Конституційний склад і структура Верховної Ради України

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Конституції України конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

На всеукраїнському референдумі 16 квітня 2000 р. громадяни України висловилися за скорочення конституційного складу Верховної Ради України до трьохсот народних депутатів України, однак це рішення не знайшло свого законодавчого закріплення.

Встановлена Конституцією України кількість народних депутатів України обумовлена різними чинниками, зокрема: кількість громадян України та виборців; система виборчих округів та кількість виборців у них; виборча система; однопалатність парламенту тощо.

Якісний склад Верховної Ради України, природно, не передбачається ні конституцією, ні законами, оскільки вибори до неї є вільними та демократичними.

Як відомо, ефективність роботи парламенту значно залежить від його структурованості, а вона, у свою чергу, - від партійності народних депутатів.

Народними депутатами, обраними за списком політичних партій (виборчих блоків політичних партій), які за результатами виборів отримали депутатські мандати, на партійній основі формуються депутатські (парламентські) фракції. У зарубіжних країнах депутатські фракції ще іменуються парламентськими партіями (Велика Британія), парламентськими групами (Іспанія), депутатськими клубами (Польща).

Відповідно до глави 11 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" депутатські фракції формуються на першій сесії Верховної Ради нового скликання до розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради України, створення органів Верховної Ради.

Депутатські фракції формуються на партійній основі народними депутатами, обраними за списком політичних партій (виборчих блоків політичних партій), які за результатами виборів отримали депутатські мандати. Політична партія (виборчий блок політичних партій) має право формувати у Верховній Раді лише одну депутатську фракцію.

Принципи функціонування депутатської фракції повинні бути демократичними і не суперечити вимогам Конституції України, Закону України "Про статус народного депутата України" та Регламенту.

Мінімальна кількість народних депутатів для формування депутатської фракції має становити не менше ніж 15 народних депутатів.

Народний депутат може входити до складу лише однієї депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій)1.

Голова Верховної Ради України, Перший заступник та заступник Голови Верховної Ради України не входять до складу депутатської фракції.

Народний депутат, якого виключено чи який вийшов зі складу депутатської фракції, є позафракційним.

Позафракційні народні депутати можуть об'єднуватися у депутатську групу народних депутатів (далі - депутатська група). Мінімальна кількість народних депутатів для формування депутатської групи має становити не менше ніж 15 народних депутатів.

Народний депутат може входити до складу лише однієї депутатської групи. Голова Верховної Ради України, Перший заступник та заступник Голови Верховної Ради України не входять до складу депутатської групи.

Зареєстрована депутатська група має права депутатської фракції.

Кожна депутатська фракція (депутатська група) реєструється в Апараті Верховної Ради. Умовою реєстрації є надходження до Апарату Верховної Ради підписаного особисто кожним народним депутатом, який увійшов до складу депутатської фракції (депутатської групи), письмового повідомлення про сформування депутатської фракції (депутатської групи). У письмовому повідомленні зазначаються повна (та, за наявності, скорочена) назва депутатської фракції (депутатської групи), її персональний склад та партійна належність членів депутатської фракції (депутатської групи), а також прізвища голови депутатської фракції (депутатської групи) та заступників голови депутатської фракції (депутатської групи) з розрахунку не більше одного на 15 членів депутатської фракції (депутатської групи). Повна та скорочена назва депутатської фракції має збігатися з назвою відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій). Повна та скорочена назва депутатської групи не повинна співпадати з назвами зареєстрованих депутатських фракцій (депутатських груп).

Після відповідного оформлення матеріалів про утворення депутатської фракції (депутатської групи) головуючий на пленарному засіданні інформує народних депутатів про реєстрацію такої депутатської фракції (депутатської групи), її кількісний склад, голову депутатської фракції (депутатської групи) та заступників голови депутатської фракції (депутатської групи). Інформаційні матеріали про депутатську фракцію (депутатську групу) після її реєстрації надаються народним депутатам. У такому ж порядку повідомляється про зміни в складі депутатської фракції (депутатської групи).

Про вступ, вихід зі складу зареєстрованої депутатської фракції (депутатської групи) народний депутат повідомляє письмово головуючого на пленарному засіданні. Письмове повідомлення народного депутата про входження до складу тієї чи іншої депутатської фракції (депутатської групи) погоджується з головою цієї депутатської фракції (депутатської групи). Повідомлення про виключення із складу депутатської фракції (депутатської групи) робить головуючий на пленарному засіданні за поданням голови депутатської фракції (депутатської групи).

Депутатська фракція (депутатська група), склад якої стає меншим від необхідної мінімальної кількості народних депутатів, через 15 днів після дня настання такого факту оголошується Головою Верховної Ради України розпущеною.

