Використання мажоритарної виборчої системи під час виборів до парламентів країн світу

У цьому розділі розкриємо суть виборів до нижніх палат парламенту країн, які були взяті для дослідження: США, Великобританії, Канади, Білорусі, Франції. Перші три названі країни використовують систему відносної більшості. Білорусь і Франція, як було сказано у попередньому розділі, застосовують систему абсолютної більшсоті – це визначається законодавством кожної з обраних країн.

Важливий етап виборчої кампанії - висування кандидатів у депутати. Є безліч способів і методів висування кандидатів, розглянемо їх на прикладі обраних країн.

У США висування кандидатів здійснюється в тому самому порядку, що й обрання депутатів, президентів тут проходить - праймеріз. Та сама процедура про яку ми говорили у попердньому розділі. Це єдина відмінність яка існує поряд з такими країнами, як Великобританія, Білорусь, Франція, інші процедури є спільними[11].

1) Висування кандидата здійснюється за допомогою офіційного подання від імені партії або шляхом петиції, підписаної певною кількістю виборців.

2) Кожного разу питання про висування кандидатів вирішується керівництвом партій. Крім партії, громадянин має право взяти участь у виборчій боротьбі, виступивши як “незалежний кандидат”.

3) Сформована певна самостійність – самовисування.

4) Висування кандидатів супроводжується, як правило, низкою додаткових вимог. Так, реєстрація кандидата здійснюється лише в тому разі, якщо він внесе певну суму грошей – виборчу заставу.

А ось цікавим є те, що в Канаді право висувати свої кандидатури дається всім повнолітнім канадським громадянам, за винятком осіб, позбавлених активного виборчого права, а також депутатів провінційних і територіальних законодавчих органів, шерифів і державних службовців в цілому. Чиновники можуть висувати свої кандидатури тільки у випадку, якщо на період виборчої

кампанії вони беруть відпустку за свій рахунок. При цьому, у випадку їхнього обрання вони втрачають державну посаду.

У Канаді політичні партії не одержують офіційного визнання у виборчому процесі. Процедура виборів побудована таким чином, що всі кандидати, що беруть участь у ній, виступають як приватні особи. Кандидат зобов'язаний присягнутися в тому, що він погоджується з висуванням своєї кандидатури, і внести заставу, як і в США, але у розмірі 200 канадських доларів. Застава покликана звільнити виборчу кампанію від “несерйозних” кандидатів, ці гроші повертають кандидату, якщо за нього проголосувало хоча б 15% виборців, що прийняли участь у голосуванні в даному окрузі.

Наступний критерії для порівняння - це типи виборчих округів та кількість округів при виборах дипутатів у обраних країнах. Поняття вборчого округу з'явилося в американських колоніях у ХVІІІ столітті. Більше того, перш ніж бути сприйнятим як норма у Великобританії, одномандатний виборчий округ ліг в основу представництва у Канаді, Австралії, Новій Зеландії та США. Усі країни, які ми обрали, використовують одномандатний виборчий округ - округ, від якого обирається один депутат, при цьому голосування може бути організовано за мажоритарною виборчою системою відносної більшості або абсолютної більшості[3].

У США палата представників у складі 435 депутатів обирається строком на два роки в перший вівторок після першого понеділка листопада кожного парного року в одномандатних округах[11].

У Канаді вибори до палати громад проводяться по одномандатних виборчих округах. Межі виборчих округів визначаються спеціальними “прикордонними комісіями”, що створюються парламентом по одній для кожної провінції й обох територій. Вони займаються складанням і уточненням карт за результатами

чергового перепису населення, що проводиться кожні 10 років, і повинні гарантувати рівність всіх округів по виборам у Палату громад. При необхідності і за вимогою щонайменше 10 депутатів питання про межі округів може обговорюватися на засіданнях палати.

У Великобританії одномандатний округ було впроваджено в 1709 р., основою представництва він став лише у 1885 р. Кількість депутатів Палати громад відповідає кількості виборчих округів. На сьогодні Великобританія розділена на 646 виборчих округів, кожен з яких представлений одним парламентарем. Хоча усі округи різняться між собою по площі, середня кількість виборців в кожному з них приблизно дорівнює 68,500 осіб. Відповідно до офіційної інформації, опублікованої на сайті британського парламенту, Англія розділена на 529 округів, Шотландія - на 59, Уельс - на 40, а Північна Ірландія - на 18. На відміну від Великобританії, у Франції округи для виборів в Національну асамблею сформовано в чіткій кількості 577 виборчих округів: 555 округів в континентальній Франції і 22 округи в заморських французьких територіях, в кожному з яких обирається 1 представник. Важливо відмітити, що округи по виборах в нижню палату обчислюються з урахуванням жителів, а не виборців. При чому кожен департамент має бути представлений як мінімум двома депута-

тами, навіть якщо число жителів і не дозволяє. Таким чином, згідно з цим підходом цілком можливі нерівні округи. У Франції вся держава, поділена рівно на таку кількість виборчих округів, скільки мандатів повинен отримати парламент.

