Дослідження відтисків печаток і штампів.

Відбитки печаток і штампів є одним з основних рек­візитів документів. Вони виконують посвідчувальну і про­філактичну функцію, захищають документ від його під­робки. Частину криміналістичної техніки, яка вивчає від­битки печаток і штампів, можливості їх ідентифікації ін­коли називають судовою сфрагістикою.

Печатка — інструмент для нанесення слідів (міток) на матеріальних об'єктах; предмет із рельєфним зображен­ням знаків, виконаних друкарським або комп'ютерним на­бором, які є єдиним цілим, вони несуть певне смислове на­вантаження і призначені для нанесення відбитків на доку­ментах.

Існують різні види печаток. Прямокутна печатка іме­нується штампом, а невеличкі за розмірами штампи нази­ваються штемпелями.

Круглі печатки бувають прості (містять по колу вка­зівку, де зареєстроване дане підприємство або засновник чи вища організація; по колу або в центрі розміщується ідентифікаційний код; усередині кола розміщується назва юридичної особи) та гербові (у центрі яких є зображення герба держави, а по колу — назва міністерства, відомства або установи, якій належить печатка). Печатки поділяють­ся на ті, що виготовляються тільки з дозволу органів МВС, і ті, що не потребують такого дозволу. За матеріалом, із якого вони виготовляються печатки бувають каучукові, поліуретанові, металеві.

Відбиток печатки (штампу) передбачає перенесення відповідної штемпельної фарби на поверхню паперу або ви­давлювання на її поверхні відповідного рельєфу. Досліджен­ня відбитків печаток і штампів здійснюється з метою встано­влення їх тотожності або встановлення способу їх підробки.

Типові питання, які вирішуються при дослідженні від­битків печаток і штампів, такі: яким способом виготовлено печатку (штамп), відтиск якої є на документі; яким спосо­бом відтворено відбиток печатки (штампу) на документі; чи є нанесений відтиск печатки на документі даною печат­кою; чи однією печаткою (або штампом) залишені відбитки в документах та ін.

Ознаки, що свідчать про спосіб підробки (рисовку від­тиску, кустарне виготовлення, копіювання справжнього відтиску, формування відтиску за допомогою комп'ютер­ної графіки), такі: нестандартність букв, неоднакова висо­та, ширина літер, різна товщина штрихів, різні проміжки між словами, нерадіальне розташування знаків по колу, дзеркальність окремих знаків, помилки у тексті, різниця написання в тексті одноіменних літер, несиметричність розміщення літер, розпливи окремих штрихів, відсутність штемпельного барвника в штрихах.

При ідентифікації печаток (штампів) за їх відтисками досліджуються загальні та окремі ознаки (форма і розміри відтисків в цілому, взаємне розташування складових час­тин відтисків, графічні ознаки літер, цифр, герба, емблеми, дрібні особливості окремих знаків тощо). Для проведення експертизи необхідні експериментальні та вільні зразки.

7. Криміналістичне почеркознавство й авторознавство. Класифікація ідентифікаційних ознак письма і почерку.

Криміналістичне дослідження письма (судове по­черкознавство) — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності письма, процес його дослід­ження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи. Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішен­ня ідентифікаційних і неідентифікаційних (діагностичних) завдань.

Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу ста­більність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації.

Почерк людини пов'язаний з її умовно-рефлекторни­ми діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов'язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок: 1) технічні навички (спосіб техніки письма);2) безпосередньо графічні навички (вміння зображува­ти літери (цифри), об'єднувати їх в слова);3) орфографічні навички (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).

Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відбиваються в рукописі, складають систему ідентифіка­ційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому, для кожної особи ця певна сукупність ознак є неповторною.

Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак відносяться такі, як: рівень во­лодіння письмовою мовою (високий, середній, низький); ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, се­редня, мала); переважаючі типи речень (прості, складні); використання фразеологічних засобів; лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін.

До окремих граматичних ознак письмової мови нале­жать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістич­них чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діа­лектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтоло­гії тощо).

Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікацій­не значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення — для ідентифікації особи за почерком.

Топографічні ознаки письма характеризують особли­вості розміщення тексту в цілому або окремих його частин — це стійкі звички розміщення тексту.

Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі.