Народні депутати можуть добровільно об'єднуватися у міжфракційні депутатські об'єднання без реєстрації, кадрового, матеріально-технічного, інформаційного, організаційного забезпечення їх діяльності Апаратом Верховної Ради України. Міжфракційне депутатське об'єднання не має прав депутатської фракції (депутатської групи), передбачених Регламентом. Про створення міжфракційного депутатського об'єднання оголошує головуючий на пленарному засіданні за письмовим повідомленням керівника такого об'єднання.

Важливим елементом структурування парламенту демократичної держави є його поділ на парламентську більшість та парламентську меншість (парламентську опозицію).

Після внесення змін до Конституції України 2004 р. і до 30 вересня 2010 р., коли ці зміни були визнані неконституційними за Рішенням Конституційного Суду України, статус парламентської більшості та парламентської опозиції в Україні регулювався правовими нормами.

Так, відповідно до ст. 83 Конституції України із змінами 2004 р. встановлювалося, що з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 р., за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій мала формуватися коаліція депутатських фракцій, до складу якої повинна була входити більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

У теорії конституційного права парламентську більшість визначають як: необхідну кількість членів парламенту, голоси яких потрібні для прийняття рішення з розглянутих питань; частину парламенту, яка за парламентської форми правління бере на себе відповідальність за формування уряду та законодавче забезпечення його політики; коаліцію, яка включає до свого складу більшість від загального складу парламенту, що за загальним правилом дає їй можливість здійснювати контроль над його роботою. М. В. Баглай та В. А. Туманов зазначають, що у науці конституційного права термін "більшість" означає кількість учасників процесу прийняття рішення, позиція яких збігається і визначає його характер і зміст, тоді як термін "парламентська більшість" має інше (порівняно з терміном "більшість") змістовне навантаження і визначається як право партії (чи блоку партій), що отримала на виборах абсолютну більшість мандатів, сформувати уряд.

Отже, маємо підстави дійти висновку проте, що етимологія словосполучення "парламентська більшість" дозволяє використовувати його у двох значеннях:

1) як кількість голосів депутатів, що становить більше половини від конституційного складу парламенту (при цьому це може бути абсолютна більшість (50% + 1 голос) або кваліфікована більшість 2/3,3/4 тощо). Однак такий спосіб вживання словосполучення, на наш погляд, не може використовуватися офіційно в Україні, оскільки не відповідає положенням чинного законодавства України, зокрема Конституції України, в якій не використовується термін "парламентська більшість", натомість вживається "більшість від конституційного складу Верховної Ради України" (ч. 1 ст. 84, ч. 1 ст. 87, ст. 91, ст. 110, ч. 2 ст. 111, ст. 155 Конституції України);

2) як структурне утворення парламенту, що створюється відповідно до визначеної законодавством (як це мало місце в Україні) або парламентськими традиціями процедури, до складу якого входять депутатські фракції (або одна фракція), з чисельністю депутатів, що становить більшість від конституційного складу парламенту, яке має на меті спільну участь його членів у виробленні державної політики (в тому числі через формування складу уряду), та в обсязі, визначеному національним законодавством, є відповідальним за її здійснення.

Роль парламентської коаліції, до складу якої входить більшість депутатів парламенту, значно зростає, якщо у державі існує парламентська форма правління, а також пропорційна виборча система на виборах депутатів парламенту.

Зазвичай парламентська більшість утворюється шляхом підписання коаліційних угод.

Так, народними депутатами Верховної Ради України III скликання, що входили до складу 11 фракцій, у січні 2000 р. було сформовано парламентську більшість із підписанням Угоди про створення, засади та основні напрями діяльності Парламентської більшості у Верховній Раді України1.

Важливим етапом структурування Верховної Ради IV скликання було підписання керівниками 5 фракцій та 4 депутатських груп Угоди про утворення та основні засади діяльності постійно діючої парламентської більшості у Верховній Раді України IV скликання2 та Положення про постійно діючу парламентську більшість у Верховній Раді України четвертого скликання3. Однак діяльність цієї більшості, як і більшості Верховної Ради України III скликання, не відзначилася стабільністю існування та послідовністю у прийнятті рішень.

Діяльність Верховної Ради України V скликання також характеризувалася нестабільністю у формуванні коаліції. Так, 22.06.2006 р. було підписано Угоду про створення Коаліції демократичних сил у Верховній Раді України V скликання4. Однак 07.07.2006 р. у зв'язку зі змінами у розстановці політичних сил було підписано нову Угоду про створення антикризової коаліції у Верховній Раді України V скликання між фракціями Партії регіонів, Соціалістичної партії України та Комуністичної партії України5.

