовий інституціоналізм.

3. Емпіризм Мітчелла.

4. Передумови виникнення кейнсіанства

5. Економічна теорія Кейнса

1. Соціально-психологічний напрямок інституціоналізму.

Торстен Веблен (1857-1929) є засновником нового напрямку в економічній науці. Він виробив свою теорію соціальних процесів. Як основу еволюції стали розглядати повне взаємопроникнення людини, суспільства і середовища, а в центр суспільних наук було поставлено ідею розвитку і діяльність людини.

Концепція Веблена випливає із наявності певних інстинктів, закладених у біологічній природі людини. Веблен не сприймає інстинкти як щось стихійне - це цілеспрямований активний фактор, який виражає спосіб дії людини. На інстинкти впливає усвідомлення ситуації і здатність пристосовуватися до нових обставин. Інстинкти, за Вебленом, формуються на біологічній основі і являють собою "суму похідних норм і правил поведінки". Головні інстинкти у системі Веблена:

1. Інстинкт майстерності.

2. Інстинкт батьківських почуттів.

3. Інстинкт цікавості знічев'я.

Перший і третій - егоїстичні, другий - альтруїстичний, тобто такий, що веде до турботи про суспільне благо.

Одним із основних елементів концепції Веблена була монополія. Розвиток великих корпорацій приводить до обмеження виробництва, створюючи умови для отримання прибутку. Але така політика не може проводитися неухильно, бо вона несумісна з машинним виробництвом, а у підсумку - і з потребами держави.

2. Соціально-правовий інституціоналізм Коммонса

Засновником цієї течії є Джон Коммонс (1862- 1945). Інституціоналізм Коммонса різко відрізняється від ідей Веблена. У Коммонса мова йшла про роль колективних дій, спрямованих на контроль за діями індивіда. Він вважав, що колективні дії є єдиним механізмом примирення суперечливих інтересів і дійшов висновку, що колективні прагнення в економіці знаходять своє вираження через суд.

Теорія Коммонса - це "теорія спільної діяльності людей та їхніх оцінок у всіх угодах, за допомогою яких учасники цих угод спонукають один одного до досягнення єдності думок і дій".

Коммонс виділяє три типи угод:

1. Ринкові, які стосуються принаймні п 'яти учасників - покупця, продавця, потенційного покупця, потенційного продавця і суду, призначеного примирити сторони і змусити дотримуватися правил гри.

2. Адміністративні угоди, центральними в яких є проблеми керування і підпорядкування; вони виражають відносини керівників і підлеглих.

3. Розподільчі угоди, прикладами яких є податкова і бюджетна політика, рішення правління корпорацій, регулювання цін.

Оскільки ціна має два аспекти: гроші виплачуються не лише за матеріальні блага, а й за титули власності, для сучасної економіки характерні не лише виробництво і здирництво, а й постійне відчуження власності. Тому суди повинні враховувати чотири економічні фактори, які є елементами угод:

1. Передавання власності.

2. Грошова оцінка.

3. Зобов'язання, яке треба виконати.

4. Платіж.

3. Емпіризм (соціально-економічний інституціоналізм) Мітчелла

Запропонував його Веслі Клер Мітчелл (1874—1948). Економічна теорія Мітчелла підкріплюється новим для економічної науки трактуванням природи людини як продукту розвитку суспільства.

4. Передумови виникнення кейнсіанства

Кейнсіанство - провідна економічна течія сучасності, названа за прізвищем автора - Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). Кейнс спочатку головну увагу надавав цінам і розподілу доходів за раціонального розподілу ресурсів за умови нетривалих порушень рівноваги економічної системи. За безперебійного функціонування виробництва можна не тільки задовольнити потреби покупців і продавців, а й досягти раціонального розподілу доходу; основою цьому є вільна і необмежена конкуренція.

Економічна криза 1929-1933 рр. істотно похитнула уявлення про всемогутність вільної конкуренції. Причиною кризи була відмова від заходів державного впливу на економіку. Стало зрозуміло, що ринок не має ефективних механізмів, які б захищали економіку від потрясінь. Потрібна була цілком нова економічна доктрина, яка б показала шлях виходу із кризи.

Економічна теорія Кейнса була позитивно сприйнята в першу чергу тому, що йому вдалося викласти загальновизнані ідеї блискучою мовою принципів.

