Читайте также:
|
|
комунікації. У 4 роки діти засвоюють всю усну граматику і починають говорити, переважно, правильно. До закінчення 6 років завершується практичне оволодіння лексичними і синтаксичними правилами усного мовлення. Починаючи зі шкільного навчання (6-7 років), інтенсивно формується семантична, тобто смислова сторона мови. Особливо яскраво це виражено у підлітково-юнацькому віці.
Розвиток мовлення у дитячому віці залежить від наступних умов:
1. Спілкування з дорослими. На думку багатьох учених, основним механізмом засвоєння дітьми цього віку нових слів є наслідування, яке може реалізуватися лише у збагаченому мовленнєвому середовищі. Для активізації мовленнєвого розвитку дитини рекомендується говорити до неї простими і зрозумілими реченнями, повільно і чітко; продовжувати і доповнювати сказане дитиною, не примушуючи її повторювати за дорослими; коментувати уголос дії дитини і свої дії; не виправляти мову дитини, а повторити за нею фразу правильно.
2. Доброзичливе ставлення до дитини у ході мовленнєвого спілкування. Власні негативні емоції, а також негативне ставлення до дитини з боку оточуючих (наприклад, висміювання мовних помилок) уповільнюють мовленнєвий розвиток.
3. Практичні дії дитини з предметами. При слабкій координації рухів (наприклад, дитина погано тримає в руках речі) можуть виникати і мовленнєві труднощі.
4. Загальний фізичний і психічний розвиток дитини. Фізичні вади дитини, наприклад, туговухість або глухота, незростання верхньої губи або піднебіння тощо викликають труднощі у мовленнєвому розвитку. Так само відставання у розвитку пам'яті, послаблена концентрація уваги, несформованість практично-дійового і наочно-образного мислення спричинюють мовленнєві проблеми.
5. Індивідуальні відмінності. Відмінності у мовленнєвому розвитку частково зумовлені спадковістю, а також набутими індивідуальними особливостями. Так, у дітей, які частіше граються з ляльками, більше можливостей засвоювати мову і практикуватися у ній, ніж у дітей, які бавляться іншими забавками.
14.6. Основні особливості мовлення
Мовлення, як і інші психічні процеси, наділено певними особливостями. Це — змістовність, зрозумілість, виразність та дієвість.
Змістовність мовлення визначається його інформативністю, а саме обсягом виражених у ньому думок, цінністю повідомлених фактів. Це забезпечується підготовленістю людини, що говорить.
Зрозумілість мовлення залежить від змісту та співвідношення між його складністю й рівнем знань та інтересів слухачів. Ця особливість забезпечується відбором матеріалу для повідомлення.
Виразність мовлення пов'язана з його емоційною насиченістю. Це досягається вербальними засобами (вмінням підібрати влучні слова та словосполучення) та невербальними (інтонацією, акцентом, паузами, мімікою, жестикуляцією), а також врахуванням обставин виступу, чіткістю вимови, правильністю інтонацій. У писемному мовленні замість невербальних засобів застосовують підкреслення, виділення слів у тексті тощо.
Дієвість мовлення визначається його впливом на думки, почуття, поведінку інших людей. Це забезпечує врахування індивідуальних особливостей слухачів.
14.7. Індивідуальні відмінності мовлення
Мовлення — це мова, яка функціонує в контексті індивідуальної свідомості. Воно характеризується відмінностями вимови, темпу, ритму, плавності та голосності. В різних людей воно має різну виразність, чіткість, точність, стиль, образність і емоційність. У людей є різна лексика і словниковий запас'. Ці відмінності залежать від володіння людиною мовними засобами, від її темпераменту і характеру, інтелекту, мовленнєвих здібностей, а також від загальної культури людини.
За цими ознаками мовлення можна ідентифікувати конкретну особистість. Індивідуальну неповторність мовлення використовують з метою встановлення автора художнього, наукового чи публіцистичного твору.
' Словниковий запас великих письменників налічує від 10 000 до 20 000 слів.
