Примітки.

¹) Ε'υμήκεις τε γάρ καί 'άλκιμοι διαφερόντως ε'ισίν 'άπαντες, τά δέ σώματα καί τάς κόμας ο'ύτε λευκοί 'ες 'άγαν 'ήξανθοί είσιν ο'ύτε πη 'ες τό μέλαν α'υτοι̃ς παντελω̃ς τέτραπται 'αλλ' 'υπέρυθροί ε'ισιν 'άπαντες De bello Got. III, 14.

²) Найдавнїйша згадка про русих (чи рудоватих) Словян є у персидського поета VII в. Ахталя. Потім про волосє й румяну (червону) шкіру Словян говорять Масуді, Казвінї (XIII в.) і цитовані в ґеоґрафічнім Словнику Якута абу-Амру і абу-Мансур; про Русь — ібн-Русте і ібн-Фадлан. Арабські терміни уживані для волося значать і „рудий“, „червоний“, і „русий“, „білявий“, тож хоч Фадланові слова перекладають: „ рудий“, але скорше треба тут розуміти русих. Звістки див. у Гаркаві с. 2, 93, 138, 269 і 279, пояснення див. у ньогож с. 5-б, Jacob Welche2 с. 14-5, Niederle O původu Slovanů с. 38 і далї. Тою незвичайною для Арабів русявою краскою словянського волося мабуть треба пояснити звістки Арабів, що Русь фарбує волосє — се каже вже Джайгані (деякі стрижуть собі волосє на голові, як хорий вмре, або красять собі бороду), потім Хаукаль: „деякі з Русинів голять бороду, деякі з них звивають її як кінську гриву і фарбують жовтою (або чорною) фарбою“, і пізнїйші як Едрізі і Дімешкі — Гаркаві с. 121 і 232 і Труди III зїзду т. І с. 347. З другого боку назва Словянина, Саклаб, Сакалїба в орієнтальних кругах стає синонїмом білої раси взагалї і під назву Словян підтягають ся й инші білі народи північної Европи (докази на се зібрав недавно Вестберґ в статях Къ анализу восточныхъ источниковъ о восточной ЕвропЂ, Ж. M. H. П. 1908, II, статя I).

³) 'Εψιλωμένος τόν πώγωνα, τήν κεφάλην πάνυ 'εψίλωτο — властиво з голою бородою і головою; се можна толкувати або — обголений, або обстрижений, та πάνυ 'εψίλωτο то мабуть скорше вказує на голеннє.

⁴) παρά δέ θάτερον μέρος α'υτη̃ς βόστρυχος 'απηώρητο — тут може бути непевність, чи чуб висїв по обидва боки, чи тільки на один, але останнє більше згоджуєть ся з звичайною фразеольоґією.

⁵) Іпат. с. 105 і 605.

⁶) Кольорова копія у Кондакова Изображенія русской княжеской семьи.

⁷) На сих пунктах, як ми бачимо, обопільно покривають ся характеристики Словян і „Руси“. Значить було б даремно в якійсь з сих прикмет — русявости, великім зростї і т. и., бачити доказ норманства Руси, чи руської династиї. Такі виводи стрічаємо і в сучасній лїтературі, але вони безпідставні. Прокопій в кождім разї не писав про Норманів, а його характеристика вповнї відповідає характеристицї Руси IX- Х вв.

⁸) Деякі характеристики сучасного українського антропольоґічного типу і лїтературу археольогічно-антропольоґічну див. в примітцї 8.

⁹) Антоновичъ Курганы Зап. Волыни с. 136-7, Мельникъ op. c. с. 490, Гамченко Раскопки въ басейнЂ Случи с. 392.

