Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Примітки. ЗАГИБІЛЬ БРАСЛАВЩИНИ: ПОЛЬСЬКИЙ НАСТУП НА УКРАЇНУ В ЖОВТНІ 1654

Читайте также:
  1. Примітки
  2. Примітки
  3. Примітки
  4. Примітки
  5. Примітки
  6. Примітки
  7. Примітки

 

1) Акты Ю. З. Р. X. с. 781-790.

2) Акты Ю. З. Р. Х с. 790-7.

3) Акты Ю. З. Р. Х с. 808-812.

4) Тамже с. 813-4.

5) Тамже с. 816-7.

6) Тамже с. 819-822.

7) Тамже с. 831-1.

 

ЗАГИБІЛЬ БРАСЛАВЩИНИ: ПОЛЬСЬКИЙ НАСТУП НА УКРАЇНУ В ЖОВТНІ 1654, ПОЛЬСЬКІ СИЛИ, ЗБОРИ ПІД ШАРГОРОДОМ, ОБЛОГА БУШІ-ОПОВІДАННЄ КОХОВСКОГО, РЕЛЯЦІЯ ЧАРНЄЦКОГО, КАПІТУЛЯЦІЯ ТИМОНІВКИ, НАСТУП НА БРАСЛАВ, ПРИХІД ТАТАРСЬКИХ ПЕРЕДОВИКІВ, БОЇ ПІД БРАСЛАВОМ, ВИХІД КОЗАКІВ З БРАСЛАВА, МЕНҐЛІ-ҐЕРАЙ ПРОСИТЬ ПОЧЕКАТИ, КОРОЛЬ ВІДКЛИКУЄ ПОТОЦКОГО, ЙОГО РЕЛЯЦІЯ КОРОЛЕВІ.

 

 

Тим часом як московський уряд проголошував зимовий спочинок, восени1654р., польський уряд, своїм звичаєм, готовився до зимової кампанії. Перед усім на Україні-щоб вирвати її з рук московського царя. Цілком справедливо оцінювалось, що се підірвало б і московську акцію і на Білій Руси-а на Україні можна було рахувати на Орду. Становище зайняте новим ханом Магомет-ґераєм: потвердженнє союзу з Польщею, ультиматум козакам, обіцянка негайної помочи Полякам на козаків, коли вони не розірвуть союзу з Москвою, рішили справу наступу. Покладаючись на обіцянки хана, коронні гетьмани рішили не гаючи часу рушити військо на Україну не вважаючи на неособливі його сили.

Коховский-що сам був у сім поході і являється тому вірогідним джерелом-одним з головніших джерел для сеї кампанії 1), каже що в розпорядженню гетьманів їх було 20 тис. кінноти і 8 тис. пішого війська, а нові контінґенти напливали слабо. Проте, незважаючи на дуже погану пору-неустані дощі і непролазне болото на дорогах, 27 жовтня розпочато похід з-під Тернополя на Поділлє, в напрямі на Бар.

Головні відділи були такі: королівський-з Стефаном Чарнєцким, тоді обозним коронним на чолі; відділ вел. гетьмана Потоцкого (особисто ще не присутного); відділ польного гетьмана Лянцкороньского. Чернигівський воєвода Тишкевич, воєвода браславський і староста камінецький Петро Потоцкий, каштелян галицький Цетнер, хорунжий коронний Конєцпольский, яворівський староста Собєский (пізніший король), кн. Дмитро Вишневецький, Потоцкий староста виницький, Балабан і Шомберґ стояли на чолі инших полків. Був також невеликий відділ, 900 мушкетерів пруського курфірста Фридриха Вільгельма. Сподівались помічних полків від господаря молдавського і Ракоція.

