Порядок обчислення податку та звітність платників податку

Платники податку самостійно визначають суму податку, що підлягають сплаті. Порядок нарахування податку на прибуток – це сукупний валовий дохід відняти дохід, що не включається до валового доходу дорівнює скоригований валовий дохід, відняти суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань, дорівнює оподаткований прибуток і помножити на ставку податку.

З податку на прибуток установлено такі податкові періоди: календарний квартал, півріччя, 3 квартали, рік; для сільгоспвиробників – тільки рік. Платники податку на прибуток повинні подавати декларацію за звітний період.

Граничний термін подання декларації за звітний період – протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду (кварталу).

Для платників з річним податковим періодом строк подання декларації – 60 днів після закінчення року.

Граничний термін сплати податку – протягом 10 календарних днів, наступним за граничним терміном, установленим для подання податкової декларації.

Надміру внесені до бюджету суми податку, що нараховані за звітний період наростаючим підсумком з початку року, зараховуються в рахунок наступних платежів або повертається платнику податку не пізніше 10 робочих днів здня одержання письмової заяви такого платника податку.

Особливості оподаткування виробників сільськогосподарської продукції

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сплачують податок у порядку і в розмірах, передбачених цим розділом, за підсумками звітного податкового року.

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, подають декларацію з податку у строки, визначені законом для річного податкового періоду.

Сума нарахованого податку зменшується на суму податку на землю, що використовується в сільськогосподарському виробничому обороті.

Для цілей оподаткування до підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, належать підприємства, дохід яких від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50 відсотків загальної суми доходу.

Тема 5. Єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування.

План

1. Закон України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.

2. Роль, види і завдання державних цільових фондів.

3. Пенсійний фонд, порядок створення та використання.

4. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витрат зумовлених при народжені та поховання.

5. Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, порядок створення та використання.

6. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, порядок створення та використання.

7. Звітність платників єдиного соціального внеску.

1.Закон України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”

З 1 січня 2011 року набрав чинності Закон України № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Єдиний внесок на загально-обов’язкове державне соціальне страхування — це консолідований страховий внесок на пенсійне страхування, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття, який в обов’язковому порядку сплачується страхувальниками з метою забезпечення реалізації прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за соціальним страхуванням.

Згідно Закону платниками ЄСВ є:

роботодавці;

працівники;

фізичні особи, які виконують роботи (надають послуги) на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб чи у фізичних осіб – підприємців або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, за цивільно-правовими договорами;

фізичні особи – підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності;

особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

громадяни України, які працюють у дипломатичних представництвах і консульських установах, філіях, як на території України, так і за її межами;

особи, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян та отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на такій посаді;

працівники воєнізованих формувань, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, утвореної відповідно до законодавства на постійній основі;

військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), особи рядового і начальницького складу;

батьки – вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності;

особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України, органах Міністерства внутрішніх справ України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;

особи, які відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за пристарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Об’єктом нарахування ЄСВ, як для роботодавців, так і застрахованих осіб визначаються суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці” (у тому числі на суми збереженого заробітку у перші п’ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми), виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, на суми допомоги по тимчасовій непрацездатності й допомоги по вагітності та пологах.

Облік вищезазначених осіб ведеться у порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Права та обов’язки платника єдиного внеску визначаються Законом.

Нарахування ЄСВ здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, що дорівнює п’ятнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Розмір ЄСВ та пропорції його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування встановлюються Верховною Радою України. Розмір ЄСВ для страхувальників, які використовують найману працю, визначається залежно від класу професійного ризику виробництва, встановленого відповідно до законодавства та нараховується у відсотках.

Цікаво, що ЄСВ не входить до системи оподаткування та податкове законодавство не регулює порядок нарахування, обчислення і сплати ЄСВ. Кошти, що надходять від сплати ЄСВ та застосування фінансових санкцій відповідно до Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися па цілі, не передбачені законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Сплата ЄСВ здійснюється виключно у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду, відкриті в органах Державного казначейства України для його зарахування. Платники ЄСВ зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Однак, виникає питання як сплачувати ЄСВ підприємцю на єдиній спрощеній системі оподаткування? Адже з 2011 року ЄСВ та сплата його до Пенсійного фонду змінилась. В такому випадку, якщо підприємець – це фізична особа, яка сплачує єдиний податок і не має найманої найманої праці. Суттєвою відмінністю системи ЄСВ – це те, що тепер єдиний податок і сплата внесків до Пенсійного фонду розділені. Тобто сума податку повністю зараховується в податкову, і частка з неї до Пенсійного фонду не сплачується. До 2011 року з єдиного податку проводилось відрахування до Пенсійного фонду в сумі 42% від суми податку. Таке положення тепер відсутнє. Сума сплати підприємцем ЄСВ, як і раніше, залежить від розміру мінімальної заробітної плати. Вона становить 34,7% від розміру цієї самої мінімальної зарплати. Фізичні особи-підприємці на спрощеній системі оподаткування є платниками ЄСВ за найманих працівників та за себе (аналогічно умовам внесків до пенсійного фонду – не менше розміру збору з мінімальної зарплати, але не більше максимального оподатковуваного внесками розміру (15 мінімальних зарплат). Цей закон чітко вказує, що приватні підприємці, які перейшли на спрощену систему оподаткування, є платниками єдиного внеску. При цьому виплати в два фонди – на пенсійне страхування і до Фонду страхування на випадок безробіття – є для них обов’язковими, а ще в два фонди – соціального страхування та від нещасного випадку на виробництві – добровільними.

