Рецидивної злочинності й злочинця-рецидивіста

Слово "рецидив" походить від латинського recidivus — по­вернення, повторення явища після того, як воно нібито зникло.

Кримінальний кодекс України визначає рецидив злочинів як вчинення нового умисного злочину особою, яка має суди­мість за умисний злочин (ст. 34). У ньому зазначається також, що рецидив злочинів враховується при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, при вирішенні питання про можли­вість звільнення від кримінальної відповідальності й покаран­ня у передбачених законом випадках (ст. 35).

Саме окреслені в наведеному визначенні особи визнаються рецидивістами, а сукупність вчинених ними злочинів — реци­дивною злочинністю.

Ці особи і вчинені ними злочини становлять предмет дослі­дження у кримінології рецидивної злочинності. Цей вид зло­чинності пов'язаний із вчиненням особою одного й більше умисних злочинів у разі наявності судимості за хоча б один умисний злочин (так званий легальний рецидив (від лат. lex — закон), тобто оцінюваний на основі визначення у кримінально­му законі).

Отже, ідеться про такі категорії осіб, що були засуджені за вчинення будь-якого умисного злочину до будь-якого виду і розміру покарання і які знову вчинили будь-який умисний зло-

9,09.

чин: ще до початку відбування покарання; під час відбування покарання; після відбування покарання, але до погашення чи зняття судимості.

Зрозуміло, рецидивіст небезпечніший, ніж первісний зло­чинець, бо вчинивши після засудження за умисний злочин но­вий умисний злочин, він тим самим довів, що покарання і здійснювані щодо нього виховні заходи не дали позитивних ре­зультатів; вибудовується певна лінія його поведінки, що має антисоціальний характер при збільшенні небезпеки для сус­пільства.

Разом з тим проблема рецидиву загалом і боротьби з ним ширша, ніж проблема рецидиву легального. Для кримінології в інтересах профілактики злочинів становлять інтерес дослі­дження осіб, які вчинили повторні злочини до того, як були притягнуті до кримінальної відповідальності й засуджені.

Із вчиненням нових повторних злочинів підвищується сус­пільна небезпека таких осіб. Окремі з них стають професійни­ми злочинцями, жодного разу не піддаючись покаранню: на­приклад, окремі кишенькові злодії.

До речі, це враховує й кримінальне право, визначаючи під­вищене покарання незалежно від наявності попередньої суди­мості (наприклад, повторне вбивство — п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, повторне зґвалтування — ч. 2 ст. 152 КК України). Таку повторність без наявності судимості в теорії називають фактичним рецидивом.

Як бачимо, іноді фактичний рецидив має також криміналь­но-правове значення. Ось чому у кримінальній статистичній звітності (картка форми № 2 на особу, яка вчинила злочин) мі­стяться пункти, що передбачають облік осіб, які є як легаль­ними, так і фактичними рецидивістами.

Заслуговують на увагу і такі випадки фактичного рецидиву, коли особа вчиняє новий злочин після звільнення її від кри­мінальної відповідальності за попередній злочин на підставі ст. 45-49 КК України.

За межі легального рецидиву виходять також випадки вчи­нення нового злочину особою, у якої попередню судимість зня­то або погашено.

Розглянемо окремо кримінологічну проблему легального ре­цидиву, бо тільки він має таку важливу особливість, що особа,

яка була судима за попередній умисний злочин, умисно вчиняє новий злочин, що знаменує недосягнення відносно неї мети по­карання. І саме така рецидивна злочинність становить особли­во підвищену суспільну небезпеку.

Отже, проблема рецидивної злочинності багатопланова, тоб­то має кримінально-правовий, кримінально-процесуальний, кримінологічний і кримінально-виконавчий аспекти. Рецидив­на злочинність, як і злочинність взагалі, є загальносоціальною проблемою суспільства.

У кримінологічній теорії і практиці розрізняють рецидиви загальний (вчинення різнорідних злочинів: вбивство і крадіж­ка, зґвалтування і хуліганство), спеціальний (вчинення тотож­них або однорідних злочинів: крадіжка і крадіжка, грабіж і вимагання), однократний (повторна судимість) і багатократний (три і більше судимостей).

Дуже важливим є поняття пенітенціарного рецидиву (від лат. poenitentiarius — спокутливий, виправний), тобто вчинен­ня нового умисного злочину після або під час відбування пока­рання у вигляді обмеження чи позбавлення волі за попередній умисний злочин. Саме ця категорія рецидивістів, як правило, найнебезпечніша.

Сукупність рецидивних злочинів (легальний рецидив), що вчинені в державі (або в окремому регіоні) у певний період часу, створює рецидивну злочинність як складову злочинності взагалі, а тому може виражатись у найважливіших показни­ках: рівні, структурі, динаміці.