Збірнім місцем визначено Шаргород-там надіялися зійтися з Татарами. Конєцпольский, сподіваючись використати сей похід, щоб вернути собі свої українські маєтности, вислав наперед своїх служебників: Подчаского і Коморовского з грізним універсалом до підданих своїх наддністрянських і побожських, даним “в обозі під Камінцем 27 жовтня”. Сповіщав їх що сам король, не можучи далі зносити українського своєвільства, іде з коронним і чужоземним військом на приборканнє непокірних, отже ті що не з злої волі, а з примусу мусіли пристати до своєволі, можуть тільки покорою королеві і дідичові свому урятувати себе від помсти і кари, від жовнірських загонів та инших тому подібних перспектив 2).



Сю місію приборкання і пімсти взяв на себе перед усім Чарнєцкий, що проводив передовим полком і своєю енергією викликав не тільки у сучасників, але і у пок. Кубалі отсю ентузіястичну характеристику: “Той куди прийшов, все в чорне обертав 3). Його жовнір обходився самою кашою; вода замісць горілки, сухар замісць пірника, вуженина замісць печени, жолудки виполіровані, кінь, котрий іде-нехай іде, а як не може-нехай лежить. Де міг узяти взяв, де не міг-щастя пробував”.

Коли під кінець листопада всі полки і сам Потоцкий добилися нарешті під Шаргород 4)-з тяжким обозом і арматою-що потрібувала 4 дні, аби подолати просторонь яку проходило піше військо за день-доохрестні міста і місточка: Мурахва, Красне, Черніївці поспішили піддатися, щоб не стягнути на себе жовнірського завзяття. Тільки многострадальна Буша знову відмовила послуху. 6000 мешканців засіло тут, в неприступних замках, що пишалися назвою племінниць Камінця-як каже Коховский; на 12 тисяч рахує він міщан, дораховує богато ріжної дружини з сусідньої Волощини. Перші приступи Чарнєцкого, післаного під місто 28 листопада, були відбиті, з численними стратами Поляків; впало чимало визначних офіцерів, і сам Чарнєцкий дістав кульку в ногу. Але не кинув міста, і діставши підмогу від гетьманів, далі здобував його, наступ за наступом. Даремно закликав обложених щоб піддалися: вони не годилися, і штурханцями відправили парляментера-трубача 5). На польські наступи відповідали против-виступами і вибивали Поляків з занятих позицій. Так пройшов другий день завзятої облоги-поки Чарнєцкому не вдалось нарешті дослідити слабше боронене місце укріплень, над ставом, де вода не була так глибока щоб служити непоборимою перешкодою. Тут удалось добитись до укріплень і підпалити їх. Деревляні будови обхопив огонь-але обложені замісць того щоб ратуватися від сеї небезпеки підданнєм, рішили згинути, не піддаючись: сповідаючись один перед одним кидалися на ворожу зброю, або вбивали одні одних; навіть жінки кидалися в огонь, або в криниці. Особливо між польськими вояками прославилася відвага жінки сотника Завистного, що потім як убито її чоловіка сіла на підпалену бочку з порохом, щоб вилетіти в повітрє, а не дістатися на наругу ворогові. Протягом ночи місточко з сьома церквами і кільканадцятьма тисячами людей згоріло до тла. Мало хто викрався в потемках і врятував своє життє. Жовніри розповідали, що в одній з печер, знаючи її неприступність сховалося було більш як 70 людей 6), але обозова служба вислідила сей сховок, за ріжними познаками, що лишили жінки, погубивши хустки в утечі, то що. Післано туди ротмистра Целярія, щоб їх здобути; він обіцяв помилуваннє, коли піддадуться, але ті не приймали сеї ласки, чи не вірили їй і на слова відповідали вистрілами. Тоді Целярій постановив узяти їx без проливу крови. Помітили вгорі маленький струмок і рівчаками справили його в печеру, так що він залив її. Завзяті погинули в воді, але не піддалися. “Так згинула Буша”, кінчить се яскраве, як рідко у нього оповіданнє Коховский 7); Костомаров старався його розцвітити в своїй історії, а пок. Старицький зробив темою історичної повісти.