Ставка ЄСВ для підприємців на загальній системі оподаткування є такою ж як і на спрощеній, тобто 34,7%. Базою оподаткування є сума доходу, отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та сума доходу, що розподіляється між членами сім’ї фізичних осіб – підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід. Але в такому випадку виникає питання: чи сплачує підприємець на загальній системі оподаткування ЄСВ, коли він не отримав прибуток. Закон закріпив обов’язок підприємців сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі, не меншому ніж мінімальний щомісячно. Але відповідно до Закону, для підприємців, що знаходяться на загальній системі оподаткування, сума єдиного соцвнеску обчислюється від суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім’ї фізичних осіб – підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Отже, у Законі чітко зазначена умова отримання доходу. Звідси випливає, що мінімальний ЄСВ має бути сплачений тільки в тому разі, якщо дохід підприємець отримував.

Отже, якщо на перше січня 2011 року мінімальна заробітна плата буде становити 922 грн. то мінімальний розмір єдиного соціального внеску буде становити 922 * 34,7% = 319,93 грн.

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску яка дорівнює п’ятнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок. Враховуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений Законом України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” максимальна величина бази нарахування єдиного внеску у 2011 році становить:

з 1січня – 14115 грн. (максимальний розмір єдиного внеску для фізичних осіб – підприємців становитиме 14115 х 34,7 % = 4897,91 грн.);

з 1квітня – 14400 грн. (максимальний розмір єдиного внеску для фізичних осіб – підприємців становитиме 14400 х 34,7 % = 4996,80 грн.);

з 1жовтня – 14775 грн. (максимальний розмір єдиного внеску для фізичних осіб – підприємців становитиме 14775 х 34,7 % = 5126,93 грн.);

з 1 грудня –15060 грн. (максимальний розмір єдиного внеску для фізичних осіб – підприємців становитиме 15060 х 34,7 % = 5225,82 грн.).

Для роботодавців ставки ЄСВ встановлюються відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності. Класів професійного ризику виробництва наведено аж 67 класів та відповідна ставка внеску становить від 36,76% для першого класу до 49,7% для 67 класу професійного ризику виробництва. Слід звернути увагу, що для цивільно-правових договорів передбачена єдина ставка соціального внеску – 34,7%. Роботодавці повинні сплачувати єдиний внесок під час кожної виплати заробітної плати. Сплата єдиного внеску відбувається шляхом перерахування коштів на відповідний банківський рахунок. Оскільки, у свідоцтві про державну реєстрацію підприємця види діяльності не зазначаються, то для підтвердження його виду діяльності можливо використовувати інформацію, надану державним реєстратором, де зазначаються види його діяльності відповідно до КВЕД.

Фізичні особи – підприємці (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та особи, які забезпечують себе роботою самостійно та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, сплачують єдиний внесок у розмірі 34,7 % сум доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Пенсійний фонд, в свою чергу, здійснює забезпечення збору ЄСВ, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснює контроль за сплатою ЄСВ. Державний нагляд за діяльністю Пенсійного фонду у даній сфері здійснюють органи центральної виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та у сфері фінансів. Рішення цих органів є обов’язковими для виконання та можуть бути оскаржені у судовому порядку.

Для забезпечення ведення обліку платників і застрахованих осіб існує Державний реєстр ЄСВ. Він складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється. Пенсійний фонд спільно з фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування та Державною податковою адміністрацією України проводить звірення платників страхових внесків у порядку, встановленому Пенсійним фондом спільно з Державною податковою адміністрацією України за погодженням із фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Відповідно до Закону платники єдиного внеску – роботодавці зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, яким є календарний місяць, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Дата добавления: 2015-07-18