Розділ IV
Пізнавальні процеси особистості
Однією із індивідуальних відмінностей є стиль мовлення, який може бути побутовий, художній, діловий та науковий. Побутовий стиль — це стиль повсякденного спілкування; він формується під впливом найближчого соціального оточення. Художній стиль застосовується у прозі та поетичних творах; для його розвитку необхідне долучення до художньої творчості. Діловий стиль є стилем ділового спілкування, наприклад, між керівництвом і підлеглими, між співробітниками, у документах тощо. Науковий стиль мовлення характеризує наукову діяльність людини і спостерігається у вчених і викладачів у їхніх наукових працях, під час лекцій, на наукових диспутах тощо.
Мова — це система словесних знаків. Мовлення — психічний процес спілкування між людьми за допомогою мови; воно є соціальним продуктом. Функції мовлення: у спілкуванні — комунікативна та експресивна, у мисленні — сигніфікативна і гностична, в управлінні — планування і регулювання, у соціальній сфері — суспільно-історична.
Є чотири основні теорії мовлення: научіння, преформістська, релятивістська та когнітивна. Теорія научіння стверджує, що засвоєння мовлення відбувається під впливом соціального середовища внаслідок підкріплення та наслідування. За теорією преформізму, людина має вроджені задатки до засвоєння мовлення, кожна мова — це лише один властивий даній культурі варіант базової моделі, спільної для всього людства. У релятивістській теорії проголошується, що кожній культурі властива своя мовна структура, яка слугує своєрідною матрицею для мислення людини. Когнітивна теорія вважає, що мовлення формується при взаємодії зі середовищем і залежить від розвитку мислення і мотивації.
Мовлення має такі основні види: зовнішнє, егоцентричне та внутрішнє. Зовнішнє мовлення — це аудіальне чи візуальне мовне спілкування між людьми. Воно поділяється на усне, яке сприймається на слух; писемне, яке сприймається візуально; афективне, яке слугує для вираження емоційних станів людини. Усне мовлення має два підвиди: діалогічне (безпосереднє спілкування двох або більше осіб) і монологічне (тривале і неперервне викладання системи думок однією особою іншим). Писемне мовлення має такі різно-
види: піктографічне письмо (ціле повідомлення, подія чи явище передається за допомогою знака-малюнка), ідеографічне письмо (знаками позначають ціле слово чи поняття), складове письмо (знаки позначають окремі склади), літерно-звуковове письмо (знаки алфавіту позначають окремі звуки або звукові зв'язки усного мовлення). Егоцентричне мовлення — це монологічне ні до кого не звернуте мовлення вголос. Внутрішнє мовлення — це вид беззвучної мовленнєвої діяльності людини.
Мовлення як психічний процес складається з трьох основних етапів: породження, сприймання та розуміння мовлення. Основними психологічними механізмами породження мовлення є програму-повідомлення, побудова граматичної структури речення, пошук потрібного слова, вибір звуків, реальне звучання мовлення. Сприймання і розуміння мовлення охоплює три рівні: сенсорний, перцептивний та смисловий. Здатність аналізувати та синтезувати звуки мовлення називають фонематичним слухом.
Становлення мовлення у дитинстві проходить два етапи: домо-вленнєвий і активного мовлення. Домовленнєвий етап має три стадії: крик (плач), гуління, лепет. Етап активного мовлення має чотири стадії: повторення слів, автономне (ситуативне) мовлення, холофрази, телеграфне мовлення. Сенситивний період для розвитку мовлення припадає на 1-3 роки.
Розвиток мовлення у дитячому віці залежить від спілкування з дорослими, ставлення до дитини, практичних дій дитини з предметами, загального фізичного і психічного розвитку дітей, їхніх індивідуальних відмінностей. Білінгвізм — це одночасне засвоєння дитиною у ранньому віці двох мов.
Мовлення має наступні особливості: змістовність, зрозумілість, виразність та дієвість. Індивідуальними відмінностями мовлення є вимова, темп, ритм, плавність та голосність; виразність, чіткість, точність, стиль, образність і емоційність; лексика і словниковий запас. Вирізняють побутовий, художній, діловий та науковий стилі мовлення.
Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 90 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Пізнавальні процеси особистості | | | Розділ IV |