Профілактика рецидивної злочинності

Профілактика рецидивної злочинності, як і злочинності вза­галі, є загальносуспільною справою.

Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки передбачає, як і попередня, спеціальні заходи про­тидії рецидивній злочинності.

Міністерство праці, МВС України, місцеві державні адмініст­рації покликані вживати заходів щодо працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі, сприяти їх адаптації і роз­в'язанню соціально-побутових проблем, а також розробити і забезпечити реалізацію механізму взаємодії органів і установ виконання покарань разом з територіальними органами внут­рішніх справ, місцевими органами виконавчої влади з питань побутового влаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Згідно з вимогами законодавства робота із засудженими до обмеження або позбавлення волі на певний строк, які відбу­вають покарання в установах кримінально-виконавчої системи, спрямована на їх виправлення і запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Основними засобами виправлення засуджених є режим від­бування покарання, суспільно корисна праця, виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання. Ці засоби за­стосовують з урахуванням характеру і ступеня суспільної не­безпечності вчиненого злочину, особи засудженого, а також його поведінки й ставлення до праці.

Попри всі об'єктивні утруднення завдяки зусиллям праців­ників кримінально-виконавчої системи, які використовують арсенал засобів, що знаходяться у їх розпорядженні, більшість засуджених виправляються і свідомо відмовляються від по­дальшої злочинної діяльності.

Але це тільки перший етап профілактики рецидивної зло­чинності.

Правоохоронні органи, насамперед внутрішніх справ постій­но виявляють причини й умови вчинення рецидивних злочи­нів, розроблюють і здійснюють заходи щодо їх профілактики, а також плани з профілактики рецидивної злочинності, у тому числі міжвідомчі (разом з прокуратурою, СБУ).

Розробці планів передує аналітична робота, пов'язана з ви­вченням ситуації в певному регіоні. З цією метою узагаль­нюють і оброблюють весь обсяг інформації щодо рецидивістів, які перебувають на території, і їх злочинної поведінки, що над­ходить з оперативних джерел, заяв громадян, матеріалів кри­мінальних справ, публікацій засобів масової інформації тощо.

У процесі аналізу встановлюють показники динаміки реци­дивної злочинності, її структуру, географію, вивчають особи рецидивістів за групами: ті, хто відбуває покарання в місцях обмеження і позбавлення волі, засуджені без позбавлення волі та ін.

Щодо окремих осіб, які вчинили злочин, профілактика ре­цидиву починається з первинних слідчих дій у справі.

Реальний виховний, витверезуючий ефект мають швидке і повне розкриття злочину, ретельне вивчення особи у процесі слідства, правильний і обґрунтований вибір відповідного запо­біжного заходу, призначення справедливого покарання (його відбування), з урахуванням вимог диференціації та індивідуа­лізації, суворе дотримання режиму в місцях обмеження і позба­влення волі, активний виховно-педагогічний вплив, заохочення до щонайменших позитивних проявів у поведінці засудженого,

водночас рішуча боротьба зі злочинними проявами в місцях об­меження і позбавлення волі, подання допомоги в зав'язуванні соціально корисних зв'язків, працевлаштування і побутове влаштування на волі тощо.

Саме з огляду на перелічене забезпечуються ефективна ре-соціалізація особи, рішуча її відмова від вчинення нових зло­чинів.

Починаючи з 1997 р. в Україні обов'язковим є проходження в місцях позбавлення волі курсів з підготовки до звільнення.

За сім-вісім місяців до звільнення із засуджених форму­ються групи слухачів чисельністю щонайбільше ЗО осіб, що залежить від кількості тих, кого звільняють з установи. Від­повідальним за проведення занять є заступник начальника з організації соціально-психологічної роботи установи, що ви­конує покарання. Проводяться заняття за спеціально розроб­леною відділом соціально-психологічної роботи програмою, де містяться питання реального життя на волі: правове забезпе­чення,, медичне обслуговування, правила поведінки у транс­порті, реєстрації у службі зайнятості, перебування під адміні­стративним наглядом та ін.