¹⁰) В помірах сих черепів є деяка неясність — Антонович (Раскопки въ странЂ Деревлянъ с. 11) і Талько-Гринцевич (Charakterystyka c. 17- 9) значно ріжнять ся в результатах своїх помірів: Антонович рахує більшість брахікефалів (43 на 66, з середнїм показчиком одначе тільки 80,7, отже майже середнеголові), Т.-Гринцевич же не подає анї одного з показчиком вище 78. Антонович мав помірів більше, але що анї у нього, анї у Гринцевича скелєти не мають близшої метрики, не можна зорієнтувати ся в сїй суперечности. Рамченко опублїковав 7 довгоголових, 3 середнеголових і 1 короткоголовий (Житомірскій могильникъ с. 111 і Городище на р. Корчеватей с. 183).

¹¹) Богдановъ Антропол. выставка II с. 183 III с. 350, Поповъ с. 48.

¹²) На сїй підставі неб. П. Лебединцев доводив, що Володимир має коротку бороду на монетах. Прегарні копії сих монетних княжих портретів у нумізматичних виданнях ґр. Толстого. Але на портретну вірність старих монетних образів не можна покладати ся.

¹³) Але мода мінялась чи не була одинакова на полудню і півночи; новгородський князь Ярослав Володимирович (внук Мстислава київського,) на фресцї Нередицької церкви кінця XII в. має довгу бороду і довге волосє (Прохорова Рус. Древности, VI).

¹⁴) Іпат. с. 535. Тексти Арабів подано вище (с. 306-7). Рус. Правда Академ. код. § 7.

¹⁵) Прокопій І. с. Ібн-Фадлан в вид. Гаркаві с. 91.

¹⁶) Jacob Ein arabischer Berichterstatter2 с. 12.

¹⁷) Δίαιταν δέ σκληράν τε καί 'απημελημένην, 'ώςπερ οί Μασσαγέται, καί α'υτοί, 'έχουσν, καί 'ρύπου 'ήπερ 'εκει̃νοι 'ενδελεχέστατα γέμουσι πονηροί μέντοι 'ή κακου̃ργοι 'ως 'ήκιστα τυγχάνουσιν 'όντες, 'αλλά κ'αν τω̃ 'αφελει̃ διασώζουσι τό Ούννικόν 'η̃θος — вид. Haury II с.358.

¹⁸) Маврикій XI. 5. Характеристику Маврикія в головнім повторює і Тактика Льва

¹⁹) Gesta Hammab. eccl. II. 19; иньші звістки див. у Крека2 с. 357-8, Котляревського Сочиненія III. с, 442.

²⁰) Ібн-Даст с. 36-7.

²¹) „И боле же чтите гость, откуду же к вам придеть, или простъ или добръ или солъ“-Лавр. с. 237; утилїтарист автор при тім одначе не занехав вказати на утилїтарну сторону сїєї народньої чесноти: „ти бо мимоходячи прославять человЂка по всЂмъ землямъ“.

²²) Вид. Розена с. 53.

²³) Правила м. Іоана § 30.

²⁴) Житіє θеодосія л. 26. Іпат. с. 120 (чи належить ся проповідь до Руси-річ сумнївна, але що її на Руси уживали против забав, у всякім разї свідчить про їх розповсюдненнє на Руси). Кирило Туровський в вид. Сухомлїнова с. 410. Поученіе Георгія Зарубського-Срезневскаго СвЂдЂнія и замЂтки VII с. 56. ЛЂтописи рус. литературы (Тіхонравова) IV с. 90, 92, 110, і нова збірка проф. Вдадимірова в III т. Памятників церковноучит. лит. (1897). До лїтописного оповідання про ігрища (Іпат. с. 8) порівняти описи празників у поганських Поморян: erat enim nesсіо quis festus dies paganorum, queni lusu cantuque gens vesana celebrans, vociferaitione alta nos reddidit attonitos-Herbordi Dial, II. 14, пор. Ebbonis Vita III l.

²⁵) Ά'υλοίς καί κυμβάλοις — дудками та бубнами-Cedreni II p. 385 ed. Bonn. Правда, що з Святославом, по словам Скілїци, були тодї ще й Болгари, Печенїги та Угри, але вище подане оповіданнє його належить до Руси як не більше, то бодай не меньше як і до її союзників.

