Примітки. 1) 11 грудня А. Бутурлин писав цареві: “Стою коло Білої Церкви з невеликим військом

¹) 11 грудня А. Бутурлин писав цареві: “Стою коло Білої Церкви з невеликим військом. Післано від мене до Умани з майором Ґрафом 6 рот, а комарицькі драгуни, поставлені по селах під Білою Церквою і в сусідніх городах, порозбігались до дому, покинувши порох, оливо й гармату, і вона через малолюдство стоїть без охорони. Діти боярські стародубські і рославські і полкові козаки всі піші, коней потратили, і нема кого посилати на розвідку. Як прийдуть Поляки і Татари, мені за малолюдством битись буде з ніким, і на випадок облоги з арматою бути небезпечно. Біла Церква місто цілком слабе, ні земляного валу ні острогу нема, і ніяких укріплень не пороблено”. “А з гетьманом у Корсуні в зборі військо невелике”. 21 грудня, оповідаючи про листа одержаного від гетьмана 19 грудня, з попередженнєм щоб його люде були готові до походу, спакували свій запас на вози, Бутурлин знову просить царського наказу, як йому буть-тому що “за малолюдством” йому не можна вивезти з собою артилєрії рушаючи в похід з гетьманом. Сівського столу стовб. 158 л. 256 і 290 (виписки з реляції я подав в скороченню).

²) Сибир. прик. ст. 1636 л. 315-8.

³) Тамже ст. 319-21.

⁴) Серія листів його, досі незвісних знайшлася в 158 стовбці Сівського приказу: їx переслав Шереметев цареві при своїй одписці 16 (26) грудня- див. нижче. На жаль, все се “списки”, переклади, місцями дуже лихі, але подекуди вони заховують вирази ориґінальні, і я їx зберігаю в своїм перекладі.

⁵) В “списку”: которы.

⁶) Козацькі себто.

⁷) Ся фраза явно зіпсована, я справляю її на підставі листу до Ф. Бутурлина.

⁸) Стовб. 158 л. 272-4, остання фраза досить неясна, може перекладчик наплутав.

⁹) Тамже л. 280-1.

¹⁰) Тут се городи московські.

¹¹) Тамже л. 275-7, дещо покорочую.

¹²) Тамже л. 267.

¹³) Царський лист з 19 с. ст. листопада, післаний з Ждановичом-брульон в ст. 1636 Сибир. приказу л. 213-221: “Писано в нашей царского величества грамоте к тебЂ, гетману нашему, с посланцы твоими наперед сего, что мы, великиі государь, указали нашимъ, царского величества, бояромъ і воеводамъ из войны для осеннего времени отступити і войска роспустити, чтоб ратные люди в осеннее время не изнужилися. А тебЂ, гетману нашему, по нашему, царского величества, указу для осеннего времени по тому ж велено отступити, чтоб ратных людей в осеннее время не изнужити. И что ты поворотился назад для обереганья от приходу воинскихъ людей, и то ты учинил добро. И мы, великиі государь, за то тебя жалуєм милостиво похваляєм. И тебЂ б нашего царского величества украинныхъ черкаскихъ городов от приходу Крымскихъ и Нагайскихъ людей и Ляхов, прося у Бога милости, оберегати. А будет почаяшъ на себя приходу большихъ людей, и мы, великиі государь, указали к тебЂ итти из Белгорода нашего царского величества боярину і воеводам Василью Борисовичю Шереметеву с товарищи с нашими царского величества ратными людми. И будет придут на наши украинные черкаские городы многие воинские люди, и ты б писал в БЂлгород к боярину нашему і воеводам к Василью Борисовичю Шереметеву с товарыщи; а нашъ царского величества указ к нему боярину нашему і воеводамъ о том послан. А что к нам, великому государю, к нашему царскому величеству писал, ты, ж гетманъ нашъ, что неприятели наши великими силами на вас наступити имЂют розными промыслы, и чтоб нам, великому государю, нашему царскому величеству, поволити вам готовити чолны морские,-и мы, великиі государь, наше царское величество, суды морские вамъ, дЂлати поволили”.

