Лисиця звичайна

Миронюк Вадим Миколайович,

учень 11 класу біолого-хімічного профілю Рівненського природничо-математичного ліцею «Елітар»

Науковий керівник

Заболотна В.В.

ЗМІСТ

ВСТУП

ЛИСИЦЯ ЗВИЧАЙНА

1.1 МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛИСИЦІ

1.2 БІОТОПІЧНИЙ РОЗПОДІЛ ЛИСИЦІ

1.3 ЖИВЛЕННЯ ЛИСИЦІ

1.4 ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ

1.5 ЗНАЧЕННЯ ЛИСИЦІ В ЕКОСИСТЕМАХ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Лисиця звичайна (Vulpes vulpes) має велику екологічну пластичність, завдяки чому пристосувалася до мешкання в різноманітних ландшафтах – її ареал включає всі типи біотопів від тундри до пустелі, враховуючи високогір’я. Зараз вона є майже єдиним великим масовим хижаком степової фауни, останньою ланкою ланцюгу живлення, що й зумовлює її велике значення у біоценозах Нижнього Подніпров’я. Виключна роль лисиці багато в чому пов’язана з її еврифагією. Критерієм оцінки екологічного значення цього хижака може виступати видовий склад кормів у певні сезони року й циклічна динаміка останнього та його жертв у різних біотопах, що має практичне значення в сільському, лісовому та мисливському господарствах.

Попередня вивченість лисиці не знімає питання, чому цей вид став одним з небагатьох представників сучасної фауни, еволюція якого пішла шляхом синантропізації. Навіть зараз не приділяється досить уваги питанням практичного використання цього виду. Значна географічна мінливість лисиці викликає необхідність дослідження місцевих популяцій, з подальшим спрямуванням їх використання. Вирішення наявних проблем потребує вивчення біотопічного розподілу, особливостей розмноження (зокрема норіння) даного виду тощо.

Особливо подібних досліджень вимагає територія Нижнього Подніпров’я, в межах якої дослідження лисиці були спрямовані переважно на встановлення систематичного стану та деяких біологічних особливостей цього виду. Досі відсутні роботи щодо з’ясування біоценотичної ролі, практичного значення хижака та інших питань, без вирішення яких неможливе раціональне використання природних ресурсів.

Загальний стан популяції багато в чому залежить від фізіологічного стану окремих особин, що пояснює необхідність досліджень морфологічних і краніологічних особливостей тварин, динаміки чисельності та факторів, що її зумовлюють.

Цей вид забезпечує циркуляцію збудників багатьох хвороб різноманітної етіології, які є загрозливими для людини й свійських тварин. Не зважаючи на достатню вивченість захворювань лисиці, у літературі мало уваги приділяється аналізу її ролі в циркуляції найзагрозливіших хвороб у природних екосистемах окремих реґіонів. Велике епідеміологічне значення цього виду зумовлює необхідність постійного реґіонального моніторингу його популяцій.

Таким чином, суттєве біоценотичне й практичне значення лисиці, недостатня вивченість місцевих популяцій визначають актуальність дослідження її стану в Нижньому Подніпров’ї, а також факторів, що його зумовлюють. Результати подібних робіт можуть стати підґрунтям для подальшого моніторингу.

Метою роботи було вивчення особливостей морфології, екології та практичного значення лисиці звичайної.

Завдання:

1. Дослідити морфологічні та краніологічні ознаки лисиці.

2. Виявити особливості біотопічного розподілу хижака та провести порівняльний аналіз його екології.

3. Проаналізувати екологічні фактори, які зумовлюють динаміку чисельності лисиці.

4. Визначити роль цього виду в екосистемах.

5. З’ясувати санітарно-епідеміологічне значення лисиці.

ЛИСИЦЯ ЗВИЧАЙНА

1.1 МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛИСИЦІ

У результаті проведених досліджень встановлено деякі морфологічні особливості лисиці Нижнього Подніпров’я. На цій території зустрічаються тварини трьох типів забарвлення: переважну частину складають особини з світло-червоним (39,4%) жовто-червоним (21,2%) та палевим (16,7%) загальним фоном забарвлення. Хрестоподібний рисунок у більшості випадків відсутній (59,1%) або невиразний (27,3%). Забарвлення душки та черева брудно-біле (30,3%) біле (27,3%) або сіре (22,7%). Хвіст має таке ж забарвлення як і хребет, білий кінчик більш-менш виразний (40,9%).