5. Економічна теорія Кейнса

У 1936 р. вийшла друком головна праця Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". Головна її думка: загальний рівень економічної діяльності залежить від бажання підприємців робити інвестиції. Кейнс показав, що ринкова система може досягти рівноваги і за неповної зайнятості. Революційність його відкриття полягала в доведенні того, що економічна система втратила механізм саморегулювання. Економіка перебуватиме в депресії доти, доки не знайдеться заміна імпульсу затрат ділового циклу. На думку Кейнса, є лише одне можливе джерело стимулювання економіки - втручання держави.

На відміну від своїх попередників Кейнс:

1. Відкидає класичні уявлення про три відокремлені ринки - праці, товарів і грошей - і припускає наявність спільного ринку, де все взаємозв'язано.

2. Застосовує макроекономічний підхід. Тоді як класики розглядали попит, пропозицію і ціни на рівні окремих фірм і споживачів, Кейнс дійшов висновку, що треба виявляти функціональні зв'язки на макрорівні.

3. Досліджує агреговані категорії (сукупний попит, сукупна пропозиція), що стало новим підходом в економічній науці.

4. Вважає, що економічні явища є відображенням психології господарських суб'єктів, проте, на відміну від австрійської школи, Кейнс враховував психологію мас.

5. Широко використовує категорії очікування.

6. Доводить неспроможність закону Сея, за яким виробництво само формує доходи, забезпечуючи рівновагу попиту і пропозиції. Попит, який визначається рівнем доходів, відстає від динаміки доходів. Якщо попит є меншим від вироблюваного продукту, частина продукції не знаходить покупця, і виникає надвиробництво.

7. Всупереч твердженню неокласиків вважає, що ціни не є гнучкими регуляторами виробництва.

8. За Кейнсом, можливість безробіття закладена в самій системі. За рахунок вивільнення деякої частини робочої сили в економічній системі відновлюється рівновага. Тому в теорії Кейнса можливою є загальна рівновага за неповної зайнятості.

9. Твердить, що зростання заощаджень не означає зростання інвестицій.

10. Ділить економічні явища на дві групи:

- ті, що описуються незалежними змінними (схильність до споживання, гранична ефективність капіталу і норма процента);

- ті, що описуються залежними змінними (рівень зайнятості та обсяг національного доходу).

Тема 13. Світове господарство після Другої світової війни

1 Економічні наслідки Другої світової війни для найрозвинутіших країн

2 Бреттон-вудська конференція

3 План Маршалла

4 Економічні реформи Ерхарда в Федеративній Республіці Німеччина

5 Економічні реформи в Англії

6 Економічна політика у Франції

7 „Зворотний курс” Доджа-Шоупа в Японії

1 Економічні наслідки Другої світової війни для найрозвинутіших країн

Друга світова війна завдала народам багатьох країн небувалих страждань, вони зазнали величезних людських жертв і матеріальних збитків.

Людські втрати Великобританії в роки другої світової війни порівняно з іншими країнами невеликі — 245 тис. чол. вбитих, 278 тис. чол. — покалічених. Дуже постраждала її економіка. Вона втратила близько 1/4 національного багатства. Виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося наполовину. Німецькі підводні човни знищили 1/3 торгового флоту Великобританії. В 1944 p. видобуток кам'яного вугілля порівняно з 1938 p. знизився більше ніж у 4 рази, залізної руди — у 12,4 раза.

У роки другої світової війни Франція втратила вбитими 1,1 млн. чол., рівень промисловості в 1944 p. порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво продукції сільського господарства зменшилося в 2 рази. 600 тис. французів були вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот.

США в 1945 p виявилася єдиною сильною державою, що не зазнала краху. Обсяг промислового виробництва США значно зріс. В усіх галузях застосовувалися новітні досягнення науково-технічного прогресу, механізація, автоматизація, стандартизація, спеціалізація.

У воєнній промисловості продуктивність праці зросла на 35 %. У 1943 р. обсяг промислового виробництва подвоївся порівняно з 1937 р. США — єдина країна, яка в роки війни, випускаючи воєнне спорядження, не припиняла виробництво товарів мирного призначення.

Незважаючи на незначне розширення посівних площ (менше ніж на 5 %), обсяг сільськогосподарського виробництва у США в 1944 р. зріс порівняно з 1939 р. на 36%.

Вивіз американського капіталу збільшився з 14 % у 1937 p. до 33% у 1947 p. США захопили головні позиції в економіці більшості країн.

Німеччина зазнала більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські країни разом узяті.

