Видатні діячі української народної педагогіки епохи Відродження: Павло Русин і Юрій Дрогобич

Діяльність і творчість цих діячів відзначається глибоким почуттям патріотизму, відображає культурні і просвітницькі традиції Київської Русі і за допомогою латинської мови вони славили народ, батьківщину, вказуючи на своє національне походження. Їхні ідеї були переплетені з ідеями гуманізму італійського Відродження, а це свідчить про зв’язки України з Західним світом. Павло Русин і Юрій Дрогобич поклали початок пропаганди педагогічної думки українського народу. Їх життя і творчість переконують в тім, що українській землі у ХV і XVI ст. мали тісні зв’язки з країнами Європи, тобто освітній процес в Україні не був ізольований, він був складовою частиною загально – європейського шкільництва.

Павло Русин (бл. 1470 – бл. 1517) – народився на Лемківщині у м. Кросно тепер Польща), закінчив Грейфсвальдський університет у Німеччині. Далі його життя (педагогічна і видавнича діяльність), пов’язане з Краківським університетом. В 36 р. (1506) йому присвоєна вчена ступінь магістра. Павло Русин працював бакалавром вільних мистецтв, викладав римську літературу, певний період вчителював в Угорщині. Його педагогічні погляди викладені в його поетичних творах, які він писав латинською мовою. У 1491р. у Кракові Русин бере активну участь в роботі друкарні Швайцпольта по виданню кирилицьким шрифтом перших книг на слов’янській мові. Серед них “Часословець для навчання дітей грамоті ”. Видатний український педагог вважав створення й розповсюдження книг найбільшою перемогою у відродженні освіти на Україні.

У поетичних творах із збірки “ Пісні Павла Русина із Кросна ” висвітлені власні педагогічні погляди на виховні ідеї тогочасного суспільства. У вірші “ Похвала Валерію Максиму ” вчений – педагог розкриває гуманістичні погляди на виховання, формування позитивних якостей особистості. На перше місце у моральному вихованні він ставить чесність, яку вважає найвищим скарбом серед якостей.

П.Русин закликає молодь служити честі, найбільше її цінувати. Честь і чесність він поєднує з добропорядністю і щастям. Вважає, що ці риси поведінки не даються з народження, а набуваються працею, вихованням та навчанням. Молоді радить розвивати розум, який має бути гнучким і свіжим, душу (чистою), не ріднитися з блудом тощо. Джерелом освіченості він вважає книгу, до якої звертається як до живої істоти: “Іди, моя книго...Іди в дорогі землі, в краї блажені” – у вірші “ До Книжечки ”. У викладацькій роботі пропагує ідеї античності та епохи Відродження, які через учнів поширювалися в Україні. Сприяв виданню української книг на батьківщині і за кордоном, вважаючи це святою справою у розвитку системи освіти і виховання молоді та піднесенню рівня духовності народу. П.Русин вважав зібрання давньоукраїнських книг – безцінною скарбницею народної мудрості давно минулих епох, толкував, що зібрання – бібліотеки були знищені.

Юрій Дрогобич (рік народження невідомий – бл.1450 – 1494) – талановитий діяч українського Відродження, учитель і вчений, поет і громадський та культурний діяч. Юрій Котермак, але увійшов в історію під ім’ям Юрій Дрогобич, від місця народження – Дрогобича на Прикарпатті. Початкову освіту здобув у приходській школі у дяка Євтимія. Середню освіту одержав у Дрогобичі і Львові у кафедральній школі; потім вчився у Краківському та Болонському університетах- гуманістичних центрах тогочасної Європи. У 1478 І 1480 – 1482 р. р. викладає астрономію і медицину; був ректором у Болонському і Краківському університетах.