У Верховній Раді України VI скликання представниками політичних сил - Блоку Юлії Тимошенко та Блоку "Наша Україна - Народна Самооборона" було укладено Угоду про створення Коаліції демократичних сил у Верховній Раді України VI скликання, а згодом представниками фракцій "Блоку Юлії Тимошенко", Блоку "Наша Україна - Народна Самооборона" та "Блоку Литвина" - Угоду про створення Коаліції "Національного розвитку, стабільності та порядку". Однак після виборів Президента України 2010 р. у Верховній Раді України VI скликання 11.03.2010 р. було сформовано Коаліцію депутатських фракцій "Стабільність і реформи"3, до якої увійшли фракції Партії регіонів у Верховній Раді України, Комуністичної партії України у Верховній Раді України, "Блок Литвина" (Народна Партія, Трудова партія України) у Верховній Раді України; народні депутати України.

Основним призначенням парламентської більшості (коаліції) є формування складу уряду та взяття на себе політичної відповідальності за здійснювану ним діяльність. Однак сьогодні, у зв'язку із поверненням до Конституції України 1996 р., статус парламентської більшості (коаліції) законодавчо неврегульований, вона не має вирішального впливу на формування уряду та інших органів виконавчої влади. Натомість можливостями такого впливу, як передбачено чинним Основним Законом України, наділяється Президент України, що свідчить про існування в Україні президентсько-парламентської форми правління.

Іншим структурним елементом парламенту є парламентська меншість (опозиція). Вона формується тими фракціями, що не підтримують політику глави держави та/або уряду. Сьогодні статус парламентської опозиції в Україні не врегульований законодавчо (окрім конституційно-правових норм, що встановлюють загальні засади політичної діяльності в Україні). У теорії конституційного права вважається, що її основним призначенням є так звана "тріада дій опозицій": контроль, критика та пропонування альтернативи діяльності офіційної влади.

У багатьох зарубіжних країнах5 парламентська опозиція формує тіньовий (опозиційний) уряд, що є консультативно-дорадчим органом, сформованим парламентською опозицією, який має на меті постійний моніторинг діяльності діючого офіційного Кабінету Міністрів з метою найбільш ефективного здійснення державного управління у майбутньому в разі приходу до влади. Практика створення тіньових урядів існує і в Україні.

Говорячи про співвідношення парламентської більшості та парламентської опозиції в діяльності парламенту, слід виходити з того, що поділ законодавчої влади на зазначені структурні елементи - це не поділ на два ворожих табори, а розмежування функцій між представниками законодавчої гілки влади. Відповідно, парламентська більшість має втілювати стратегію суспільного розвитку, а парламентська опозиція покликана слідкувати, щоб максимально були враховані інтереси громадянського суспільства, сприяти пошуку консенсусу'.

Згідно зі ст. 88 Конституції України Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх.

Відповідно до ст. 74 Регламенту Голова Верховної Ради України обирається Верховною Радою на строк її повноважень з числа народних депутатів.

Кандидатури на посаду Голови Верховної Ради України пропонуються на пленарному засіданні Верховної Ради депутатськими фракціями, народними депутатами. Народний депутат може запропонувати для обрання свою кандидатуру.

Рішення щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ради України приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Обраним Головою Верховної Ради України вважається кандидат на посаду, який отримав більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Про обрання Голови Верховної Ради України оформляється відповідна постанова Верховної Ради, яку підписує обраний Голова Верховної Ради України. Повноваження Голови Верховної Ради України починаються відразу після його обрання.

Голова Верховної Ради України може бути в будь-який час відкликаний з посади Верховною Радою на його прохання, а також може бути відкликаний у зв'язку з його незадовільною роботою на цій посаді, в тому числі у разі відсторонення від ведення пленарних засідань три і більше разів протягом однієї чергової сесії Верховної Ради, або через інші обставини, що унеможливлюють виконання ним своїх обов'язків.

Дострокове припинення депутатських повноважень Головою Верховної Ради України має наслідком припинення його повноважень як Голови Верховної Ради України.

Рішення Верховної Ради про відкликання Голови Верховної Ради України з посади приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів і оформляється постановою Верховної Ради. Голосування вважається таким, що відбулося, якщо бюлетені для таємного голосування одержали не менше двох третин народних депутатів від їх фактичної чисельності.

Відповідно до ст. 88 Конституції України Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Верховна Рада обирає на строк її повноважень Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України з числа народних депутатів, кандидатури яких вносяться в порядку, передбаченому для внесення кандидатури на посаду Голови Верховної Ради України.

Рішення про обрання Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України приймаються відкритим поіменним голосуванням більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради і оформляються відповідними постановами.

Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України можуть бути обрані одночасно за єдиним списком.

Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України можуть бути в будь-який час відкликані з посад за рішенням Верховної Ради.

Переобрання Голови Верховної Ради України не є підставою для обов'язкового перегляду питання про перебування на посадах Першого заступника та заступника Голови Верховної Ради України.

Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України:

1) виконують окремі повноваження Голови Верховної Ради України за розподілом обов'язків, які визначає Голова Верховної Ради України;

2) визначають за дорученням Голови Верховної Ради України головний комітет з опрацювання внесених до Верховної Ради проектів актів відповідно до предметів відання комітетів;

3) вживають заходів для організації скоординованої спільної роботи комітетів, тимчасових спеціальних комісій і тимчасових слідчих комісій;

4) виконують інші повноваження, передбачені Регламентом, а також виконують доручення Верховної Ради, Голови Верховної Ради України.

Основними галузевими органами Верховної Ради України є її комітети. Відповідно до ст. 89 Конституції України Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів. Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України.

Організація, повноваження та порядок діяльності комітетів Верховної Ради України визначаються Конституцією України, Законом України "Про комітети Верховної Ради України" в редакції від 22.12.2005 р., Законом України "Про статус народного депутата України", Законом України "Про Регламент Верховної Ради України", іншими законами України та постановами Верховної Ради України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" комітет Верховної Ради України (далі - комітет) - це орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій.

Комітет відповідальний перед Верховною Радою України і підзвітний їй. Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради України згідно з Конституцією України та в порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України (частини 2,3 ст. 1 зазначеного Закону).

Перелік комітетів затверджується у разі необхідності на першій сесії Верховної Ради нового скликання більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу (ст. 81 Регламенту). Верховна Рада України затверджує кількість комітетів, їх назви та предмети відання. Кількість комітетів, їх назви та предмети відання можуть бути змінені за рішенням Верховної Ради України нового скликання до вирішення питання про формування персонального складу комітетів.

Мінімальна та максимальна кількість осіб, які можуть входити до складу одного комітету, визначається постановою Верховної Ради України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання" від 04.12.2007 р. № 4-УІ із змінами у Верховній Раді шостого скликання утворено такі комітети:

Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин; Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією;

Комітет з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики; Комітет з питань бюджету;

Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування;

Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; Комітет з питань економічної політики; Комітет з питань європейської інтеграції;

Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності;

Комітет у закордонних справах;

Комітет з питань культури і духовності;

Комітет з питань науки і освіти;

Комітет з питань національної безпеки і оборони;

Комітет з питань охорони здоров'я;

Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки;

Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів;

Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;

Комітет з питань правової політики;

Комітет з питань правосуддя;

Комітет з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва;

Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України;

Комітет з питань свободи слова та інформації;

Комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму;

Комітет з питань соціальної політики та праці;

Комітет з питань транспорту і зв'язку;

Комітет з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики;

Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації.

Верховна Рада створює комітети у складі голів, перших заступників, заступників голів, секретарів та членів комітетів. Голови комітетів, перші заступники, заступники голів комітетів, секретарі, персональний склад членів комітетів обираються Верховною Радою більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу. Народний депутат може бути членом лише одного комітету.

Квоти розподілу посад голів комітетів, перших заступників, заступників голів, секретарів та членів комітетів визначаються пропорційно від кількісного складу депутатських фракцій (депутатських груп) до фактичної чисельності народних депутатів у порядку, встановленому Верховною Радою.

Голови комітетів, перші заступники, заступники голів та секретарі комітетів обираються за списком у цілому без обговорення на пленарному засіданні відкритим поіменним голосуванням.

Голова комітету, перший заступник голови та секретар комітету не можуть бути членами однієї депутатської фракції.

Голова комітету, перший заступник, заступник голови та секретар комітету не можуть бути одночасно головами депутатських фракцій (депутатських груп) (ст. 82 Регламенту).

До складу комітетів не можуть бути обрані Голова Верховної Ради України, Перший заступник та заступник Голови Верховної Ради України (ч. 6 ст. б Закону).

Дострокове припинення повноважень народного депутата України має наслідком його виключення зі складу відповідного комітету без прийняття про це окремого рішення Верховної Ради України (ст. 7 Закону).

Члени комітетів обираються за списками кандидатів у члени всіх комітетів відкритим поіменним голосуванням без обговорення шляхом прийняття постанови Верховної Ради. Персональний склад усіх комітетів нового скликання визначається одночасно шляхом прийняття відповідної постанови Верховної Ради (ст. 84 Регламенту).

