Конституційно-правовий статус народного депутата України

Парламентар - це особа, яка з тих або інших підстав є членом парламенту. В країнах світу парламентарі називаються по-різному. Депутатами іменуються, як правило, тільки члени нижніх палат. Члени верхніх палат у більшості країн - сенатори, у Великій Британії - лорди. Члени парламенту наділені спеціальною право- та дієздатністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про статус народного депутата України" в редакції від 22.03.2001 р. із змінами народним депутатом України є обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.

Частиною 3 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що народний депутат відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді України.

Характеристика народного депутата України як представника Українського народу означає, що українські парламентарі мають вільний мандат, який передбачає, що народний депутат України є представником усього народу і ніхто не має права давати йому зобов'язуючі накази. Відповідно до ч. З ст. 1 Закону України "Про статус народного депутата України" при виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі.

Наявність вільного мандата не означає, що депутат не підтримує зв'язків із виборцями. Відповідно до ст. 7 зазначеного Закону народні депутати, обрані в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, здійснюють зв'язок з виборцями, які мешкають на території України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України відповідно до закону. Народний депутат згідно із законом розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації.

Протилежним принципу вільного мандата є принцип імперативного мандата, який передбачає, що виборці мають право надавати депутатам обов'язкові для них накази та достроково відкликати своїх обранців, якщо вони ці накази не виконують або виконують неналежно. Як правило, закріплення цього принципу є характерним для соціалістичних конституцій1.

Відповідно до ст. 79 Конституції України перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу, яку зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата. Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги. Порядок складення присяги народними депутатами України визначений ст. 14 Регламенту.

Згідно із ст. 78 Конституції України народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі та не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі.

Частиною 1 ст. З Закону України "Про статус народного депутата України" встановлено, що народний депутат не має права:

1) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади;

2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;

3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;

4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час;

5) залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю;

6) входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 06.10.2010 р. № 21 -ри/2010і народні депутати України можуть займатися викладацькою, науковою та творчою діяльністю, медичною практикою, інструкторською та суддівською практикою із спорту, що здійснюються у тому числі у робочий час.

Відповідно до ч. З ст. З Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат, призначений (обраний) на посаду, що є несумісною з депутатським мандатом, і повноваження якого не припинено в установленому законом порядку, допускається до виконання обов'язків за такою посадою не раніше дня подання ним до Верховної Ради України заяви про складення повноважень народного депутата України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 р. № 1-25/99 положення ч. 1 ст. 38 Конституції України, згідно з яким громадяни мають право "вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування", в контексті положень ч. 2 ст. 78 Конституції України треба розуміти так, що громадянину України надано право вільно бути обраним до будь-якого органу державної влади, зокрема до Верховної Ради України, до органу місцевого самоврядування - сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, а також бути обраним сільським, селищним, міським головою, але реалізувати набутий представницький мандат громадянин може тільки в одному з цих органів чи на посаді сільського, селищного, міського голови.

Відповідно до ст. 81 Конституції України повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;

5) смерті.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності подається до Вищого адміністративного суду України. Право звернутися з такою позовною заявою має Голова Верховної Ради України, Перший заступник або заступник Голови Верховної Ради України. Рішення, прийняте за наслідками розгляду справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, є остаточним і оскарженню не підлягає.

Адміністративна справа за позовною заявою про дострокове припинення повноважень народного депутата України вирішується протягом семи днів після відкриття провадження у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про розгляд справи, не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат у порядку, встановленому законом:

1) бере участь у засіданнях Верховної Ради України;

2) бере участь у роботі депутатських фракцій (груп);

3) бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених Верховною Радою України;

4) виконує доручення Верховної Ради України та її органів;

5) бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України;

6) бере участь у парламентських слуханнях;

7) звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням.

Народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, які розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано. Кожний народний депутат у Верховній Раді України та її органах, до складу яких його обрано, має один голос. Народний депутат може брати участь у роботі будь-якого органу Верховної Ради України з правом дорадчого голосу, якщо інше не передбачено законом.

