Львів – 2015. Аналіз художнього твору - це уявна операція над твором

Аналіз художнього твору - це уявна операція над твором, яка передбачає членування його на частини (складники змісту і форми), виділення певних частин, дослідження їхніх особливостей, визначення місця й функціональної ролі в загальній системі твору, встановлення характеру взаємодії з іншими його частинами.

Художній твір - це свідомо споруджена письменником будова, створена з точним урахуванням у ній всього, це передача результатів образного мислення; передача у формі зображення такої життєвої історії, що говорить про те, що усвідомилось для автора в його образному мисленні про життя.

Художній твір є безкінечно складною структурою, цілісною системою із власними процесами та відносинами, типами зв'язку та взаємозв'язку, які загалом можна назвати художність. Ідеалом для кожного автора є повна відповідність створеної художньої побудови з тим, що було заплановано письменницьким образним мисленням. Ця гармонія досягається шляхом нелегкої творчої праці.

Традиційно художній твір визначають як складно організоване ціле, що слід аналізувати в єдності форми і змісту. Змістом твору є художньо відображена дійсність. Вона постає у конкретних картинах людського життя. Ці картини відбираються, групуються і усвідомлюються письменником так, що в них проглядає авторське бачення світу, його тенденція. Метою справжнього митця є перетворення форми у зміст, пошук «гарної» думки не може здійснитися без відповідних «правильних» слів, які треба вміти розшукати, щоб створити справжній естетично цінний, ідейно-тематично витриманий художній твір.

Зміст і форма художнього твору визначаються історичними умовами його творення: епохою, соціально-естетичними ідеалами творця, особливостями його творчого обдарування, характером, індивідуальними людськими рисами. У гармонійному поєднанні важливого змісту і відповідної довершеної форми виявляється художність, мистецька якість твору.

Для того, щоб учні зрозуміли своєрідність ідейно-художнього обличчя письменника, слід під час аналізу розкрити взаємозв'язок та взаємозалежність між змістом і формою. Усі факти змісту не існують незалежно від художньої побудови, вони беруть участь у єдності художнього твору, в створенні естетичного враження, як і всі інші будь-які формальні факти. В цьому органічному поєднанні змісту і форми в естетичному предметі зображення і ховається найвища гармонія твору.

Якщо під час аналізу ігнорувати значення форми, це спричинить сприйняття твору як лише ідеологічного явища, а літератури загалом як однієї з форм суспільної свідомості, а не явища культури. З іншого боку, негативні наслідки матиме ігнорування змісту, бо це призведе до беззмістовної абстрактної побудови та формалізму.

Взаємообумовленість змісту і форми, ідейного задуму та кола улюблених митцем образів, засобів втілення цих образів є обов'язковим для справжнього твору мистецтва. Слабкість змісту художнього твору обов'язково відобразиться на його формі. Форма, в свою чергу, не є пасивною, вона відіграє активну роль в художньому процесі. Робота письменника над формою - це одночасно і робота над змістом. Будь-яку дану форму можна розглядати лише як вияв конкретного змісту.

Більшість дослідників схиляються до тієї точки зору, що зміст художнього тексту виражаються через тему та ідею, тобто твір має ідейно-тематичну основу.

Тема - єдність значень окремих елементів твору. Це деяка установка, якій підкорені всі елементи твору, деякий намір, що реалізується у тексті. Таким чином, говорячи про тему твору як феномен художнього творіння будемо мати на увазі все те, що стало предметом авторського інтересу, осмислення та оцінок. Між темою й ідеєю у великих творах немає щільного зв'язку, тема перевтілюється в ідею вирішення.

Ідея художнього твору - основна думка, висвітленню якої автор підпорядковує всі змальовані ним картини й образи. Це той загальний висновок, який логічно випливає з усього зображеного в художньому творі. Скільки б ми не вивчали компоненти художнього твору разом чи по одному, неможливо зрозуміти їх значення без усвідомлення загального ідейного спрямування. Ідея сприймається читачем насамперед через переживання, яке примушує його замислюватись над зображенням, що приводить до усвідомлення думок, закладених автором у його творі. Ідею художнього твору правильно і повно можна визначити лише тоді, коли буде глибоко осмислене все, зображене у творі, передовсім, сюжетні особливості, конфлікт, образна система.

Часто найважливіші моменти змісту розкриваються у проблематиці твору, яка у кожного письменника є своєрідною, індивідуальною. Проблема - це питання, напрямок і хід осмислення теми. Авторське осмислення образного матеріалу - це єдність «проблеми» (процесу осмислення) та «ідеї» (наслідку осмислення).

Своєрідність проблематики є візитною карткою митця, бо немає двох видатних письменників, твори яких мали б тотожну проблематику. Центральна проблема твору часто є організуючою основою, що проходить крізь всі елементи художнього цілого.

Форма твору - сукупність художніх засобів та прийомів, в яких реалізується художній зміст, за допомогою яких внутрішньо та зовнішньо організується твір. Міра таланту автора, його світогляд, темперамент, відібраний для зображення життєвий матеріал, смаки та уподобання письменника обумовлюють форму твору. Форма робить художній зміст безпосередньо сприйнятим.

Форма має свої структурні елементи:

- родово-жанрова форма;

- сюжетна форма;

- композиційна форма;

- образна форма;

- словесна форма.

Але, говорячи про форму художнього твору, учителю слід мати на увазі, що її у чистому «рафінованому» вигляді не існує, оскільки кожен компонент твору має як формальне, так і змістове наповнення.

