Зародження і розвиток економічної теорії: основні школи і течії.

Тема 1. Предмет і метод економічної теорії

1. Зародження і розвиток економічної теорії: основні школи і течії.

2. Предмет, структура і функції економічної теорії.

3. Методи пізнання економічних процесів і явищ.

4. Економічні категорії та закони.

5. Функції економічної теорії.

Зародження і розвиток економічної теорії: основні школи і течії.

Назва школи (напрямку)	Представники та їх основні ідеї
Економічна теорія спочатку виникла в античному суспільстві як економія — наука про домоведення, домашнє господарство. Її метою було виховання гідних громадян. Термін "економія" (від грецького оіkопотіа) походить від давньогрецьких слів "ойкос" - дім, домашнє господарство, господарство, і "'номос" - вчення, закон. Отже, термін "економіка" можна перекладати як мистецтво ведення домашнього господарства.
Античність(ІV-I cт. до Р.Х.)	Ксенофонт (між 444 до Р.Х. та 356 до Р.Х.) - давньогрецький письменник, історик, полководець і політичний діяч, вперше запропонував термін "економія" – наука про домоведення, домашнє господарство. Аристотель (384-322 рр. до Р.Х.) - давньогрецький філософ, розробив вчення про справедливість: розрізняв економію – господарство заради самозабезпечення та хрематистику – господарство з метою збагачення, яку вважав протиприродньою; засуджував лихварство.
Середньовіччя (ХІІІ-ХV ст.)	Питання управління вотчинним господарством одержали певний розвиток у добутках ченців. Монастирі виступали як організатори великого, добре налагодженого с/г і ремісничого виробництва. Фома Аквінський - засновник церковної науки, яка систематизувала все християнське вчення в категоріях логіки, що давало можливість примирити віру і науку; економічні проблеми розглядав з позицій християнських норм моралі та справедливості; вчення про справедливу ціну; подолання характерного для античності презирливого відношення до праці.
Становлення капіталізму визначило виникненння самостійної науки — політичної економії. В центрі її уваги спочатку перебувала не сфера виробництва, а сфера обігу. Розвиток світової торгівлі сприяв підвищенню ролі купецтва. Виразником його інтересів стала перша школа політичної економії — меркантилізм
Меркантилізм (XVI-XVIII ст.)	Антуан де Монкретьєн, «Трактат з політичної економії», дав назву науці політична економія. Метою досліджень меркантилістів були пошуки джерел буржуазного багатства, об'єктом спостережень стала капіталістична торгівля, а предметом досліджень - рух грошей і товарів між окремими країнами. Меркантилісти вважали джерелом багатства торгівлю, були прихильниками політики протекціонізму та мінімального втручання держави в економіку.
Класична школа (з XVII ст., Західна Європа)	В. Петті(1623-1687 рр., Англія), П. Буагільбер(1646-1714 рр., Франція) спробували звести вартість до праці, джерело багатства шукали в сфері виробництва. Фізіократи(Ф. Кене, А. Тюрго, Франція та ін.) джерело приросту капіталу шукали в землеробстві, а "чистий дохід" розглядали як дарунок природи. А. Сміт (1723-1790 рр., Англія), «Дослідження про природу та причини багатства народів». Виходив з того, що в економіці діє природний порядок, механізмом реалізації якого є взаємодія інтересів суб'єктів, що хазяйнують; природний порядок забезпечує досягнення суспільного й особистого добробуту, тому втручання держави в економіку повинно бути мінімальним. Кожен індивідуум («економічна людина») дбає про свій особистий інтерес, але при зіткненні з інтересами інших індивідів відбувається їхня гармонізація, і економічні дії спрямовуються в русло оптимальних рішень. Такий механізм діє лише в суспільстві, де кожен посідає своє особливе місце в системі поділу праці. Людина «невидимою рукою» направляється до мети, що зовсім не входила в її наміри. Дбаючи про свої власні інтереси, вона часто служить інтересам суспільства більше, ніж тоді, коли свідомо прагне це зробити. Тим самим класична економічна школа поставила одну з фундаментальних економічних проблем — проблему рівноваги економічної системи. А. Сміт вважав, що в основі обміну товарами лежить праця, затрачувана на їхнє виробництво, яка утворює вартість. Д. Рікардо(1772-1823 рр.) досліджував кількісне вираження вартості для оцінки еквівалентності обміну; єдиним вимірником вартості є праця; головна проблема в економіці — не створення вартості (багатства), а її розподіл. Ринковий механізм, за переконанням Рікардо, здатний забезпечити економічну рівновагу.