Комітети інформують громадськість про свою діяльність. На засідання комітетів можуть бути запрошені представники засобів масової інформації. Інформація про поточну діяльність комітетів та прийняті ними рішення розміщуються на офіційному веб-сайті Верховної Ради України в глобальній інформаційній мережі Інтернет, у газеті "Голос України", інших засобах масової інформації.

Комітети мають право за допомогою відповідних структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України проводити прес-конференції з питань, віднесених до предметів їх відання (ст. 9 Закону).

Відповідно до ст. 11 Закону комітети Верховної Ради України здійснюють такі функції: 1) законопроекту; 2) організаційну; 3) контрольну.

Законопроектна функція комітетів полягає в:

1) розробці проектів законів, інших актів Верховної Ради України;

2) попередньому розгляді та підготовці висновків і пропозицій щодо законопроектів, внесених суб'єктами законодавчої ініціативи на розгляд Верховної Ради України;

3) доопрацюванні за дорученням Верховної Ради України окремих законопроектів за наслідками розгляду їх у першому та наступних читаннях (за винятком прийнятих Верховною Радою України актів у цілому);

4) попередньому розгляді та підготовці висновків і пропозицій щодо проектів загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони і довкілля, а також наданні згоди на обов'язковість чи денонсацію міжнародних договорів України;

5) узагальненні зауважень і пропозицій, що надійшли до законопроектів;

6) внесенні пропозицій щодо перспективного планування законопроектної роботи (ст. 12 Закону).

Організаційна функція комітетів полягає в:

1) плануванні своєї роботи;

2) проведенні збору та аналізу інформації з питань, що належать до повноважень комітетів, організації слухань із цих питань, у тому числі на засіданнях Верховної Ради України;

3) попередньому обговоренні відповідно до предметів їх відання кандидатур посадових осіб, яких згідно з Конституцією України обирає, призначає, затверджує Верховна Рада України або надає згоду на їхнє призначення, підготовці до розгляду Верховною Радою України відповідних висновків щодо цих кандидатур;

4) підготовці питань на розгляд Верховної Ради України відповідно до предметів їх відання;

5) участі у формуванні порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України;

6) прийнятті рішень, наданні висновків, рекомендацій, роз'яснень;

7) розгляді звернень, що надійшли до комітету в установленому порядку;

8) участі відповідно до предметів їх відання в міжпарламентській діяльності, взаємодії з міжнародними організаціями;

9) підготовці письмових звітів про підсумки своєї діяльності;

10) забезпеченні висвітлення своєї діяльності в засобах масової інформації (ст. 13 Закону).

Контрольна функція комітетів полягає в:

1) аналізі практики застосування законодавчих актів у діяльності державних органів, їх посадових осіб з питань, віднесених до предметів відання комітетів, підготовці та поданні відповідних висновків та рекомендацій на розгляд Верховної Ради України;

2) участі за дорученням Верховної Ради України у проведенні "Години запитань до Уряду";

3) контролі за виконанням Державного бюджету України в частині, що віднесена до предметів їх відання, для забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів у порядку, встановленому законом;

4) організації та підготовці за дорученням Верховної Ради України парламентських слухань;

5) організації та підготовці слухань у комітетах;

6) підготовці та поданні на розгляд Верховної Ради України запитів до Президента України від комітету відповідно до положень п. 34 ч. 1 ст. 85 Конституції України;

7) взаємодії з Рахунковою палатою;

8) взаємодії з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини;

9) направленні матеріалів для відповідного реагування в межах, установлених законом, органам Верховної Ради України, державним органам, їх посадовим особам (ст. 14 Закону).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10.06.2010 р. № Іб-рп/20101 за своїм конституційним статусом комітети є органами, які забезпечують здійснення парламентом його повноважень. Отже, діяльність комітетів пов'язана з вирішенням питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України. Основний Закон України не наділяє комітети самостійними контрольними повноваженнями, вони можуть лише сприяти Верховній Раді України у здійсненні повноважень щодо парламентського контролю, виконуючи певні дії допоміжного (інформаційного, експертного, аналітичного тощо) характеру. Таким чином, комітети не є самостійними суб'єктами парламентського контролю. Вони беруть участь у його здійсненні лише на стадії підготовки та попереднього розгляду питань, віднесених до сфери парламентського контролю Верховної Ради України.

Закон України "Про комітети Верховної Ради України" визначає права та обов'язки комітетів при реалізації кожної із зазначених функцій (статті 15-33 Закону).

Організовує роботу комітету голова комітету. У разі відсутності голови комітету з поважних причин, а так само в період, коли посада голови комітету є вакантною, обов'язки голови комітету виконує відповідно його перший заступник, заступник (ст. 35 Закону).