²⁶) Правила м. Іоана § 16 і 24.

²⁷) Іпат. с. 56 і 86.

²⁸) Кардизі с. 123.

²⁹) Іпат. с. 86, Правила м. Иоана § 12, див. іще в т. III гл. 4.

³⁰) Про Вячеслава Іпат. (с. 325): „сеє ночи былъ веселъ съ своєю дружиною“, натомість Воскр. I с. 61-2: пилъ бЂ.

³¹) Іпат. с. 288, 336 і т. и.

³²) Іпат. с. 7,

³³) Житиє Георгія Амастридського гл. 43, ібн-Даст (Росте) — вид. Хвольсона с. 38-9, порівняти характеристики Фотия, Каганкатаваці, й ин. — див. Виїмки с. 23, 53.

³⁴) Огляд сих теорий і остра критика, їх в книзї Ученія о національныхъ особенностяхъ Славянъ Собєстіанского, 1892; широка критика її в К. Старинї 1892, X-XII. На ново ся ідея одвічної словянської пасивности видвигнена Пайскером; див. мою статтю в Записках т. 103.

³⁵) Для орієнтовавня в старшій лїтературі дуже добре служить Крек2 с. 378 і далї. 3 старшого згадаю: Jagić Mythologische Skizzen — Archiv für sl. Ph. IV i V. Brückner Mythologische Studien, ibid. VI, IX і особл. XV. Фамицынъ Божества древнихъ Славянъ, 1884. Кирпичниковъ Что мы знаемъ достовЂрнаго о личныхъ божествахъ Славянъ, Ж. М. Н. П. 1885, IX. Сырку — Славянско-румынскіе отрывки — Ж. М. Н. П. 1887, V. Шенпингъ Наши письменные источники о языческихъ богахъ русской миθологіи — Филологическія Записки 1888, VI. Мочульскій О мнимомъ дуализмЂ въ миθологіи Славянъ- Р. Филологическій ВЂстникъ, 1889, П. Сумцовъ Культурныя переживанія, 1890. Machal Nákres slóvanskeho bájesloví, 1891 і нове обробленнє (популярне) Bájesloví slovanské (1907). M. K. O religii pogańskich Słowian, 1894. Богдановичъ Пережитки древняго миросозерцанія у БЂлоруссовъ, 1895. Владиміровъ Введеніе въ исторію русской словесности 1896, гл. II і III, і Поученія противъ древне-русскаго язычества и народныхъ суевЂрій (Памятники древне-рус, церковно-учительной литературы, III, 1897). Анальоґічна ширша праця — Азбукинъ Очеркъ литературной борьбы представителей христіанства съ остатками язычества въ русскомъ народЂ (Русскій Филолог. ВЂстникъ т. 35 і 37-39, головно т. 35). Лєже — ряд статей під титулом Etudes de mythologie Slave (від року 1896 друковані в часописи Revue d'histoire des religions, деякі вийшли осібно- три випуски), оброблені й видані разом п. т. La Mythologie Slave, par Luis Léger, 1901 (моя оцінка в Записках т. LX). A. Léfèvre Mythologie des Slaves et des Finnois (Revue de l'Ecole d'anthropologie, 1897 — популяризація в значній мірі оперта на Лєже). Яворский-статї про домовиків, опирів і т. и. в галицькім фолькльорі — Ж. Старина 1897. Ćerný Mythiske bytosće łuźiskich Serbov, 1898, Будішін. Милорадовичь ЗамЂтки о малорусской демонологіи (К. Старина, 1899, VIII). Гальковскій Миθологическій елементъ в сербской народной поезіи (Филологическія Записки 1900 і далї). Rożniecki Perun und Thor (Archiv f. sl. Phil. т. XXIII). Ивановъ Культъ Перуна у южныхъ Славянъ (Изв. отд. р. яз. 1903, IV). M. Дикарів Уривки з греко-славянської мітольоґії й иньші статї по мітольоґії — Збірник фільольоґічної секції Наук. Тов. ім. Шевченка, VI 1983. Петръ Объ этимологическом значеніи слова „Стрибогъ“-Изборникъ кіевскій, 1904. Ветуховъ Заговоры, заклинанія, обереги, 1907. Маnsikka Uber russische Zauberformeln, 1909 (Гельсінґфорс). Zaborowski Origines de la mythologie ancienne des Slaves (Revue de l'école d. anthrop., 1907). F. Krauss Slawische Volksforschung, Липськ 1908 (пережитки старих вірувань у полудневих Словян). θ. Коршъ Владиміровы боги (Сборникь Харьк. ист. фил. общ., 1909). Borchling Aus der slawischen Mythologie (Prähist. Ztschr. 1909). Погодинь Лингвистическія и историческія замЂтки о богахъ Владиміра Вел., 1910 (відб. з збірника на честь Соболєвского.)