Класична школасоціалістична ідея, (XX ст.)	К. Маркс (1818-1883 рр.), Ф. Енгельс (1820-1895рр.), вчення про двоїстий характер праці, теорія додаткової вартості, вчення про соціалізм як про закономірний результат історичного розвитку капіталізму. Політичну економію розглядали як науку, що вивчає виробничі відносини суспільних формацій, які послідовно зміняються одна одну. В. Ленін(1870-1924 рр.), теорія товарного виробництва, аналіз всесвітнього господарства. Ленін спробував довести, що капіталізм в стадії імперіалізму дозрів для соціалістичної революції. Більше того, така революція через особливості імперіалістичної стадії розвитку стала можливою в одній, окремо взятій країні.
У другій половині XIX в. капіталізм міцно затверджується у розвинених країнах. Розробка загальних принципів політичної економії замінюється дослідженням різних проблем економічної практики. Поняття «політична економія» витісняється поняттям «економікс» (economics).
Неокласичний напрямок(XIX ст.)	Зберіг основні принципи традиційного класичного підходу, але істотно видозмінив розуміння способів досягнення економічної рівноваги; якісний аналіз витісняється кількісним. Для оптимізації обмежених ресурсів застосовується теорія граничних величин. Поняття «економікс» (economics) ввів англійський економіст А. Маршалл(1842-1924 рр.) в роботі «Принципи економіки», головним предметом аналізу якої є вже не теорія вартості, а теорія ціни. Механізм ціноутворення розглядається як співвідношення попиту та пропозиції. Під економікс розуміється аналітична наука про використання людьми обмежених ресурсів для виробництва товарів і послуг, їхнього розподілу і обміну з метою споживання. У XX в. під політичною економією на Заході починають розуміти не економічну теорію в цілому, а аналіз економічної політики як самостійну галузь економічної науки. Неокласики основу обмінюваності шукали не у витратах виробництва, що об'єктивно складаються, а в суб'єктивних оцінках споживачами і виробниками корисності благ. Вони оперують поняттям границі, що дає змогу обмежити об'єкт аналізу і надати йому чисельної визначеності. Це дало назву напряму - маржиналізм (marge - границя). Теорія граничної корисності. Гранична корисність– це корисність яку людина отримує відвикористання ще однієї додаткової одиниці блага.
Кейнсіанство(20-ті рр. ХХ ст.)	Дж. М. Кейнс (1883-1946 рр., Англія), «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей», 1936 р. поставив під сумнів метод аналізу і принципи класичного підходу; стверджував, що економічна система ринкового типу є неврівноваженою, тому необхідне активне регулювання державою економічного життя. Теорія Кейнса відбила кризову ситуацію Великої Депресії початку 30-х років, вона аналізувала економіку в стані кризи і тільки в короткостроковий період.
Інституціоналізм (30-ті рр. XX ст.)	Т. Веблен, Дж. Гелбрейт вважали, що не можна аналізувати поведінку суб'єкта, що хазяйнує, абстрагуючись від того середовища, у якому він діє; пропонували комплексне вивчення існуючого суспільного устрою, де взаємодіють економічні і неекономічні чинники, причому розглянуті у динаміці, у процесі історичної еволюції. Досягнення рівноваги в системі можливе, на їхню думку, лише за умови соціального контролю над економікою, що дав би змогу ефективно використовувати всі потенції ринкового механізму, усуваючи його негативні риси і недоліки.

Дата добавления: 2015-07-17