За­гальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:1) виробленість почерку — відбиває здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при ви­конанні письмових знаків і з'єднань їх,2) складність почерку — свідчить про те, якими руха­ми виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх бу­дови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений;3) нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів;4) розмір почерку — визначається висотою малих літер;5) розгін почерку — характеризує протяжність (роз­мір) руху по горизонталі й визначається відношенням ши­рини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмо­вими знаками.6) зв'язність почерку — полягає в безперервності ви­конання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова.7) натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків;8) переважаюча форма і напрямок рухів — форма ру­хів буває прямолінійна і криволінійна;

Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які викорис­товуються для вивчення окремих ознак почерку:

1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, пра­во- чи лівоокружний тощо);3) протяжність рухів;4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закін­чення руху;5) вид з'єднання елементів у літері (примикаючий, ін-тервальний тощо);6) кількість рухів;7) послідовність рухів;8) розміщення точки перетину рухів відносно лінії рядка або інших елементів знака;9) складність рухів тощо.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікацій­не значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стій­кістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.

Авторознавча експертиза — це різновид криміналіс­тичної експертизи, під час якої досліджується текст доку­ментів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. При цьому вирішуються питання ідентифікаційного та діагностичного характеру. Основним завданням авторознавчої експертизи є іденти­фікація автора тексту. Даною експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі со­ціально-біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рі­вень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функ­ціональним стилем мови).

Типовими питаннями, що вирішує авторознавча екс­пертиза, є такі: чи є певна особа автором даного тексту; чи є певна особа автором декількох різних текстів; чи є у тек­сті ознаки, які свідчать про соціально-біографічні риси йо­го автора і які саме. Вирішення питань, поставлених перед авторознавчою експертизою, можливе, як правило, лише за наявності відносно великого тексту (не менш ніж 500 слів).

Методами авторознавчого дослідження є: 1) лінгвісти­чні; 2) психолінгвістичні; 3) соціолінгвістичні; 4) логіко-психологічні; 5) математичні та ін. Об'єктами дослідження є письмова мова та мовні навички (загальні — лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунк­туаційні, а також окремі — використання певних мовних засобів, мовні помилки тощо).

8. Криміналістична одорологія. Техніко-криміналістичні засоби і прийоми роботи зі слідами запаху на місці події.

Криміналістична одорологія являє собою систему науково розроблених методів і технічних засобів виявлення, вилучення, зберігання й дослідження запахових слідів з метою наступного їхнього використання для рішення ідентифікаційних завдань у карному процесі. Запахове следообразование відбувається практично безупинно й триває доти, поки існує джерело заходу й умови його формування. Індивідуальність заходу, що виходить від людини, визначена генетично.

Дані російських і закордонних криміналістів і кінологів, що застосовують метод криміналістичної одорологии в практичній діяльності, свідчать, що в непровітрюваних, закритих приміщеннях запахові сліди зберігаються на следоносителях з високою адсорбційною ємністю до двох років. Крім того, установлено, що, застосовуючи відповідні прийоми, можна виявити, вилучити, закріпити й тривалий час зберігати молекули заходу людини без зміни їхніх властивостей. Як фонові заходи, так і заходи різних осіб не змішуються й не утворять у результаті цього новий захід. Залежно від способів вилучення, аналізу й реєстрації заходів криміналістичну одорологию розділяють на кинологическую одорологию й інструментальну одорологию (ольфактронику). У кинологической одорологии як аналізатор пахучих речовин використається орган нюху службового собаки. В інструментальної одорологии як аналізатори застосовуються фізико-хімічні прилади, здатні виділяти спектр пахучих речовин, реєструвати його у вигляді ольфактрограммы й детектировать із високою чутливістю окремі компоненти заходу. Службові собаки досить точно роблять вибірки людей по пробах пахучих речовин з повітря приміщень, навіть якщо вони перебували в приміщенні 10-15 мінут. Наявність у приміщенні заходів інших осіб не робить істотного впливу на вибірку конкретної особи. Пахучі речовини людини в повітрі приміщень тримаються тривалий час (2-3 доби). Короткочасне провітрювання приміщення не робить істотного впливу на їхню схоронність. Для надійної одорологической вибірки досить кілька десятків кубічних міліметрів повітря з молекулами пахучих речовин, узятих з людини або пахучого сліду. Службові собаки точно роблять вибірку по заходу, отриманому із дрібних предметів (сірників, кнопок, цвяхів і т.п.). Для відбору,тривалого зберігання й можливості багаторазового пред'явлення заходу людини в цей час застосовують спеціально розроблений прилад відбору заходу (ПОЗ). В основі цього приладу лежить адсорбційний принцип, що базується на здатності поглинання речовини з розчину або газу поверхневим шаром рідини або твердого тіла. Ступінь адсорбції характеризується кількістю поглиненої речовини й часом його втримання. Різні матеріали й речовини мають неоднакову адсорбційну здатність. Оптимальний сорбентом є активоване вугілля марки АГ-1. Він здатний зберігати на собі пробу до двох років, тому використається в приладах збору й зберігання запахових слідів "Шершень".