Народний депутат бере особисту участь у засіданнях Верховної Ради України чи її органів, до складу яких його обрано (ст. 10 Закону України "Про статус народного депутата України"),

Відповідно до частин 2,3 ст. 84 Конституції України рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.07.1998 р. № 11-рп/98 положення ч. 2 ст. 84 Конституції України треба розуміти так, що рішення Верховної Ради України, зокрема закони, постанови, інші акти, а також рішення Верховної Ради України щодо прийняття (відхилення) постатейно законопроектів, поправок до них приймаються лише на пленарному засіданні Верховної Ради України за умови особистої участі народних депутатів України в голосуванні та набрання встановленої Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України кількості голосів на їх підтримку.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 17.10.2002 р. № 17-рп/2002 положення частин 2,3 ст. 84 та ст. 91 Конституції України щодо участі народних депутатів України у прийнятті Верховною Радою України рішень треба розуміти так, що коли за пропоноване рішення проголосувала визначена Конституцією України кількість народних депутатів України, воно вважається прийнятим незалежно від того, скільки народних депутатів України не брали участі у голосуванні. Неучасть певної кількості народних депутатів України у голосуванні не є складовою процесу прийняття рішень Верховною Радою України.

Під час голосування та здійснення іншої діяльності у Верховній Раді України депутат підпадає не тільки під тиск політичних факторів. На його голосування з конкретних питань намагаються вплинути й інші сили, які іменуються групами тиску. У багатьох країнах склалися цілі системи неформального впливу груп тиску на парламентарів. Це явище отримало назву довіювання (від англ. "лоббі" - кулуари), оскільки такий вплив здійснюється не в залі засідань, а в кулуарах палат та поза стінами парламенту. Під лобіюванням пропонується розуміти процес легального впливу на чітко визначені законом органи державної влади й органи місцевого самоврядування, а також на їх посадових осіб з боку зареєстрованих у встановленому законом порядку фізичних та юридичних осіб з метою закріплення власних інтересів чи інтересів третіх осіб (клієнтів) у нормативно-правових актах, що приймаються'.

Світова практика законодавчого регулювання лобіювання, незважаючи на його значне поширення, є дуже обмеженою і неоднозначною. Деякі держави забороняють лобістську діяльність. Так, в Індії вона прирівняна до однієї з форм корупції. В інших державах (наприклад, в Італії) наявність лобістської діяльності не визнається або вважається недоцільним приймати з цього приводу спеціальні закони. Закони про лобіювання існують лише в Австралії, Бразилії, Канаді, Литві, США.

Так, у 1946 р. у США було прийнято закон про регулювання лобіювання, відповідно до якого лобістська діяльність підлягає реєстрації. У 1987 р. у Конгресі США було зареєстровано 23 тис. лобістів2.

Лобіювання існує і в Україні, однак воно не врегульоване законодавчо. Встановлення контролю над цим процесом вимагає негайного прийняття закону "Про лобіювання в Україні".

Народний депутат на пленарному засіданні Верховної Ради України має право у порядку, передбаченому Регламентом Верховної Ради України:

1) обирати і бути обраним на посади Голови Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України;

2) обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України;

3) пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами;

4) виступати із законодавчою ініціативою у Верховній Раді України;

5) звертатися із депутатськими запитами, вимагати відповіді на

них;

6) брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданні;

7) виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій і з мотивів голосування;

8) висловлювати свою думку щодо кожного питання, яке розглядається на засіданні;

9) висловлювати думку щодо кандидатів, які обираються чи призначаються на посади, звільняються з посад Верховною Радою України, а також щодо яких Верховна Рала України надає згоду на призначення і звільнення з посад;

10) порушувати питання про заміну головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України;

11) порушувати питання про довіру складу органів, утворених Верховною Радою України, а також посадовим особам, яких обрано, призначено на посади або щодо призначення на посади яких Верховною Радою України надано згоду у випадках, передбачених Конституцією України;

12) порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій, розташованих на території України і щодо яких є дані про порушення ними законодавства України, про створення з цією метою тимчасових слідчих комісій;

13) передавати для внесення до протоколу і стенографічного бюлетеня засідання текст свого виступу, окремої думки, заяви, пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються Верховною Радою України (ст. 11 Закону).

Народний депутат України має право законодавчої ініціативи.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про статус народного депутата України" порядок здійснення повноважень народних депутатів в органах Верховної Ради України визначається Конституцією України та законами України.

Згідно із ст. 86 Конституції України народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

Депутатський запит - це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції (ч. 2 ст. 15 Закону України "Про статус народного депутата України"). Депутатський запит вноситься у письмовій формі.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14.10.2003 р. № 16-рп/2003 положення ч. 1 ст. 86 Конституції України та відповідні положення частин 2, 3 ст. 15 Закону України "Про статус народного депутата України" треба розуміти так, що направлення запиту народного депутата України, з яким він на сесії Верховної Ради України звертається до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, не потребує прийняття рішення Верховною Радою України.

Рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України має бути попередньо підтримане не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України. А відповідно до зазначеного Рішення Конституційного Суду України положення п. 34 ч. 1 ст. 85 Конституції України, абзацу другого ч. 4 ст. 15 Закону України "Про статус народного депутата України" необхідно розуміти так, що рішення про направлення запиту до Президента України приймається Верховною Радою України більшістю від її конституційного складу.

Президент України, керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, до яких звернуто запит, зобов'язані повідомити народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України у письмовій формі про результати розгляду його (їх) запиту у п'ятнадцятиденний строк з дня його одержання або в інший, встановлений Верховною Радою України, строк.

Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений строк, Президент України, керівник відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, до якого звернуто запит, зобов'язаний письмово повідомити про це Голову Верховної Ради України та народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України, який вніс (які внесли) запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати одного місяця після одержання запиту.

Народний депутат має право брати безпосередньо участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації.

На вимогу народного депутата керівник органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, якому адресовано запит, зобов'язаний повідомити народному депутатові про день розгляду порушених у запиті питань завчасно, але не пізніше ніж за три дні до їх розгляду.

Відповідь на депутатський запит, внесений народним депутатом, надається відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, який його вніс. Відповідь на депутатський запит, внесений групою народних депутатів, комітетом Верховної Ради України, налається відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, підпис якого під запитом значиться першим, голові комітету Верховної Ради України. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено запит, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, на ім'я яких було направлено запит.

Народний депутат, представник групи народних депутатів, комітет Верховної Ради України мають право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. По відповіді на депутатський запит може бути проведено обговорення, якщо на ньому наполягає не менше однієї п'ятої від конституційного складу Верховної Ради України.

При обговоренні відповіді на депутатський запит на засіданні Верховної Ради України повинні бути присутні у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України, керівники, до яких звернуто запит. Вони можуть уповноважувати інших осіб бути присутніми при обговоренні відповіді на запит лише у виняткових випадках із вмотивованим обґрунтуванням.

За результатами обговорення відповіді на депутатський запит Верховна Рада України приймає відповідне рішення (частини 5-11 ст. 15 Закону України "Про статус народного депутата України").

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат має право на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю, а також має право брати участь у розгляді порушених ним питань.

Депутатське звернення - це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Слід звернути увагу на те, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2008 р. № 4-рп/2008 гарантоване Конституцією України право народного депутата України на запит та встановлене законом право на депутатське звернення є повноваженнями, які реалізуються незалежно одне від одного. Конституція України не містить застережень щодо допустимості внесення народним депутатом України запиту лише після направлення відповідного звернення чи недопустимості внесення запиту без депутатського звернення.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов'язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь, У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту його одержання.

Народний депутат, який направив звернення, може бути присутнім при його розгляді, про що він повідомляє відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення. Посадова особа, відповідальна за розгляд звернення народного депутата, зобов'язана завчасно, але не пізніше ніж за день повідомити народного депутата про час і місце розгляду звернення.

Вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян.

При цьому відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11.04.2000 р. № 4-РП/20001 народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19.05.1999 р. № 4-рп/99 народний депутат України не має права звертатися з вимогами чи пропозиціями до судів, до голів судів та до суддів стосовно конкретних судових справ. Вимога чи пропозиція народного депутата України до керівників органів служби безпеки не може бути дорученням щодо перевірки будь-якої інформації про окремих громадян. За відсутності у вимозі чи пропозиції народного депутата України достатньої інформації про злочин така вимога чи пропозиція не може бути підставою для прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2002 р. № 4-рп/20022 народний депутат України не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах.

Щодо депутатських запитів та депутатських звернень до Голови Національного банку України, Національного банку України, його посадових осіб, то відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 05.03.2003 р. № 5-рп/20033 положення ч. 1 ст. 86 Конституції У країни, ч. 2 ст. 15 Закону України "Про статус народного депутата України" треба розуміти так, що народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до Голови Національного банку України про надання інформації, яка становить банківську таємницю, а також про здійснення наглядових дій та застосування заходів впливу до банків та осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України. Голова Національного банку України, розглядаючи запит, має діяти з додержанням вимог законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність" і зобов'язаний повідомити народного депутата України про результати розгляду, тобто дати офіційну відповідь.