Поразки на фронтах, оголошення Туреччиною війни Німеччині, ізоляція Іспанії призвели до повного краху економіки Німеччини. У березні 1945 p. настала енергетична криза. Припинилися видобуток кам'яного вугілля, подавання на заводи електроенергії, виробництво авіаційного бензину. Запаси енергоресурсів вичерпалися. Усі галузі господарства країни були паралізовані. В травні 1945 p. Німеччина капітулювала.

2 Бреттон-вудська конференція

У 1944 p. у Бреттон-Вудсі (США) відбулась міжнародна фінансова конференція, в роботі якої взяли участь 45 дійсних і асоційованих членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн. На основі підписаних там угод було створено Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Завданням цих інститутів декларувалися гарантування стабільності обмінних курсів валют, забезпечення швидкої оборотності коштів, потрібних для системи багатосторонніх платежів, створення умов для накопичення ресурсів для відбудови економіки країн Західної Європи.

План Маршалла

У квітні 1948 p. Конгрес США затвердив план Маршалла (за ім'ям державного секретаря Джорджа Маршалла) — план економічної допомоги країнам Європи. Його учасники: Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейцарія, Португалія, Греція, Туреччина, з грудня 1949 p. — ФРН.

Мета плану — розвиток економіки на "принципах індивідуальної свободи, вільних інститутів і справжньої незалежності". Європа розглядалася як єдиний економічний простір, на що вказував міжнародно-правовий договір між країнами. Вони були не пасивним об'єктом американської допомоги, а ініціаторами у виробленні та реалізації плану. До його завдань входило відродження виробництва на новій технологічній основі, розширення зовнішньої торгівлі, досягнення міжнародної фінансової стабілізації, встановлення справедливих обмінних курсів.

Діяв план Маршалла з квітня 1948 p. по 30 грудня 1951 p. Обсяг допомоги країнам ОЄЕС (Організація Європейського економічного співробітництва) становив 17 млрд. дол. (у цінах 1990 p. 102 млрд. дол.).

Допомога надавалася:

1) безвідсотковими товарними позиками та "дарами", склад яких визначали США;

2) звичайними кредитами під малі відсотки;

3) у вигляді доларової "зумовленої допомоги" в обмін на національну валюту за офіційним курсом. Нею розпоряджалися інші країни для розвитку внутрішньоєвропейської торгівлі. У 1950 p. ця система була замінена Європейською платіжною спілкою.

Програма відбудови Європи була виконана. Довоєнного промислового рівня було досягнуто на початку 50-х років. Завдяки Плану було досягнуто наступне:

ВВП у Європі підвищився на 32.8% в 1951 р. порівняно з 1947 р.; промислове виробництво зросло на 40% у порівнянні з довоєнним рівнем; обсяг сільськогосподарської продукції - на 11%; до 1953 р. обсяг європейської торгівлі підвищився на 40%.

4 Економічні реформи Ерхарда в ФРН

Господарський розвиток ФРН у повоєнний період мав свої особливості. Він розпочався із значно гірших стартових позицій порівняно з Великобританією і Францією. Виробничі потужності використовувалися на 15—30 %. Панували безробіття, хаос у кредитно-грошовій сфері. Держава контролювала ціни і заробітну плату. Для організації виробництва треба було мати дозвіл окупаційної влади.

Початок переходу до ринкової економіки поклала грошово-цінова реформа у червні 1948 p. Л. Ерхарда (міністра народного господарства ФРН у 1949—1963 pp. і канцлера в 1963—1966 pp.). Він вважав, що Німеччина має побудувати суспільство соціального ринкового господарства (поєднання власної ініціативи і конкуренції з розумним втручанням держави у господарське життя в інтересах соціального захисту громадян).

Завданням реформи було скорочення обсягу грошової маси, зміна структури державних і приватних боргів. Для реалізації реформи було прийнято ряд законів. Обмін грошей (старих рейхсмарок) мав здійснюватися конфіскацією у співвідношенні 100:10. Однак реальна пропорція складала 100:6,5.

Короткострокові борги знецінювалися у пропорції 10:1, для тривалих було встановлено спеціальні правила. Кредитори отримали державні боргові зобов'язання.

Зменшилися податки.

Було проведено лібералізацію цін (ліквідовано державний контроль за цінами). Однак залишився контроль за цінами на продукти харчування, паливо, електроенергію, квартирну плату. Друкувалися "каталоги доречних цін". Закони карали за необгрунтоване підвищення їх.

