Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Особистість у соціальному оточенні. 8.1. Поняття про спілкування; його структура та функції

Читайте также:
  1. Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави
  2. Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку дер­жави
  3. Особистість у соціальному оточенні
  4. Особистість у соціальному оточенні
  5. Особистість у соціальному оточенні
  6. Особистість у соціальному оточенні
  7. Особистість у соціальному оточенні

 


8.1. Поняття про спілкування; його структура та функції

Потреба у соціальних контактах є однією з найважливіших по­треб людини, яка робить її людяною. Цю потребу забезпечує спілкування. Спілкування — це взаємодія двох або більше людей, спрямована на обмін інформацією пізнавального чи афективно-оцінкового характеру. Це процес розвитку контактів між людьми, породжений потребою у сумісній діяльності. Жодні творчі чи інте­лектуальні здібності, працездатність чи воля не приведуть до успіху, якщо людина некомунікабельна. Комунікабельність (від лат. communicabilis — поєднуваний) — це риса особистості, яка ви­являється у здатності до спілкування з іншими людьми. Це не є природжена риса. Вона формується у процесі життєдіяльності в соціальних групах. Водночас задатки і схильності людини можуть істотно вплинути на її комунікабельність. Нестача комунікабель­ності спричинює замкненість, напруженість, роздратованість, агре­сивність, а також збіднює емоції та мовлення; повна ізоляція для більшості людей може слугувати початком безумства.

Спілкування має свою структуру. Структура спілкування охоп­лює три компоненти: комунікативний, інтерактивний та перцеп-тивний.

Комунікативний компонент спілкування (від лат. соттипісо — спілкуюсь з кимось) — це обмін і передача інформації між людьми, наприклад, ідей, уявлень, інтересів, настрою, почуттів тощо. При цьому інформація не лише передається, але й формується, уточ­нюється, розвивається; не лише засвоюється, але й взаємно впли­ває на партнерів спілкування, на їхню поведінку. Отже, обмін інформацією завжди має взаємно активний характер. Існує три ос­новних вимоги до повідомлень: зрозумілість повідомлення, довір'я до передавача інформації, оптимальний зворотний зв'язок щодо впливу повідомлення на отримувача.

Завдяки комунікативному компоненту стає можливим збага­чення досвіду людини, нагромадження знань, узгодження дій то­що. За умов людського існування особливо важливу роль починає відігравати значущість інформації, якою обмінюються люди, причому ця значущість часто має суб'єктивний характер. Встанов-


лено, що людина прагне до активного спілкування лише з тими особами, цінності яких відповідають її життєвим цінностям.

Комунікативний аспект спілкування реалізується за допомо­гою основних засобів спілкування: вербального та невербального1. Ці засоби стають ефективними лише за умовою, що партнери спілкування мають подібну систему кодування та декодування інформації. Іншими словами, «всі повинні говорити однією мо­вою». Особливого значення це набуває у зв'язку з тим, що партне­ри спілкування у комунікативному процесі постійно міняються місцями. Лише прийняття єдиної системи значень вербальних і невербальних знаків забезпечує можливість порозумітися. Якщо такої єдності немає, у процесі спілкування виникають комуніка­тивні бар'єри — мотиви, які перешкоджають спілкуванню з окре­мою людиною чи групою людей. Вони можуть бути пов'язані з різними причинами: соціальними (наприклад, політичними, релігійними, професійними відмінностями); психологічними (наприклад, недовіра, сором'язливість, неприязнь); смисловими (наприклад, одні й ті ж слова, дії та обставини для різних людей мають різний смисл).

Обмінюючись інформацією, людина може отримати супереч­ливі дані про якусь подію чи особу, які не може пояснити чи ви­правдати. За таких обставин в неї виникає психологічний диском­форт. Стан дискомфорту і напруження, викликані суперечністю між протилежними знаннями в однієї людини, називають когнітивним дисонансом. Наприклад, людина прийняла одне рішення, однак логіка підказує інше. Автором теорії когнітивного дисонансу є відомий американський соціальний психолог Л. Фестінгер (1957). Виявлено, що зменшенню дисонансу сприяє внутрішнє виправдання своєї поведінки, а зростанню — логічна непослідовність людини, соціальні норми даної культури, мину­лий досвід людини тощо. Існування дисонансу породжує прагнен­ня його зменшити чи усунути. Для цього людина активно за­побігає неузгодженої ситуації чи інформації; прагне змінити дії чи почуття, пов'язані з дисонансом.

1 Детальніше див. § 8.4. «Форми, засоби та стилі спілкування».


Розділ III


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 60 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Характер | Типи орієнтацій характеру | Персонологія | Персонологія | Персонологія | Персонологія | Персонологія | Спеціальні здібності | Персонологія | Принципи та стратегії навчання |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Сучасні технології навчання обдарованих| Особистість у соціальному оточенні

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)