Його учнями стали дослідник Сонясної системи Микола Копернік, німецькі поети Конрад Цельтис, Рудольф Болсдорф. Ю.Дрогобич перший з українських вчених одержав вчені ступені доктора медицини і доктора філософії. Викладав він: математику, астрономію, медицину, володів рідною українською, кількома слов’янськими, латинською та ін. мовами.

Провідну роль у розвитку людини відводив знанням; високо цінував друковане слово у вихованні молоді; наголошував на важливості науки для народу, яка має прогнозувати майбутнє.

“Я же свої книги в світі випускаю з єдиним бажанням: роду людському аби тільки корисні були” – писав вчений.

У 1483 р. вийшла друкована праця “Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського університету” (Рим, друкарня Зільберга). Це перша друкована праця українця.

Освіта і педагогічна думка у період українського Відродження і розвитку (ХVІ – перша половина ХVІІ ст.)

Люблінська унія 1569 р. завершує литовську добу в історії України. Укр. землі підпадають під владу Польщі. Українській школі загрожує повна ліквідація. В умовах поневолення, насаджування католицької віри, національного гноблення, освіта занепадає. Діти укр. знаті та заможного міщанства пішли до католицьких освітніх закладів.

Укладання в 1596 р. після Брестського собору церковної унії дало змогу зберегти в умовах полонізації (латинізації) слов’янську мову богослужіння і обряди православної церкви. Унія стала засобом захисту української мови, створила умови для появи національної інтелігенції. Було відкрито уніатські школи, що орієнтувалися на західну педагогіку, але навчалися в них укр. мовою, але серед укр. населення вони не були популярними. Епоха Європейського Відродження та Реформації справила вплив на освіту в Україні. Витіснення укр. національних шкіл зумовило відкриття чужих навчальних закладів, зокрема протистанських шкіл: кальвінських, соцініанських, католицьких, єзуїтських тощо. Найвідоміші з них з’являються в Дубецьку, Хмільнику, Кисилині, Гощі, Берестечку та інш. містах.

Укр..аристократичні родини чинили опір польській колоніальній експансії, вважали за моральне право та обов’язок очолювати українство. Обороняти укр. культуру, піклуватися про укр. школу, педагогіку, освіту, церкву, протистояти наступові Польщі. Серед представників укр. аристократії: Григорій Ходкевич, Костянтин Острозький, Василь Загоровський, та патріотично настроєні українські жінки, серед меценаток Олена Чорторийська Горностай, яка у 1596 р. організувала школу в заснованому нею Пересопницькому монастирі, Ганна Гайська – при Почаївському монастирі спорудила школу, а Раїна Раймолинська – в Загаєцькому. В цих школах діти вчили азбуку, молитву, читали часослов і псалтир.

У другій половині ХVІ ст. укр.. школи були при всіх церквах і монастирях України. Подальша діяльність шкіл дещо занепала; заможні верстви перекинулись на бік польської освіти. Опозицію польському наступу очолили міщани та селяни, підтримувала їх і укр. церква. Провідною силою в національному житті стали укр. братства та козацтво. Під церковною опікою гуртувалися братства, школи, шпиталі, розвивалося письменство і мистецтво. Нижчі школи, які давно існували при церквах, розширяють свою мережу, їх стає більше: в містах, містечках та у великих селах України виникають народні школи. Це стає головною метою національно свідомих українців, які вважали нестачу освіти головною причиною занепаду культурного і національного життя. Хоча необхідність у вищій школі (для підготовки патріотичної інтелектуальної еліти укр. нації) залишалась відкритою.

Тільки завдяки енергійним діям патріотично настроєних українців на Україні засновуються нові культурно - освітні вогнища і осередки. Серед них Острозька академія, братські школи, Києво-Могилянська академія.