Фактично зберігалися ціни довоєнного періоду. Стабілізаційним чинником стала допомога за "планом Маршалла". Ринок наповнився товарами.

Перевага надавалася не базовим галузям, а виробництву предметів споживання. Заробітна плата не перевищувала темпів зростання продуктивності праці (14 і 16 %). У 1949—1950 pp. розпочалося зниження цін при зростанні заробітної плати. Велике значення мала система соціального страхування, на яку спрямовувалося 15 % національного доходу.

Слід наголосити, що основними джерелами капіталовкладень на відбудову Німеччини були приватні та державні кошти, а також інвестиції з еквівалентних фондів за планом Маршалла. У 1948—1949 pp. Західна Німеччина отримала від США 1,4 млрд., тоді як інші країни разом 2,6 млрд. дол. Однак порівняно з загальною сумою інвестицій у 1948—1960 pp. на 144,6 млрд. нових марок державних інвестицій ці фонди були не дуже істотними — 9,5 млрд. нових марок.

5 Економічні реформи в Англії

Для розвитку структури національного господарства Великобританії у повоєнний період характерним було зменшення у ВНП частки промисловості, сільського господарства, збільшення сфери послуг.

За темпами зростання ВНП, національного доходу, промисловості ця країна відставала від інших економічно розвинених країн.

Уряд лейбористів двічі в 1945—1951 pp. і 1964—1970 pp. провів націоналізацію вугільної, газової, металургійної, електроенергетичної галузей промисловості.

Державними стали транспорт і засоби зв'язку (повітряний флот, залізниці, річковий транспорт, радіозв'язок), англійський банк. Отже, були націоналізовані ті галузі, від діяльності яких значною мірою залежала ефективність суспільного відтворення. Державний сектор охопив близько 20 % промислового виробництва.

Приватні власники отримали компенсацію.

6 Економічна політика у Франції

Франція після другої світової війни швидко модернізувала своє господарство. Темпи розвитку були вищі, ніж середні в економічно розвинених державах, але нижчі, як у ФРН, Японії, Італії. У структурі господарства зменшилася частка сільського господарства, галузей добувної промисловості, транспорту, зв'язку. Розширилася сфера матеріального виробництва - галузі важкої промисловості.

Франція першою серед економічно розвинених держав стала на шлях програмування національної економіки. В 1947—1953 pp. діяв "План Моне" (за ім'ям його ініціатора). Перевага надавалася шести галузям (видобування вугілля, виробництво електроенергії, сталі, цементу, сільськогосподарських машин, транспорт). Хоча цей план і не був виконаний, він значно стимулював розвиток важкої промисловості.

У 1954—1957 pp. господарство Франції розвивалося за планом модернізації економіки. Третій план (1958—1961 pp.) проголосив перехід від протекціонізму до "відкритої економіки". З приходом до влади генерала де Голля економічна стратегія четвертого (1962—1965 pp.) і п'ятого (1966—1970 pp.) планів передбачала фронтальний розвиток усіх галузей промисловості ("індустріальний імператив") Така економічна політика держави отримала назву "дирижизму", її головним змістом був вплив на нагромадження капіталу.

7 „Зворотний курс” Доджа-Шоупа в Японії

У розвитку господарства Японії в повоєнний час розрізняють три етапи. 1946—1951 pp. були періодом відбудови.

За час війни Японія втратила майже 25 % виробничих фондів. Спад виробництва в 1945 p. становив 63 %. Рівень інфляції в 1945—1950 pp. склав 7000 %. Для того щоб не було голоду, країна імпортувала продукти харчування.

Японії заборонялося брати участь у міжнародній торгівлі. Імпорт контролювали уряд і Верховне командування союзницьких сил (ВКСС).

Важлива роль у відбудові японської економіки належала державному регулюванню, прогресивним реформам — земельній, наймання робочої сили, ліквідація головних компаній.

Початком державного регулювання стали замороження банківських депозитів, деномінація єни, нова система фіксованих цін і впровадження нового податку на власність. Були створені Комітет економічної стабілізації та Банк реконструкції Японії.

