Заселення британських островів та англо-саксонське завоювання

Найбільшими з Британських островів є Великобританія та Ірландія. З доби раннього Середньовіччя територія Великобританії поділяється на три історичних регіони: Англія (England, південь), Уельс (Wales, захід) та Шотландія (Scotland, північ). Підставою для цього поділу стали етнічні кордони англосаксонського та кельтського населення, що утворилися протягом V-Х ст. Відповідно, Англія (загальновживана назва з Х ст.), - територія англосаксонського завоювання, а Уельс та Шотландія - землі, що залишилися за кельтами, і увійшли до складу Англійської держави (а потім Cполученого Королівства) протягом наступних століть. Назва "Уельс" походить від англосаксонського слова "Weallas" - земля чужинців, а "Шотландія" - від кельтського народу скоттів. Відомі також давніші географічні назви: Британія (Britain, з І тис. до н.е., від назви кельтського племені бриттів) - вживається сьогодні в більш широкому сенсі, ніж Англія, - або як весь острів або як Сполучене Королівство, та Альбіон - друга (після Британії) вживана римлянами назва острову.

Більша частина території Британських островів характеризується пересіченим рельєфом. У північній частині Великобританії височать гори висотою 840-1340 м над рівнем моря. Північно-Шотландське нагір'я (із найвищою горою островів Бен-Невіс, 1343м) відокремлене від Південно-Шотландського Середньо-Шотландською низовиною - регіоном, найбільш придатним для заселення. Проте вона представляє собою смугу завширшки близько 100 км, оточену горами, і тому до часів пізнього Середньовіччя її населення було слабко пов'язане із півднем острова; тому терен заселявся з Ірландії.

Гірські масиви вкривають майже увесь захід Британії, особливо Уельс (Кембрійські гори) та півострів Корнуолл (Cornwall). Середню частину Північної Англії займають Пеннінські гори, які відокремлюють Ланкаширську низовину на заході від Йоркширської на сході.

Південна половина острову представляє собою рівнини, поділені пагорбами та височинами. Тому умови для міграцій давнього населення тут були більш сприятливі, ніж на заході та півночі. Майже всю територію островів у давнину вкривали важкопрохідні ліси та чагарники, які вирубувались за допомогою кам'яних, а потім металевих знарядь. Ліси були багаті на дичину. Навколишні моря (Атлантичний океан, Північне море, Ірландське море, протока Ла-Манш) доповнювали раціон населення рибою, так само, як і річки. Останні в Британії повноводні і вкриваються льодом не кожну зиму і лише на короткий термін. До ХІХ ст. річки були найзручнішими торговими шляхами. Найдовша річка - Северн (338 км) бере початок в горах Уельсу і впадає у Брістольську затоку на західному узбережжі. Головна річка східного узбережжя - Темза (336 км) протікає по найбільш густонаселених районах південно-східної Англії. Найбільша річка Середньо-Шотландської низовини - Клайд (157 км), яка впадає в затоку Ферт-оф-Клайд (західне узбережжя), друга - Форт, що впадає в затоку Ферт-оф-Форт (східне узбережжя).

В добу поширення обробки металу особливого значення набувають надра Британії, багаті на кольорові метали. Найбільше значення з них у І тис. до н.е. мало олово, розвідані родовища якого знаходилися на півострові Корнуолл. У добу пізнього Середньовіччя починають активно використовуватися поклади кам'яного вугілля, розташовані на північному заході Англії. Родовища залізної руди в країні досить багаті, але залягають глибоко, і тому у давнину залізо недостатньо вживалось у господарстві.

Клімат Британії визначається впливом моря і є загалом сприятливим для землеробства. Завдяки атлантичній течії Гольфстрім (Gulf stream) в Англії м'яка зима, проте дуже часті дощі та мряка; в середньому на терені Британії 209 дощових днів на рік. Сільське господарство страждає не від посух, а навпаки від надмірної вологи, яка у західних гірських районах (1500 мм опадів на рік) не дозволяє визрівати зерновим. Найбільш сприятливі для землеробства райони південно-східної та середньої Англії.

Дата добавления: 2015-07-26