У Білорусі на виборах до нижньої палати парламенту – Палати представників на території Республіки Білорусь утворюється 110 виборчих округів. Як правило, вибори за мажоритарною системою абсолютної більшості сприяють формуванню відносно стабільних партійних блоків, виключаючи вплив нечисленних, роздроблених партій. У результаті утворюється система великих і, що дуже важливо, взаємозалежних політичних партій. Стаття 3 Виборчого кодексу республіки Білорусь засвідчує, що, вибори депутатів Палати представників, депутатів місцевих Рад проводяться по одномандатних вибор-

чих округах. [12]

Важливий критерій для порівняння і виборів до парламенту є проведення другого туру. Як і на виборах президентів система другого туру у нашому дослідження застосовується тільки у Франції та Білорусі.

У Білорусі переможцем у першому турі вважатиметься той кандидат у депутати, який набере більше половини голосів виборців свого округу. Якщо це не станеться, проводиться другий тур виборів, у якому, щоб здобути пермогу достатньо відносної більшості.

Щодо другого туру виборів до парламенту Франції полягає в тому – щоб бути допущеним до другого туру виборів достатно зібрати лише підтримку у 12,5% голосів зареєстрованих в окрузі виборців. За результатами повторного голосування обраним вважається кандидат, який отримав на свою підтримку більше голосів, ніж будь хто з інших кандидатів.

У обох турах голосування діє правило - у разі рівної наявності поданих голосів обраним вважається старший за віком кандидат.

Останній критерій який використовуємо для порівння: “Хто перемагає на виборах до нижніх палат?”

У Великобританії обраним вважається той кандидат, який набрав у одномандатному окрузі більше голосів, ніж кожен із його суперників, навіть, якщо це й менше половини поданих в окрузі голосів виборців (тобто, на практиці можливою є ситуація, коли обрана парламентська більшість представляє меншість громадян з числа тих, хто взяв участь у голосуванні).

У Білорусі, як нам вже відомо, вибри проводяться у два тури і обраним буде вважатися той, хто здобув відносну більшість у другому турі. У Франції діє той самий принцип.

У Канаді щоб здобути перемогу на виборах до палати общин, обраним вважається той кандидат, котрий набере більше половини поданих дійсних голосів[16].
Для кращого розуміння зообразимо порівння в таблиці.

Таблиця2: Порівняльна характеристика парламентських виборів за мажоритарною системою.

	США	ВЕЛИКОБРИТАНІЯ	КАНАДА	БІЛОРУСЬ	ФРАНЦІЯ
1.Тип виборчих систем	Мажоритарна система відносної більшості	Мажоритарна система відносної більшості	Мажоритарна система відносної більшості	Мажоритарна система абсолютної більшості	Мажоритарна система абсолютної більшості
2.Кількість турів:	Система одного туру	Система одного туру	Система одного туру	Система двох турів	Система двох турів
3.Спосіб висування кандидатів	Самовисування, висування політичними партіями.	Самовисування, висування політичними партіями.	Висування виборцями або групою виборців, самовисування, висування політичними партіями.	Висування від трудових колективів, від політичних партій і шляхом збору підписів виборців.	Самовисування, висування політичними партіями.
4.Тип виборчих округів	Одномандатний	Одномандатний	Одномандатний	Одномандатний	Одномандатний
5. Кількість округів	435 округів	646 округів	308 округів	110 округів	577 округів
6. Хто потрапляє у другий тур	-	-	-	два кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів.	Усі кандидати які набрали у першому турі 12,5%
7. Хто здобуває перемогу у 1 турі	Кандидат, котрий отримав в одномандатному окрузі відносну більшу кількість голосів.	Кандидат, котрий отримав в одномандатному окрузі відносну більшу кількість голосів.	Кандидат, котрий отримав в одномандатному окрузі відносну більшість голосів	Кандидат який отримав абсолютну більшісті голосів.	Кандидат який отримав абсолютну більшісті голосів.
8. Хто здобуває перемогу у 2 турі	-	-	-	Кандидат, котрий набере більше половини поданих дійсних голосів	Кандидат, котрий набере більше половини поданих дійсних голосів

ВИСНОВКИ:

У нашій курсовій роботі розглядалися різні типи виборчих систем, серед них: мажоритарна, пропорційна, змішана. Основний обсяг роботи був присвяченний основним особливостям застосування мажоритарної виборчої системи в зарубіжних країнах – США, Великобританії, Франції, Канаді, Білорусі. Специфіка обрання країн була простою – високий рівень країн на міжнародній політичній арені, рівень демократії. Білорусь корисна була нам для дослідження тим що це пострадянська країна і сусідка України. Завдяки цьому ми можемо визначити основі переваги та недоліки мажоритарної виборчої системи і визначити чи корисне буде її застосування на виборах в Україні.