Однієї з основних завдань інструментальної одорологии є розробка методів і апаратури, здатних реєструвати спектр летучих речовин, що визначають запах, і документально записувати його у вигляді, що піддається наступній математичній обробці. У цей час розробляється стаціонарна лабораторна установка для підготовки ольфактроактивной проби й хроматографического аналізу з використанням аэрозольно-криогенного методу концентрування летучих метаболітів з метою ідентифікації заходу людини. Метод аэрозольно-криогенного концентрування заснований на сполученні процесів низькотемпературної конденсації й аерозольної фільтрації аналізованої проби. При проведенні невідкладних слідчих дій робота із запаховими слідами здійснюється за загальними правилами, передбаченим законом і підзаконними актами, з урахуванням особливостей, характерних для пошуку й вилучення пахучих речовин людини. До таких особливостей ставляться:

-створення умов, що забезпечують максимальну схоронність запахових слідів (варто накрити сліди яким-небудь чи ящиком коробкою, виставити оточення й т.д.);

- обмеження числа учасників оперативно-слідчої групи тільки особами, без яких ця дія може втратити процесуальне значення або виявитися малоефективним;

-дотримання правил поведінки й пересування, що виключають можливість руйнування слідів або їхнього забруднення сторонніми пахучими речовинами (учасники огляду повинні перебувати в межах відведеної ділянки, пересуватися тільки з дозволу керівника огляду, не курити й не створювати протягів);

- виконання строгої черговості пошуку й вилучення запахових слідів. Пошук і вилучення запахових слідів повинні передувати роботі з будь-якими іншими слідами або предметами, які можуть стати речовинними доказами. У ході одорологической експертизи або іншого одорологи-ческого дослідження з'ясовуються наступні питання:

- чи є в одорологической пробі, зібраної з об'єкта (предмета), запах людини (якщо так, те чи не відбувається він від особи, що перевіряється,);

- чоловіком або жінкою залишені запахові сліди;

- чиналежать виявлені на місці події кров, волосся, піт перевіряється лицу, що:

- чизалишені сліди ніг (рук), виявлені на місці події, що перевіряється особою;

- чиє індивідуальний захід особи, що перевіряється, на вилученому предметі (одягу, взуттю, зброї, гребінці, недокурку й т.п.).

9. Поняття, науково-правові засади та завдання криміналістичної реєстрації як галузі криміналістичної техніки і практичної діяльності.

Кримінальна реєстрація — це цілеспрямований систематичний облік певних об'єктів для наступного ви­користання реєстраційних даних при розслідуванні зло­чинів, для розшуку злочинців і речових доказів, з'ясу­вання обставин, які супроводять злочин. Систему кри­мінальної реєстрації утворюють різні види криміналістич­ного обліку.

Криміналістичний облік — це система реєстрації, си­стематизації та зосередження об'єктів або відомостей про них за їхніми ідентифікаційними ознаками з метою вико­ристання облікових даних для розкриття та попередження злочинів, яка ґрунтується на наукових даних і узагальнен­нях практики боротьби зі злочинністю. Криміналістичні обліки здійснюються органами МВС України відповідно до настанови «Про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України», затвердженої наказом МВС Украї­ни від 30.08.99 р.

Безпосереднім призначенням кримінальної реєстрації є утворення попередніх умов для ідентифікації об'єктів, що реєструються, наведення про них відповідних довідок. За допомогою реєстраційних даних здійснюється розшук та ідентифікація об'єктів шляхом порівняння матеріалів реєстрації з ознаками об'єкта, що перевіряється. Кожний вид криміналістичного обліку - це фактично інформацій­но-пошукова система, тому ведення і використання криміналістичних обліків передбачає широке застосування ін­формаційних Технологій та можливостей ЕОМ.

За допомогою кримінальної реєстрації вдається ви­рішувати такі завдання розслідування, як встановлення факту притягнення особи раніше до кримінальної відпо­відальності; виявлення невідомого злочинця, який зник з місця події, або особи, яка вчинила втечу з місць позбав­лення волі; ідентифікацію злочинця за його слідами; вста­новлення особи невпізнаного трупа та ін.

У вузькому розумінні реєстрація являє собою процес фіксації в установленому порядку ознак об'єктів в обліко­вих документах за наявності необхідних підстав. У кри­міналістичному обліку використовуються різні способи ре­єстрації та фіксації ознак об'єкта: описово-письмовий, дак­тилоскопічний, фотографічний, графічний, колекційний.

