Примітки. 1) Про Хозарів окрім старої книжки Френа (Frahn), де зведено декотрі арабські тексти про

¹) Про Хозарів окрім старої книжки Френа (Frahn), де зведено декотрі арабські тексти про них — De Chasaris excerpta ex scriptoribus arabicis (1822) див. статї Ґріґорєва в збірнику його „Россія и Азія“: Обзоръ политической исторіи Хозаровъ і О двойственности власти у Хозаровъ. Далї S. Cassel Der chasarische Königsbrief aus dem 10. Jahrh, Берлїн, 1876, H. Howorth The Khazars ware the ugrians or turcs (Труды III междунар. съЂзда оріенталистовь въ ПетербургЂ, II 1879). Голубовского Болгаре и Хазары (Кіевская Старина 1888, VII, тут вичислена иньша лїтература). Tomaschek Die Gothen in Taurien. Куникъ О записи готскаго топарха с. 84. Гаркави Ein Briefwechsel zwischen Cordova und Astrachan (Russische Revue 1875), Die Schicksale des chasarisceh Briefwechsels (ib. 1877) і Сказанія еврейскихъ писателей о Хозарахъ в Трудах петерб. археологич. общества т. XVII, також Еврейская библіотека т. VII, 1879, і в Трудах IV археол. зїзда I (НЂкоторыя даныя по истор. геогр. Россіи). Westberg Beiträge zur Klärung oriental. Quellen (ИзвЂстія петерб. ак., 1899) і Къ анализу вост. источниковъ (Ж. М. Н. П. 1908). Marquart Osteuropäische und ostasiatische Streifzüge (1903). H. Kutschera Die Chasaren, 1909 (2 вид. 1910)-слабка ділєтантська компіляція.

²) Теофан с. 315.

³) Пор. Йордан гл. 5.

⁴) Пріск — Excerpta hist. I. с. 180, 189 (298-9, 310 Hist. gr. min).

⁵) Пріск в Hist. gr. m. с. 341, 346 (158, 161-1 ed. Bonn.).

⁶) Акацірів мав за Хозарів вже Ґеоґраф Равенський: quos Chazaros suprascriptus Iordanis Agaziros vocat (IV, l). Маркварт, недавно на місце сього ототожнення поставив ряд иньших (що Акаціри се Угри, або знов що се Мордва — с. 40 і XXIV), але нїяких поважних арґументів за такі толковання, а против ототожнювання Акацірів з Хозарами він не вмів навести. Згадаю толкованнє Акацірів дане Говордзом, як „Білих Хозар“ (від тур. ак, білий). Иньше толкованнє, підтримане недавно Марквартом-„лїсові люде“ (від турецького аґач, дерево).

⁷) Теофан с. 358. Пор. лист кагана Йосифа (вид. Гаркаві як вище). В повнім тексті інтересна згадка, що Хозари зайняли місця народу Ванантар, вигнавши їх. Найбільш правдоподібно, що маємо тут варіант назви Огхондор-Болгарів (пор. вище на с. 158 варіанти: Вогхондор, Уну-гундур й ин.); иньші толковання: Венеди, Анти, Вятичі і т. и.

⁸) Про сї війни у Ґріґорєва с. 51 — 7.

⁹) Никифор ed. de Boor p. 41, 45. Теофан с. 378, 378. Катольоґ єпархій вид. de Boor (Zeitschrift für Kirchengeschichte, 1891). Житиє Кирила. Див. вище с. 100.

¹⁰) Ганґрін-vulgata, але правдоподібна; в перекдадї повного тексту виданім Гаркаві (Еврейская библіотека, VII с. 160, пор. Труди IV зїзда) маємо: Гаґрії. Між підвласними народами в сїм текстї бачимо „Велтит (або Венентин, Ванантят)..., Север (Савар, Суур), Славіунъ“; Велтит толкують як Вятичів, Север як Сїверу; але обидва імени можуть бути й анахронїчною ремісценцією тутешнїх Венантарів і Савирів. Лист сей не перестає бути загадкою; але як він сам по собі навіть і апокріф, то здаєть ся має якісь реальні підстави в традиції.

¹¹) Вестберґ op. c.

¹²) Див. у Гаркаві Сказанія мусульманскихъ писателей с. 92 і 220, лист. Йосифа — Евр. библ. с. 161. 5) Масуді — у Гаркаві с. 130.

¹³) Масуді — у Гаркаві с. 130.

¹⁴) У Гаркави Сказанія с. 129 — 130 і 220, пор. катальоґ єпархій де-Боора, де виступає епіскоп ό 'Αστήλ — правдоподібно Ітиль.

¹⁵) У Гаркави op. c. с. 181, Каган Йосиф — Евр. биб. с. 160-1. Аналїз звісток у Маркварта с. 337 — 341.

¹⁶) Ібн-ель-Асір у Григорьева с. 58.

¹⁷) Константин Порфир. De admin. imp. с. 37, Константин тільки хибно толкує сей факт, що то Хозари навмисно, в спілцї з Узами, прогнали Печенїгів в Европу.

¹⁸) De adm. 10-12.

¹⁹) Таку гадку висловив Успенский, переносячи заразом сей епізод 1-ої полов. IX на початок Х в. (Византійскія владЂнія на сЂверномь берегу Чернаго моря въ IX и Х вв., Кіевская Старина 1889, V). Хоч оброблена ним дуже делїкатно, ся гадка лишаєть ся все таки лише гіпотезою супроти категоричних свідоцтв Константина, що до фактичної вірности незбитих. Полєміка Успенского з Васїлєвским в сій справі в Ж. М. Н. П. і К. С. 1889. Див. іще Даманского Житіє св. Кирилла — Ж. М. Н. П. 1903, VI с. 353-4.

²⁰) Пор. арабську звістку (IX в.): „Кажуть, що давнїйшими часами Хозари, боячи ся Мадярів та иньших сусїднїх народів, копали рови на оборону“ (ИзвЂстія ибн-Даста с. 27).

²¹) Як місце Саркела вказують на городище на лївім боцї Дону, на грунтах с. Цимлянської, де розкопки показали слїди мурів з цегли, фраґменти візантийських кольон (може церкви), хрести і монети візантийські і руські. Див. В. Сизовъ Раскопки близь Цимлянской ст. на Дону, Труды VI съЂзда т. IV; Поповъ ГдЂ была хозарская крЂпость Саркелъ — Труди IX археол. зїзда т.І і тамже т. II с. 102-діскусія; ЗвЂревъ Матеріалы по археол. Дона (Памят. кн. Воронеж. губ. 1894). Ласкинъ Сочиненія Константина Багрянороднаго с. 223 і далї. Вестберґ op. c. розд. 4 і Маркварт гл. І (инакші гадки).

²²) De adm. 39.

Дата добавления: 2015-07-18