Положення ч. 1 ст. 16 Закону України "Про статус народного депутата України" треба розуміти так, що народний депутат України має право звернутися до Національного банку України або його посадових осіб з письмовою пропозицією (депутатським зверненням) про надання інформації, яка становить банківську таємницю, а також про здійснення наглядових дій та застосування заходів впливу до банків та осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, якщо це пов'язано з депутатською діяльністю. Голова Національного банку України або інші посадові особи Національного байку України, розглядаючи звернення, мають діяти з додержанням вимог законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність" і повідомити народного депутата України про результати розгляду.

Відповідно до Закону України "Про статус народного депутата України" народні депутати України також наділені комплексом прав:

1) у взаємовідносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об'єднаннями громадян України та іноземних держав (глава 2 Закону). Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону народний депутат користується правом невідкладного прийому з питань депутатської діяльності керівниками та іншими посадовими особами розташованих на території України органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, громадських організацій і політичних партій. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10.04.2003 р. № 7-рп/2003' положення ч. 2 ст. 17 Закону України "Про статус народного депутата України" щодо права народного депутата України на невідкладний прийом треба розуміти так, що невідкладним е позачерговий прийом народного депутата України з питань його депутатської діяльності, який не може бути відкладений на тривалий час і здійснюється керівниками та іншими посадовими особами розташованих на території України органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, громадських організацій і політичних партій раніше прийому інших посадових осіб та громадян відповідно до попередньо погоджених часу і місця. Положення ч. 2 ст. 17 зазначеного Закону щодо невідкладного прийому народного депутата України не поширюються на Президента України.

Відповідно до ч. З ст. 17 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат діючого скликання при пред'явленні посвідчення народного депутата України користується правом безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також правом безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на території України, незалежно від їх підпорядкування, форм власності, режиму секретності. Вимоги про пред'явлення чи оформлення інших документів, а також особистий огляд народного депутата, огляд та перевірка його речей забороняються, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 10.04.2003 р. № 7-рп/2003 положення ч. З ст. 17 Закону України "Про статус народного депутата України" щодо права народного депутата України діючого скликання при пред'явленні посвідчення народного депутата України безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також його права безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на території України, треба розуміти так, що ці права не можуть бути обмежені з підстав підпорядкування, форм власності таких об'єктів, встановленого на них режиму секретності.

Визначені права народного депутата України здійснюються з урахуванням встановленого законом спеціального режиму доступу на окремі об'єкти, зокрема пред'явлення інших документів, ніж посвідчення народного депутата України, чи їх оформлення, особистий огляд, огляд та перевірка речей відвідувача;

2) у взаємовідносинах із засобами масової інформації, на забезпечення інформацією та на її використання (глава 3 Закону);

3) при поселенні в готель та на транспортне забезпечення (глава 5 Закону).

Складовою правового статусу народного депутата України є його обов'язки. їх поділяють на:

o загальні обов'язки (до яких можна віднести обов'язки дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави; додержуватися вимог Конституції України, законів, присяги тощо);

o спеціальні - це, зокрема, обов'язки народного депутата України: як члена депутатської фракції; як члена комітету, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії; підтримувати постійний зв'язок з виборцями тощо). Ці обов'язки визначено в розділі 3 Закону України "Про статус народного депутата України"1.

До основних гарантій діяльності народного депутата України належать такі.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про статус народного депутата України" ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата, крім випадків, передбачених Конституцією України та законами України.

Повноваження народного депутата та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені в умовах воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Держава гарантує народному депутату необхідні умови для ефективного здійснення ним депутатських повноважень. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та їх підпорядкування, забезпечують умови для здійснення народним депутатом своїх повноважень у межах та в порядку, визначених Конституцією України та законами України, а громадські організації та політичні партії можуть сприяти йому в цьому.

Важливими гарантіями діяльності народного депутата є депутатський імунітет (депутатська недоторканність) та депутатський індемнітет.

Відповідно до ч. З ст. 80 Конституції України та ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України" народному депутату гарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень. Народний депутат не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований. Обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.06.2003 р. № 12-рп/2003 положення ч. 1 ст. 80 Конституції України, за яким народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність, та відповідне положення ч. 1 ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України" треба розуміти так, що депутатська недоторканність як елемент статусу народного депутата України є конституційною гарантією безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх повноважень і передбачає звільнення його від юридичної відповідальності у визначених Конституцією України випадках та особливий порядок притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов'язаних з обмеженням його особистих прав і свобод.