Аналіз (розкодування) художнього твору — мистецтво, яке ґрунтується на теоретичних знаннях і художньому смаку особистості, її вмінні бачити, чути і розуміти текст. Він — завжди специфічна праця, в якій дивно поєднуються раціональне і чуттєве, глибоко особистісне та актуальне для певного часу і конкретних спільнот. Цей концепт організовує теоретичний і прикладний матеріал навчального посібника, в якому розкрито сутність, принципи, цілі та загальні прийоми аналізу твору як феномену літератури в її жанрово-стильовому багатоманітті. Особливу цінність становлять конкретні аналітичні розвідки.

Для студентів вищих навчальних закладів. Прислужиться вчителям, філологічно зорієнтованим учням загальноосвітніх навчальних закладів і всім зацікавленим робити власні відкриття у світі художнього слова.

У процесі пізнання літературного твору усі зусилля спрямовані на те, щоб якомога повніше розкрити специфіку твору й неповторність його художнього змісту. Вдале тлумачення, розкодування тексту завжди має сенс, бо по-новому відкриває навіть давно відомі твори. Технологія розкодування (аналізу), визначення таїни художнього слова (твору) — то своєрідне мистецтво, що ґрунтується на знанні теоретичних операцій, тексту, а також на здібностях дослідника, його здатності «чути» текст у цілості й найдрібніших складниках, що творять певну систему й перебувають у постійній взаємодії. У літературознавчій практиці розрізняють терміни «текст» і «твір». Текст — це повідомлення, закріплене знаками мови, упорядкованими за її законами. Ці знаки можуть бути літерними або аудіальними. Терміном «твір» позначають картини, думки, переживання, які виникають в уяві читача при сприйманні тексту. Розрізнення цих термінів не завжди є належно усвідомленим.

Художній твір — основна одиниця літератури. Без знання його немає знання літератури. До світу літератури можна входити звичайним читачем, професійно зорієнтованим читачем або науковцем-дослідником. Кожній із цих позицій відкриваються різні її горизонти.

На шляху пізнання творів виникають труднощі суб’єктивного та об’єктивного характеру. Насамперед у книжки сьогодні з’явилося багато конкурентів. Істотні зміни сталися в навчальних програмах з української літератури. Нові підходи беруть гору у прочитанні класики ХІХ й ХХ століть, оцінюванні художніх пошуків і здобутків письменників різних напрямів, гуманістичного начала в літературі, її національної самобутності і зв’язків української літератури з літературами народів світу, а також місця рідного в загальному літературному процесі.

Пізнати естетичну суть літератури складно або й неможливо без професійного аналізу твору, що веде до розуміння його змісту через осягнення краси й багатства художньої форми, розвиває прагнення пізнати таїну художнього слова.

Умовами успішного осягнення твору є: розуміння естетичної природи слова, знання теоретичних основ аналізу; засвоєння тексту твору; досконале володіння навичками виокремлювати і досліджувати складники змісту й форми та розуміння закономірностей їхньої взаємодії; розвинуті філологічні здібності. Адекватне сприймання й тлумачення літературних творів ускладнюють ставлення до героїв як до людей, котрі справді жили, мали саме такі біографії й долі. За такого підходу література розглядається як «історія в образах», емоційно забарвлений засіб пізнання. Такими можливостями література, безперечно, володіє, але цим не вичерпується її призначення. У художньому творі реалізується загадкова енергія слова, творча сила фантазії письменника.
У реалістичному творі справді майже все таке, як і в реальному житті, бо герої, їхні переживання, думки та вчинки, обставини, в яких ті герої діють, атмосфера, до якої входить читач, живляться враженнями від дійсності. Усе, створене уявою й працею письменника, «живе» і за особливими, естетичними законами. Тому кожен твір, хоч яким би він був за обсягом і жанром — вірш чи поема, оповідання чи роман, водевіль чи повнометражна драма, — є особливим художнім світом. Тут діють свої закони й закономірності, що істотно відрізняються від законів реальної дійсності, адже письменник не фотографічно відтворює її, а естетично освоює, орієнтуючись на художню мету.

Міра правдоподібності у творах неоднакова, але це не впливає безпосередньо на рівень їхньої художності. Зображене, наприклад, у фантастичних творах далеко відбігає від дійсності, однак утримується в межах художніх. Відображене в літературному творі не можна ототожнювати з реальним життям. Твердження про правдивість твору ґрунтуються на визнанні його як специфічної форми втілення тієї правди про світ і людину, яку відкрив письменник і в яку повірив читач.

Віддаляти читача від задуму може підміна читачем думок, переживань автора та персонажів власними. Це явище також має об’єктивні причини. Зображене в творі «оживає» лише завдяки уяві читача, поєднанню його досвіду з досвідом автора, зафіксованим у тексті. Тому в уяві різних читачів виникають неоднакові образи й картини, змальовані в тому самому творі. Абсолютизація суб’єктивного деформує зображене письменником: читач мислить про твір не як про явище мистецтва слова, а як про власні переживання.

Уникнення таких труднощів забезпечує сприймання літератури як мистецтва слова. Одним зі способів найближчого до авторського задуму прочитання твору є аналіз художнього твору.

Список використаної літератури:

1. Українська драматургія кінця ХІХ поч. ХХ ст.. «Академвидавництво»

2. Нариси з теорії літератури «Академвидавництво»

МІНІСТЕРСТСВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

КАФЕДРА ГРАФІКИ ТА ДИЗАЙНУ ДРУКОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ

Контрольний модуль 1

з навчальної дисципліни МЕТОДИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Варіант 11: Пошук наукової інформації та робота з джерелами

Виконала:

Студентка ЗФ

групи ЗГ-5М

Скварко Марта

Дата добавления: 2015-07-11