Загрузка...

Натомість реляція головного актора сеї траґедії-Чарнєцкого королеві дуже суха і схематична, хоч доволі многословна 8). Він підчеркує свою уважність, з котрою він оглянув ситуацію, об'їхавши місто наоколо з ночи, по горах і долах, перше ніж почати приступ. Давши обложеним погуляти на герцях, він виманив їx на сусідню гору, і тоді перейшов також в наступ, погромив їх вилазку, і як любили висловлятися польські вояки,-“в'їхав на них до міста”, захопивши підчас погоні за ними одну з міських фірток. На обложених напав страх, і польське військо здобувало одну лінію валів за другою, і було б опанувало місто-але було занадто втомлене, так що Чарнєцкий мусів припинити битву, і післав до гетьмана просячи свіжого війська. Очікуючи його, Чарнєцкий післав до обложених парляментера, радячи їм піддатись, але вони відмовились, і коли тим часом наспіло піше військо від гетьмана, Чарнєцкий повів рішучий наступ. На його команду піхота перейшла в-брід воду, в найбільш приступнім місці, і се остаточно зломило відвагу обложених. Правда і польське військо понесло значні утрати, але їх не жаль, завважає Чарнєцкий,- бо сею ціною знищене місце здавна зване розбійничою норою (spelunca latronum), і з знищеннєм Буші 130 міст і місточок між Дністром 9) і Богом впадуть до ніг короля і зложать йому вічне підданство. “Камінець і Бар і все Подільське 10) воєводство не забудуть щиро помолитися богові за щасливе пануваннє в. кор. в., бо жаден з тутешніх обивателів не міг спокійно покласти голову від сеї люзної наволочи. Не менше і бідний люд волоський тішиться з знищення сих своєвільних людей”. Гетьман Потоцкий хоче тепер іти просто на Хмельницького не тратячи час на облогу Ладижина, з огляду на його тверду позицію; а Браслав козаки, мовляв, самі покинули, почувши, що Бушу здобуто зараз побачимо, наскільки ся відомість була передчасна.

Польські провідники попробували використати вражіннє від сього крівавого епізоду, каже Коховский, і розіслали нові універсали до людности, радячи не накликати на себе подібної загибели, а покоритися своїм панам. “Сильно упало серце неприятелеві, як те місто взято-бо вони дуже покладались на нього, і повтікали були туди з богатьох инших, досить оборонних, хоч я посилав за тим поспільством, затримував і обіцяв їм, що можуть бути безпечні”, писав гетьман потім королеві 11). Коли заклики лишилися без наслідків, стали в штабі говорити, що треба все се Побоже привести до послуху силою. Почали з Тимонівки, де засів звісний нам сотник Махеринський, “голова тамошнього повстання”, як величає його Коховский-“той що його в. кор. м. увільнив-був у царя і одержав від нього Тимонівку з сусідніми селами” 12)

Чарнєцкий приступив до неї з своїм полком 5 грудня, оглядав місцевість для приступу і намовляв міщан аби піддались і не стягали на себе нещастя. Відповіли з фурією: “Самі ви, Ляхи, піддайтеся нам: тих, що вас колотять, видайте, ми вам дамо їсти й пити, і вернетеся до домів своїх” 13). Але Махеринський не схотів іти слідами Буші, вимкнувся нібито на оглядини замку й утік, і тоді впав дух і у міщан: прислали просити милосердя, і Потоцкий велів їх лишити і не чіпати, може бути заохочений тим, що видали трьох Москалів, “котрих мали у себе богато”. Перш одначе ніж прийшли туди його люди, своєвільні вояки впали в замок і ограбували його гладко, лишивши людей тільки з життєм.