Наукову основу кримінальної реєстрації складають положення про індивідуальність кожного об'єкта, відносну стійкість його ознак та можливість ідентифікації. Форму­вання криміналістичної реєстрації на науковій основі було започатковано наприкінці XIX ст. французьким криміна­лістом А. Бертильоном, який розробив і впровадив в прак­тику боротьби зі злочинністю антропометричний метод ре­єстрації. Більш прогресивним методом, який прийшов че­рез декілька років на зміну антропометрії, став дактилос­копічний метод реєстрації злочинців.

Характеристика окремих видів криміналістичних обліків та інформаційно-довідкових систем (колекцій), здійснюваних науково-дослідними і експертно-криміналістичними центрами МВС України.

Система криміналістичного обліку складається з різ­них його видів. Залежно від вирішуваних завдань криміна­лістичні обліки поділяються на оперативно-пошукові та інформаційно-довідкові, а залежно від рівня концентрації інформації - на центральні, регіональні та місцеві.

Оперативно-пошукові обліки вміщують об'єкти, які безпосередньо пов'язані з подією злочину та, як правило, вилучені при оглядах місця події або при проведенні опе­ративних заходів та слідчих дій. До них належать дак­тилоскопічні обліки, колекції слідів зламування, взуття, транспортних засобів, волокон, замків і ключів, підробле­них рецептів і бланків документів, кулегільзотеки, колек­ції суб'єктивних портретів та ін.

Інформаційно-довідкові обліки (колекції й картоте­ки) комплектуються об'єктами та даними, які безпосеред­ньо не пов'язані з подією злочину і отримані в результаті накопичення відомостей інформаційного характеру. Об'єк­тами інформаційно-довідкових колекцій і картотек мо­жуть бути зразки різноманітних виробів, малюнки, фото­графії, таблиці, каталоги тощо.

Центральні обліки здійснюються Державним науко­во-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України (ДНДЕКЦ). До центральних оперативно-пошуко­вих обліків відносяться: центральна колекція куль і гільз зі слідами зброї (кулегільзотека); центральна картотека фальшивих грошей; центральна картотека підроблених документів, виготовлених із застосуванням засобів по­ліграфії; центральна картотека слідів рук, вилучених з місць нерозкритих тяжких та резонансних злочинів; цент­ральна колекція макетів вибухових пристроїв і речовин; центральна колекція фонограм з голосами осіб, які анонім­но повідомляли про загрозу вибуху.

У межах центральних обліків утворені інформаційно-довідкові колекції зразків: документів суворого обліку, цінних паперів та грошей; зброї та боєприпасів; наркотич­них засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсо­рів; рельєфних підошов взуття; інструментів, що викорис­товуються при зламуваннях; лакофарбовим покриттів; ви бухових пристроїв і речовин; протекторів шин; волокон і волосся; паливно-мастильних матеріалів; підроблених но­мерів вузлів, деталей та агрегатів автотранспорту тощо.

Регіональні обліки провадять науково-дослідні експер­тно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ. Такі обліки комплектуються з об'єктів, які вилу­чені під час оглядів місця події по справах про злочини, що вчинені на території відповідного регіону або надіслані для постійної перевірки з інших органів. До таких обліків від­носяться: картотеки слідів рук, вилучених з місць нероз-критих злочинів (слідотеки); дактилоскопічні картотеки на осіб, які взяті міліцією на облік; кулегільзотеки; картотеки фальшивих грошей; картотеки підроблених документів, які виготовлені з застосуванням засобів поліграфії; колек­ції слідів знарядь зламування, які вилучені з місць нероз-критих злочинів (слідотеки); картотеки слідів взуття, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; та.ін.

Місцеві обліки ведуться у відділах, відділеннях, гру­пах НДЕКЦ, які обслуговують міськрайліноргани, і комп­лектуються об'єктами, які вилучені під час оглядів місця події по справах про злочини, що вчинені на території об­слуговування органу внутрішніх справ або надіслані для постійної перевірки з інших органів. До таких обліків від­носяться: картотеки слідів рук, які вилучені з місць нероз­критих злочинів (слідотеки); дактилоскопічні картотеки на осіб, які взяті міліцією на облік; колекції слідів знаряддя зламування, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; картотеки слідів взуття, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; картотеки слідів транспортних засобів, які вилу­чені з місць нерозкритих злочинів; суб'єктивних портретів осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів.