Нормалізації державних фінансів і відновленню механізму відтворення сприяла лінія Дж. Доджа, якому президент США Г. Трумен доручив очолити перетворення в Японії. Стабілізаційна політика передбачала єдиний обмінний курс валюти (360 єн за 1 дол.), поліпшення організації та управління на підприємствах, поступову заборону субсидій на експорт і виробництво, відміну контролю за цінами, зрівняння їх з світовими, впровадження принципів вільного ринку. Зовнішня торгівля була денаціоналізована. Разом з тим зовнішні фінансові угоди контролювалися. Для регулювання грошових потоків через кордон було створено Бюджетну систему іноземної валюти і прийнято закон про іноземні інвестиції.

Протягом 1946—1950 pp. змінилася структура японської акціонерної власності. В ході "декартелізації" було ліквідовано головні компанії (дзайбацу) і встановлено державний контроль за злиттям компаній та картелюванням (антимонопольний закон 1947 p.). Сприяла зростанню промислового виробництва і розвитку внутрішнього ринку земельна реформа 40-х років, яка зумовила індустріалізацію села, появу нового трудового законодавства, піднесення життєвого рівня.

Довоєнний рівень промислового виробництва у Японії було перевищено у 1951 p., а сільськогосподарського — в 1950 p.

Тема 14. Економіка України в роки Другої світової війни та повоєнної відбудови (1939 – 1950рр.). Господарський розвиток в 1960 – 80-х роках.

1.Приєднання Західноукраїнських земель до УРСР.

2.Господарство України в роки Другої світової війни.

3.Відбудова та розвиток економіки України у другій половині 40-х років.

4.Господарство України у 50-х роках.

5.Господарські реформи 1965 року.

6.Реформування господарської системи у другій половині 80-х років.

1. Приєднання Західноукраїнських земель до УРСР.

Згідно з пактом Рібентропа – Молотова Радянський Союз зайняв у вересні 1939 року західноукраїнські землі. У 1940 році до УРСР була приєднана Буковина. Відразу ж після приєднання тут відбулися важливі економічні зміни. Було ліквідовано приватну власність на основні засоби виробництва, націоналізовано поміщицькі землі, промислові підприємства, торгівлю і транспорт.

В ході соціалістичного будівництва на Західноукраїнських землях в 1939-40 роках було націоналізовано 2,5 тис. підприємств. Із сходу України були направлені ешелони з обладнанням, верстатами, устаткуванням. Особливо велику увагу приділяли підприємствам харчової, легкої промисловості. На початок 1941 р. в Західній Україні фактично було ліквідовано безробіття.

Радянська влада проводила у Західній Україні земельну реформу. До кінця 1939 р. було конфісковано третину всіх сільськогосподарських угідь поміщиків, монастирів і державних чиновників і передано селянським комітетам. Лише половину цієї площі роздали селянам, а решта послужила основою для створення радгоспів і колгоспів вже у 1940 р. Навесні 1940 р. розпочалася колективізація сільських господарств. До середини 1941 р. було колективізовано близько 13 % господарств. На небажання галицьких та волинських селян вступати у колгоспи Кремль відповів репресіями, яким піддавались насамперед заможні селяни. Протягом 1939-1940 років жертвами комуністичного режиму стала значна чисельність західноукраїнської інтелігенції: адвокати, вчителі, вузівські викладачі, діячі культури. Як метод політичного переслідування широко використовувався такий метод репресій як депортація. Всього із Західної України у 1939-1940 рр. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ Росії біля 20 % населення краю: 1,6 млн. осіб, з яких біля 200 тис. загинуло від важких умов переїзду та каторжної праці на нових місцях поселень.

2. Господарство України у роки Другої світової війни.

У червні 1941 року розпочалась радянсько – німецька війна. За чотири місяці майже вся Україна була окупована. Від початку війни господарство України було переорієнтовано на потреби оборони. Більшість промислових підприємств було поставлено в умови воєнного часу й вони нарощували виробництво. Значно збільшили виробіток металургійні заводи. У жахливих умовах знаходилося сільське господарство. Там, де це було можливо – збирали та вивозили урожай, а там, де не встигали - все знищували. Знищували й худобу та сільськогосподарський реманент, щоб нічого не залишити окупантам. Застосовувалась тактика „спаленої землі”.

Уже з початку війни проводилась масова евакуація в Росію заводів, кваліфікованих працівників, вчених та фахівців. Всього з України було евакуйовані близько тисячі заводів та 4 мільйони осіб.