Чотири тижні пізніш, у відповідь на грамоту гетьмана з 21 с. с. листопаду, привезену Андрієнком, цар писав 15 (25) грудня, (там же л. 324-5): “И мы, в. г., наше ц. в., поборая по благочестивой нашей православной християнской вЂре и жалуя тебя, нашего ц. в. гетмана, і все войско запорожское,-велЂли итти к вамъ на помочь нашего ц. в. боярину и намЂстнику белоозерскому і воеводам Василью Борисовичю Шереметеву с товарыщи, и наши ц. в. грамоты о томъ к боярину нашему і воеводам к Василью Борисовичю с товарыщи посланы многие, а велено имъ итти к вам не мешкая. А стольнику нашему і воеводе ОндрЂю Васильевичю Бутурлину с нашими ц. в. ратными людьми по прежнему нашему указу велено быть с тобою ж, гетманомъ нашимъ. И тебЂ бы, гетману нашему, со всЂмъ нашим ц. в. войском запорожскимъ и с нашими ц. в. боярином і воеводы прося у Бога милости недруга нашего Яна Казимера короля над войсками и иных земель, которые с ними будут, промышлять и поискъ всякой чинити (так виглядає текст після де-яких поправок, приписок і закреслень; раніш було написано: “над неприятелем нашим над Яном Казимером королем (и над его войсками) промышлять и поискъ всякой чинити, чтоб (однолично) над (ним) неприятелем однолично поискъ учинити”) и украинных нашихъ городов повоевать не дать”.

¹⁴) Сибирський приказ архива юстиції, стовб. 1471.

¹⁵) “А тебЂ гетману (цар) указал ити на Коруну; и про то б тебЂ намъ сказать-далеко ли тебЂ с войскомъ Запорожским ити, и на которые мЂста и с которого числа чаєш себЂ собраться чтоб всЂм полкам прити в одно врЂмя, чтоб ихъ злые замыслы разорить. А будет ты гетман для своихъ частыхъ походов изнемог, и великиі государь, е. ц. в-во, укажет быть на своей ц. в-ва службе боярину и воеводе Василью Борисовичю Шереметеву с товарыщи. А тебЂ, гетману, ц. в.-во велЂл говорить, чтоб ты с ним послалъ три полка Запорожскихъ Черкасъ. А тебЂ гетману указал оберегати з достальными полки своі ц. в-ва Запорожские городы, і гдЂ по указу ц. в-ва былъ бояринъ и воевода Василей Борисовичь Шереметев с товарыщи.

“И гетман Богдан Хмельницкиі говорил: По указу-де вел. государя нашего, е. ц. в-ва, идет онъ противъ враговъ и разорителей святых божиіхъ церквей; а какъ-де всемогущиі Богъ подастъ помощь, и счастье поспешит ц. в-ва, отгонит неприятелей своихъ, и он де гетман на службу ц. в-ва готов на весну со всЂмъ войском Запорожскимъ, а чтоб-де ити им вмЂсте з боярином и воеводою с Васильем Борисовичем Шереметевым с товарыщи и со всЂми ратными людьми на Коруну. А собранье-де у нихъ (Поляків) на весну против ихъ, черкас великое будетъ. А ити на весну, кой час трава об'явитца. А ити на Пыков мимо межипашу Старого-Констянтиного шляхомъ до Костянтиного; а от Старого Костянтиного до Тернополя, а с Тернополя до Львова. А только-де ити на Каменец-Подольской и ратным людем будет скучно, горы великие и переправы большие. А чтоб-де послать з дороги из войска тысеч 5 или 6 под Каменец-Подольской, и чтоб Каменец осадить, для того чтоб вЂдомости ис Каменца никакой к Турскому Салтану и к Венгерскому и к Мутьянскому не было. А как де увидят Мутьянской и Венгерской рать великую, будут царскому величеству помагать; а есть ли-де поможет всемогущиі Богъ, и счастье царского величества поспешитъ-Каменецъ возмут или здадутца, не только-де что будет Поляком страшно, и турскому салтану будет великое сумнЂнье”-л. 55-9.

¹⁶) “И Артемон гетману Богдану Хмельницкому говорил: Сказывает онъ гетманъ, что он от частых своих походов не изнемогъ, а хочет ити на весну на коруну польскую со всЂм войском Запорожскимъ вмЂсте з боярином і с воеводою с Васильемъ Борисовичем Шереметевым с товарыщі и ц. в-ва с ратными людьмі. И только в тЂ поры ц. в-ва на Украину или на Запорожские городы наступит Крымской хан,-и Украину и Запорожские городы от Крымсково хана кому оберегать?

