Згладжування (плюшевий ведмедик).

Для ведмедиків – стосунки з іншими людьми найважливіші, а власні цілі, навпроти, не мають великого значення. Ведмедики хочуть подобатися, хочуть, щоб їх усі любили й цінували. Вони вважають, що краще уникнути конфлікту заради гармонії й упевнені, що конфлікти не можна обговорювати без шкоди для стосунків. Ведмедики бояться завдати болю, образити, псувати стосунки під час конфлікту. Заради збереження стосунків, вони готові пожертвувати особистими цілями. Плюшеві ведмедики немовби кажуть: «Я пожертвую власними цілями, роби все, що ти хочеш, аби тільки я тобі подобався». Плюшеві ведмедики будь- що намагаються залагодити конфлікт, боячись зіпсувати стосунки.

4. Компроміс (лисиця).

Лисиці невибагливі як у своїх цілях, так і в стосунках з іншими людьми. Лисиці шукають компромісу. Вони пожертвують частиною своїх домагань під час конфлікту і переконуватимуть іншу особу поступитися теж якоюсь часткою своїх цілей. Вони шукають такого рішення конфлікту, коли б обидві сторони мали якусь вигоду – «золоту середину», між двома крайніми позиціями. Заради досягнення згоди, лисиці готові пожертвувати для спільного добра як частиною своїх домагань, так і стосунків.

5. Конфронтація (сова).

Сови дуже високо цінують власні цілі та стосунки. Вони розглядають конфлікти як проблему, яку треба розв’язувати, і шукають таке рішення, яке б задовольнило як їхні власні цілі, так і цілі супротивної сторони в конфлікті. Сови сприймають конфлікт як засіб поліпшення стосунків шляхом послаблення напруження між двома людьми. Вони намагаються розпочати дискусію, яка розцінила б конфлікт як проблему. Шукаючи рішення, які б задовольнили як їх самих, так і іншу особу, сови підтримують стосунки. Вони не заспокоюються доти, доки не буде знайдено рішення, що задовольнятиме і власні, й чужі цілі. Вони також не заспокоюються доти, допоки напруга не спаде, а негативні емоції не будуть повністю зняті.

2.2. Ефективні форми і методи вирішення конфліктів між педагогом та учнем

Конфлікт - це прямий наслідок певного інциденту або ж непорозуміння, в якому ще немає відкритого протистояння, а наявні лише нестриманість учнів та їх незадоволення. На мою думку, це абсолютно не можна обминати увагою, адже нерідко учні трактують такі ситуації як конфлікт.

Педагог може вчасно не усвідомити цього, тому дана ситуація може набрати деструктивного характеру. Гарно продумані, делікатні дії педагога можуть зняти напругу між ним та учнем, відкриваючи простір для позитивних емоцій. [9; 100]

Часом, ефективним може бути аналіз ситуації та компроміс.

Найреальнішим механізмом налагодження нормальних відносин є запобігання конфліктних ситуацій завдяки правильній тактиці спілкування зі школярами, навіть з тими, які просто прагнуть протистояння.

Усуненню та розрядженню конфлікту сприяє переключення уваги від проблеми (проблем), яка була причиною загострення обстановки, провокувала протилежні погляди, різнобій інтересів, тощо.

Навіть у найнапруженішій ситуації вчитель має «тверезо» мислити та аналізувати ситуацію, залишаючись перш за все педагогом, а не людиною, у якої власні інтереси беруть верх над професійністю. [9; 104]

Поведінка вчителя у конфліктній ситуації.

Для вдалого подолання конфліктної ситуації педагог має обрати необхідну поведінку, враховуючи власні вподобання та стиль. Також він має враховувати стиль поведінки втягнутих до конфлікту дітей.

Психолого-педагогічна славетна наука відокремлює п’ять стилів поведінки педагога у конфліктних ситуаціях:

1. Суперництво (конкуренція) або ж прагнення стати центром у певній ситуації. У такій позиції погляди інших учасників та їх потреби сприймаються як незначущі. Кожен відстоює свою думку або поведінку, і вона здається йому правильною. Тому міркування інших просто ігноруються. Це дуже активний, навіть агресивний наступ, який постає у намаганні вирішити конфлікт, ігноруючи інтереси інших. Виявляється він у задоволенні своїх інтересів та вчинення шкоди іншим учасникам конфлікту.