Гітлерівський режим поставив завдання колонізувати Україну. У майбутньому німці планували перетворити Україну на аграрно-сировинну базу Рейху. Гітлер планував переселення в Україну в найближчі 20 років 20 млн. німців. У період окупації України фашисти вивезли до Німеччини понад 9 мільйонів тонн зерна, 622 тисячі тонн м’ясопродуктів, 950 тисяч тонн олії та 400 тисяч тонн цукру. В ході каральних акцій на Україні нацисти знищили 256 сіл.

З літа 1942 р. окупаційна влада запровадила обов’язковий дворічний термін праці для всіх молодих людей віком 18-20 років у Німеччині.

Відступаючи з України нацисти, як і комуністи у 1941 році, вдались до тактики “спаленої землі”.

Втрати для України були найбільшими серед усіх країн - учасниць у Другій світовій війні:

а) 2,3 мільйони українців було вивезено на примусову працю до Німеччини;

б) знищено понад 16 тисяч промислових підприємств;

в) кожен шостий мешканець України загинув у війні (6,2 млн. осіб);

г) загальні збитки України становили 40 % національного багатства.

3. Відбудова та розвиток економіки України у другій половині 40-х років ХХ століття.

Після визволення української землі від фашистських окупантів одразу почалась відбудова її господарства у надзвичайно складних умовах. За роки війни змінилася структура економіки. З усього евакуйованого майна з України, поверталася незначна частина, за решту Україна не отримала жодної компенсації. За нове обладнання доводилось платити з власного бюджету.

Головна увага приділялася тим підприємствам, транспортним магістралям, електростанціям, що найменше постраждали та могли бути використані у воєнних цілях. Основу відбудови господарства України становив паливно-енергетичний комплекс.

Завдяки працьовитості українського народу вже до кінця війни було відбудовано близько 30% довоєнних виробничих потужностей промисловості. Україна відразу стала прифронтовою матеріало-технічною базою діючої армії. Проте сільське господарство, установи культури, науки, житловий фонд, комунальне господарство міст та сіл відбудовувались повільно.

У 1945 році в Україні було вироблено лише 26 % промислової, 49 % сільськогосподарської продукції від довоєнного рівня. Товарообіг зменшився на 31%.

Відбудова господарства проводилась до 1950 року.

Швидкими темпами розвивалась промисловість – 34,6 % щорічно. Перевага надавалася базовим галузям промисловості: паливній, металургійній, електроенергетиці, машинобудуванню. Було відбудовано та побудовано понад 2 тис. підприємств.

В важкому становищі перебували селяни. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу створеного ним продукту. У більшості колгоспники не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишити села.

Катастрофу сільського господарства України довершила посуха у південних областях, де почався голод в 1946-1947 рр.

У 1947 р. перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов розпочав в Україні проект, який передбачав об’єднання колгоспів у так звані «агроміста», що теоретично повинні були сприяти високоефективному використанню дефіцитної сільськогосподарської техніки. Проект також передбачав ліквідацію присадибних ділянок, що викликало велике незадоволення серед населення, і уряд змушений був відмовитися від проекта. В цілому до початку 50-х рр. сільське господарство залишалося збитковим. Незважаючи на збільшення посівних площ, продукція землеробства становила лише 84 % довоєнного рівня.

У грудні 1947 р. з метою зміцнення фінансів було здійснено грошову реформу: скорочення грошової маси, випущеної під час війни шляхом конфіскації. Старі гроші обмінювалися на нові у співвідношення 10:1. У 1949 р. було підвищено оптові ціни на засоби виробництва та тарифи вантажоперевезень. В березні 1950 р. підвищено курс карбованця щодо іноземних валют, переведено його на власну золоту базу. Отже, Радянський уряд боровся з інфляцією за рахунок добробуту народу.

4.Господарство України у 50-х роках.

У 50-х – першій половині 60-х рр. основні напрямки економічної політики в Україні залишалися практично незмінними. Господарство України розвивалось на основі директивних п’ятирічних планів.

Повільно впроваджувалися досягнення НТП. Успіхи промислового виробництва були недостатніми порівняно з тогочасними потребами розвитку країни та світовим досвідом. Ефективність капіталовкладень та фондовіддача знижувались. Посилились диспропорції між важкою та легкою промисловістю. Відставали від потреб зв'язок, житлове будівництво. Лише 30 % доріг мали тверде покриття. Хронічно бракувало споживчих товарів.

Середина 50 – х років ХХ ст. стала періодом кризи старих методів управління та планування. Після смерті Сталіна почався перегляд економічної політики СРСР. Було проголошено курс на прискорений розвиток легкої промисловості.