“И гетьман Богдан Хмельницкиі говорил: Как-де дастъ богъ на весну пойдет он со веемъ войском Запорожскимъ против неприятелей ц. в-ва вмЂсте з боярином и воеводою с Васильемъ Борисовичем Шереметевым с товарищі, и в Запорожских-де городЂх останутца только осадные люди. А приходу-де от крымсково хана не будет, для того что будет ханъ при гетманех корунных, а на Запорожские городы войною не пойдеть.

“И Артемон говорилъ: Какъ дастъ богъ, учините поискъ над польскими и над крымскими людьми, а бояринъ и воевода Василей Борисович Шереметев с товарыщи и с ратными людьми придут назад в Запорожские городы,-и ты б гетман по указу вел. гос. нашего, е. ц. в-ва, ратным людем велЂл собрать запасов, чтоб ратным людем не изнужитца; а собрать бы тЂ запасы со всЂх Запорожских городов и с мЂстъ и с сел и з деревень и с мельниц, смЂтясь з боярином и воеводою с Вас. Бор. Шереметевым, сколько на ратныхъ людей запасов надобеть. А запасы здЂсь в городех Ц. в-ва дешевые-ржи и овса и ячменю четверть купят по полтора золотых польскихъ” -л. 59-61.

¹⁷) “И гетман Богдан Хмельницкиі говорил: Царского величества боярин и воевода Василей Борисович Шереметев с товарыщи и с ратными людьми запасы скуден не будет, роспишет онъ, гетман все войско по городомъ и по мЂстам и по селам и велит давать стацыю, по чему доведетца взять з городов и с мЂстъ и с селъ и з деревень”-л. 62.

¹⁸) В списку: Дністром.

¹⁹) В значінню: обіцяв.

²⁰) “Лукьянка Сухина”.

²¹) “велЂл”.

²²) л. 64-6.

²³) Відтінок докору міг бути і в словах: “И он гетман с войском Запорожским Черкасы замешкал”-коли Трубецкому визначено було вести операції в порозумінню в гетьманом (л. 66).

²⁴) Звертаю увагу на се дуже цікаве поясненнє гетьмана.

²⁵) “Царского величества городам”-се може бути парафраза гетьманських слів, звичайна в московських звідомленнях-гетьман міг сказати: нашим городам.

²⁶) л. 62-8.

²⁷) л. 68-9.

²⁸) л. 71-2, тут в ориґіналі щось бракує, але зміст приблизно такий, як я його доповнив.

²⁹) “чтоб устроить”-сі слова за контекстом можна розуміти і так що цар піддає сю гадку гетьманові на обміркованнє, і так що він категорично наказує гетьманові сей плян виконати: московська приказна стилістика була богата такими “елястичними” оборотами, котрі можна було розуміти більш мягко чи більш твердо-в залежности від настроїв і обставин.

³⁰) “ВЂдомо учинилось великому государю нашему, его царскому величеству, о Запорожскихъ городЂх и въ уЂздехъ жилецким людем от приезжих людей чинитца налога и обида великая, и чтоб въ Запорожскихъ городЂх быть царского величества воеводам. А какъ царского величества воеводы в Запорожскихъ городЂх будут, и онЂ жилецких всяких людей приезжим людем никому в обиду не дадут, и ото всякого дурна станут ихъ оберегать.

“И гетьман Богдан Хмельницкиі говорил: Топере-де в Запорожскихъ городЂхъ царского величества воеводамъ быти нельзе, потому что ныне царского величества на Запорожские городы наступил неприятель, и Запорожскихъ городов ратные люди идут с ним гетманом против неприятелей, и расправы воеводам чинить ныне нЂчево. А как богъ дастъ милость свою, уступят неприятели или каков поискъ учинять, и он в тЂ поры про то царскому величеству вЂдомо учинит” л. 77.