У цій роботі було чітке визначення основних принципів та механізмів мажоритарної виборчої системи: формування виборчих округів при виборах їхня кількість та типи, спосіб висування кандидатів. Особливості виборчої системи здатні спричинити — розкол партії та розпаду країни. У Нашому дослідженні ми розглядали презедентські вибори та парламентські. На основі проведено дослідження можна сказати:

Мажоритарна система відносної більшості – найбільш розповсюджений вид мажоритарної системи. На сьогодні в "класичному" вигляді її застосовують країни здебільшого англомовні.

При її застосуванні обраним вважається той кандидат який в окрузі набрав більше число голосів ніж інші кандидати. Оскільки ця система не встановлює необхідного мінімуму голосів, нема необхідності встановлювати мінімум виборців, при якому вибори будуть вважатися дійсними. Тому вибори вважатимуться легітимними, якщо в них прийме участь будь-яка кількість зареєстрованих виборців (навіть тільки один).

Мажоритарна система відносної більшості має свої переваги:

- вона завжди результативна (не завжди потрібно проводять 2 тур виборів);

- зрозуміла виборцям;

- економна;

- дозволяє великим партіям отримати більшість і сформувати стабільне правління.

Головні її недоліки в тому, що:

- Часто депутат обирається меншістю виборців;

- втрачаються голоси, віддані за інших кандидатів;

- викривлення голосування в межах всієї країни.

Для того, щоб було менше викривлень, в ряді країн застосовують мажоритарну систему абсолютної більшості.

Її головні відмінності в тому, що:

- для обрання необхідно набрати не звичайну більшість, а обов'язково абсолю-

тну (тобто 50% +1 голос);

- якщо ніхто з кандидатів не набирає необхідної абсолютної більшості, проводиться 2 тур, в якому, як правило, приймають участь два кандидата, які набрали найбільшу кількість голосів в 1 турі. Але є винятки, наприклад в Франції в 2 турі беруть участь всі бажаючі кандидати 1-го туру, які подолали бар'єр в 12,5% голосів від числа виборців;

- як правило, передбачений обов'язковий кворум: щоб вибори вважалися дійсними, необхідно більше половини виборців від числа зареєстрованих.

Мажоритарна система абсолютної більшості дає менші викривлення.

Для України навряд чи буде корисним застосування мажоритарної системи. Представники різних політичних партій та блоків, а також науковці пропонують, по суті, протилежні варіанти вирішення задачі. Для повноцінного забезпечення представництва населення у законодавчому органі держави існує випробувана століттями мажоритарна система, а для більш - менш чіткого структурування політичних партій у парламенті, а відтак і його більш ефективної роботи, є пропорційна система. Але основною проблемою, що існує на сьогодні, є те, що обидві ці системи використовувалися свого часу в незалежній України (нагадаємо, що за мажоритарною системою депутатів Верховної Ради обирали у 1994 році, а за пропорційною - у 2006 та 2007 роках) і обидві мали свої недоліки.[13].

При закінчені хочемо наголосити на тому, що доброї чи поганої виборчої системи не існує. Внаслідок певних традицій у суспільстві або відсутності таких, найкращі здобутки різних виборчих систем

можуть бути використані краще або спотворені таким чином, що від застосування певної виборчої системи доводиться відмовлятися. Зрештою, встановлення тієї чи іншої виборчої системи є результатом суб'єктивного вибору, який нерідко визначається співвідношенням політичних сил у законодавчому органі. Ті чи інші способи визначення підсумків виборів часто опиняються вигіднішими для окремих партій і вони виступають за включення до виборчого законодавства саме таких вигідних для них способів. І дійсно, встановлення певного типу виборчої системи залежить не тільки від того, які результати необхідно отримати, а й від того, які результати є чинними. Адже будь - яка правляча партія або коаліція з власної волі не буде прагнути змінювати виборчу систему, завдяки якій прийшла до влади. Саме тому варто не змінювати «правила гри» кардинально, а м'яко трансформувати чинну виборчу систему таким чином, аби виборчі списки були відкритими, а голосування за партії - персоніфікованим, тоді відповідальність політиків перед населенням буде більшою. Крім того, політичні реалії сучасної України свідчать про те, що мажоритарна система не може гарантувати існування стабільної більшості у парламенті, яка зможе ефективно сформувати співпрацю з урядом.

Дата добавления: 2015-07-11