Відомчими нормативними актами передбачається тісний контакт між установами, що виконують покарання, у виді об­меження й позбавлення волі й місцевими органами внутріш­ніх справ. Адміністрація установ, що виконують покарання повинна своєчасно інформувати органи внутрішніх справ і центри зайнятості населення про прибуття на територію об­слуговування для постійного проживання осіб, що відбули по­карання. Після прибуття зі звільненим проводиться бесіда, під час якої виявляються його наміри і можливості працевла­штування. Для працевлаштування цієї категорії осіб у центрах зайнятості створюється спеціальний резерв. Поведінку звільне­них контролює дільничний інспектор міліції.

Частина звільнених прибуває не в зазначену при звільненні місцевість, не звертається по допомогу. Працівники міліції по­винні виявляти таких осіб, подавати їм допомогу у праце­влаштуванні й здійснювати необхідний контроль. Дійовою фо­рмою контролю, який може бути встановлений за особою, звільненою з місць позбавлення волі, є адміністративний на­гляд згідно із Законом України "Про адміністративний нагляд

за особами, звільненими з місць позбавлення волі" (далі Зако­ну) від 1 грудня 1994 р.

Адміністративний нагляд — це система тимчасових приму­сових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Такий нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окре­мими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійс­нення виховного впливу на них.

Адміністративний нагляд встановлюється судами за особами, від яких є обґрунтовані підстави очікувати вчинення нового злочину (ст. З Закону). Згідно з постановою судді особа, за якою встановлено адміністративний нагляд, має додержува­тись певних правил поведінки, до неї можуть застосовуватись передбачені законом обмеження (ст. 9, 10 Закону). Порушен­ня цих правил тягне за собою адміністративну відповідаль­ність (ст. 187 КАП України), а самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визна­чений строк до вибраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд після звільнення з місць позбавлення волі, — кримінальну відповідальність (ст. 395 КК України).

Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одно­го до двох років, може бути подовжений кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну упродовж якого особа вва­жається судимою (ст. 6 КК України).

Важливим є введення у структуру міських, обласних уп­равлінь внутрішніх справ центрів соціальної адаптації раніше засуджених осіб, які надають первісний притулок особам, які після засудження втратили соціально корисні зв'язки. Співро­бітники цих центрів сприяють відновленню втрачених зв'яз­ків, допомагають відновити документи, прописують, розселя­ють у гуртожитках, влаштовують на роботу, допомагають матеріально і продуктами харчування, що надходять від орга­нізацій і підприємств міста.

Вагому допомогу особам, які звільняються з місць обмеження і позбавлення волі, подає також громадський Державний благо­дійний фонд соціальної реабілітації при Міністерстві внутрішніх

9ЛЯ

справ України: від разової фінансової до організації оформлен­ня приватизаційних та інших документів.

Контроль за засудженими не до позбавлення волі (громад­ські, виправні роботи, звільнення від відбування покарання з випробуванням тощо) здійснюють органи кримінально-вико­навчої системи за місцем проживання засуджених. Вони діють у тісному контакті з дільничними інспекторами та іншими представниками міліції, здійснюють контроль за виконанням обмежень, які передбачені у вироку суду, організовують вико­нання покарання, виконують індивідуально-профілактичну роботу із засудженими, у необхідних випадках збирають і на­правляють до суду матеріали для зміни виду призначеного по­карання.

Отже, правоохоронні органи виконують дуже важливі функ­ції у боротьбі за зниження рівня рецидивної злочинності, про­те без відповідної допомоги інших установ держави вирішити цю проблему не в змозі. Необхідно прийняти спеціальний за­кон про соціальну реабілітацію осіб, що відбули покарання, який би зобов'язав широке коло суб'єктів профілактики взяти в цьому безпосередню участь.

Контрольні питання

1. Поняття легального рецидиву.

2. Види і ознаки рецидивної злочинності.

3. Особливості особи рецидивіста.

4. Тенденції рецидивної злочинності.

5. Чинники, що зумовлюють подальшу криміналізацію особи у
процесі розкриття, розслідування злочину і відбування осо­
бою покарання.

6. Чинники, що негативно впливають на особу після відбу­
вання нею покарання.

7. Взаємодія правоохоронних органів у попередженні рецидив­
ної злочинності.

8. Адміністративний нагляд як чинник попередження реци­
дивної злочинності.

9. Загальносоціальні чинники попередження рецидивної зло­
чинності.

Тема

Дата добавления: 2015-07-18