Посім знову стали радити: чи йти за королівським наказом і як найскорше наступати на Київ, а відти за Дніпро, чи чекати тут на Побожу Татар, і вже сполучившися з ними далі йти в неприятельське кубло-така була гадка війська. Кінець кінцем рішили насамперед занятися Браславом, де засів Богун, Зеленський, Пушкар, і з ними 12 тисяч козаків, як говорили-одборного війська. Туди ж подався Махеринський з Тимонівки й ріжні инші місцеві ватажки.

На звіди знову вислано Чарнєцкого, з легким полком, і він постарався можливо непомітно підійти під Браслав, з півночи “від України і Немирова”. Але залога трималась обережно, і коли показались польські під'їзди, їх зараз стали витати густо з самопалів. “Піхоти по валах як очерет”, і кінне військо стояло на поготові 14). Тому що сильний дощ не сприяв яким небудь операціям, Чарнєцкий вернув того дня, 8 грудня назад, і два дні пізніше вислав під'їзд по язика. Але козаки “трималися в великій обережности”, і ніякого путящого язика взяти не вдалось, а те що вдалось почути і помітити, свідчило про значні і добре приготовані до боротьби сили козацькі: була сама старшина і козаки, без жінок і дітей. Чарнєцкий дав знати гетьманам і чекаючи їх рішення став в милі від міста, в селі що звется Witecki, Witce (може Вигнанка?).

13 грудня він рішив попробувати щастя. Приступив під місто “хотячи визнати їx силу”, як каже дневник, “Застали ми їх в повнім порядку: все піше військо наоколо міста, за пішаками комонник, приблизно в числі 10 тисяч, наскільки можно було зміркувати. Вдарились ми добре, і відразу зігнали з поля; але вони тримались і кожного разу поправлялись. Трохи хлопів упало трупом, і у наших чимало постріляно коней, кількох (людей) убито, аж нарешті ми їx таки відтиснули до міста. Потрівала ся комедія і сей танець повних пять годин. Наступав уже вечір, і п. обозний велів звести військо до тої ж Витечки, сам з драґонією прикриваючи відступ.

“Простояли ми там комонником, без возів цілий тиждень, тримаючи в руках нерозсідланих коней, а льодом попольовуючи. Потім прийшли до Тульчина, до пп. гетьманів, і як я розумів, праці і труди п. обозного прийнято тут нежичливо”.

Але тим часом стали наступати вже перші вістуни татарського наближення 8 грудня прийшли два мурзи, з плохіших що правда, і з ними 150 Татар з 300 кіньми. На радощах гетьмани казали їм дати 100 черв. і кілька штук атласу-але вони заявили, що такі дарунки годяться хіба їх джурам, а їм належать соболі, ферязі та коні в дорогих уборах, “а ті мурзи скурві сини-оден у виверненім кожусі, а другий у мусульбаші баранами підшитім, а соболів хочуть! що ще то буде, як сама старшина прийде”-завважає автор дневника. Прибіг також посол ханський з звістками, що ближчі орди йдуть певно. Але з другої сторони прийшла вість, що на виручку Браслава йде московське військо з Бутурлиним. Тому гетьман скликав воєнну раду, що робити далі. Ухвалено другого дня йти всіми силами на приступ: наперед піхота, а за нею вся кіннота: мають зійти з коней і йти на приступ, “аби зломити першу фурію неприятеля”.

Але господь був ласкав на Поляків. “Козацька фурія” сама вступилась: прибіг якийсь Сербин, що був між козаками в Браславі й передався до Поляків, і сповістив, що козаки покинули Браслав і пішли до Умани, спаливши браславський замок, місто і міст на Богу.

Про се маємо козацьку реляцію в передачі Андрія Бутурлина, з слів білоцерківського полковника: 4 (14) грудня був бій під Браславом; в нім поліг сам наказний гетьман, що провадив військом-військовий осавул Василь Томиленко, і на його місце вибрано прилуцького полковника Воронченка. Взяті в полон польські язики заповідали скорий прихід великої орди, і Воронченко, бачучи перевагу неприятеля, велів спалити Браслав і відійшов з усім військом. Білоцерківськкй полковник Макар Москаленко прислав наперед свому наказному Яцині Люторенку щоб готовив Білу Церкву до облоги, а 10 (20) грудня прийшов і сам з полком 15).