³⁶) 'αστρπη̃ς δημιουργόν — Debello Got. III. 14.

³⁷) Гельмольд І с. 83. Деякі скептичні замітки до його звісток — Nehring Der Name bĕlbog, Archiv XXV.

³⁸) Ся загально признана етимольогія Останнїми часами стрічаєть ся одначе з певними сумнївами. Так напр. Ак. Корш вважає словянське імя етимольоґізаціею чужої (ілїрийської) назви.

³⁹) Іпат. с, 200, Тихонравовъ ЛЂтописи русской литературы IV — Слова и поученія направленныя противъ языч. вЂрованій с. 89, 92. Також Владиміровь Поученія противъ древне-русскаго язычества.

⁴⁰) Thietmar IV. 17, Моnum. Pol. hist. I с. 226.

⁴¹) Наросток оi = ga має означати небо, в його руху, метеоричних перемінах.

⁴²) Мушу зазначити, що погляди на Сварога як на початкового найвищого бога у Словян новійшими часами були сильно захитані. Яґіч (Archiv IV) завзято виступив проти них, і його аргументи зробили сильний вплив. Фамінцин (с. 143), Махаль (с. 2121), Лєже (с. 235) скептично задивлюють ся на істнованнє його. Боронив його Крек2 с. 379 і далї, і я думаю, що правда лежить по сторонї оборонцїв — що противна сторона пішла задалеко в гіперкритицизм. Ширше в 2 вид.

⁴³) Пор. начерк розвою релїґійних ідей Індоевропейцїв у О. Шрадера Reallexicon с. 669. В словянській мітольоґії, усуваючи Сварога, дослїдники або лишають відкрите питаннє про імя найвищого бога, або висовують на сю позицію котрогось з иньших богів, або вкінцї припускають, що він звав ся просто я богом“. Таку гадку, висловлену вже давнїйше, підтримував Фамінцин (с. 141), і до неї же схиляєть ся Лєже (с. 50 — 1). Одначе ся теорія дуже слабка. Лишаю на боцї фолькльорні згадки про „вишнього бога“ або „бога-пребога“: вони не мають в собі нїчого характеристичного. Окрім них вказують на тексти умов Руси з Греками: “да будет проклят от Бога и от Перуна“ (с. 33), „отъ бога, в него же вЂруемъ, в Перуна и в Волоса бога скотья“ (с. 48); але в першім текстї йде мова, очевидно, про християнського Бога, з огляду на хрещену Русь, в другім “богъ“ може бути толкований яко загальне понятє, Перун і Волос — як спеціалїзація тієї ідеї. З иньших божеств, яких хотїли поставити на чільне місце, згадаю теорію Рожнєцкого (Реrun und Thor), що тим часом як культ Перуна розвинув ся під норманськими впливами, домашнїм словянським богом був передовсїм Волос-Велес. При умовах Олега 907 і Святослава 971 р. по його гадцї Нормани кленуть ся Тором, під іменем Перуна, а Русини-Словяне — Велесом. Ся підміна Перуна Тором одначе не може устоятись (пор. замітки Тіандера в його критицї статї Рожнєцкого в ИзвЂстіях отд. рус. яз. 1903, III), а з тим упадає й така виїмкова роля Волоса. Розвиваючи аргументи за істнованнєм на Руси культа Тора, Рожнєцкий толкує згадку Київської лїтописи про „Турову божницю“ в Київі (Іпат. с. 229) як “капище Тора“. Єсть ще й иньше толкованнє, що бачить в нїм „храм бога Тура“. Але зовсїм неправдоподібно, або християнську церкву називали храмом Тора чи Тура (анальоґії, які вказувано, нїчого не доводять, бо не можна вказати християнського дублета для Тора чи Тура, під покровом якого могло б держатись імя Тура або Тора, як приміром держалось імя Волоса під іменем св. Власія). Шахматов дав недавно нове толкованнє сього тексту, опираючи ся на варіантї проложного жития св. Володимира: „церковь святую мученику Турова“: він вважає Тура іменем Варяга-мученика (Какъ назывался первый русскій святой мученикъ? 1907).