I. Острозька Академія - її відкрив у 1576 р. на власні кошти волинський магнат князь Костянтин Острозький в Острозі, у власній резиденції. ЇЇ називали “ тримовним ліцеєм ” або слов’яно-греко-латинською академією. На свої кошти він організував укр. школи також у Турові (1572), Володимирі-Волинському та ін. Але Острозька Академія займає особливе місце – була перша висока школа і перша наукова установа України. ЇЇ заснування було початком компромісу між представниками східнослав’янської просвітньої тенденції та “латинської науки”. У цій школі вивчали не лише слав’янську, а і грецьку, латинську, польську мови. Програма навчання передбачала і інші предмети “семи вільних мистецтв”: насамперед риторику, астрономію, діалектику. Вивчали також вищі студії, що виходили за рамки “семи вільних мистецтв”, філософію і богослов’я, тому вона має право на назву Академії. Щоб надати їй якнайвищого рівня, Острозький запросив до викладацької діяльності в ній найвизначніших українських та зарубіжних вчених, кваліфікованих фахівців з різних галузей знань. Серед вчителів були православні греки і притестанти. Існувало в Академії 7 класів (як і потім у Києво-Могилянській), хоча окремого класу богослов’я не було.

Острозька школа вирізнялася високим рівнем викладання. ЇЇ називали академією навіть освічені католики. Крім викладання “семи вільних мистецтв” та вивчення трьох мов: слов’яно-руської, грецької і латинської, Острозьку Академію вирізняло (на відміну від інших західноєвропейських закладів) те, що в ній чи не найбільше уваги приділялося греко-візантійській і власне національній традиції та старослов’янській мові

Першим ректором Академії був відомий український громадський діяч і письменник-полеміст Герасим Смотрицький. Тут працювали відомі на той час люди: першодрукар І.Федоров, ієромонах з Острога Купріян (здобув освіту у Падуб та Венеції), педагоги-письменники Іов Княгиницький (друг Івана Вишенського), Василь Суразький, Клирик Острозький, Дем’ян Наливайко (брат Северина Наливайка). Серед зарубіжних вчених: Кирило Лукаріс, Діоніс Палеолог, польський математик і філософ Ян Дятос та ін.

Академія була дуже популярна. В ній вчилися не тільки діти шляхти, але й селян. Серед її славетних вихованців: гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, учений письменник Мелетій Смотрицький, українські культурно-освітні діячі Іван Борецьких та Дмитро Самозванець.

При Острозькій Академії була заснована у 1581р. друкарня, яка випустила понад 30 книг. Іван Федоров надрукував тут першу в світовому друкарстві повну церковну-слав’янську “Біблію” обсягом 1252 стор.; підготовка її друку тривала 10 р.; над її перекладом з єврейської та старогрецької мов трудились 72 перекладачі. Крім “Біблії”, в друкарні були надруковані також перша граматика церковнослав’янської мови, три видання часослова, та полемічна література на захист православно ї віри.

Після смерті К.Острозького (1608 р.)його син Януш не хотів продовжувати справи свого батька (він був ополячений). У 1624р. Академія занепала, в цей час внучка князя Анна-Алуїза Хоткевич на її місці заснувала Єзуїтську колегію, а своїм заповітом 1654р. власні численні маєтності і великі суми грошей вона записала полякам і при цьому жодного шелега не подарувала українцям.(Зрадивши.)

Значення Острозької Академії:

Ø зіграла видатну роль у поширенні освіти серед укр. народу;

Ø підняла розвиток педагогічної думки та наукової діяльності;

Ø розширила організацію національної школи в Україні;

Ø вплинула на розгортання і організацію навчально-виховної роботи братських шкіл, активізацію діяльності шкіл дяківських, церковних, монастирських, народних мистецтв, ремесел і промислів.

