Татарська полїтика Литви й Польщі.

Для історії відносин до Татар Польщі й вел. кн. Литовського зроблено досї дуже мало. Одинока моноґрафія — Ю. Бартошевича Pogląd na stosunki Polski z Turcyą i Tatarami, na dzieje Tatarów w Polsce osiadłych, na przywileje tu im nadane, jako też wspomnienia o znakomitych Tatarach polskich, Варш., 1860, і для свого часу були працею занадто поверховою, а тепер не має нїякого значіння. По за тим маємо тільки ряд статей К. Пулаского Stosunki z Tatarszczyzną, w połowie XV wieku (Ateneum 1882, II), Stosunki Polski z Tatarszczyzną od połowy XV w., т. I — Stosunki z Mendli-Girejem, chanem Tatarów perekopskich (1469-1515), 1881 (збірник грамот з великою, на 193ст. вступною розвідкою про відносини за Менґлї-ґерая), і її продовженнє: Machmet Girej, chan Tatarow perekopskich i stosunki jego z Polską (1515-1523) (Szkice i poszukiwania histor. II, 1898). Нарештї останнїми часами порушив татарську полїтику в. кн. Литовського В. Ляскоронский в своїй статї: Русскіе походы в степи въ удЂльно-вЂчевое время и походъ кн. Витовта на татаръ въ 1399 г. (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1907 кн. IV-V), але в тім виявив таке незнаннє фактів, джерел, лїтератури, що його виводи і погляди не мають нїякого інтересу. В загальних курсах по історії в кн. Литовського і литовсько-польських відносин Антоновича, Філєвича, Барбашева й ин. є тільки дуже побіжні замітки до татарської полїтики, так само і в курсах польської історії. Тільки в книжцї Папе Litwa i Polska присвячено досить уваги татарським справам, хоч воно й має характер досить епізодичний. Смірнов в своїм курсї історії Крима дотикає також татарсько-литовсьвих відносин (особливо c. 153 і далї), але повне необізнаннє з джерелами русько-литовськими, зазначене вже вище, паралїзує сї його екскурси. Досить напр. сказати, що про звісний конфлїкт Литви з Татарами про Поділє він говорить на підставі Шлєцера, що опирав ся на Кояловичу, а той на Стрийковскім!

43. Хаджі-ґерай і Девлєт-бірди. (до c. 308).

Гіпотезу про тотожність Девлєт-бірди з Хаджі-ґераєм розвинув найновійше Смірнов ор. c. c. 229 і далї, відкрив до неї дорогу одначе вже Сестренцевич, скомбінувавши устні й письменні звістки, які мав про Хаджі-ґерая (II 198): II (Edigei) eut pour successeur Hadgi-Dewlet-Gherai... On sait seulement qu'il naquit á Trocki en Lithuanie pendant l'exil de son cousin l' infortune Toktamische et qu'un paysan nоmmé Ghérai le sauva avec peine du massacre, ordonné par les ennemis de la famille. Il avoit alors 10 ans, et étoit en Asie. Huit aus après, quelques hordes mecontentes du gouvernement cherchoient un prince du sang de Genghis-kan pour s'en faire le chef. Le bon paysan leur présenta Hadgi et ne demanda pour toute recompense que l'attribution de son nоm à tous les descendents de Hadgi... Потім Хаджі trop foible pour lutter contre revolution, se retira chez Vitolde qui l'avoit mis sur le throne et qui le placa encore sur celui de la Tauride. Quoique l'histoire n'en fixe pas l'epoque, d' après nos recherches, il paroit que се ne peut être que dans la troisiéme decade du quinzième siècle, се qui revient à l'année 1428. Canale, котрого працї Cмірнов не знав зовсїм, укомбінував сї звістки ще близше до тої форми сеї гіпотези, яку приймаємо ми. Він пише (II c. 51): Egli appellavasi Devlet ed era cugino di Tokatmiche; toccava appena il decimo anno quando accadde l' assassinio de' suoi; na contadino nominato Ghirej, lо rарі e lo si condusse seco clatemente in Asia ove il teune nascotto divulgandolo a proprio figlio. Потім сей Девлєт додав собі імя Хаджі — aggiungendo al nome di Devlet quello di Chadj o pellegrino — quel nome aerbó in appresso Devlet a memoria dell' esiglio. Пізнїйше Девлєт — non avendo forze dastanti da poter contenere que' rivoltosi si ritrava correndo l' anno di 1428 presso il Gran Duca Vitoldo, antico alleato di sua famiglia, ch'ebbe ad adiutarlo affinché а росо а росо si ponesse in mano il freno della piccola Tartaria.