³¹) И священики нам говорили: какъ-де Богдан Хмельницкиі вел. гос., е. ц. в.-ву, бил челом в вЂчное холопство, и нам-де от отца митрополита киевского по се время приказу не бывало, чтоб имъ за государя нашего благочестивого (титули пропускаю) и за государыню Марью Ильичну и за царевича и за царевны бога молить. А мы-де егда у престола творца всЂх и бога нашего святую его службу служимъ, и о благочестивом государе нашемъ бога молим, чтоб Богъ милостивыі ему вел. государю подалъ здравие и благоденствие и чтоб Богъ цар. в-ва десницу возвысил паче всЂх царей земних и покорил бы богъ под нозе его сся враги матере нашия восточныя Церкви. А с сего-де времяни мы станем о всЂх ихъ государских здоровиях бога молить. И тебЂ б гетману о том к митрополиту послать и велЂть ему выговорить, чтоб онъ послал грамоты во всЂ ц. в-ва Запорожские городы, чтоб во всЂх божиих службах о благочестивом государе нашем царЂ и о блатовЂрной царице и о благовЂрномъ царевиче и о благовЂрных царевнахъ бога молили.

“И гетман Богдан Хмельницкиі говорилъ, что он о том в Киев к митрополиту отпишет, чтоб митрополит послалъ от себя во всЂ Запорожские городы и в уЂзды к священником грамоты, чтоб священники во святых божиихъ церквахъ в службахъ за вел. государя нашего царя за царицу и за царевича и за царевны за их многолЂтное здравие бога молили” л. 79-81.

³²) “Как-де он гетман был в Киеве, і митрополит-де киевскиі и архимандрит печерской говорили, что-де они постановление и благословение приемлют от царяградцкого патриарха, а у иных патриарховъ в повиновениі не будут. И он-де гетман имъ говорил: Будет имъ не быть под властью великого государя нашего царя... (титул) его царского величества, и не быть под благословеньемъ великого государя святЂйшаго Никона, патриарха московского, Всеа великие і Малые Росиі (написано замість якихось зчищених слів), и вы будете с тЂмі, от кого благословение принели; а на ихъ мЂсто будутъ иные власти, кому царское величество укажетъ. А и житье-де ихъ не на пользу, кромЂ того что беспрестаних королю вЂдомость всякую дают” л. 83.

³³) Сибир. приказ ст. 1471 л. 22-6, дата: Данъ з БЂлой Церкви мЂсяца генваря... дня лЂта 1654 р. День пропущений, його дає згадка про “схід” з Шереметьевим-13 січня, а що 13 ж січня с. м. гетьман Матвеева вже виправив, то дата грамоти не може бути пізніша як того дня.

ДРІЖИПІЛЬСЬКА КАМПАНІЯ: НОВОРІЧНІ ПОЛЬСЬКІ ОПЕРАЦІЇ, КАРНА ЕКСПЕДИЦІЯ Д. ВИШНЕВЕЦЬКОГО ДО БЕРШАДСЬКОГО КЛЮЧА, ЛЮДНІСТЬ ЗБИРАЄТЬСЯ ДО ОБОРОНИ В ДЕМКІВЦІ, ВАТАГА ТЕТЕРІ, ОБЛОГА І ЗДОБУТТЄ ДЕМКІВКИ, РІЗНЯ І УТЕЧА ЛЮДНОСТИ “ДО ДНІПРА” І НА ВОЛОЩИНУ. ПРИХІД ПЕРЕДОВОЇ ОРДИ З КАМАМБЕТОМ І МЕНҐЛІ-ҐЕРАЄМ, ВОЄННА НАРАДА В ОБОДІВЦІ; БРАК ВІДОМОСТЕЙ ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

Крайній час-бо сі перші тижні нового року н. ст. були одною крівавою орґією польського війська. Браславщина гинула на очах. Роковини переходу України під “високу руку великого государя” знаменувалися такою загибіллю “святих божих церков и православних християн”, якої Україна не бачила вже давно. Балянс першого року воєного союзу України з Московщиною виглядав дуже сумно, і хоч гетьман перед Матвеевим доводив, що нічого великого не сталось від його кунктаторства в двох останніх місяцях, а що сталось-то сталось через недодерження слова Москвою,-але в дійсности він мусів відчувати, що престіж його політики, спеціяльно його переходу під московський протекторат, потерпів сильну аварію, з котрої треба було ратувати, що можна і як можна.