Для забезпечення основних напрямів своєї діяльності комітет створює із свого складу підкомітети. Підкомітет створюється у складі не менш як трьох членів комітету. Члени комітету можуть входити до складу кількох підкомітетів. Голова підкомітету обирається на засіданні комітету відкритим голосуванням більшістю голосів від затвердженого Верховною Радою України кількісного складу комітету. Предмети відання підкомітетів, їх перелік та кількісний склад визначаються комітетом (ст. 37 Закону).

Усі члени комітету незалежно від того, чи є вони членами підкомітетів, можуть відвідувати засідання будь-якого підкомітету з правом дорадчого голосу та висловлювати свою позицію з питань, що обговорюються (ст. 38 Закону).

Комітети планують свою роботу на кожну чергову сесію Верховної Ради України. Плани роботи комітету затверджуються рішенням комітету до початку чергової сесії Верховної Ради України, на яку формується план. У планах роботи комітетів визначаються заходи, терміни, відповідальні за їх виконання члени комітету та працівники секретаріату комітету, залучені до підготовки та виконання заходів, передбачених планом (ст. 41 Закону).

Формами роботи комітетів є засідання та слухання в комітетах.

Засідання комітетів можуть бути: відкритими або закритими, виїзними чи спільними з іншими комітетами. Комітети можуть організовувати круглі столи, конференції та інші заходи, проведення яких не суперечить законодавству України (ст. 42 Закону).

Засідання комітету скликає голова комітету на одній з таких підстав: затверджений комітетом план роботи; доручення Верховної Ради України чи її Голови; за власною ініціативою.

Голова комітету зобов'язаний скликати засідання комітету, якщо на цьому наполягає не менше третини членів комітету. У разі якщо голова комітету на вимогу його членів не скликає засідання, вони можуть зібратися самостійно і за наявності кворуму обрати головуючого для ведення цього засідання.

Засідання комітету є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини від затвердженого Верховною Радою України складу його членів, крім випадків, зазначених у Регламенті Верховної Ради України.

Засідання комітетів проводяться відкрито і гласно, крім випадків, коли за рішенням комітету проводиться закрите засідання.

Голосування на засіданні комітету здійснюється членами комітету особисто і відкрито. В установлених законом випадках проводиться таємне голосування шляхом подачі бюлетенів.

За результатами розгляду питань на засіданнях комітетів більшістю голосів присутніх, за винятком випадків, передбачених Законом, приймаються акти, які ми охарактеризуємо нижче. Прийняті комітетом акти можуть бути переглянуті, якщо за це проголосує більшість від затвердженого Верховною Радою України складу членів комітету. Перегляд актів комітету у випадках, коли рішення з відповідного питання уже прийнято Верховною Радою України, не допускається (ст. 44 Закону).

Члени комітету зобов'язані особисто брати участь у засіданні комітету та завчасно повідомити про неможливість бути присутніми на засіданні комітету керівництво комітету. Про відсутність членів комітетів на засіданнях комітетів без поважних причин щомісячно подається інформація відповідним фракціям у Верховній Раді України (ст. 47 Закону).

За результатами розгляду питань на засіданнях комітетів приймаються:

1) рішення - з організаційних питань;

2) висновки - у випадках, передбачених законом чи Регламентом Верховної Ради України;

3) рекомендації- щодо контрольної діяльності комітетів; щодо осіб, які пропонуються для обрання, призначення, надання згоди на призначення чи звільнення Верховною Радою України; щодо результатів слухань у комітетах (ст. 49 Закону).

У рішеннях, висновках та рекомендаціях комітетів зазначаються питання, з якого вони прийняті, дата його розгляду і номер протоколу засідання. Рішення, висновки та рекомендації комітетів складаються із мотивувальної та резолютивної частин, зміст яких визначається Законом (ст. 50 Закону).

На кожному засіданні комітету ведеться протокол і стенограма засідання. Протокол засідання комітету підписують головуючий на засіданні та секретар комітету. Протокол і стенограма засідання комітету є офіційними документами, що підтверджують процес обговорення і прийняття рішення, висновку, рекомендації комітету (ст. 51 Закону).

Комітет звітує про свою роботу Верховній Раді України у випадках, передбачених Законом та Регламентом Верховної Ради України.

Наприкінці кожної сесії Верховної Ради України комітет розглядає питання про виконання плану роботи комітету та іншу діяльність у період цієї сесії і затверджує шляхом прийняття рішення письмовий звіт про підсумки своєї роботи (ст. 53 Закону).

Відповідно до ч. З ст. 89 Конституції України Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Конституції України Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.

Частина 6 статті 89 Основного Закону встановлює, що організація і порядок діяльності тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України встановлюються законом.