Рівень рецидивної злочинності — це сукупна кількість ре­цидивних злочинів і рецидивістів, які їх вчинили, за певний період часу в конкретному регіоні або у країні загалом.

Коефіцієнти рецидивної злочинності вимірюються як спів­відношення: кількості рецидивних злочинців до чисельності населення; кількості випадків рецидивної злочинності до зло­чинності взагалі; кількості рецидивістів серед виявлених зло­чинців взагалі; кількості рецидивістів серед злочинців окремих категорій.

У структурі рецидивної злочинності розрізняють такі показ­ники:

• за кількістю попередніх судимостей;

• за кваліфікацією раніше вчинених злочинів (найчасті­
ше крадіжки, шахрайства, грабежі, розбійні напади,

204.

хуліганство — дві третини випадків рецидивної злочин­ності взагалі);

• за характером і розміром раніше відбутого покарання;

• за співвідношенням випадків одиничної і групової зло­
чинності;

• за інтенсивністю рецидиву (новий злочин під час відбу­
вання покарання, у перший рік після відбування покаран­
ня, у другий, третій тощо).

Динаміка рецидивної злочинності (тобто її зміна за певні періоди) загалом збігається із загальною динамікою злочиннос­ті. Вона залежить від соціальних та правових чинників і тісно пов'язана з динамікою первинної судимості. На динаміку реци­дивної злочинності істотно впливають амністії, зміни у кримі­нальному законодавстві (як у Загальній, так і в Особливій час­тині), діяльність правоохоронних органів та інші чинники.

За статистикою серед осіб, що притягуються до криміналь­ної відповідальності, таких, які раніше вчинили злочин, за останні роки налічується 15-16 %.

Серед звільнених з установ по виконанню покарань протя­гом року після звільнення вчиняють злочин 8—9 %, серед умов­но засуджених (нині — звільнених від відбування покарання з випробуванням) протягом іспитового строку вчиняють злочин 6-7 %.

Розглянемо особливості особи рецидивіста. У соціальній і психологічній структурі особи рецидивіста відбуваються суттє­ві негативні зміни, зумовлені тим, що в основу його ціннісних позицій і пріоритетів покладено антисоціальну поведінку, що в багатьох випадках діаметрально протилежна поглядам законо­слухняних громадян.

До основних особливостей характеристики особи рецидивіс­та належать такі:

• становлення на злочинний шлях у неповнолітньому віці;

• низький навіть порівняно з первинним злочинцем освіт­
ній рівень;

• схильність до бродяжництва, що поєднується із злочин­
ним гастролюванням;

• втрата сімейно-родинних зв'язків і контактів з незлочин-
ним середовищем і навпаки, інтенсивний контакт із зло­
чинним середовищем;

• втрата стійких позитивних життєвих орієнтирів і ціннос­
тей, небажання займатися соціально корисною діяльніс­
тю, прагнення до аморальних миттєвих насолод (пияцтво,
наркотики, проститутки, гра на гроші тощо);

• відвертий цинізм, відкидання загальнолюдських ціннос­
тей, прагнення додержуватись вимог злочинної субкуль-
тури (жаргон, татуювання, злочинна антимораль на основі
агресивності, жорстокості, демонстративної психопатич­
ної поведінки).

Саме такими є найважливіші морально-психологічні особли­вості більшості рецидивістів в інтелектуальній, світоглядній і емоційно-вольовій сферах. При цьому стійкість зазначених чин­ників посилюється зі збільшенням кількості судимостей.

У кримінологічній літературі зустрічається така соціально-психологічна класифікація рецидивістів (що не базується на правових нормах, про які вже йшлося) на типи:

• антисоціальний — найнебезпечніший — свідомо проти­
ставляє себе суспільству, абсолютизує злочинну "мораль";

• асоціальний — відсутня активна установка на протистав­
лення себе суспільству, характерні соціальна деградація,
втрата соціально корисних зв'язків, що штовхає на нові
злочини;

• ситуативний — значну роль у поведінці відіграє конкрет­
на життєва ситуація, антисоціальна установка не така ак­
тивна, частіше це особи зі слабкими вольовими якостями,
що не вміють керувати собою в конкретних умовах.

Тенденціями рецидивної злочинності є такі:

• сталі показники рецидивної злочинності, що не мають
тенденції до зниження;

• збільшення кількості злочинів "на рахунку" середньоста-
тистичного рецидивіста (подовження тривалості злочин­
ної діяльності рецидивіста);

• "омолодження" рецидивної злочинності;

• збільшення кількості професійних злочинців серед реци­
дивістів;

• підвищення рівня психопатизації і ступеня соціальної
деградації особи рецидивістів (систематично вживають ал­
коголь і наркотики майже 80 % рецидивістів).

Дата добавления: 2015-07-18