⁴⁴) Рожнєцкий висловив досить правдоподібну гадку, що на Руси в двірських і дружинних кругах Х в., коли таку визначну ролю грали Варяги, на розвій культу Перуна вплинула його подібність до скандинавського Тора. Се вважаю правдоподібним, хоч доводи Рожнєцкого за істнованнєм в Київі культу Тора, чи то під іменем Перуна, чи незалежно,-всї слабкі.

⁴⁵) Так в полудневій і новгородській верзії (1 Новг.), а з суздальських в Академічнім (Троіцкім) і Переяславськім — Хоръса и Дажьбога, в Лаврентиєвськім і Радивилівськім (Кеніґсберськім) без и; тяжко рішити, бо останнє — lectio difficilior.

⁴⁶) Іпат. с. 33-4, 48, 52, 80.

⁴⁷) На заміну Ілєю Гелїоса і Зевса Акрейського вказав Полїт ('Ό 'Ήλιος κατά τούς δημώδεις μύθους, 'υπό Ν.Γ. Πολίτος), i за ним Веселовский Разысканія въ области духовнаго стиха VII та Лєже в розвідцї Peroun et saint Elie. При сих паралєлях новогрецького й словянського фолькльору на жаль одначе зістаєть ся звичайно невисвітленим, що маємо ми тут перейняте з античної грецької традиції, і що треба уважати перейнятим Греками (як і Волохами, Албанцями) у Словян; се особливо треба б вияснити в питанню про поганські свята.

⁴⁸) Всеславъ въ ночь влъкомъ рискаше, изъ Кыева дорискаше до куръ Тьмутараканю, великому Хръсови влъкомъ путь прерискаше — XI.

⁴⁹) Древности моск. арх. общ. I Мат. для арх. сл. с. 1.

⁵⁰) Dans divitias, Spender des Wohlstandes як толкують Мікльосіч або Крек. Яґіч натомісь (Archiv, V) толкує як deus dans, der gebende Gott. Иньший вивід (Срезневского, Буслаєва, Афанасєва) — від пня dagh, івд. dah. dáhati — горіти, отже бог огня; його підтримують і деякі новшпгі дослїдники (Махаль, Погодін). Проти сього підносив Крек форму Даждь бог (ор. с. 891), але можливий тут вплив народної етимольогії; важнїйша иньша обставина — що бог в сих coniposita не може означити божества, тільки мати початкове значіннє — добра, „б о г а т с т в а“.

⁵¹) Вид. Огоновського розд. VI і VII.

