Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Мовознавство в СРСР. вивчається в школі, де «друга мова засвоюється через першу»

Читайте также:
  1. Давньокитайське мовознавство
  2. Загальне мовознавство
  3. Мовознавство в СРСР
  4. Мовознавство в СРСР
  5. Мовознавство в СРСР
  6. Мовознавство в СРСР
  7. Мовознавство в СРСР

вивчається в школі, де «друга мова засвоюється через першу», тобто коли мовець відштовхується від рідної мови). Змішана двомовність трапляється і в лінгвістич­них дослідженнях, де лінгвісти шукають категорії рід­ної мови в іноземній, що з наукового погляду є недопус­тимим.

Що стосується розрізнення активної й пасивної граматики, то під ними Щерба розуміє два різні підходи до її вивчення. Пасивною граматикою є такий підхід, коли вчений чи вчитель школи у вивченні граматики йдуть від форми до значення, а активною грамати­кою, коли йдуть від значення до форми (ставиться за­питання, як виражається певна думка). Обидва підходи є важливими, але, на думку Щерби, потрібно ширше ви­користовувати другий.

Починаючи з 60-х років XX ст. лінгвісти прислуха­лися до порад ученого. Саме такий шлях досліджень (від значення до форми) практикують у генеративній лінгвістиці, в моделі «смисл — текст», у функціональній граматиці (праці О. В. Бондарка, І. Р. Вихованця та ін.).

Євген Дмитрович Поливанов (1891—1938) — один із найвидатніших мовознавців 20 — 30-х років XX ст. Це, за висловом відомого письменника і літератора В. Б. Шкловського, геніальна і трагічна постать у ра­дянському мовознавстві. Закінчив Петербурзький уні­верситет (був учнем Бодуена де Куртене). Володів японською, китайською, узбецькою, казахською, бухар­сько-єврейською, дунганською, корейською, мордовсь­кою, чуваською і багатьма європейськими мовами. Брав активну участь у створенні алфавітів для безписе­мних народів Середньої Азії. Відкрито виступав проти вчення Марра, за що був позбавлений в 1926 р. роботи і змушений виїхати до Середньої Азії. Тоді було заборо­нено друкувати його праці в Москві та Ленінграді. За його життя надруковано «Лекції зі вступу до мовознав­ства і загальної фонетики», «Вступ до мовознавства для сходознавчих вищих навчальних закладів» (1928), «Ро­сійську граматику в зіставленні з узбецькою мовою» (1933), «Досвід власної методики викладання російсь­кої мови» (1935). Окремі його статті вийшли друком у виданнях Празького лінгвістичного осередку.

Поливанов увійшов в історію мовознавства як оригі­нальний теоретик, соціолінгвіст, творець теорії мовної еволюції, основоположник історичної фонології. Він заклав лінгвістичні й методичні основи навчання росій-

Історія мовознавства

ської мови як іноземної. Для його вчення характерний системний підхід до вивчення мовних явищ, що поєдну­вався з їх психологічною й антропоцентричною інтер­претацією, прагненням розкрити причиново-наслідкові відношення в мовних процесах, намаганням пов'язати лінгвістику з потребами суспільства.

Учений був переконаний, що мовознавство повинно стати соціологічною наукою. До проблем соціолінгвіс­тики він відносив інтерпретацію мови як соціального історичного феномену, опис мови та її діалектів із соціо­лінгвістичного погляду, вивчення причинових зв'язків між соціально-економічними і мовними явищами, об­ґрунтування мовної політики.

Причини змін у мові Поливанов убачав у 4 ліні людсь­кій або — що є те саме — у прагненні до економії трудо­вої енергії». Однак він не заперечував і ролі соціальних чинників, які, на його думку, впливають не прямо, а опосередковано. Так, зокрема, економічно-політичні змі­ни призводять до змін контингенту носіїв мови, а це стає причиною появи так званого соціального субстра­ту мови. Суспільні зрушення відображаються тільки в лексиці і фразеології, але не у фонетиці й граматиці.

До чинників мовних змін Поливанов відносив і кон­тактування мов. Він визнавав можливість змішування і схрещування мов, розрізняючи в цьому процесі гіб­ридизацію, під якою розумів сходження неспорідне-них мов, і метизацію, тобто вторинне сходження спо­ріднених мов.

У питанні мовного будівництва Поливанов був при­бічником рівноправ'я мов. Щодо свідомого впливу на мову займав помірковану позицію. Вважав, що декре­тами нічого ввести в мову неможливо. Змінити в мові можна лише те, що відповідає закономірностям і що не належить системі. Іншими словами, зміни можуть стосуватися лише графіки й орфографії. Допускав та­кож і свідомі зміни у словнику. Літературна норма, на його думку, може формуватися цілком свідомо.

Оригінальною є поливанівська класифікація лінг­вістичних дисциплін. Він поділив їх на три групи:

1) дисципліни, які вивчають минуле мови (історіо-логія);

2) дисципліни, які вивчають теперішній стан мови;

3) дисципліни, які вивчають майбутнє мови (прог­ностика).


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 166 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Давньокитайське мовознавство | Додаткова | Додаткова | Грецька | Молодограматизм | Основна | Додаткова | Додаткова | Мовознавство в СРСР | Мовознавство в СРСР |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Мовознавство в СРСР| Мовознавство в СРСР

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)