Верховна Рада України 15 січня 2009 р. прийняла Закон України "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України"1. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 10.09.2009 р. № 20-рп/2009 Закон був визнаний неконституційним з підстав порушення встановленої Основним Законом України процедури набрання ним чинності. Отже, сьогодні статус зазначених комісій регулюється Конституцією України та Законом України "Про Регламент Верховної Ради України".

У главі 17 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" визначається, що Верховна Рада може прийняти рішення про утворення тимчасової спеціальної комісії для підготовки і попереднього розгляду питань, а також для підготовки і доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради на правах головного комітету, якщо предмет правового регулювання таких проектів не належить до відання комітетів, утворених Верховною Радою, крім випадку, коли Верховна Рада прийняла рішення про створення тимчасової спеціальної комісії як головної для продовження роботи над законопроектом про внесення змін до Конституції України, у разі включення такого законопроекту до порядку денного сесії.

Тимчасова спеціальна комісія утворюється з числа народних депутатів, які дали на це згоду. Кількісний склад тимчасової спеціальної комісії формується з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій.

Пропозиції щодо кількісного та персонального складу тимчасової спеціальної комісії подаються у письмовій формі депутатськими фракціями у п'ятиденний строк з дня направлення до них письмового звернення ініціатора (ініціаторів) утворення тимчасової спеціальної комісії. У складі тимчасової спеціальної комісії може бути представлено не менш як по одному народному депутату від кожної депутатської фракції. Якщо депутатська фракція не запропонувала у встановлений строк представників для роботи в тимчасовій спеціальній комісії, то комісія створюється без участі представників цієї депутатської фракції.

Про утворення тимчасової спеціальної комісії Верховна Рада приймає постанову, в якій визначає:

1) назву тимчасової спеціальної комісії;

2) мету, завдання і коло питань, для підготовки і попереднього розгляду яких утворюється тимчасова спеціальна комісія;

3) кількісний і персональний склад тимчасової спеціальної комісії, голову тимчасової спеціальної комісії та заступника голови;

4) термін діяльності тимчасової спеціальної комісії (на заздалегідь визначений час або на час виконання відповідної роботи);

5) термін звіту тимчасової спеціальної комісії про виконану роботу, який не перевищує шести місяців з дня її утворення;

6) заходи щодо кадрового, матеріально-технічного, інформаційного, організаційного забезпечення роботи тимчасової спеціальної комісії.

На посаду голови тимчасової спеціальної комісії не може бути обраний голова комітету. Народний депутат за погодженням з відповідною депутатською фракцією може бути одночасно членом одного комітету і тимчасової спеціальної комісії.

Секретар тимчасової спеціальної комісії обирається на першому засіданні тимчасової спеціальної комісії з числа її членів.

Голова тимчасової спеціальної комісії, заступник голови та секретар комісії не можуть бути членами однієї депутатської фракції.

Строк повноважень тимчасової спеціальної комісії не може перевищувати одного року з дня її утворення.

Тимчасова спеціальна комісія утворюється на визначений Верховною Радою термін. У встановлений термін, але не пізніш як через шість місяців з дня її утворення, тимчасова спеціальна комісія подає до Верховної Ради письмовий звіт про виконану роботу, а також підготовлені народними депутатами - членами цієї комісії відповідні проекти актів Верховної Ради та інші матеріали, які надаються народним депутатам.

Після обговорення результатів роботи тимчасової спеціальної комісії у відповідних комітетах та на пленарному засіданні Верховна Рада приймає рішення щодо завершення роботи такої комісії або доручає їй продовжити роботу і визначає для цього термін її діяльності.

Повноваження тимчасової спеціальної комісії вважаються припиненими в разі:

1) прийняття Верховною Радою закону, постанови або іншого акта, для підготовки якого створювалася ця тимчасова спеціальна комісія;

2) припинення повноважень Верховної Ради, якою утворено цю тимчасову спеціальну комісію.

Питання про утворення тимчасової слідчої комісії включається до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради без голосування.

Порядок утворення, вимоги до персонального складу тимчасової слідчої комісії визначаються в порядку, передбаченому для утворення тимчасової спеціальної комісії, крім особливостей, про які йтиметься далі.

До складу тимчасової слідчої комісії не може входити народний депутат, який:

1) є родичем або свояком посадової, службової особи, яка працює в державному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації, чи особи, яка входить до керівного органу об'єднання громадян, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією, або посадової, службової особи, щодо якої повинно проводитися зазначене розслідування;

2) має самостійні або через членів сім'ї майнові цивільно-правові інтереси в державному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації, об'єднанні громадян, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією;

3) був або є учасником судового процесу, в якому учасником були або є державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, їх посадові, службові особи, а також об'єднання громадян, окремі громадяни, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією;

4) до набуття повноважень народного депутата брав участь у ревізії, аудиторській чи іншій перевірці, результати якої стали підставою для створення тимчасової слідчої комісії.

