Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Лїтература подїй по смерти Витовта.

Читайте также:
  1. Баскаков В. Танатотерапия — искусство жизни и смерти
  2. БЕССМЕРТИЕ
  3. Бессмертие
  4. Бессмертие, которому нас не научили
  5. Бесстрашная встреча смерти.
  6. Битва смерти с ночью
  7. Бог действительно мертв? Сама мысль о его смерти внушает сильную тревогу, страх, ужас и тоску.

Для істориї подїй від смерти Витовта до Казимира найважнїйше що ми мали до недавна в лїтературі, се дві розвідки пок. Лєвіцкого, перша — Powstanie Świdrygiołły, 1893 (з Rozpraw hist. fil. wydz. краківської академії), обіймає час до р. 1438, старанно збирає й використовує матеріал, але грішить одностороннїм осьвітленнєм подїй (з становища польсько-унїонного); критику сього становища див. в рецензії Корженка (псевдонїм) в Записках Наук. тов. ім. Шевч. т. II. Друга розвідка — про полїтику Жиґимонта Кейстутовича: Przymierze w. ks. litewskiego z królem rzymskim Albrechtem II, 1899 (Rozprawy т. XXXVII). Останнїми часами прибула праця Б. Барвінського Жиґимонт Кейстутович великий князь литовско-руский, 1905, -старонно зроблений перегляд матеріалу, хоч не поглублений і мало ориґінальний взагалї (деякі дрібні поправки й доповнення в його замітках: Жиґимонт Кейстутович, князь Новгородка литовського, і Уваги до зносин м. Ісидора з Жиґимонтом Кейстутовичем, в часоп. Руслан 1906. Зайняв ся сими часами також Копистяньский в статї Ksiąže Michal Zygmuntowicz (Kwart. hist., 1901), а Б. Бучинський в статї Кілька причинків до часів вел. кн. Свитригайла (1430-1433) (Записки т. LXXVI) дає коментар до кількох документів сих часів. Згадати треба также рецензію Прохаски в Kwart. hist. 1903 на статю Лєвіцкого (Przymierze) і Бучинського на працї Барвінського і Копистяньского (в Записках LXXVI). Досить широко, одначе часом без потрібної критики, беручи відомости з других рук, обговорює також події по смерти Витовта, в звязку з історією литовського парляментаризму Любавский в своїй книзї: Литовско-русскій сеймъ.

З давнїйшої лїтератури треба згадати: Kotzebue Switrigail, ein Beytrag zu den Geschichten von Litthauen, Russland, Polen und Preussеn, Липськ, 1820 (становить виїмок тим, що написано з симпатиями до Свидригайла). Stadnicki Bracia Władysława-Jagielly, 1867, розд. XI (у Вольфа лише кілька другорядних поправок). Саrо Geschichte Polens т. IV, 1875 (рр. 1430-1455). По за тим тільки роботи компілятивного характеру: Иловайскій Исторія Россіи т. II розд. VII, 1884 (переклад в VI т. Руської історичної біблїотеки), Брянцева Исторія в. кн. Литовскаго, 1889, c. 261 і далї.

32. Польскі пляни по смерти Витовта(до с. 189).

Сучасна нїмецька записка про польсько-литовський спір так пише: Ее wen er (Витовт) starb, sprechen dy Polen, her sulde doselbist das grosfürstenthuin dem konige czu Polen als seyme herren, von wes befelnisse das hatte ingehalden, wedirkarte und gab, weysende alle seyne manne und herren an den koning, das sye in vor еуnеn erbherren sulden haben und behalden im och befelende sеуnе grossturstynne mit alten seynen schatzzen und landen — Scr. rer. prus. III c. 494. Оповіданнє се, здаєть ся, опираєть ся на листї Ягайла — Codex ер. saec. XV т. II ч. 191 (Supplem. ad histor. Russiae mоn. ч. 117), так само як на нїм опер ся Длуґош IV c. 414, розмалювавши тільки своїм звичаєм подїї. У всякім разї нїмецька записка виразно виставляє сю поголоску яко польську, зовсїм не приймаючи її, і Лєвіцкий зовсїм безосновно пробував поперти представленнє Ягайла сею запискою й Длуґошем (Powst. Svidrigiełły c. 67). Ми маємо властиво тільки оповіданнє Ягайла, і йому маємо вірити чи не вірити. З боку Витовта по недавнїй боротьбі така капітуляція була-би рішучою несподїванкою. Хиба-б покласти се на його передсмертну депресію й упадок духа.