⁵²) Вказують тільки у Чехів, але й то пізні й малозначні ремінїсценції, див. Крек ² с. 454. А деякі учені навіть хотїли цїлого Велеса вичеркнути з між словянських богів, тому що се мовляв просто християнський св. Власий, подібно як в Святовитї бачили паґанїзованого св. Вита. Оборонї Велеса присвячений просторий і докладний екскурс у Крека2 с. 446-473. Новійшими часами Поґодїн пробував відріжняти східно-словянського Волоса від Велеса, як відмінну назву.

⁵³) Іпат. с. 18 і 48. Слова: „бога скотья“ в сїй умові може бути пізнїйшою ґльосою, але у всякім разї давньою, бо вона є в ріжних верзіях лїтописи.

⁵⁴) З иньших кандидатів на словянських соняшних богів згадаю Тура (щось як грецький Пріап), див. про нього спеціальну розвідку пок. Голубовского НЂсколько соображеній къ вопросу о кн. TypЂ-К. Старина 1891, X; докази наведені тут досить слабі, не вистають. Другий такий непевний сонїчшй біг, се Ярило. Його, як і Тура вважають образом лїтнього розцвіту творчих сил природи під впливом сонця. Про Ярила одначе є сильна традиція народня, але головно у Великоросиян (див. одначе у Афанасєва ор. c. III c. 727). Він відповідає таким символам лїтнього сонця, як Коструб, Купало; в письменній старо-руській традиції не згадуєть ся, як і вони. При слабій індівідуалїзації русько-словянських божеств витичити виразну границю між сими „моментами літнього повороту сонця'' та правдивими божествами, як то пробують зробити (нпр. Махаль с. 200 і далї), дуже трудно. Але з огляду, що ми маємо тут дїло з пізнїми (XVII-XIX в.) народнїми образами, не звістними, як я сказав, з давнїх джерел, обережнїйше буде не робити силоміць для них місця серед давнїх мітольоґічних образів.

⁵⁵) Сей словянсько-іранський паралєлїзм піддав здогад, що словянське слово перейняте через Скитів від Іранцїв; див. Berneker Slav. etym. Wörterbuch, sub voce. Але провдоподібно корнї сього культу ідуть глубше. Див. Schroeder Über die Glauben an ein höchstes gutes Wesen bei den Ariern (Wiener Zeitschr. f. Kunde Morgenl. 1904).

⁵⁶) Див. спеціальну розвідку Мочульського О мнимомъ дуализмЂ у Славянъ, також Крек ² с. 404, Махаль op. c. с. 36-8, Брікнер-Archiv V с. 163, Нерінґ- Archiv XXV.

⁵⁷) Про лїтописного Семарьгла нпр. досить принята гадка, що се біблїйні ідоли 'Εργελ і 'Ασιμαθ (Царств. IV, 17); Ґедеонов бачив тут єгипетського Σεμ-'Ηρακλη̃ς. Новійші мітольоґи уважають сї виводи непевними, та й не уважають можливими бачити тут якогось словянського бога; за те Вірт (Gesch. Asiens 182 й ин.) добачив тут вавилонський вплив на Русь! Мокошь зістаєть ся загадкою, в церковній лїтературі сим словом перекладають грецьке μαλακία, „иже есть роучныи блоудъ“. Див. Крек ² с. 405-6, Яґіч в Архиві V c. 6-7. Крім лїтописи сї імена згадують ся ще в згаданих пізнїйших діатрібах (Тіхонравов і Владїміров ор. с.).

⁵⁸) Іпат. с. 52. Гаркави с. 95.

⁵⁹) Всякі Весни, Лади, Морани й под. опирають ся почасти на непорозумінню, почасти на дуже непевних, звістках; непевна навіть Жива, хоч опираєть ся на словах Гельмольда — див. Крек ² с. 403 і особливо Брікнер op. c. — Archiv XIV с. 164 і далї.