Відбулась реорганізація управління господарством. У 1957 р. Хрущов замість старої міністерсько-вертикальної системи ввів нову територіально-горизонтальну систему управління. Керівництво промисловістю було передане раднаргоспам економічних районів, які управляли промисловістю на своїй території незалежно від профілю. Внаслідок цього порушилося централізоване керівництво галузями промисловості. Реформі не підлягали війська промисловість і енергетика. Кінцевим результатом реформи мало стати: раціональніше використання ресурсів, подолання галузевої роз’єднаності, ефективніше управління економікою і швидке господарське зростання.

На території України було створено 11 раднаргоспів. Швидкими темпами почали зростати обсяги промислового виробництва. Проте в загальному реформи Хрущова мали половинчастий характер, він не ставив питання про скасування адміністративно-командної системи.

Поряд з експериментами у промисловості Хрущов намагався реформувати і сільське господарство (підвищення закупівельних цін та зменшення обов’язкових поставок державі сільськогосподарської продукції, зменшення податків, программа освоєння цілинних земель у Казахстані та Сибіру, кукурудзяно-горохова епопея).

З усуненням Хрущова від влади у 1964 р. реформи припинилися.

5. Господарські реформи 1965 р. (реформи Косигіна – голови ради Міністрів СРСР).

Нове керівництво на чолі з Брежнєвим знищило усі елементи політичного плюралізму, зміцнило командно-адміністративну систему управління суспільством. Проте існуючі економічні труднощі посилили соціальну напруженість в Україні та вимагали вдосконалення методів керівництва економікою. Тому в 1965 р. розпочалася реформа управління, суть якої полягала у введенні прогресивних елементів ринкових відносин (госпрозрахунку) в планову економіку СРСР. Було ліквідовано раднаргоспи та відновлено систему управління через союзно-республіканські міністерства.

Вдосконалення планування передбачало скорочення кількості планових показників до 8 (фонд заробітної плати, впровадження нової техніки, обсягу державних капіталовкладень, введення в дію виробничих потужностей та основних фондів). Решту показників підприємства мали розробляти самостійно, зокрема кількість працюючих, продуктивність праці, рівень оплати праці, собівартість.

На першому етапі проведення реформи (1966-1970 рр.) окремі промислові підприємства досягли певних успіхів у господарстві. Проте згодом реформа зазнала повного краху. Вона не мала комплексного характеру, охоплювала лише промисловість, не вдосконалювала структурної, інвестиційної політики. Більшість управлінців в міністерствах не лише не хотіла, але й не могла зорієнтуватись в нових умовах господарювання.

Від кінця 70-х р. ХХ ст. почався новий етап перетворень у системі керівництва господарством. На відміну від реформ 60-х р., нова система заходів охоплювала всі галузі економіки та рівні управління (від підприємства до урядів республік). У 1974-1986 рр. проводився економічний експеримент, за яким деякі підприємства одержували більшу самостійність у сфері оплати праці, матеріального стимулювання.

Проте, слід наголосити, що в державі намітилося стійке відставання в науково-технічному та технологічному процесі в порівнянні до розвинутих країн Заходу.

Протягом 60-80-х р. ХХ ст. загострилась житлова проблема. В цілому рівень життя в Україні підвищувався дуже повільно в порівнянні з країнами заходу. Виробництво споживчих товарів не забезпечувало потреб населення та частково компенсувалося імпортом. У 1990 р. із 1100 товарних груп лише 5 були недефіцитними.

6.Реформування господарської системи у другій половині 80-х років.

Соціально-економічна ситуація в країні й далі загострювалась. У 1984 році суттєво знизилися світові ціни на енергоносії, внаслідок чого катастрофічно зменшився дохід від продажу нафти і газу. Це позначилось на забезпеченні споживчого ринку. У квітні 1985 р. був прийнятий „курс прискорення”. В червні 1987 р. була прийнята програма корінної перебудови системи управління економікою, зокрема у 1987 р. прийнято постанову про переведення усіх підприємств на повний госпрозрахунок. Проте і в цей період права підприємств залишалися обмеженими. З травня 1990 р. прийнято курс на перехід до регульованої ринкової економіки – стартував ринок.

19 серпня 1991 р. у Москві був вчинений заколот з метою обмеження демократичних свобод та економічних реформ. Національно-демократичні сили України стали наполегливо вимагати виходу України з складу СРСР та відновлення державної незалежності, що й було реалізовано Верховною Радою України 24 серпня 1991 року та підтверджено на референдумі 1 грудня 1991 р.

