Читайте также:
|
|
Київська Русь або Давньоруська держава (старосл. Рѹсь, ср-грец. Ῥῶς, пізніше Ῥωσία); 9 століття — 1240) — період в історії Великого князівства Руського, середньовічної монархічної держави у Східній Європі, коли його столиця, тобто престол великого князя, знаходилася у Києві.
Велике князівство Руське виникло у IX столітті в результаті об'єднання східнослов'янських племен (русі) під єдиною владою. Серед перших правителів літописи називають князів династії Рюриковичів. В період Київської Русі Велике князівство Руське займало територію від Таманського півострова на півдні, Дністра і верхів'їв Вісли на заході до верхів'їв Північної Двіни на півночі.
Історики часто ділять політичну історію Давньоруської держави на три періоди[2]. Перший період — швидкого зростання — охоплює майже 100 років — з 882 року, коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава у 972 році. Базуючись у вигідно розташованому в стратегічному плані Києві, варязькі князі підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру — «шлях із варягів у греки», підкорили східнослов'янські племена й знищили своїх основних суперників у цьому регіоні. Так було створене величезне господарське й політичне об'єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії.
Другий період охоплює князювання Володимира Великого (980—1015) та Ярослава Мудрого (1034—1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Дедалі відчутнішим стає законопорядок. Надзвичайно важливим було впровадження християнства, що принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовираження населення Київської Русі.
Останній період характеризують безупинні руйнівні князівські чвари, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Деякі історики доводять, що всі ці лиха прийшли незабаром після смерті Ярослава Мудрого у 1054 році. Інші схильні вбачати початки занепаду після князювання останніх вдалих правителів Києва — Володимира Мономаха (1113—1125) та його сина Мстислава (1125—1132).[3] Так чи інакше, коли князь суздальський Андрій Боголюбський у 1169 році захопив і розорив Київ, а потім вирішив залишити його, повернувшись у свої північно-східні землі, стало очевидним, що політичне й економічне значення Києва впало. Остаточне зруйнування Києва монголо-татарами у 1240 році ознаменувало собою трагічний кінець Київського періоду історії України.
Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 678 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Зарубинецька та Черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі. | | | Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі. |