2. Уникнення. Цей тип поведінки виявляється з намаганням перемістити (відсунути) конфліктну ситуацію якомога далі, сподіваючись, що все вирішиться саме по собі. Така стратегія не є свідченням про намір уникнути від вирішення проблеми. Також така стратегія може бути конструктивною реакцією на конфлікт, коли вирішення її краще відкласти на пізніше. Але, якщо довго притримуватись стратегії уникнення, то можна втратити особистісні позиції у колективі.

3. Пристосування. У цьому стилі йдеться про взаємне пристосування партнерів, за яким людина діє, не відстоюючи власні інтереси.

4. Співробітництво. Головне для цієї стратегії - це прагнення знайти ефективне вирішення конфлікту або ситуації, враховуючи інтереси потреб усіх сторін, пошук вигідних для них умов і шляхів, за якими можна досягнути порозуміння. Ця стратегія є однією із найефективніших для налагодження гарних стосунків, але вона вимагає набагато більше часу, ніж інші. Крім того, обидві конфліктуючі сторони мають вміти пояснювати свої бажання, висловлювати власні потреби, вислуховувати один одного, виробляти альтернативні варіанти подальших дій.

5. Компроміс. Виявляється ця стратегія у старанні не загострювати ситуації у конфлікті за рахунок поступок інтересами обох сторін. Компроміс схожий на співпрацю, але його досягнення відбувається на зовсім поверхневому рівні людських стосунків.

Вчитель має вміти вдало використовувати кожен із стилів вирішення конфліктної ситуації, враховуючи усі обставини: вміти йти на поступки, компроміси, встановлення партнерських стосунків, розширюючи арсенал своїх стилів, але не діяти за одним стандартом. [8; 231]

Не можливо не розглянути стратегії вирішення конфлікту діяльності, конфлікту поведінки, конфлікту взаємин та вчинку.

Конфлікти діяльності. Ймовірні варіанти вчительської тактики:

— Відкладання виконання педагогічної вимоги, коли вчитель не наполягає на реалізації його розпорядження і виказує впевненість у тому, що учень і сам зрозуміє його необхідність. Замість образ, погроз та тому подібного застосовується віра та розсудливість;

— Поступка виявляється або у послабленні вимог, дозволі на її часткове використання або невиконанні за певних умов;

— Поступка, обумовлена тим, що вчитель дещо погоджується з аргументами його учня, або розуміє його почуття і змінює своє рішення, не висуваючи умов, і висловлюючи віру в те, що його поведінка в майбутньому покращиться;

Конфлікти вчинків та поведінки. Такі конфлікти вирішувати складніше, бо в них утягуються в більшій мірі «важкі» учні. При цьому дуже важливо уникнути перебільшень, стереотипів та негативних узагальнень. Такі учні сприймають зауваження як вияв недоброзичливості з боку педагога та відповідають йому грубощами, підтримуючи тим самим стан конфлікту.

Діти з важким характером потребують більшої уваги до себе, ніж інші. Тому вчитель має демонструвати свої миролюбні наміри, які є найефективнішим способом погашення конфлікту.

Конфлікт взаємин. Такий конфлікт – найважчий щодо усунення через вияв ворожнечі та упередженості. Ці почуття заважають не тільки учневі, але й педагогові бути приязним та привітним, без чого надзвичайно важко поліпшити стосунки.

Виправлення таких конфліктів – справжнє випробування професіоналізму. Педагог має стати вище власних почуттів та образи, неприязні, щоб показати учневі шляхетність так культуру в стосунках.

Розмова з учнем, у якій вчитель зазнає свої помилки чи вибачається, пропонуючи забути образи, може стати переломним моментом. Далі ж потрібно прикласти усі старання, щоб зміцнити нові стосунки посиленням співпраці та дружнього спілкування.