Народний депутат, кандидатура якого запропонована депутатською фракцією до складу тимчасової слідчої комісії, зобов'язаний повідомити Верховну Раду про неможливість брати участь у роботі тимчасової слідчої комісії за наявності наведених підстав.

Секретар тимчасової слідчої комісії обирається на першому засіданні тимчасової слідчої комісії із числа її членів шляхом таємного або відкритого голосування більшістю народних депутатів від складу тимчасової слідчої комісії, затвердженого Верховною Радою.

Секретар тимчасової слідчої комісії більшістю народних депутатів від її складу може бути переобраний на засіданні тимчасової слідчої комісії, а голова та заступник голови тимчасової слідчої комісії - на пленарному засіданні Верховної Ради більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу.

Народний депутат за погодженням із відповідною депутатською фракцією може бути обраний членом лише однієї тимчасової слідчої комісії.

У разі ненадання тимчасовою слідчою комісією звіту Верховній Раді у визначений Верховною Радою термін повноваження такої комісії вважаються припиненими з наступного дня після дня закінчення терміну подання тимчасовою слідчою комісією звіту, про що оголошується Головою Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради.

Результати розслідування тимчасова слідча комісія викладає в письмовому звіті, який має містити висновки і пропозиції про:

1) факти й обставини, які стали підставами для проведення розслідування;

2) відомості чи обставини, встановлені тимчасовою слідчою комісією, і докази, якими це підтверджується;

3) відомості чи обставини, що не підтвердилися;

4) факти й обставини, які не були перевірені, і причини цього.

У пропозиціях тимчасової слідчої комісії зазначається, яким чином мають бути використані висновки тимчасової слідчої комісії в разі прийняття Верховною Радою рішення щодо них. Пропозиції тимчасової слідчої комісії викладаються у проекті постанови чи іншого акта Верховної Ради і вносяться на розгляд Верховної Ради народними депутатами - членами тимчасової слідчої комісії.

За результатами розгляду висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії Верховна Рада може прийняти такі рішення:

1) взяти до відома висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії;

2) припинити повноваження тимчасової слідчої комісії;

3) продовжити роботу тимчасової слідчої комісії на визначений Верховною Радою строк, але не більше одного року з дня її утворення.

При розгляді висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії Верховна Рада в разі необхідності вирішує питання щодо:

1) направлення матеріалів тимчасової слідчої комісії до Генеральної прокуратури України для їх вивчення та відповідного реагування;

2) направлення висновків тимчасової слідчої комісії Президенту України, Прем'єр-міністру України;

3) направлення висновків тимчасової слідчої комісії для реагування відповідному державному органу, органу місцевого самоврядування чи посадовій особі згідно із законом;

4) публікації висновків тимчасової слідчої комісії в газеті "Голос України".

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії не є вирішальними для слідства і суду.

Повноваження тимчасової слідчої комісії припиняються:

1) одночасно з прийняттям Верховною Радою остаточного рішення щодо результатів роботи цієї комісії;

2) у разі ненадання тимчасовою слідчою комісією звіту Верховній Раді у визначений Верховною Радою термін;

3) у разі припинення повноважень Верховної Ради відповідного скликання, якою утворено тимчасову слідчу комісію.

Верховна Рада заслуховує звіт про діяльність тимчасової слідчої комісії в будь-який час не пізніше встановленого терміну для її діяльності або на вимогу тимчасової слідчої комісії раніше цього терміну, але не більше двох разів за весь термін її діяльності.

Від тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій слід відрізняти спеціальну тимчасову слідчу комісію, що відповідно до ч. З ст. 111 Конституції України створюється Верховною Радою України для проведення розслідування питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Порядок утворення та діяльності спеціальної тимчасової слідчої комісії, н повноваження визначені главою 30 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України".

Для здійснення своїх контрольних повноважень парламенти можуть створювати спеціальні органи та призначати спеціальних посадових осіб. В Україні ними є:

Рахункова палата України, яка відповідно до ст. 98 Конституції України здійснює контроль від імені Верховної Ради України за використанням коштів Державного бюджету України. Правові основи діяльності Рахункової палати, її статус, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначаються Законом України "Про Рахункову палату" від 11.07.1996 р. із змінами;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який згідно зі ст. 101 Конституції України призначається для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Статус Уповноваженого визначається Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23.12.1997 р. із змінами1.

Дата добавления: 2015-07-18