Сертифікація продукції, що імпортується

Тема: СЕРТИФІКАЦІЯ І СТАНДАРТИЗАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ

	Кількість годин на самопідготовку – 3 год. Форма контролю: перевірка конспекту, тестування

Алгоритм виконання самостійної роботи:

1. Ознайомитися з опорним конспектом (додається).

2. Виписати і вивчити основні визначення, поняття.

3. Відповісти на питання для самоконтролю.

4. Додатково: Ознайомлення з джерелами інформації ( (ЗУ "Про стандартизацію" від 17.05.01 р. №2408-111; Декрет КМУ "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.93 р. №46-93; Декрет КМУ "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" від 8.04.93 р. №30-93; Розпорядження КМУ "Про затвердження Концепції державної політики у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг)" від 17.08.02 р. №447). Інтернет-ресурси).

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

СЕРТИФІКАЦІЯ І СТАНДАРТИЗАЦІЯ

Сертификація продуктів України поділяється на обов'язкову та добровільну. Сертифікат продуктів здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації підприємствами, установками і організаціями з метою:

r запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян i навколишнього природного середовища;

r сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

r створення умов для участі суб'єктів підприсмницької діяльності в міжнародному, економічному науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Обов’язкова сертифікація:

1. сертифікація на відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації.

2. обов’язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

3. випробування з метою обов’язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідними нормативними документами, а за відсутності цих документів – методами, що визначаються органом з сертифікації.

Сертифікація продукції, що імпортується

Відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, обов’язковим вимогам норм і стандартів, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом або свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката, виданим або визнаним Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації або уповноваженим (акредитованим) ним органом. Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації на підставі виданих сертифікатів відповідності або свідоцтв про визнання іноземного сертифіката включає сертифіковану продукцію до Єдиного реєстру сертифікованої в Україні продукції. Органи митного контролю здійснюють митне оформлення імпортних товарів на підставі зазначеного Єдиного реєстру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації здійснює контроль за наявністю сертифікатів для товарів, що реалізуються юридичними або фізичними особами на митній території України.

Визначальними елементами специфічного менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення виробництва й постачання на ринок конкурентоспроможної продукції є стандартизація та сертифікація виробів.

Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами:

· урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва, користі й безпеки для споживачів і держави в цілому;

· гармонізація з міжнародними, регіональними, а за необхідності – з національними стандартами інших країн;

· взаємозв’язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів, придатність останніх для сертифікації продукції;

· участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін – розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади;

· відкритість інформації щодо чинних стандартів та програм робіт зі стандартизації з урахуванням вимог законодавства.

Результати стандартизації відображаються в спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти й технічні умови.

Нормативно-технічна документація, що застосовується на підприємствах, охоплює певні категорії стандартів, які різняться за мірою жорсткості вимог до виробів і за сукупністю об’єктів стандартизації:

r Міжнародні стандарти ІСО серії 9000;

r Галузеві стандарти;

r Державні стандарти України;

r Стандарти науково-технічних інженерних товариств та союзів;

r Технічні умови;

r Стандарти підприємств.

Сучасні напрямки вдосконалення стандартизації полягають у розробці державних і міжнародних стандартів для групи однорідної продукції, і в обмеженні кількості показників до найбільш істотних. Це дає змогу помітно зменшити кількість чинних стандартів, спростити їх зміст і здешевити весь процес стандартизації.

Коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стає сертифікація продукції. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана без сертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3-4 рази дешевше, отже, фактично реалізується за безцінь.

В Україні розрізняють обов’язкову й добровільну сертифікацію.

Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління суб’єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб’єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, які не є обов’язковими (на добровільних засадах).

Міжнародні системи сертифікації координує спеціальний комітет із сертифікації – СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблено: правила та порядок здійснення сертифікації продукції; критерії акредитації випробуваних центрів (лабораторій); умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до сертифікованої продукції, високий рівень метрологічного забезпечення виробництва, функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції).

Право видачі сертифіката на систему якості має національний орган зі сертифікації. У необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети іншій організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифіката дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. «Вагомість» сертифіката й рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, що видала цей документ. Системи якості мають обов’язково передбачати комплексне управління якістю, що потребує колективної діяльності й спільних зусиль.

Головні принципи формування системи якості:

· підготовка всіх категорій кадрів до найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);

· безпосередня зацікавленість першого керівника та всього керівництва підприємства в повсякчасному позитивному розв’язанні проблем забезпечення якості продукції, підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (наприклад, суміщення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю, що частенько трапляється на практиці, є вкрай недоцільним, оскільки технічний контроль – це зовсім не найголовніше в системі);

· управління якістю продукції за участю всіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника), поточний розподіл відповідальності між підрозділами та їхніми

· керівниками, залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості (виходячи з досвіду Японії, США).

Дата добавления: 2015-07-14