Поряд з центральною, регіональною і місцевими систе­мами обліків існує також персональний оперативно- 34. 34/Проблема допустимості використання в кримінальному судочинстві нетрадиційних криміналістичних знань і методів.

Більшість фахівців до таких знань та методів відносять:

1) нетрадиційні криміналістичні знання, тобто знання, які вже використовуються в розслідуванні злочинів, але ще не набули достатнього розвитку та визнання в теорії криміналістики: одорологія, фоноскопія, голографія, детекція брехні, прогнозування;

2) нетрадиційні спеціальні знання - тобто знання та методи сучасних природних, технічних та суспільних наук, які є перспективними для застосування та використання в практиці розслідування злочинів: ергономіка, кінесика, генетика, гіпноз;

3) нетрадиційні психоенергетичні знання – знання, які показують енерго-інформаційні особливості психічної діяльності людини і дають можливість отримати інформацію про минуле та майбутне: телепатія, яснобачення, біолокація, біоритмологія.

Цей огляд нетрадиційних знань та методів, звичайно, неповний. Існує чимало досягнень науки в цьому напрямі: психологічний портрет, судова ентомологія, пошукові системи типових версій Л. Відонова тощо.

Одним з ефективних методів, що дозволяють вирішити багато питань при проведенні оперативно-розшукових робіт по кримінальних справах про серійні вбивства, є опитування осіб із застосуванням поліграфних пристроїв. Дане опитування ґрунтується на типових методиках, що ретельно підбираються фахівцем. Дотепер використання поліграфа при опитуванні громадян в Україні розглядається як різновид оперативно-розшукових заходів, а саме як опитування громадян із використанням технічних засобів. Зрозуміло, що під час опитування мають використовуватись поліграфні пристрої, які не заподіюють шкоди життя й здоров'ю людини. Тому на всі подібні прилади повинно бути у встановленому порядку отриманий дозвіл Міністерства охорони здоров'я України.

Опитування громадян із використанням поліграфу потрібно проводити спеціально підготовленими співробітниками оперативно-технічних і оперативних підрозділів, що пройшли відповідну додаткову підготовку й мають допуск до роботи з поліграфними пристроями. Опитування проводиться тільки на підставі завдання та з письмової згоди особи, що опитується. Тобто без отримання згоди потенційного підозрюваного використання будь-яких гіпнотичних новаційних методик заборонено. Завдання на проведення опитувань оформляються оперативними підрозділами органів внутрішніх справ. При опитуванні з використанням поліграфу особи, які вчинили акти сексуального насильства, прагнуть відрізнятися від інших злочинців; більш того вони намагаються раціоналізувати свою поведінку, використовують різні способи психологічного захисту. Тому опитування із застосуванням поліграфа потенційних „серійників” вимагають спеціальної, часом винятково складної методики.

Ще раз наголосимо, що результати тестування будь-яких осіб завжди носять імовірнісний характер і за діючим вітчизняним законодавством не можуть розглядатися як доказ. А тому комплекс психологічних методів, що застосовуються для отримання додаткової інформації спрямований на активізацію процесів пригадування раніше сприйнятої людиною інформації, але ускладнює процес її відтворенні внаслідок певних руднощів сприйняття (короткочасність, наявність перешкод), розвитку посттравматичних і стресогенних амнезій, або ж у результаті прояву природних процесів забування.

Для активізації процесів пригадування найбільш прийнятними, з погляду їхнього практичного застосування, є методи гіпнорепродукційного опитування і нейролінгвістичного програмування (НЛП). Ці методи застосовуються в тих випадках, коли наявні прийоми стимуляції пригадування („милувальне спілкування”, асоціативні

засоби, перевірка показань на місці та ін.) виявляються малоефективними

Криміналістика — це наука про закономірності зло­чинної діяльності та її відображення в джерелах інфор­мації, які слугують основою для розробки засобів, прийо­мів і методів збирання, дослідження, оцінки і викорис­тання доказів з метою розкриття, розслідування, судово­го розгляду та попередження злочинів.

Трасологія — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розробляє прийоми, методи та науково-технічні засоби їх виявлення, фіксації, вилучення і дос­лідження.

Балістика (від грецьк. ЬаІНо — кидаю) — наука про рух снаряда (куль, шроту) вогнепальної зброї в повітрі (зовнішня балістика) та в каналі ствола зброї (внутрішня). Призначенням вогнепальної зброї є надання снаряду руху та заподіяння за його допомогою пошкоджень певному об'єкту.

Дактилоскопія — розділ трасології, що вивчає влас­тивості й будову папілярних візерунків з метою викори­стання їх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів.

Дата добавления: 2015-07-18