З української антропольоґії й етнольоґії.

Антропольоґічні студії над сучасним українським типом дуже ще неповні і нечисленні, що найважнїйше — поминено найліпше законсервоване від не-словянських впливів українське Полїсє (див. Записки XVIII, бібл. с. 54). Тому всї означення українського типу поки що можуть ставитись і прийматись тільки з великими застереженнями.

Д. Анучін, найвизначнїйпшй антропольоґ Росії, дав таку характеристику фізичного типу Українців: Українцї з фізичного погляду відріжняють ся від Білорусинів і Великоросів середньої Росії насамперед своїм зростом, в середнїм вищим на 1 — 4 cm. (по військовим даним 1874 — 83 рр.). Друга відміна — більший процент темноволосих (60 — 90%), темнооких (хоч не рідкі й синьоокі) і темношкірих, в порівнянню з Білорусинами і Великоросами, а ще більше — в порівнянню з Поляками. Трохи довші ноги (особливо бедра). Голова, і абсолютно і в відносинах до зросту — невелика (теж і внутрішність черепа), чоло і ніс теж, нижня третина лиця має в порівнянню більші розміри. Що до форми — голова коротка й широка (брахікефальна) переважає, трохи більше ще нїж у Поляків і Великоросів; инодї помічають ся досить високі, випуклі щоки і широкий відступ межи очима, трохи низьке перенісє. (Енциклопедическій словарь, від. Брокгауза і Ефрона, т. XVIII, Малороссы). \560\

Український антропольоґ Φ. Вовк хорактеризує українську людність в масї своїй як високу ростом, короткоголову, темноволосу і темнооку, з простим і узьким носом, доста короткими руками і т. д., при тім фізичні прикметі прийняті ним за основні (високий зріст, короткоголовість, темна краска) убувають в напрямі з полудневого заходу на північний схід (Украинцы въ антропологическомъ отношеніи, Украинскій ВЂстникъ, 1906, і по нїмецьки в часоп. Ukrainische Rundschau, 1908, Die Ukrainer in anthropologischer Beleuchtung).

пок. Д. Гильченко, опираючи ся на дотеперішнїх студіях, загальними ознаками Українця признавав: високий зріст, яснорожевий колїр шкіри, темне волосє і очі ясних відтїнків, але при тім зазначав, що ваганнє темного типу дуже велике (6 — 39%), а про такі ознаки як високий зріст і брахікефалїя казав, що й вони ще вимагають перевірки, особливо з огляду на великі варіації українського типу по місцевостям; ясний тип він уважав сильнїйшим, здатнїйшим до житя, бо має більші розміри груди, і признавав його за початковий. — Кубанскіе козаки, антропологическій очеркъ (ИзвЂстія импер. общества естествознанія, антропологіи и этногр. т. XC, 1897).

Талько-Гринцевич, зібравши досить великий метеріал головно в полудневій Київщинї, теж констатував перевагу ясноволосого типу (57%) над темноволосим (42%), чистих бльондинів (20%) над брунетами (25%) (Charakterystyka fizyczna ludu ukraińskiego, Zbiór wiadomości т. XVI).