Смірнов зробив властиво той крок на перед, що для імени „Девлєт” вказав на Девлєт-бірди, і се зближеннє підпер вказівкою на подібність монет Девлєт-бірди до Хаджі-ґераєвих. При тім черпав він одначе деякі відомости з других рук і не знав зовсїм сучасних звісток про зносини Девлєт-бірди з вел. князївства Литовського, а в них би знайшов попертє своїм виводам, хоч би на те, аби відкинути звістку подорожника Шільтберґера, що Девлєт-бірди правив тільки 3 днї!

Про Девлєт-бірди — Тізенгаузен І c. 533-4, пор. с. 409 прим. Codex Vitoldi ч. 1223. Давнїйша русько-лит. лїтопись c. 50, в похвалї Витовту, і Стрийковский II c. 175. Оповіданнє русько-литов. лїтописи про татарську полїтику Витовта вставлене в початкову похвалу редактором лїтописи — див. мою статю про сю похвалу, Записки Н. тов. ім. Шевч. т. VIII c. 9.

Про монети Девлєт-бірди — статї Григорьева й Юргевича в Записках одеських т. І і VIII, Смірнов ор. c. c. 181 і далї. Кримські монети його належать до двоязичних (bilingues) ґенуезько-татарських, і давнїйші дослїдники уважали їх анахронїстичними, то значить битими за пізнїйших часів Хаджі-Ґерая, тільки з іменем давнїйшого Девлєт-бірди; против сього погляду вистудив Смірнов 1. c.

44. Татарські хани — Витовтові клїєнти в Орді по упадку Тохтамиша (до c. 317).

Маємо дві ширші звістки про сї Витовтові заходи — в похвалї в. кн. Витовту писаній невдовзї десь по його смерти і вставленій в Давнїйшу литовську лїтопись (Уч. зап. акад. c. 48-9, про сю похвалу див. мою розвідку в т. VIII Записок Наук. тав. ім. Шевченка, передр. в І кн. Розвідок і матеріялів), і у Длуґоша, під р. 1418. Біда в тім, що обидва джерела вичисляють клїєнтів Витовта дуже відмінно, і то часом з такими іменами, яких ми в иньших джерелах майже зовсїм не знаємо:

Похвала:Салтан, Длуґош:Zoltan Zeledin, Східнї джерела:Джелаль ед-дін.

Похвала: Малий Саман (Салдан), Длуґош: Keremberden, Східнї джерела: Керім-бірди.

Длуґош: Bethsubulan, Східнї джерела: Кепек-хан.

Длуґош: Jeremferden, Східнї джерела: Чекре-хан.

Похвала: Девлад-бердый, Східнї джерела: Девлет-бірди.

Похвала: Магмет, Східнї джерела: Магомет-хан (Улу-Мухаммед).

Двох Салтанів Похвали годї витолкувати — хто зна чи обидва вони не означають одного Джелаль-ед-діна (Zeledin Длуґоша). Про нього див. ще у Тізенгаузена ор. c. с. 473, Длуґоша IV с. 141, пор. Scriptores rer. pruss. III c. 214. Jeremferden не звістний зовсїм з иньших джерел, крім Длуґоша. Хоч Гамммер (Geschichte der Gold. Horde c. 377) й записав Jeremferden-а між ханів, але хто зна чи се в дїйсности не дублєт до Керім-бірди (пор. вариянт Geremforden). У Длуґоша Керім-бірди виступає як син Джелаль-ед-діна (в дїйсности він був його братом). Против нього, коли він ворожо став виступати, Витовт у Длуґоша виставляє Бетсубулана, але той гине від Керім-бірди. Слїдом гине й сам Керім-бірди, й тодї стає ханом — мов би на довший час — його брат Geremferden. В дїйсности Керім-бірди гине в боротьбі з братом Джеббар-бірди; потім, по смерти сього остатнього виступає його брат Копек-хан (инакше Кібак, може й Куйдадат), але всї так ефемерічно, що годї тут бачити того Geremferden. Що до Бетсубулана, то здаєть ся, се одна особа з Bexubowitz, що пробував у Свитригайла в 1432 р., або може його батько — див. LEKUrkb. VIII ч. 624. Як з того бачимо, Длуґошеве оповіданнє повне непевностей. Тільки зовсїм іґноруючи дїйсну історію Золотої орди можна приймати його en toutes lettres; як то робив прим. др. Прохаска (Codex Vitoldi c. 398) або Барбашев (Витовтъ, кн. 2, с. 113, 187-8).

Дата добавления: 2015-07-18