Що Ягайло хотїв перейняти на себе в. князївство по смерти Витовта, але пани литовські й руські спротивили ся тому, каже меморіял пруських рицарів, опертий, очевидно, на донесеннях Свитригайла: dux Vitoldus obiit.. tunc rex Polonie fuit in terra Littwanie postulans terrаm; tunc terre Russie et Lithwanie eum in dominium suscipere noluerant et dixerunt, quod eos obmisisset, cum suscepit regnum Poloniae, ad quod cum ipsi рrоmоvеrunt — Codex ep. saec. XV т. II c. 300. Порівняти з сим, що оповідає згадана вже нїмецька записка (Scr. r. prus. III c. 494): Поляки och sprochen, das der koning ane sye nicht mochte seynen willen geben czu der irwelunge des nuwen igrosfursten, synthe das land Lytawen were dem reyche Polan eyngeleybet; hyrumbe wulden dy Polan den herczog Swidergal nicht haldеn vоr eynen grosfursten, sunder sye wolden sich selber des landis underwynden.

З сього становища — що Поляки надїяли ся знести окремішність в. князївства з смертю Витовта, стають зрозумілі закиди Длуґоша (IV c. 417), що Ягайло, можучи взяти собі в. князївство, віддав його Свитригайлу — з спеціальної прихильности до нього, як хибно толкує се Длуґош.

Загрузка...

33. Привилей 1432 р. в справі рівноправности Русинів(до c. 208).

Грамоту сю досї знаємо тільки в копіях: в Codex ер. saec. XV він виданий а копії бібл. Чорторийських, перед тим був звістний в польськім перекладї поданім при виданню Ваповского, зробленім Малїновским (Dzieje korony Polskiej II с. 207), і Малїновский каже, що взяв його з копіарія 1-ої пол. XVIII в. несвизького архиву, що належав потім Нарбутови. Копії бібл. Чорторийських вказують на ориґінал в тім же архиві, себто в переховуваній в архиві Радивилів офіцияльній колєкції ориґінальннх привилеїв в. кн. Литовського (див. замітку Пташицкого — Kwartalnik histor. 1902, IV с. 588). Заповідаєть ся фототипичне виданнє сеї колєкциї.

Ентузіастичну оцїнку значіння привилею 1432 р., дану Лєвіцким(Powstanie с. 155-6) злив холодною водою проф. Черпак в статї: Sprawa równouprawnienia schismatyków i katolików na Litwie (1432-1563) (Rozprawy wydz. hist. fil. т. 44), що вийшла під час друку сих приміток в першим виданню. Він уважає грамоту Ягайлових відпоручників за неважну, бо Ягайлом не потверджену, але відкинену й подерту (свої замітки до сеї статї подав я в Записках, т. 53).

Лєвіцкий (ор. c. c. 330) звязав з привилеєм 1432 р. записку Густинської компіляциї під, р. 1432 (Пол. собр. лЂт. II с. 354), що Ягайло ”будучи на КіевЂ, далъ привилей волынскимъ обывателямъ, абы имъ въ вЂрЂ насилія не чинилъ, ани церквамъ православнымъ пакостиль, аны до своєй ихъ вЂры кто не понуждалъ”. Як бачимо, подібність дуже далека. Далеко близше стоїть звістка ся до Ягайлової грамоти Луцькій землї, де дїйсно йде мова про „волинських обивателїв” і православні церкви забезпечають ся від руїновання й конфісковання, а православні люде — від силовання до латинства. Очевидно, маємо в записцї відгомін сеї грамоти. Зауважу ще, що Любавский (ор. c. c. 77), не заглянувши сам до Густинської лїтописи, а зачерпнувши се з Лєвіцкого, зробив з сього привилей київским обивателям.

34. Зрада Федька Несвизького(до c. 217).

Федькову історію знаємо з його грамот 1434 і 1435 р. виданих в Собранії государственныхъ и частныхъ актовъ Круповича ч. 16 і 17. В першій грамотї датованій 7/IX 1434 р., в Кремінцї, він оповідає про своє увязненнє й увільненнє. Подїї сї мусїли наступити по собі дуже швидко, се видко з того, що Федько не встиг передати Браславщини Полякам, а з увільненнєм його треба було спішити ся, аби не зістав ся без голови. З того виходить, що зрада Федька мала місце десь в серпнї, більше меньше в однім часї з зрадою Носа, а увільненнє наступило в перших днях вересня.