⁶⁰) Давнїйше виводили русалок то від рус-ло, то від рус-ий, але Мікльосіч (Sitzungsberichte віденської акад., іст.-філ. т. XVI) і потім Томашек (ibid. т. LX), Веселовский Разысканія въ области русского духовнаго стиха, V) звернули увагу на латинське весняне свято rosalia (новогрецьке ρουσάλα), що припадало на часи русальних свят у Словян: подібно як було з calendae, так і ся назва легко могла перейти в словянський калєндар, а потім і на самих водяних нїмф — див. Крек ² с. 407, Махаль с. 123.

⁶¹) Правила § 15, Устава-Чтенія Київ. II 2 с. 66 (XIII в.), теж у Тіхонравова і Владїмірова op. c. Поминаю характеристику Полян в 1 Новг.; „бяху же погани, жруще озеромъ и кладяземъ и рощениємь, якоже прочіи погани“, бо се звучить як фраза шабльонова, навіяна книжністю.

⁶²) Про сучасний культ криниць на Українї див. замітку Литвинової К. Ст. 1884, IV і реферат Ящуржинського на XIV арх. зїздї- ИзвЂстія с. 99.

⁶³) Schrader Sprachvergleichung ³ II с. 446 і далї, Reallexicon 597.

⁶⁴) Константин De admin. 9. Гаркави с. 95. Ібн-Росте в вид. Хвольсона с. 30-1, теж у Ґурдезі.

⁶⁵) Іпат. с. 33-4, 52-3. Іларіон в Чтеніях Київ. с. 55, пор. 52-З, житие ibid. с. 15, 20 і 21. Інтересна аналїза лїтописних текстів про поганський культ у Рожнєцкого с. 503 і далї. Основні тексти й дописки лїтописи тут мають одначе майже однакову вартість, бо ідуть більше меньше з того-ж самого часу.

⁶⁶) Модель в київськім міськім музеї, але наскількі вірно вона зроблена, не знаю.

⁶⁷) Іпат. с. 25-пор. 61-2. Відносини сього оповідання до початкового тексту лїтописи неясні.

⁶⁸) „Уже не закалаємъ бЂсомъ другь друга, но Христосъ за ны закалаємъ бываєтъ“-с. 52. Тут загальний образ переходу цїлого світа з поганства до християнства, отже детайлї образа не конче мусять бути українські.

⁶⁹) Іпат. с. 54-5.

⁷⁰) С. 38, теж у Ґурдезі.

⁷¹) „Коли вони бачать чоловіка оборотного й бистрого, то кажуть: сьому чоловіку випадало-б служити богу, і для того ловлять його, кидають йому на шию петлю й вішають на дереві, доки не розпадеть ся“- вид. Гаркаві с. 91.

⁷²) Schrader Reallexicon, п. cл. Opfer, пор. ще ту цитовану працю Рожнєцкого, 1. с.

⁷³) Іпат. с. 23, 109, 127.

⁷⁴) Русская ист. бибіотека VI с. 31, Тїхонравов І. с. 89-90, 92, 94 й ин.

⁷⁵) Важнїйша лїтература: Срезневскій Роженицы у Славянъ и другихъ языческихъ народовъ, 1855. Valjavec — О Rodjenicach ili Sudjenicach (Književnik, II). Афанасьевъ op. c. III гл. XXV. Потебня: О долЂ и сродныхъ съ нею существахъ, Труды моск. археол. общ. т. I. Крек ² с. 408-9. Krauss Sreća. Glück und Schicksal im Volksglauben der Südslaven, 1886. Веселовскій Разысканія въ области русскаґо духовнаго стиха, V (Сборникъ II отд. петерб. акад. т. 46). Machal гл. V. Гальковскій Миθологическій элементъ — II. Усудъ (Филол. Зап. 1900-1). Сонни Горе и Доля въ народ. сказкЂ (Eranos, 1906). Тексти про рожениць — словарь Срезнєвского III с. 141.

Дата добавления: 2015-07-18