Положення ч. З ст. 80 Конституції України, ч. 1 ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України" стосовно затримання народного депутата України треба розуміти так, що затримання як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний і як адміністративно-процесуальний заходи може бути застосоване до народного депутата України лише за згодою Верховної Ради України, на підставах та в порядку, встановлених Конституцією і законами України.

Положення ч. З ст. 80 Конституції України, ч. 1 ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України" стосовно арешту народного депутата України треба розуміти так, що арешт (взяття під варту) як кримінально-процесуальний запобіжний захід і арешт як адміністративне стягнення за вчинене правопорушення можуть бути застосовані до народного депутата України лише за згодою Верховної Ради України, на підставах та в порядку, встановлених Конституцією і законами України.

Положення ч. 2 ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України" стосовно затримання народного депутата України у контексті положень ч. З ст. 80 Конституції України треба розуміти так, що затримання чи арешт народного депутата України можливі за згодою Верховної Ради України незалежно від наявності її згоди на притягнення цього народного депутата України до кримінальної відповідальності.

Відповідно до згаданого Рішення Конституційного Суду України від 10.04.2003 р. № 7-рп/2003 положення ч. 2 ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України" в контексті положень ст. 80 Конституції України треба розуміти так, що народний депутат України може бути без згоди Верховної Ради України притягнений до адміністративної відповідальності, якщо можливі запобіжні заходи чи стягнення за вчинене правопорушення не пов'язані із затриманням чи арештом народного депутата України.

Порядок розгляду питань про згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України визначається главою 35 Регламенту.

У деяких зарубіжних країнах встановлюються певні межі використання депутатського імунітету, наприклад, у вигляді менших періодів його тривалості. Так, у США член Конгресу користується імунітетом під час перебування на сесії відповідної палати і по дорозі на сесію та назад, окрім випадків вчинення ним тяжкого злочину, зокрема, державної зради або порушення громадського порядку1.

Обмежити імунітет народних депутатів рекомендують і в Україні, зокрема фахівці Комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи з питань дотримання обов'язків і зобов'язань країнами-членами Ради Європи2.

Поняття "депутатський індемнітет" у теорії конституційного права розглядається у двох значеннях:

1) невідповідальність за висловлювання та інші дії при здійсненні мандата. Відповідно до ч. 2 ст. 80 Конституції України народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Частиною 6 ст. 10 Закону України "Про статус народного депутата України" визначено, що голосування та позиція, висловлена народним депутатом в роботі Верховної Ради України та її органів, не може бути предметом розгляду у Верховній Раді України та її органах;

2) це винагорода парламентаря, що може складатися з різного роду виплат. Наприклад, до таких виплат за Законом України "Про статус народного депутата України" належать:

- щомісячний посадовий оклад народного депутата, що встановлюється Верховною Радою України (ст. 33);

- щомісячні відшкодовування витрат, пов'язаних з виконанням народним депутатом протягом всього строку депутатських повноважень цих повноважень, у розмірі місячної заробітної плати народного депутата, що не підлягають оподаткуванню (ст. 32);

- оплата за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України проїзду народних депутатів України на всіх залізничних, автомобільних, повітряних, водних внутрішніх шляхах сполучення, а також на всіх видах міського пасажирського транспорту (за винятком таксі) (ст. 23);

- за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України відшкодовуються витрати, пов'язані з організацією та проведенням зустрічей народного депутата з виборцями та звітів народних депутатів (ст. 28).

Законом України "Про статус народного депутата України" також визначено гарантії трудових прав народних депутатів України (глава 4), порядок забезпечення їх жилими приміщеннями (ст. 35) та інші гарантії здійснення депутатської діяльності.

Як гарантію забезпечення діяльності народних депутатів можна розглядати і відповідальність, що встановлюється Законом за невиконання його вимог.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат може мати до 31 помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 р. № 379/95-ВР із змінами.

З січня до вересня 2010 р. до народних депутатів, їх помічників-консультантів звернулися 246,3 тис. виборців. Ними розглянуто 102,5 тис. письмових звернень, проведено 20,2 тис. особистих прийомів та 32,5 тис. зустрічей з виборцями.

Дата добавления: 2015-07-18