Пружинна

Мембранна — натискання деформує мембрану, на якій надруковано провідні доріжки. При натисканні доріжки мембрани контактують з доріжками основи. Мембрана також повертає клавішу до вихідного положення.

Гумова — натиснення клавіші спричиняє певний тиск гуми на друковану плату, внаслідок відбувається значне зниження електричного опору між металевими провідниковими доріжками, що нанесені на плату.

Безкнопкова

Оптоелектронна

Ємнісна — відносно рідко вживана — клавіша з'єднана з елементом, що змінює ємність конденсатора, частіше, шляхом його всуву між обкладками конденсатора.

Герконова — натиснення клавіші спричиняє наближення магніту до геркону всередині якого відбувається замикання контактів

Екранна

Тактильна (Сенсорна) — на екрані висвітлюється зображення кнопки, дотик до зазначеного місця на екрані є рівнозначним її натисненню. Для реалізації цього виду клавіатури необхідний спеціальний тактильний монітор.

Класична — на екрані висвітлюється зображення кнопки, по якому клацають мишкою. Цей вид клавіатури не вимагає спеціальних екранів. Перевагою екранних клавіатур над фізичними є можливість візуального відображення великої кількості наборів символів різних алфавітів.

Мишка

Маніпулятор типу «миша», «мишка» (англ. mouse, англ. mouse devices) — один із вказівних пристроїв уведення (англ. pointing device), який дає змогу користувачеві через інтерфейс взаємодіяти з комп'ютером.

Мишка сприймає своє переміщення в робочій площині (зазвичай на частині поверхні стола) і передає цю інформацію комп'ютеру.Програма є у комп'ютері, у відповідь на переміщення миші виконує на екрані дію, яка відповідає напрямку і відстані цього переміщення. В універсальних інтерфейсах (наприклад, у віконному) за допомоги мишки користувач керує спеціальним курсором — вказівником — маніпулятором елементами інтерфейсу. Інколи використовується введення команд мишею без участі видимих елементів інтерфейсу програми: за допомогою аналізування рухів миші. Такий спосіб отримав назву «жести мишкою» (англ. mouse gestures).

У доповнення до декодера переміщення, мишка має від однієї до трьох і більше кнопок, а також додаткові елементи керування (колеса прокрутки (англ. scroll wheel), джойстики, трекболи, клавіші тощо), дії яких зазвичай зв'язані з положенням курсора в цей час (або складників специфічного інтерфейсу).

Елементи керування миші багато в чому є втіленням ідеї акордної клавіатури (тобто, клавіатури для роботи всліпу). Мишу початково створювали як доповнення до акордної клавіатури, яку вона фактично замінила.

1.8 Операти́вна па́м'ять — пам'ять ЕОМ, призначена для зберігання коду та даних програм під час їх виконання. У сучасних комп'ютерах оперативна пам'ять переважно представлена динамічною пам'яттю з довільним доступом DRAM.

Напівпровідникова статична (SRAM) — комірками є напівпровідникові тригери. Переваги — невелике енергоспоживання, висока швидкодія. Відсутність необхідності проводити «регенерацію». Недоліки — малий обсяг, висока вартість. Нині широко використовується як кеш-пам'ять процесорів у комп'ютерах.

Напівпровідникова динамічна (DRAM) — кожна комірка є конденсатором на основі переходу КМОН-транзистора. Переваги — низька вартість, великий обсяг. Недоліки — необхідність періодичного прочитування і перезапису кожної комірки — т.з. «регенерації», і, як наслідок, зниження швидкодії, велике енергоспоживання. Процес регенерації реалізується спеціальним контролером, встановленим на материнській платі або в центральному процесорі. DRAM зазвичай використовується як оперативна пам'ять (ОЗП) комп'ютерів.

1.9 Відеока́рта — пристрій, призначений для обробки, генерації зображень з подальшим їх виведенням на екран периферійного пристрою.

Відеокарта зазвичай є платою розширення (дискретна відеокарта) і вставляється у слот розширення, універсальний (PCI-Express, PCI, ISA, VLB, EISA, MCA) або спеціалізований (AGP), проте відеокарта може бути вбудованою (інтегрованою) у материнську плату (як у вигляді окремого елементу, так і в якості складової частини північного мосту чіпсету або центрального процесора).