Діапазон мінливості екстер’єрних показників лисиці є досить значним. Довжина тіла самців (n=49) складає в середньому 742,5±11,86 мм, хвоста – 431,80±4,29 мм, вуха – 101,12±3,31 мм, стопи – 147,69±10,22 мм. У самиць (n=57) ці показники становили 691,31±13,18 мм, 419,52±9,42 мм, 100,64±3,01 мм та 158,14±10,33 мм відповідно. Як у самців, так й у самиць усі екстер’єрні ознаки, крім довжини хвоста, мають високий коефіцієнт варіації (Cv > 5) що вказує на значний ступінь індивідуальної мінливості. Перекривання лімітів морфологічних ознак в широкому діапазоні, не зважаючи на відмінності середніх ознак, не дозволяють визначати статеву належність особини.

Череп самців лисиці Нижнього Подніпров’я має відносно стабільні морфометричні ознаки. З 22 вивчених ознак лише за трьома коефіцієнт варіації перевищує 10До стабільних ознак черепа самців слід віднести 8 ознак, коефіцієнт варіації яких не перевищує 5Подібна картина спостерігається й у самиць з тими відмінностями, що найбільш мінливими є одна, а до стабільних відноситься 4 ознаки черепа. Статеві відмінності краніологічних ознак у лисиці (самці крупніше за самиць) чітко прослідковуються на 13 ознаках з 22 досліджуваних, які є статистично достовірними. Показники ознак самців перевищують відповідні показники самиць більше ніж на 2 за 20 з 22 ознак.

Встановлено, що уроджені відхилення формули зубної системи у цього хижака на території досліджуваного регіону спостерігаються досить рідко (12,7% випадків). Пошкодження зубів, зокрема поломка (17,8%) та ураження карієсом (16,4%) тісно пов’язані з віком тварин (чим більше вік тварин, тим вище кількість пошкоджених зубів).

1.2 БІОТОПІЧНИЙ РОЗПОДІЛ ЛИСИЦІ

Вибір місця лисицею для норіння визначається в першу чергу захисними та ґрунтовими умовами. Захищеність нір лисиці знаходиться в безпосередній залежності від антропогенного впливу – чим більше засвоєна територія, тим частіше зустрічаються нори з високим та середнім ступенем захищеності.

В антропогенно-трансформованних ландшафтах в період розмноження лисиця може змінювати кілька нір. Нори, що відвідуються, збільшують в умовах значного антропогенного навантаження кількість придатних сховищ для виведення нащадків, чим покращують захисні умови угідь. В районі досліджень у більшості випадків нори є близькими за будовою навіть при різних ґрунтово-топографічних умовах.

Встановлено, що в районі досліджень лисиця використовує переважно складні нори, причому в степовій зоні кількість вихідних отворів не може слугувати критерієм для визначення віку нори. Взагалі будова нір і термін їх використання залежать від особливостей рельєфу, ґрунтових і гідрологічних умов території. Тому вивчення, картування й спостереження за норами лисиці є необхідною умовою для визначення запасів та раціонального використання ресурсів цього виду, а також виступає підґрунтям для визначення його біоценотичної ролі.

1.3 ЖИВЛЕННЯ ЛИСИЦІ

Основу кормового раціону лисиці в досліджуваному регіоні складають хребетні тварини, з яких найважливішою групою живлення є ссавці. Спектр живлення лисиці звичайної має широкий діапазон. Його основу повсюдно складає група ссавців, у якій переважають мишоподібні гризуни. Птахів цей хижак поїдає менше. В теплий період року лисиця активно споживає плазунів, комах та інші види сезонних кормів, тобто в раціоні можуть переважати домінуючі за різними періодами року види тварин. Кількість та різноманіття рослинних кормів, що вона вживає, залежать від сезону року та району мешкання.

До кормового раціону лисиці можуть входити корма, які є характерними лише для певної території. Тому він має сезонний та регіональний характер. До основних кормів відносяться мишоподібні гризуни, зайці, птахи, до другорядних – копитні, риби, плазуни, комахи й рослинні корма. Ракоподібні, молюски й губки (додаткові корми) в живленні цього виду особливої ролі не відіграють.