Проблема спілкування з’являється у вчителів найчастіше саме в гострих випадках, а саме коли педагог або учень роздратовані чи незадоволені, як, наприклад, після кількох зауважень, зроблених за порушення дисципліни учневі. [12; 120]

В таких ситуаціях варто дотримуватись правил:

— Для розмови потрібно вдало обирати час. Розмова, яка ведеться «по гарячих слідах» просто приречена на невдачу, бо злість та роздратованість – жахливий союзник. Вчитель має набратись терпіння і викроїти час для розмови. Крім того, за цей час він сам зрозуміє помилковість власної поведінки;

— Для розмови потрібно обрати вдале місце. Розмова з учнем на очах у класу може викликати у нього бажання продемонструвати свою сміливість та незалежність. Також, не можна розмовляти з учнем в присутності інших педагогів, які розпочинають вставляти власні коментарії і висловлювати претензії до дитини. Одним з найкращих варіантів для такої розмови є прогулянка, під час якої забувається буденність та послаблюється щоденна знервованість.

Ігрові методи вирішення конфлікту

За конфліктної ситуації педагог може спрямувати власну активність на краще розуміння свого співрозмовника, регуляцію особистого психологічного стану для погашення конфлікту. В першому випадку, ситуацію з конфліктом можна вирішити, відновивши взаєморозуміння. [15; 112]

Проблема відновлення взаєморозуміння не є простою, тому її вирішенню сприяє володіння кількома методами:

Метод інтроспекції. Цей метод полягає у умінні поставити себе на місце іншого, уявити його почуття та думки, зробити висновки про мотиви його вчинків та уявити зовнішні подразники його поведінки.

Цей метод є дуже ефективним, але існує загроза прийняття власних думок та почуттів за думки іншого, неправильно відтворюючи образ опонента. Щоб поставити себе на місце іншого потрібно порівнювати дії та поведінку людини, уявляючи її.

Метод емпатії. Цей метод засновано на техніці проникнення у хвилювання іншої людини. Ефективно послуговуються ним емоційні, здатні до інтуїтивного мислення особи, котрі довіряють своєму інтуїтивному відчуттю, заздалегідь зупиняють інтелектуальні інтерпретації.

Метод логічного аналізу. Цей метод зорієнтовано на людей із раціональним мисленням. Для того, щоб зрозуміти співрозмовника, така людина відтворює уявлення про нього, застосовуючи інтелектуальну систему уявлень.

В іншому випадку, педагог, зберігаючи внутрішню стабільність та спокій, намагається повністю уникнути конфлікту.

Інший позбувається можливості зародити конфлікт або ж взаємодіяти в «конфліктному режимі», якщо один із партнерів по спілкуванню зберігає спокій, стриманість, рівновагу та певну відчуженість. [20; 20]

Вчитель як посередник у конфліктних ситуаціях.

Педагог може опинитися в ситуації, коли необхідно вирішувати конфлікт, який спалахнув між батьками, між учнями або між іншим учителем та дирекцією школи. У такому випадку він може знайти вихід за допомогою спеціальних дій посередника.

Ця роль значно відрізняється від ролі судді або ж арбітра. Посередник у конфліктній ситуації закріплює основні елементи спілкування, розвиває їх, вирішує конфлікт, намагаючись у інтересах обох конфліктуючих сторін змінити орієнтацію з «я виграв – ти програв» на встановлення співпраці: «я виграв – ти виграв». [25; 200]

Посередник не має право прийняти точку зору однієї із сторін, які конфліктують. Головний пріоритет педагога-посередника – нейтралітет.

Важливо зберігати спокій, гарний настрій а не потрапляти під вплив негативних емоцій конфліктуючих.

Отже, існує багато методів розв’язання або ж запобігання конфлікту. Провідну роль в них відіграє вчитель, і саме від його компетентності, навичок, досвіду та уважності залежить усе, розпочинаючи із розв’язання конфлікту і завершуючи шляхами попередження конфліктних ситуацій. [25; 211]

На закінчення, хочу виділити декілька порад В. Сухомлинського, які завжди є та будуть актуальні:

Ø “Чим суворіші будуть заборони й покарання, тим більше процвітатиме зло”.

Ø “Коли дитину звинувачують і судять, педагог має бути тільки захисником і оборонцем”.

Ø “Доброзичливість, розумна доброта — ось що має бути атмосферою життя дитячого колективу, головним тонусом взаємовідносин педагога і дітей. Яке це прекрасне слово й водночас яке це глибоке, складне, багатогранне людське ставлення — доброзичливість”. [27]

Дата добавления: 2015-07-11