Листопада. Диктатори своїх країн

Ціна 15.000 М.п.

Диктатори своїх країн

(Два графічних портрети)

Володимир Лєнін. Росія

Від часів большевицького перевороту в Росії, 1917 р. настала в Европі мода на диктаторів. Володимир Ленін (колись Ульянов) зі своїми товаришами Троцьким, Зіновєвом, Луначарським і другими захопив власть від Керенського в свої руки і до нині править Росією. Большевики задержалися при кермі завдяки своєї безоглядності й рішучості. А душею їх був і є голова народних комісарів - Лєнін.

Примір з Лєніна взяв собі Беніто Муссоліні. Він, як добрий італійський патріот, бачив, що партійні сварки і бездарність уряду доведуть Італію до Руїни. Тому зорганізував закон фашистів і з ними силою вдерся до Риму та захопив власть в свої руки. Король радо погодився на все. Муссоліні поразганяв міністрів і сам зложив собі новий кабінет.

Тепер він приказує цілій Італії, але це їй виходить на добре, бо ліпше одна голова мудра, як десять дурних.

Як знаємо, оцією мудрою головою донизу, а ногами догори повісили вдячні італійці Беніто Муссоліні на площі Пьяцца Лоретто, коли замість доброго вийшло ще на краще. Тобто в 1945-му.

Листопада

По вулицях чимраз більше хвостиків. Люди вичікують у черзі на цукор, на смалець, на хліб. Поліціянти урядують, як при розрухах. Багато людей подоптаних, обштурканих другими, відходять домів без нічого. А тим часом газети доносять, що паскарі, які мають «плечі», везуть, і везуть, і везуть усе за границю.

Вивозять найбільше свиней, але потішають, що в Польщі й так їх за богато.

Коли чув знамените гадюкінське «ти ся вернеш домів», мав сумніви щодо існування такого слова. Зараз не маю. А останню фразу цензори не зауважили - було би однією плямою більше.

Листопада

Вертають на Україну

Слідами Тютюнника пішов проф. Грушевський і ком. Київської дивізії У.Н.Р. полковник Янченко, які виїздять на днях на батьківщину. По Варшаві ходять чутки, що й Петлюра рад би вернути, наскучивши собі гостину у союзників.

Поцікавився дальшої долею полковника. Як завжди, в нашому Інтернеті - не густо. Знайшов статтю у Вікіпедії «Володимир Ананійович Янченко (1880 -?) - український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР».

По-перше, генерал вже з 1920 року, по-друге, не вказано, щоби він колись повертався. «До 1934 року перебував на генеральському обліку екзильного уряду УНР». Чи то він, чи не він - так і не зрозумів остаточно. Хоча, напевно, він. Якщо не повернувся - зробив мудро, бо шанси вижити мав би мінімальні.

Грудня

З причини нечуваного зросту цін на папір і друку ми змушені підвисшити ціну одного числа на 50.000 М.п. Ми певні, що наші читачі зрозуміють це і ще краще, як до цього часу, підіпруть наш часопис.

Адміністрація «Нового часу»

Тобто, в січні - 200, в жовтні була ціна 8 тисяч, а вже в грудні - 50. Отже, інфляція була шаленою і львівським українцям нелегко було «підпирати» видання. Хоча наступного року знову повернуся до польської преси - це все ж польський період Львова.

Й

Спочатку я не дуже звертав на це увагу. Потім звернув – на відміну від попередніх років в газеті нічого не було про українців. Просто нічого. Якби їх у Львові й не було. Почав ретельніше переглядати сторінки. Що знайшов – в кінці побачите.

Якщо це можна вважати українською темою.

В січні газета коштувала 100.000 марок, потім почала коштувати чверть мільйона, але з другої половини року - скромних 15 польських злотих. Життя поверталося до кращого. Дуже багато друкували непоганих літературних творів - «підвали» з номера в номер. Цілий рік воювали з магістратом - винахідливо, дотепно і зло. Ми могли би повчитися. Багато театральних рецензій, повідомлень про мистецьке життя, поезій.

Віршик знаменитого Бруно Ясенського (а я й не знав, що він працював у Львові) Манкурт навіть спробував перекласти, хоча це не стільки поезія, скільки політичний памфлет. Нехай мені не мають цього за зле поети - памфлети нас притягують.

А поза тим - звичайний львівський рік.

І ще - слово «креси» я не перекладав. Коротке і зрозуміле.

«Кур’єр Львовскі» Ціна 100.000 мп

2 січня

Після поганого сьогодні - краще завтра

Варто тільки кинути оком назад, в день, штучно і послідовно прийнятий за день «нового» року, щоби не тільки придивитися до лінії цілості, що розвивається, в який живемо, частинкою якого ми є і тому чуттєво прив’язані до неї. Але з цієї нагоди варто придивитися до себе, і такий погляд повинен будити в нас погоду духу і довіру до завтра.

От і ми би хотіли, щоби придивляння до самих себе будило в нас погоду духу і довіру. А глянеш в дзеркало - краще б не дивився - образ огидний і підозрілий. Загадка природи…

20 січня

Дата добавления: 2015-07-20