За період з 1970 по 1996 роки динаміка чисельності лисиці у Нижньому Подніпров’ї характеризується загальною тенденцією до скорочення поголів’я. Взагалі можна виділити шість піків чисельності хижака з періодичністю від 1 до 7 років. Подібні тенденції змін чисельності лисиці властиві й для України в цілому: за досліджуваний період (1970-1996 рр.) чисельність хижака в Україні зменшувалась. Не зважаючи на певні зміни загальної картини розміщення лисиці, щільність її населення завжди була вище у Центральній, Західній та Південно-Західній Україні. Аналіз просторово-часової динаміки щільності дозволяє зробити висновок, що за період 1970 – 1996 років найбільша щільність спостерігалась у лісостеповій зоні та на заході степової зони України. Зараз лисиця розподілена територією України відносно рівномірно, популяція її стабільна, хоча й характеризується показниками низької щільності.

Результати досліджень свідчать про наявність деякого корелятивного зв’язку між чисельністю лисиці та кліматичними факторами. Зокрема, порівняльний аналіз вказує на певну залежність чисельності досліджуваного виду від середньомісячних температур, вологості повітря та висоти снігового покриву.

В останні роки чисельність лисиці залежить переважно від антропогенних факторів. Для популяцій, що експлуатуються, виділяють дві форми впливу: пряме переслідування й трансформацію ландшафтів, яка призводить до змін середовища існування тварин та зменшення його ємності.

Зараз стан популяції лисиці на території досліджуваного регіону можна оцінити як задовільний, оскільки в останні роки спостерігається певне зростання чисельності лисиці. З одного боку, це явище може вважатись позитивним для мисливського господарства; з іншого боку, збереження цієї тенденції й надалі, на наш погляд, може викликати значне погіршення санітарно-епідеміологічного стану в регіоні.

1.5 ЗНАЧЕННЯ ЛИСИЦІ В ЕКОСИСТЕМАХ

За нашими матеріалами, в живленні лисиці певну роль відіграють представники мисливських видів ссавців. Корелятивний аналіз свідчить про слабкий позитивний вплив лисиці на популяції оленя, козулі, кабана, зяйця-русака, а популяціям мисливських птахів лисиця особливої шкоди не спричиняє.

Трапляння в їжі лисиці зайця-русака, сірої куріпки, фазана та інших “корисних” видів пояснюється, доступністю, в першу чергу, загиблих приплодів і дорослих тварин через господарську діяльність людини та кліматичні умови.

Отримані результати свідчать про те, що лисиця вилучає, в першу чергу, хворих, слабких та загиблих тварин, що попереджує поширення захворювань і підвищує життєздатність популяцій її жертв. У Нижньому Подніпров’ї хижак знищує значну кількість шкідників сільського і лісового господарства, а в мисливському господарстві ще виконує й роль санітара.

Користь, яку приносить цей вид знищенням шкідливих гризунів і комах та як постачальник хутрової сировини, значно перекриває шкоду, що він завдає. Негативна роль лисиці полягає, в першу чергу, у забезпеченні циркуляції збудників хвороб, які є загрозливими для людини й свійських тварин.

За даними, питома вага захворювання лисиць на сказ у 1980 – 2001 роках на території Запорізькій області складала у середньому 0,32% (від 0,02% до 1,45%). Слід відзначити, що найменша чисельність лисиці та найбільша її захворюваність за весь період досліджень припадають на 1981 р. Навпаки, зростання чисельності лисиці супроводжується зменшенням питомої ваги її захворюваності на сказ. Зазначена тенденція спостерігається наприкінці 90-х років. Це підтверджується даними кореляційного аналізу, згідно з яким коефіцієнт кореляції між чисельністю лисиці та питомою вагою її захворюваності на сказ склав r =-0,313, що вказує на наявність негативного зв’язку середньої сили між цими показниками.

Особливості екології лисиці та її біоценотичні зв’язки відіграють значну роль у виникненні та формуванні вогнищ сказу природного типу. До факторів підтримання циркуляції вірусу слід віднести також значне поширення хижака та його еврибіонтність. Виходячи з цього, актуальним питанням є оптимальна щільність популяції досліджуваного виду, при якій загроза виникнення епізоотії сказу буде мінімальною.

Дата добавления: 2015-07-18