Сучасні відеокарти не обмежуються лише звичайним виведенням зображень, вони мають вбудований графічний мікропроцесор, котрий може проводити додаткову обробку, звільняючи від цих задач центральний процесор. Наприклад, усі сучасні відеокарти, що застосовують відеопроцесори AMD/ATi і NVIDIA підтримують OpenGL на апаратному рівні. Останнім часом, разом зі зростанням обчислювальних потужностей графічних процесорів має місце тенденція використовувати обчислювальні можливості графічного процесору для вирішення неграфічних задач

Відеопам'ять (video RAM) — доступна відеокарті область оперативної пам'яті комп'ютера, в якій розміщені дані, що відповідають зображенню на екрані. Відеопам'ять може бути виділена з основної оперативної пам'яті системи, в цьому випадку говорять про розподілену (shared) пам'ять. У відеопам'яті може міститися як безпосередньо растровий образ зображення (екранний кадр), так і окремі фрагменти як в растровій (текстури), так і у векторній (геометричні примітиви, зокрема трикутники) формах. В загальному випадку, відеопам'ять може зберігати довільні буфери, в тому числі застосовуватись для зберігання вхідних даних і результатів обчислень загального призначення. Як правило, чіпи оперативної пам'яті припаяні прямо до текстоліту (друкованої плати) відеокарти, на відміну від знімних модулів системної пам'яті, які вставляються в стандартизовані розніми материнських плат (слоти). Одна половина чіпів, зазвичай, припаяна під радіатором системи охолоджування відеокарти, а друга — із зворотного боку. Така оперативна пам'ять використовується тільки під потреби різних графічних застосунків і ігор. Технології виробництва пам'яті для відеокарт розвиваються стрімкіше, ніж ОЗП загального призначення, це обумовлено високими вимогами ігрової індустрії; тому як правило технологія встановленої відеопам'яті на покоління випереджає основну системну пам'ять.

2) Кодува́ння інформації -це спеціальнал вироблена система прийомів (правил)фіксування інформації. Основними атрибутами кодування є знак, код, мова, за допомогою яких інформація фіксується і передається у просторі і часі.

Розрізняють наступні види кодів :

-алфавитні – система літер;

-цифровий - система цифр;

-алфавитно-цифровий – змішана система алфавитних і цифрових кодів;

-рельєфно – точковий – система випуклих точок (шифр Брайля);

-матричний - система поглиблень або отверстій та інші.

У обчислювальній техніці для представлення даних використовується двійковий код. Всередині комп'ютера одиницям і нулям даних відповідають дискретні електричні сигнали. Представлення даних у вигляді електричних або оптичних сигналів називається кодуванням. Існують різні способи кодування двійкових цифр 1 і 0, наприклад, потенційний спосіб, при якому одиниці відповідає один рівень напруги, а нулю іншій, або імпульсний спосіб, коли для представлення цифр використовуються імпульси різної або однієї полярності.

У обчислювальних мережах застосовують як потенційне, так і імпульсне кодування дискретних даних, а також специфічний спосіб представлення даних, який ніколи не використовується всередині комп'ютера, модуляцію. При модуляції дискретна інформація представляється синусоідальним сигналом тієї частоти, яку добре передає лінія зв'язку, що існує.

потенціальне кодування

імпульсне кодування

модуляція

3)Внутрішні пристрої системного блоку

3.1 Пристрої введення графічної інформації

Сканер

Відео- і Веб-камера

Цифровий фотоапарат

Плата відео захоплення

3.2 Пристрій виведення інформації

Монітор

Проектор

Принтер

Графопобудовник

3.3 Пристрої збереження даних

Для збереження даних в комп’ютерах використовують різноманітні пристрої. Як ви записуєте розв’язання задачі в зошиті або домашнє завдання в щоденнику, так і пристрої збереження записують дані на відповідні носії даних. В учня носієм даних є зошит або щоденник, а в комп’ютера - магнітні та оптичні диски, флеш-пам’ять тощо.

Основним пристроєм для збереження даних у персональних комп’ютерах є накопичувач на жорстких магнітних дисках. Ці пристрої, як правило, розміщено всередині системного блока. Накопичувачі на жорстких магнітних дисках можуть містити величезні обсяги даних, більші, наприклад, за вміст шкільної бібліотеки. Їх ще називають вінчестерами.

Перший пристрій для зберігання даних на жорстких магнітних дисках був розроблений корпорацією IBM (англ. International Business Machines Corporation - міжнародна корпорація машин для бізнесу) у 1956 році під керівництвом Рейнольда Джонса. Модель, що була використана в комп’ютері RAMAC 350, називалася IBM 350 Disk File. Пристрій був розміром з велику шафу для одягу і мав вартість близько 50 тис. доларів.

Зчитування та запис даних на оптичні диски здійснюють спеціальні пристрої. Як носії даних у цих пристроях використовують оптичні диски різних типів - CD, DVD та BD. Оптичні диски використовуються здебільшого для створення фонотек і відеотек та для тривалого зберігання копій даних.

Для перенесення даних від одного комп’ютера до іншого часто використовують флеш-накопичувачі, або «флешки».

Висновок

На даній практичній роботі я вивчив архітектуру апаратного забезпечення. Освоїв базові елементи PC,внутрішні та зовнішні пристрої,також детальніше розглянув системи, що розміщені на материнській платі, їх характеристики функціонування та призначення.

Дата добавления: 2015-07-11