Питаннєм про археольоґічний словянський тип на підставі археольоґічного матеріалу перший соріозно зайняв ся головно Боґданов і уважав початковим тип вузьколиций довгоголовий (лєптопрозопний долїхокефалїзм); його статї: Матеріалы для антропологіи курганнаго періода Москов. губ. (1867, ИзвЂстія моск. общ. люб. естествозн. т. IV), Описаніе курганныхъ череповъ Смоленской губ. (Антропол. выставка, II), Курганные черепа области древнихъ СЂверянъ (з над Псла, ibid.), Черепа изъ старыхъ московскихъ кладбищъ (ibid.), Древніе Кіевляне, по ихъ черепамъ и могиламъ (ibid. т. III), Курганные жители СЂверянской земли (ibid.), Доисторическіе Тверитяне по раскопкамъ кургановъ (ibid.), Древніе Новгородцы по ихъ черепамъ (ibid.), Къ краніологіи смоленскихъ курганныхъ череповъ (ibid. т. IV); про дослїди його над черепами давнїйших часів див. вище с. 59. Результати своїх дослїдів він звів і подав у своїм рефератї Quelle est la race la plus ancienne de la Russie centrale (Congrés international á Moscou, І). Дослїди Богданова мали одначе ту слабу сторону, що вони часом оперті були на нечисленнім матеріалї, а головно — що він роспоряджав черепами з чужих розкопок і не бувши сам археольоґом, не луже застановляв ся над крітерієм словянства тих могил, з котрих були ті черепи (через те найбільш вартні його поміри сїверян \561\ ських і київських черепів, бо сей матеріал був найбільш певний). Його спостереженнє, що в старих словянських могилах переважає довгоголовий тип, знайшло собі потвердженнє в новійших розслїдах східнословянських могил. Антропольоґічні поміри з української теріторії, окрім тих праць Богданова, подані були в отсих публїкаціях: Антоновичъ Раскопки въ странЂ Древлянъ — Матеріалы по археологіи Россіи ч. 11, і Раскопки кургановъ въ Западной Волыни (Труды XI съЂзда I). Гамченко Житомірскій могильникъ, 1868, Городище и могильникъ на р. Корчеватый (Труды IX съЂзда т. II) і Раскопки въ бассейнЂ р. Случи (Труды XI съЂзда т, I), Мельникъ Раскопки въ землЂ Лучанъ (ibid.). Покровскій Антропологическія данныя о типЂ череповъ изъ волынскихъ кургановъ (ib. т. II — резюме, результата війшли в статю п. Мельник). Talko-Hryncewicz Przyczynki do poznania, swiata kurhanowego Ukrainy (Materyały antropologiczne т. IV (деревдянські й „полянські“ могили — помїри останнїх попсованні тим, що сюди введені й деякі чорноклобуцькі похорони). Поповъ Анатомическое изслЂдованіе костей, найденныхъ при раскопкахъ кургановъ Харьковской губерніи, реф. II — кости з Ницахськаго могильника (Труды предварит. комитета XII съЂзда т. I). Загальнїйші роботи, крім згаданаго реферата Богданова, — Niederle O původu Slovanů, 1896, Slovanské Starožitnosti I, 1902 (гл. 2). Sergi De combien le type du cráne de la population actuelle de la Russie centrale différe-t-il du tupe antique de l’époque des courganes? (Comptesrendus du XII congrés international de medecine, II, 1899). Талько-Гринцевичъ Опытъ физической характеристики древнихъ восточныхъ Славянъ (палеоэтнологическій очеркъ), 1910 (Статьи по славяновЂдЂнію, III).

Згадана праця Нїдерле O původu Sl. з усею рішучістю проголосила первісний словянський тип за довгоголовий — на підставі археольоґічно-антропольоґічного матеріалу, і білявий — на підставі історичних свідоцтв. Обставлена досить солїдними арґументами, вона викликала живу діскусію над сим питаннєм. Перегляд головних моментів її дає Нїдерле в Slov. Star, с. 87 і далї. Між арґументами contra, які були висунені в сїй діскусії, як важнїйші можна зазначити такі: словянство довгоголових небіжчиків не доведене ще. Могили з паленими небіжчиками можуть бути як раз останками короткоголової людности. Що до краски, то звернули на себе увагу дослїди Минакова — О цвЂтЂ и формЂ волосъ изъ кургановъ средней Россіи (Труды моск. антроп. отд. т. XIX.): він підносить, що останки волося, які він мав (а мав їх з 20 могил Московської, Ярославської й Костромської ґубернії) всї темні, а білявих не було між ними зовсїм. Сї арґументи одначе не в силї забити теорію білявих довгоголовцїв: дослїди Мінакова опирають ся на матеріалї з фінської території. Що до довгоголовости, то Нїдерде, бороня \562\ чи свою теорію, справедливо вказав, що попри довгоголову людність ми не бачимо якогось короткоголового типу, в якім могли б добачати людність словянську. Дїйсно, коли Словяне при своїм розселенню асимілювали тубильну довгоголову расу, то вони повинні-б виступити дуже виразно, як друга раса по при неї в могильних нахідках X — XI вв., а сього нема. Припустити, що вони всі спалені, неможливо, бо у Словян ми знаємо обидва похоронні типи, і в кождім разї як зник обряд палення, короткоголова людність повинна б виступити перед нами від разу дуже сильно. Взагалї Нїдерле досить щасливо боронив свою теорію в новім переглядї; але обстаючи за нею, зводить питаннє вже тільки на чисельну перевагу ясного й довгоголового типа серед словянської людністю. Инакше сказавши, ми нїколи не знаємо Словян одностайним антопольоґічним типом. Еволюція його при тім зістаєть ся все таки неясною. Перехід від довгоголового, хоч би й переважного тільки, а не виключного типу, до нинїшнього короткоголового, зістаєть ся і нинї справою невиясненою, і в сім головна трудність, звязана з теорією довгоголовости.