Тема 15. ЕВОЛЮЦІЯ НЕОКЛАСИЧНИХ ІДЕЙ.

1. Неолібералізм

2. Економічний лібералізм Мізеса

3. Економічні погляди Ф. Гайєка

4. Монетаризм Фрідмена

5. Нова класична макроекономіка

1. Неолібералізм

Ні Кейнс, ні його послідовники не вирішили соціально-економічних проблем, зокрема проблеми безробіття.

XX століття являє собою протистояння між кейнсіанством та різними напрямками неолібералізму. На зміну економічному піднесенню 60-х років прийшла криза, особливістю якої стала стагфляція (одночасне зростання безробіття та інфляції на фоні спаду виробництва). Таке явище не можна було пояснити за кейнсіанською теорією, що спричинило зневіру у його дієвості. Тому відбулося повернення до ідей неокласичної школи у формі неолібералізму та монетаризму.

Метою неолібералізму є обгрунтування необхідності поєднання державного регулювання економіки з принципами вільної конкуренції. Увага зосереджується на мікроекономічному аналізі, вихідним пунктом якого є точка зору господарюючого суб'єкта. Відносини власності не виділяються, а вивчаються технічні, організаційні та функціональні аспекти виробництва. Ця теорія ґрунтується на концепції трьох факторів виробництва Сея плюс четвертий фактор - підприємницькі здібності, заповзятливість.

Вальтер Ойкен сформулював поняття про ідеальні типи економіки:

- вільна ринкова економіка (зв'язок між господарствами через закони ринку);

- централізовано-керована економіка (зв'язок через керівний центр).

Теорія економічних порядків Ойкена стала методологічною основою соціального ринкового господарства, встановленого у Німеччині після Другої світової війни. Це так званий "третій шлях", засадами якого є:

3. Свобода ціноутворення і стабільність грошового обігу.

3. Конкуренція без монополії.

3. Недоторканність приватної власності.

3. Економічна самостійність підприємств.

3. Обмежена економічна роль держави.

Мета такої економічної політики досягалася через забезпечення трьох свобод:

4. свободи ринку;

5. свободи конкуренції;

6. свободи від монополії.

Людвіг Ерхард - один із авторів концепції соціального ринкового господарства і "конструктор" нового господарського порядку. За його безпосередньої участі було розроблено план і здійснено грошову та економічну реформу, внаслідок якої Німеччина вийшла з повоєнної кризи і досягла вражаючих результатів.

Реформа Ерхарда стала зразком ефективного використання засобів і методів соціально-економічних перетворень, але економічні і екологічні кризи вимагали інтенсивного державного регулювання економіки. Модель соціального ринкового господарства була модифікована і доповнена політикою економічного зростання та глобальним регулюванням. Державне втручання допускалося єдиним шляхом - через грошово-кредитну систему. Філософією соціального ринкового господарства є лозунг "Економічна влада кожного збігається з інтересами всього суспільства".

2. Економічний лібералізм Мізеса

Людвіг фон Мізес спершу цікавився проблемами грошового обігу, але пізніше перейшов у сферу аналізу логіки індивідуальної трудової діяльності людини і розгляду мотивів, які спонукають людину працювати. Перебуваючи під впливом інституціоналізму, він водночас полемізує з ним, історичною школою та теоріями соціалізму. Мізес твердо дотримується "1аissеz fаіге".

Значної уваги Мізес надає аналізові функціонування різних економічних систем, послідовно розглядаючи три варіанти економічного устрою сучасного світу: суто ринкове господарство, "зіпсований ринок" і неринкову економіку. На його думку, саме приватна власність є "необхідним реквізитом цивілізації і матеріального добробуту". Лише вона здатна бути основою раціональної економічної діяльності.

Мізес критикує центральну ланку економічної системи соціалізму - планування. Вважає, що планове регулювання економіки виключає ринкові принципи ціноутворення, що робить неможливим ефективне використання ресурсів.

Мізес звертав увагу на те, що посилення ролі держави неминуче приведе до посилення бюрократії. Він підкреслював, що саме вільний ринок відповідає демократичним принципам. Лише в умовах вільного ринку споживач є центром економічної системи, вибирає той чи інший товар і визначає тим самим структуру виробництва. Лише в умовах вільного ринку суб'єкти господарювання максимізують св

Дата добавления: 2015-07-24