З польської сторони чуємо, що Чарнєцкий поривався бігти за козаками наздогін, коли прийшли вісти про їх відступ, але Потоцкий не дав згоди на се: від виходу козаків пройшло вже 30 годин, і не було надій догонити їх на таких страшних дорогах; висловляв признаннє Чарнєцкому, що так їx настрашив, але радив не займати. “Давня приповідка: неприятелеві, як тікає, будуй міст! дай Боже гнати його і за море, або до Московського царства; не добуваючи зброї”, міркує автор дневника, висловлюючи мабуть настрій війська 16).

Чарнєцкий тому пішов під Браслав, побачити що там сталось і пошукати язиків. Браслав дійсно застали цілком опорожнений козаками і спалений; все ж удалося зловити кілька язиків: оден був якийсь заволока шляхтич з-під Люблина, инші два були за хірурга і аптекаря в козацькому війську, а ще двоє селян; вони розповідали, що козаки потерпіли великі страти підчас приступів Чарнєцкого: забито самого гетьмана (наказного), корсунського сотника-зятя Хмельницького, полк. Зеленецького ранено в бік, Махеринського в ногу і т. д., а козаків убито 50 и 70 ранено- не так то богато.

Під'їзд висланий з-під Браслава “по Надбожу” зловив ще двох козаків, і вони оповідали, що навіть з Умани козаки втікли до Дніпра. По сих звідах Чарнєцкий вернувся до головної гетьманської кватирі, де між иншим мало рішитися, чи знищити Браслав до решти чи поставити тут залогу і до деякої міри поправити 17).

Тим часом, 20 грудня приїхав до гетьманської кватири посол від султана Менґлі-ґерая, що йшов з ордою, з побажаннєм щоб до його приходу Поляки стрималися від воєнних операцій 18). А від короля Потоцкий одержав листа з “горячим” побажаннєм, щоб старий гетьман “для певних причин” кинув похід і вертався 19). Все се в додатку до инших мотивів-тяжких доріг і потреби дати війську відпочити, спонукало гетьманів зробити святочний перепочинок на яких півтора-два тижні. Гетьман повідомив про се короля в черговій реляції своїй з 20 грудня; з Нестервара-Тульчина, котрої вступні звістки,-про Бушу і Тимонівку, я вже використав вище, а тепер наводжу дальше: “В Браславі зібрались були і міцно замкнулися: Мисько званий Дубина, наказний гетьман, Богун кальницький і коршівський (!), полковник браславський Зеленецький, Грило (?) лубенський, Пушкаренко полтавський... Я спочатку післав на них п. обозного коронного, і вони вийшли против нього, бились, і він їх зганяв з поля. Потім післав іще п. старосту винницького й инші полки, щоб їх вивабити в поле- але вони від свого фортелю не відставали-билися з нашими, кільканадцять їx убито, кількадесять ранено, і зігнано з поля. При тім забито наказного гетьмана, а Зеленецького підстрелено. Раховано їх на 20 тисяч, а що найменше було 15 тисяч самих козаків.

“Після сеї проби мали ми зараз на них наступати з усім військом, але наступила непогода, безнастанні дощі, так що військо ані витримати їх, ані рушити не могло. Вони ж тим часом довідались від язика, що ми збираємося на них-бо роблено деякі приготовання до штурму, військо побільшалося тими хоругвями, що йшли позаду: воєвода браславський прийшов в 600 коней, Татар прийшло 200 коней, і пішла чутка, що надходить більша орда. Отже кинули Браслав і пішли за Бог 20); армати частину лишили, частину з собою були взяли-але і ту мусіли кинути: частину коло мосту, инші за Богом.