Тут же подам важнійшу лїтературу шлюбних і родинних відносин у Словян і в давнїй Руси, не подану при текстї. Старша лїтература вказана була 2 вид., тут згадаю ще: Bogišič Pravni obiěaje u Slovena, 1867 й йогож Zbornik zadašnjih pravnih obiěaja u južnih Slovena, 1874. ЗабЂлинъ Бытъ русскихъ царицъ, 1869 (вступ). Шпилевскій Семейныя власти у древнихъ Славянъ и Германцевъ, 1869. Шашковъ Очеркъ исторіи русской женщины, 1871 (передруковане в Собрані-ї сочиненій, т. I. 1898). Hanel Věno v právu slovanském (Pravnik, 1871). Статї Смірнова про звичайове східнословянське родинне право і шлюб: Очерки семейныхъ отношеній, 1878 і статї в журн. Юридическій ВЂстникъ 1878 (V і VII). Черновъ Объ обычномъ семейственномъ и наслЂдственномъ пра†крестьянъ въ Харьковской и Полтавской губ. (К. Унив. Изв. 1881, Т). Krauss Sitte und Brauch der Südslaven, 1885. M. Ковалевскій Нікоторыя архаическія черты семейнаго и наслЂдственнаго права (Юрид. вЂстн., 1885), йогож Первобытное право, 1886 (випуск 1 рід, в. II родина), Tableau des origines et de l’evolution de la famille et de la propriété, 1890 i Early law and modern custom in Russia (рос. переклад в час. Всемірний ВЂстникь 1903). Вовк (Volkov) Rites et usages nuptiaux en Ukraine (L’Anthropologie, 1891 — 2, перед тим по болгарськи: СвадбарскитЂ обреди на словянскитЂ народи, в Сборникъ за нар. умотворения, III — V, 1890 — 1). Желобовскій Семья по воззрЂніямъ русскаго народа, 1892 (з Филол. Записок). Krek Zur Geschichte russischer Hochzeitsbräuche, 1893. Охримович Значеніе малорусскихъ свадебныхъ обрядовъ и пЂсенъ в исторії эволюції семьи (Этнографическое обозрЂніе, т. XI і далї, не скінчене), йогож замітки \563\ в „Житю і слові“ 1895. Krauss Die Zeugung in Sitte, Brauch und Glauben der Südslaven, I — III, 1898 — 1902 (з Κρυπταδια). Rhamm der Verkehr der Geschlechten unter den Slaven (Globus, 1902). Mp. Г. Дитина в звичаях і віруваннях українського народа (Матеріали до укр. етнол. т. VIII і X). Окрім того сюди же належать відповідні роздїли в курсах історії рус. права (особливо Леонтовича, В.-Буданова і Самоквасова — ИзслЂдованія по ист. рус. права, І, 1896). Лїтература звичайового права: Якушкинъ Обычное право, т. І, 1875, т. III, 1896.

Дата добавления: 2015-07-18