Братські школи

Братства – унікальний феномен в національній історії українського народу щодо ролі, яку вони відіграли в консолідації народності на ідеологічних засадах православ’я та завдяки просвітницькій роботі серед усіх верств населення. Він показує, як за відсутності офіційних, усталених державою організацій, установ та інститутів політично й національно поневолений народ стихійно створює на основі самодіяльності власні неофіційні об’єднання та організації, котрі займаються спеціалізованими видами діяльності і забезпечують пригнобленому етносу здатність у певних межах виконувати організаційні, виховні, регулятивні функції в системі суспільних відносин як внутрішніх, так і зовнішніх на основі системи норм, прав та обов’язків, вироблених у своєму етнічному чи груповому середовищі, застосовувати прийняті санкції у формах заохочення чи покарання та ін.

Братства – національно-релігійні об’єднання міщан, були утворені на базі ремісничих цехів з метою очолити боротьбу проти політики національних і релігійних утисків з боку Польщі і католицької церкви на Україні.

Видатний український історик Микола Аркас у своїй книзі “Історія України-Русі” описує життя братств і щось на зразок їхнього статуту так:

“Братчики були усі рівні: не було тут ані пана, ані холопа, - як той, так і другий мали однакові вигоди, як той, так і другий повинні були слухатись і держатись порядків, заведених у братстві, і належали суду братчиків. Суд той, вибраний із самих братчиків, дивився за тим, як хто поводиться у житті, і якщо коли хто з братчиків почне робити щось негаразд, то його карали штрафом – грішми, медом, воском або чим іншим, і все те йшло в братську казну, і іноді – то й садовили на якийсь час у дзвіницю, і це почиталося за великий сором. Судили братчики не тільки своїх громадян та їхніх жінок, а й священиків, навіть архієреїв, право суду над священиками і архієреями уперше дав Львівському, і за ним і усім братствам, патріарх Константинопольський Єремія при кінці ХVІ ст., коли він переїздив через Львів.”

З кінця 15ст. відкриваються початкові та підвищені школи, засновниками яких були братства – братські школи. Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували шпиталі, православні церкви, видавали українські книжки і підручники. В основу діяльності братств було покладено ідеологію просвітництва.

Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа Львівського братства (1586), яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила подібні західноєвропейські школи. Відкрилися школи також в інших містах: Перемишлі, Рогатині, Замості, Києві, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Кременці, Луцьку та ін. Кращі вчителі братських шкіл були авторами підручників, наприклад, Лаврентій Зизаній написав “Грамматику словенского языка», Мелетій Смотрицький – “Грамматику словенскую”.

У братських школах підвищеного типу, крім читання, лічби, письма та хорового співу, засвоювали “сім вільних мистецтв”. Головна увага зверталася на гуманітарні дисципліни: учні вивчали рідну, слов’янську, грецьку, латинську і польську мови.

У школах запроваджувалися елементи класно-урочної системи, а також різні методи навчання: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Для закріплення навчального матеріалу широко використовувалося повторення. За порядком у школі, поведінкою учнів і виконанням домашніх завдань наглядали призначені на кожний тиждень учні, а також їхні батьки. Віддаючи своїх дітей до школи, батьки підписували з ректором договір, яким визначалися обов’язки школи і батьків.

У заснуванні Київського братства, школи та монастиря при ньому та Києво-Могилянської колегії активну роль відіграла (крім П.Сагайдачного і П.Могили) Єлизавета (Галшка) Гулевичівна, дружина київського воєводи. Вона подарувала у 1615 році свою садибу із землями для створення цього культурно-освітнього комплексу.

Козацьке шкільництво

Козацька педагогіка – це частина народної педагогіки, яка сприяла формуванню у підростаючого покоління українців синівської вірності рідній землі, незалежній Україні.

Основні завдання козацької педагогіки: готувати фізично загартований, мужніх воїнів – захисників народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, національні та загальнолюдські цінності, формувати високі лицарські якості, пошану до старших людей, милосердя, прагнення допомогти іншим, виховувати громадян, які б розвивали культуру економіку та інші сфери життєдіяльності народу, власної самостійної держави на світовому рівні.