“Жаль мені, що тих пташків випустилося, незле вони зібрались були до тої клітки! Але спричинило то саме небо, перешкодивши страшною непогодою і через неї і тепер не можемо рушитися з місця, за для великого болота. Але і за те богові дякую, що взято те місце, досить оборонне, без утрати в людях в. кор. мил. Увільнено майже всю ту частину краю між Дністром 21) і Богом, і я рішив дати війську трохи спочити, в тій місцевости-найкращій для прогодовання, чекаючи орди, про котру досі не мав ніяких відомостей. Аж тепер прийшли листи від п. стражника 22), що він уже вертає з Криму, діставши прихильну відправу,-і приїхали посли від Менґлі-ґерая султана, що іде до нас з Ордою: вони заповідають його прихід до нас з ордами найдальше за тиждень. Кілька день перед тим аґа буджацький через свого мусталика і п. Корицкий листом своїм повідомили нас, що йдуть ще два мурзи білгородські, а з третім аґою 100 коней прийшло з власної охоти тиждень тому, і добре ставилися під Браславом” 23).

По козацькій стороні фронту маємо таку реляцію від московських драгунів висланих від А. Бутурлина в поміч уманському полковникові, з 20-х днів грудня н. с. (Бутурлин одержав її в Білий Церкві 24 н. с.). Уманський полковник Семен Урьяненко був з полком в Браславі з наказним гетьманом Воронченком; богато було під Браславом боїв з Поляками, козаки покинули Браслав і перейшовши Бог стали в Куні і Соболівці. Потоцкий стоїть за Богом, чекає Орди, щоб з нею наступати на Умань 24).

В реляції писаній королеві з пізнішою поштою, Потоцкий подавав ще такі відомости про розквартируваннє війська, (на жаль тільки не все добре в тій копії, що ми маємо). Воєвода Тишкевич (здається) як замісник гетьмана став з пятьма полками в Тростянці; польний гетьман з другими пятьма в Олександрівці; Чарнєцкий з двома полками кінноти, з арматою і пішими реґіментами в Ладижині-все наоколо Нестервару. Гетьман розіслав універсали до підданих, радячи їм піддатися своїм панам. До нас заховався такий універсал адресований до підданих Бершадської волости кн. Вишневецьких-з погрозою, що непослушним, навіть і дітям їх і немовлятам їх не буде помилування, і орда, що має прийти, забиратиме їх без усякої перешкоди 25). Але-додає гетьман в реляції-майже всі міста полишені їх мешканцями-тільки з деяких, як от в Чечельника і з-за Богу з Винниці й Стінки прийшли з заявою покори 26).

В Варшаві на підставі наведеної реляції гетьмана було об'явлено дипльоматичним представникам, що польська армія опанувала Браславське воєводство і його фортецю, вигнавши відти 15 тисяч козаків, і вже прийшло до неї 600 Татар, з відомістю, що скоро прибудуть і головні сили 27).

 


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 45 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Примітки | Примітки | Примітки | Примітки | Примітки | Примітки | Примітки | ПАНОРАМА МІСЦЬ: ГЕТЬМАНСЬКА КВАТИРА В БОГУСЛАВІ, ХАРАКТЕРИСТИКА ГЕТЬМАНА, ПАТРІЯРХ У ГЕТЬМАНА. | Примітки | Примітки |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ДЕЩО З МОСКОВСЬКОЇ ПЕРЕПИСИ 1654 р.: БІЛА ЦЕРКВА, СТАВИЩЕ, ЛОСЕВИЧІ, БОЯРКА, ФАСТІВ, БОРЗНА, БАХМАЧ, КОНОТОП, БАТУРИН, СОСНИЦЯ, МЕНА, НОВГОРОД СІВЕРСЬКИЙ, СТАРОДУБ.| Примітки

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.011 сек.)