Польська сторона розпочала новий рік карними експедиціями браславських маґнатів для приборкання збунтованих підданих. Дмитро Вишневецький, випробувавши всякі універсали, з невеликим успіхом ¹), кінець кінцем випросив у польного гетьмана собі кілька полків і з ними 29 грудня пустився підбивати manu militari свої маєтности-старий Бершадський ключ. Деякі застав цілком порожніми- мешканці повтікали; в инших пробували боронитись-так було в самій Бершади, де люди ставилися настільки твердо, що прийшлось просити нових і нових полків, поки перевага стала настільки очевидною, що сі непокірні піддані пішли навтіки до сусідньої, Демківки ²). Коховский вичисляє такі здобуті і знищені місточка: Зиньківка; Баланівка, Лисянка, Котаршина. За утікачами Вишневецький з товаришами пішли слід під Демківку, але застали там сили настільки серйозні, що не відважились з ними зачіпатись і звернулись до гетьманів за новою підмогою Ті рішили, що для престижу треба за всяку ціну знищити се гніздо бунту-хоч виглядало се нелегко-з огляду на значні повстанські сили, що там у Демківці зібрались, і на сильний замок окружений валами і укріпленнями. Було там кілька козацьких сотень, а ріжного люду, що посходився з усеї околиці, рахували на великі тисячі. Лянцкороньский каже, що було там "до десяти сотників", і називає поіменно Зарудного, Яковенка, Юркевича, Корсунця і Коваленка. Але инші говорять тільки про три сотні: і тим часом як Лянцкороньский рахує, що "стрільців вивчених в тій країні” ³) було там до 20 тисяч, а козаків 5 тисяч, инші подають значно менші цифри. Хоч Лянцкороньский міг би вважатися найбільш авторитетним свідком, як провідник сеї експедиції, здається, що треба більше віри дати тим меньшим цифрам ⁴).

Рушивши з своїми силами з Олександрівки, Лянцкороньский дістав відомість, що недалеко Демківки в лісі заложився ватажок Тетеря з своїм товариством, і відти вів під'їзди під польські становища. Кликнув охочих до наступу, і в кілька годин сей “охотник” знищив Тетерин табор. Се зробило вражіннє, і деякі сусідні осади піддалися Полякам. Тим часом надійшла армата, і 6 січня рано Лянцкороньский з усіми силами приступив під Демківку ⁵). Насамперед вислав парламентера з листом, закликаючи до піддання-нехай вибирають смерть чи життє. Але обложені не хотіли навіть прийняти листа, рішучо відмовившись від усяких переговорів. Тоді Лянцкороньский вивівши під місто кінноту-щоб на ній скупити увагу обложених, і звелівши стріляти до міста запальними кулями з мортири, одночасно став вибирати місце для приступу пішого війська. Коли місто горіло від запальних куль, він пустив військо на приступ. Але обложені боролись, задавали сильні утрати польському вояцтву, нарешті розпаливши ще сильніше пожежу, щоб місто згоріло до решти, відступили до замку. Але польське військо повело завзятий наступ на замок, що потрівав до самого вечера. Коли запала ніч, Лянцкороньский розложив військо, не одводячи, на попілищу міста і по сусідніх фільварках, щоб з світом поновити наступ. Се зломило настрій обложених, становище здавалось безвихідним, і вони почали переговори. Над ранок прийшли до табору Лянцкороньского депутати-три старці з ріжних місточок, обіцяючи “послушенство”, коли польське військо відступить і лишить їх в спокою. Лянцкороньский дав згоду, щоб уникнути нових утрат-бо й попередній день коштував досить ⁶), і жадав тільки повної покори, але підчас переговорів велів пішому війську наступати далі, так що воно вже стало на замкових валах, і тоді в замку почалась паніка. Люди кинулись виходити, давлячи одні одних, і побачивши таке козацтво з своїми сотниками на чолі, теж піддалося переможцям-вийшло з замку. Лянцкороньский велів їx відставити до Потоцкого, підданим казав ставитися до своїх панів-всі вони чи їх прикажчики, очевидно, були тут при війську. Але поки він тут розправляв і порядкував, розохочене жовнірство-до котрого прилучилась іще й жадна здобичи Татарва, не вважаючи на проголошене помилуваннє, занялось різнею безборонних. “Мертві собаки не кусають”, переказує їх виправдування Коховский. Порізаних рахували на тисячі. Згаданих сотників, відправлених до гетьманського табору, Потоцкий засудив на смерть і за кілька день той засуд виконано ⁷). Живими лишилися, очевидно, тільки деякі піддані, що встигли вдатися до своїх дідичів; було їx небогато, і після сеї різні 8 січня и. с. ⁸) околиця спустіла до решти, тим більше, що в сім часі надтягнули вже й Орда і стала в сусідстві обозу Потоцкого.