Ідеал козацької педагогіки – вільна та незламана у своїх прагненнях людина, яка, спираючись на традиції рідного народу, повинна розвивати рідну культуру, будувати незалежну державу. В усній народній творчості втілено ідеал хлібороба, дбайливого господаря, а в часи лихоліть – козака-воїна, захисника вітчизни.

Система козацького виховання передбачала такі ступені: дошкільне родинне виховання (сімейне виховання), родинно-шкільне виховання та підвищена освіта.

Першим ступенем козацької педагогіки було сімейне виховання, яке базувалося на культі матері і батька, бабусі та дідуся, роду й народу. Сімейні виховні традиції знаходили своє продовження у шкільній практиці.

Другий ступінь козацького виховання можна назвати родинно-шкільним. У козацьких, братських та інших школах найвищий ступінь мали родинні, духовні та материнські цінності, які переростали в загальнолюдські (заповіді волелюбних батьків і дідів, традиції, звичаї та обряди тощо) і включали в себе релігійно-моральні цінності.

Третій ступінь – вища освіта. Після названих шкіл далі молодь вчилася у вітчизняних колегіумах і академіях, і відомих європейських університетах, тобто отримувала підвищену та вищу освіту. По закінченні вищих навчальних закладів юнаки одержували (в сотнях, полках, у Запорізькій Січі) систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове загартування, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військову підготовку.

До козацького шкільництва належали січові, монастирські, церковно-парафіяльні школи а також школи музики і співу та полкові школи.

До січових шкіл віддавали хлопчиків заможних батьків з 9 років. Ієромонах, як головний учитель, окрім наставництва, піклувався про здоров”я дітей. Школа складалася з двох відділів: у першому навчали на паламарів та дияконів; другий – відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини та інші діти. Тут навчали грамоти, співу і військового ремесла. Учні утримувались на кошти Січі. Хто хотів стати козаком, служив у старого козака за джуру (слугу) – носив за ним рушницю, вчився у нього козацької майстерності, виконував для нього всіляку роботу. Джури жили в куренях з дорослими і відвідували січову школу.

На Січі існували також школи музики та співу. Відомо, що Богдан Хмельницький у 1652 р. видав універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл кобзарів і лірників і взяв їх під свою опіку. Це були перші музичні школи в Україні. До них приймали дітей, що мали добрий слух і голос, і навчали церковного співу, готували читців і співаків для нових церков.

Певну роль у розвитку освіти відіграли полкові школи. Їх відкривали переважно у приміщеннях, які належали церкві. Учні жили в будинку дяка і виконували різні господарські роботи. Дітей навчали рахувати, писати і читати. Виховання мало релігійний характер. Школи утримувались на кошти батьків.

За навчальні посібники в запорозьких школах були Часослов і Псалтир, було також видано “Козацьку читанку”, яка відповідала духові української національної школи.

Основні дати викладеного матеріалу.

1. Перше братство на Україні (м. Львів) – 1439 р.

2. Острозька школа вищого рівня (колегія, академія) – 1576 р.

3. Львівська братська школа – 1585 р.

4. Луцька братська школа – 1617 р.

5. Київська братська школа – 1615 р.

6. Лаврська школа – 1631 р.

7. Києво-Могилянський колегіум – 1632 р.

8. Києво-Могилянська академія – 1701 р. (існувала до 1817 р.)

9. “Граматика” Мелетія Смотрицького – 1619 р.

(На самостійне опрацювання)

Києво-Могилянська академія (ректори, значення);

Козацьке шкільництво доповнити (які школи там існували);

Основні педагогічні погляди і внесок у педагогічну науку (таблично):

1) Кирило Старовровецький Транквіліо

2) Стефан і Лаврентій Зизаній;

3) Іван Вишенський;

4) Іов Борецький;

5) Памв Беренда;

6) Мелетій Смотрицький;

7) Єпіфаній Славинецький;

8) Іван Федоров.

Дата добавления: 2015-07-12