Трудове законодавство США

Становлення трудового законодавства в США пройшло тривалий і важкий шлях у силу особливих історичних умов формування робочої сили в США, ор­ганізації профспілки. Протягом XIX ст. у країні склалася судова доктрина, згідно з якою діяльність профспілки, організація робітничих страйків визнава­лися незаконними. Американські підприємці широко використовували для бо­ротьби з організованим робітничим рухом „свободу договору”, тобто договірні методи тиску на робітників. Спроби Конгресу заборонити таку договірну прак­тику, як яскраво виражену антиробітничу, заперечувалися Верховним судом США, який розглянув прийняття такого закону як неприпустиме втручання у відносини власності, що є неконституційним.

Якісні зміни у трудовому праві США почали відбуватися лише з 30-х років XX ст. у результаті активізації федеральної політики у сфері трудових відно­син, побудованій на принципі соціального миру і створення справедливих умов праці.

У період „Нового курсу” Ф.Рузвельта були прийняті закони Норриса Ла Гардія (1932 р.) і Вагнера (1935 р.), Закон про справедливі умови праці (1938 р.), якими гарантувалися права робітників на створення профспілок, укладання колективних договорів з підприємцями, страйки тощо.

Після Другої світової війни, в період наступу монополій на права трудящих були видані закони про трудові відносини Тафта-Хартлі (1947 р.) та Лендрама-Гриффіна (1959 р.). У деяких випадках закони штатів, у тому числі видані не­забаром після прийняття Закону Тафта-Хартлі, містили більше обмежень прав профспілок, ніж федеральне законодавство. Поряд із цим федеральні закони, прийняті в 1960-х рр., багато в чому відображали інтереси трудящих і гаран­тували рівну оплату за рівну працю, проголошували заборону дискримінації в галузі праці з міркувань расової належності, походження, релігії, статі тощо. Чинні закони забороняють участь профспілок у політичній боротьбі та прове­денні виборчих кампаній, систему „закритих цехів” (прийом на роботу тільки членів профспілок), містять ряд інших обмежень профспілкової діяльності. Ор­гани міністерства праці мають право контролювати фінансову та організаційну практику профспілок.

Трудове законодавство — як федерації, так і штатів — визначає лише зага­льні напрямки і правила боротьби за встановлення умов праці. Самі ці умови та норми праці регулюються в колективних договорах. Таким чином, колекти­вні договори посідають вагоме місце у трудовому праві і в самій профспілковій практиці. Важлива роль у процесі укладання колективних договорів належить Національному управлінню з питань трудових відносин та відповідним спеціа­лізованим адміністративним органам штатів.

У період „Нового курсу” були закладені й основи чинної в США системи со­ціального забезпечення (федеральний Закон про соціальне забезпечення 1935р. та інші акти). Вона включає насамперед засоби соціального страхування, пов'язані з трудовими відносинами, фінансованими за рахунок внесків праців­ників і підприємців: виплату пенсій за віком, з інвалідності, через втрату году­вальника, утримання по безробіттю та у зв'язку з нещасними випадками на виробництві. До системи соціального забезпечення входять також заходи соці­альної допомоги, що надається незаможним сім'ям, матерям-одиначкам з недо­статнім прибутком, особам, що бідують у тривалому лікуванні, індіанцям та іншим категоріям осіб.

Здійснення таких заходів набуло значних розмірів у 1960-х рр., за часів правління президента Джонсона, коли під гаслом побудови суспільства „зага­льного благоденства” були прийняті багатомільярдні програми надання допо­моги нужденним, у тому числі шляхом роздачі безкоштовних талонів на при­дбання продовольчих товарів, безкоштовної чи пільгової медичної допомоги. У подальшому асигнування за цими програмами піддалися великим скорочен­ням, але продовжують залишатися дуже значними.

Боротьба проти расової дискримінації, за рівноправність негрів, іспаномов­них американців та інших меншостей у галузі праці, освіти, наймання житла тощо, яка з новою силою розгорнулася після Другої світової війни, знайшла відбиток у ряді принципових актів Верховного суду США (за справами Брауна - 1954 р., Браудера - 1956 р., Тернера - 1962 р. тощо), а також у федераль­них законах про цивільні права - 1964 і 1968 р., про справедливе наймання житла - 1968 р. і ін. У липні 1990 р. був прийнятий Закон про інвалідів, спрямований на значне розширення прав фізично або розумово неповноцінних громадян: закон забороняє дискримінацію їх при найманні на роботу чи просу­ванні по службі.

Дата добавления: 2015-07-15