“Хлопи всі з Браславщини порозбігались: одні до Дніпра, инші по лісах, а піддаватись не хочугь; міста, села, куди військо прийде-ніде людей не застає”, записує дневник ⁹).

Мясковский пише з Камінця при кінці січня, що за приходом польського війська маса хлопів (sroga rzecz chlopstwa) втікла з Подністровя до Волощини, і їх там прийнято, і коло 10 тисяч Українців стоячи над берегом, по волоській стороні тільки дивляться на наше військо і вичікують ¹⁰).

Що зіставалось, розуміється піддавалося-те що не в силі було тікати. Деякі козацькі ватаги, несподівано захоплені наступом Орди, приставали також до неї: заявляли свою покору, ратуючи свої голови, і згаданий дневник каже, що Потоцкий застав в татарському таборі 90 таких козаків ¹¹), і вони тепер заявили бажаннє щоб Потопкий взяв їх до себе.

Татар прийшло 30 тисяч, як казали: се була передова орда, привів її Камамбет мурза, а номінально проводив молодий султан-підліток Менґлі-ґерай, син недавно померлого хана Іслама. Давши знати про свій прихід Потоцкому 6 січня, вони заявили бажаннє мати якийсь час на спочинок, поза тим-готовість іти за бажаннями і розпорядженнями Потоцкого. 11 січня Потоцкий з старшиною їздив зложити візиту султанові і мурзі Камамбету-вони стояли в Ободівці. Після візити відбулася довга воєнна нарада в приміщенню Камамбет-мурзи. Про зміст її інформує нас гетьман Потоцкий і анонімний дневник. Татари вимагали ще тижня спочинку і радили гетьманові тим часом іти наперед-бо що польське військо з арматою пройде за кілька день, вони то одним днем надолужать. Потоцкому се не подобалось, він очевидно побоювався, що зіставшися в тилу польського війська, Орда може занятися вибираннєм ясиру і здобичи, а обловившися-вернеться до дому, лишивши союзників на призволяще. Але різко ставити се питаннє, очевидно, було невчасно. На висловлені побоювання татарська старшина відповіла запевненнями, що їх людям будуть дані суворі заборони брати ясир і палити оселі: обтинатимуть за се уха; мурзи заявляли, що се для них самозрозуміла річ, що треба сю козацьку людність всяко берігти, як будуче військо для війни з Москвою. Під карою смерти обіцяли також заборонити хапати коней і челядь з польського війська-бо вже початки того було помічено ¹²). Ухвалено кінець кінцем, що польське військо рушить за три дні, 14 січня, а за кілька день за ним піде й Орда ¹³). Ближчою метою поставлено здобуттє Умани, бо туди відійшли козацькі залоги з Браслава, і зібралися всі сили призначені для охорони західньої границі: уманський полковник Глух, кальницький Богун, браславський Зеленський. За Уманню в Буках і Камінці, як казали язики, стояли козаки Виговсккого, але про Хмельницького нічого не можна було довідатися: одні казали, що невідомо де він дівся, инші казали, що помер. Москва, мовляли, пішла на Дніпро, “не довіряючи хлопам, аби їx не видавати”. Польське військо було дуже оптимістично настроєне супроти запевнень Татар, що вони вплинуть на козаків і приведуть їх до замирення. Попередній марш був дуже тяжкий, дуже богато пропало людей, особливо з пішого війська-від морозів і голоду, але тут, на Побожу всього було досить-“нема тільки трунку і чобіт-в ходаках ходить челядь, та і з товариства чимало”. Але сподівалися, що здобувши Умань, легко дістануться на Дніпро і зроблять лад.

Дата добавления: 2015-07-18