Що зрада мусїла випередити арештованнє Федька, а не так як деякі дослїдники собі представляють, що Федько, подражнений безневинним арештованнєм, перейшов до Поляків (Stadnicki Synowie I c. 211, Молчановскій c. 375-8 — тут взагалї Федькова історія описана дуже баламутно), показують заходи польских панів коло його увільнення. Се порозумів уже Лєвіцкий op. c. с. 247 , хоч по традиції чи по шабльону, висловляєть ся так, мов би Поляки аж сим увільненнєм „pozyskali dla Polski Федька.

Що Кремінеччину Поляки від разу захопили, видко з самої дати першої Федькової грамоти, даної в Кремінцю, і другої виданої 23/III 1435 в Черняхові: Черняхів був у Збаражчинї, в маєтностях Федька, див. реєстр Збаразьких маєтностей з 1463 р. — Arch Sanguszków (І c. 54). Що Поділє натомість при зрадї Федька втїкло від Поляків, показує оповіданнє Длуґоша (IV c. 575), що в 1435 р. захопив був Браслав і віддав Полякам Стефан воєвода волоський. Лєвіцкий (c. 246) здогадував ся, що се стало ся десь на весну 1435 р., і з тої нагоди видав Федько другу свою грамоту; се, розумієть ся тільки здогад, хоч і можливий.

Що до дальшої долї Федька, то за браком всяких відомостей ставляно ріжні гіпотези. Молчановський, уважаючи Федька Корибутовичом, думав, що він потім вернув ся до Свитригайла і в битві під Вилькомиром попав в неволю до Жиґимонта (c. 378). Вольф, опираючи ся на тім, що на початку 1442 р. Збаражчину дано иньшому державцеви, здогадуєть ся, що то стало ся по смерти Федька (Kniaziowie c. 276). Див. ще статейку про нього Кохановского в новій варшавській Wielk-ій Encyklopedi-ї (зроблена головно на підставі Вольфа).

35. Перехід українських земель до Жиґимонта(до c. 226).

Над питаннєм про долю волостей Свитригайла ми мусимо ще спинити ся, аби уникнути деяких можливих непевностей.

Одинокою волостю Свитригайла по смерти Жиґимонта в землях в. кн. Литовського була Волинь, і туди його покликано вже по смерти Жиґимонта. (див. c. 230). Як би Свитригайло володїв ще якимись землями, Казимир, зовсїм певно, лишив би їх за ним. Та й Длуґош (IV с. 636) говорить тільки про Михайла Жиґимонтовича, що мав якісь значнїйші волости в в. князївстві. Київ Казимир передав Олелькови зараз, скоро прийшов на Литву. Вправдї в Arch. Sang. I ч. 38 подана грамота Свитригайла з датою в Київі 1442 р., але індикт її вказує на р. 1433/4, так само й імя кн. Носа між членами Свитригайлової ради. Грамота видана з ориґіналу, тому не хочу підозрівати вірности її в виданню. По всякій правдоподібности маємо тут, як і на деяких иньших грамотах Свитригайла, скомбіновану дату від сотворення сьвіта і від Христа (1442-8 == 1434). Зрештою дати Свитригайлових грамот взагалї задають великі трудности, так що їх аналїза й хронольоґічне упорядкованнє могло б бути предметом спеціальної студиї. Остатня певна київська грамота Свитригайла — се наданнє Каленику Мишковичу 17/X 1437; сьвідки на нїй ті самі, що виступають з Свитригайлом у Львові в вереснї 1437 р. 17). Між ними інтереснім камінецький староста Лостовский і Петр Войнїцкий — се могли бути відпоручники галицько-подільскої шляхти.

Пок. Лєвіцкий (c. 283), за ним Любавский (ор. c. c. 89) припускали, що за Свитригайлом могла зістати ся Браславщина. Лєвіцкий опирав сю гадку на наданню Стреченовичу 1438 р., але як вказав я вище, сю грамоту видав Свитригайло ще маючи Волинь, отже перед своїм упадком. Таким чином Свитригайлови перед смертю Жиґимонта не лишило ся нїчого на Українї.


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 59 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Джерела й лїтература сформовання в. кн. Литовського. | Похід Гедимина на Київщину. | Лїтература боротьби за Галицько-волинські землї. | Траска і Длуґош про похід Казимира 1340 р. | Джерела до кампанії 1351 року. | Угорсько-польський похід 1352 р. | Кампанїя 1377 р. | Володислав Опольський. | Лїтература до історії в. кн. Литовського на переломі XIV і XV в. | Присяжні грамоти князїв в. кн. Литовського коронї Польській. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Останнї роки Скиргайла.| Лїтература в. кн. Литовського від проголошення в. кн. Казимира.

mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.021 сек.)