Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи

Кредитно-фінансові установи в переважній більшості країн посідають важливе місце у їхніх кредитних системах, спеціалізуються на виконанні кількох операцій або в обслуговуванні обмеженого кола клієнтів, а останніми роками навіть починають діяти як серйозні конкуренти комерційних банків на ринку фінансових послуг. Найважливішою їх ознакою є вузька спеціалізація, обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де потрібні спеціальні знання й особливі технічні прийоми, які з різних причин не достатньо якісно обслуговуються комерційними банками.

Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути (СНФКІ) (парабанки) як окрема ланка кредитної системи почали формуватись на початку ХІХ ст.

У першій половині ХХ ст. значного розвитку набули страхові компанії, а пізніше

— пенсійні фонди і кредитні спілки, які поступово почали займати значні сектори ринку позичкових капіталів. Цей процес був зумовлений рядом об’єктивних причин:

— по-перше, економічне зростання багатьох країн у післявоєнний період супроводжувалося зростанням доходів і заощаджень різних верств населення, а потреби їх використання з належним зиском зумовлювали потребу відповідних фінансових послуг;

— по-друге, зростання обсягу операцій на ринку цінних паперів зумовлювало потребу у функціонуванні спеціалізованих фінансових посередників, що полегшують рух капіталів в економіці та забезпечують інвестування коштів.

Особливо важливим етапом їхнього розвитку є здатність акумулювати значні суми грошових коштів на тривалий період та перетворювати один вид активу на інший. Розвиток кредитно-фінансових інститутів в Україні зумовлений задоволенням об’єктивних потреб у фінансових послугах у зв’язку з переходом до моделі динамічно зростаючої економіки, зростанням доходів і заощаджень різних верств населення, оптимізацією структури виробничих витрат підприємств усіх форм власності, прискоренням і полегшенням руху капіталів та забезпеченням довгострокового інвестування коштів.

Серед найбільш актуальних проблем, які гальмують формування потужної ланки небанківських кредитних установ з посиленням їхньої ролі в розвитку вітчизняної економіки, є:

— недосконале правове поле, в межах якого ці установи діють;

— високий рівень недовіри населення до дії багатьох установ цієї системи з причин багатьох випадків шахрайства з боку організаторів цілого ряду фінансо-

вих компаній;

— досить слабкий контроль держави за діями позабанківських кредитних установ, що значно підвищує ступінь ризику всіх учасників цього процесу і, передусім, ризик головного агента — інвестора.

До таких установ слід віднести: страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансові компанії, інвестиційні та благочинні фонди, кредитні спілки тощо. Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальником позикового капіталу.

Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги. Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кредитних операцій.

Інвестиційна компанія — це інститут колективного інвестування, який за своїм головним функціональним призначенням є установою, що об’єднує індивідуальні заощадження і надає своїм пайовикам, у тому числі й тим, хто не має значних заощаджень, можливість вкласти їх у цінні папери та інші активи.

Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їхні інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах, на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов’язуються викупити свої акції в акціонерів, у другому — ні.

Становлення ринкової економіки в Україні й гострота проблеми інвестиційних ресурсів зумовлюють необхідність розвитку інвестиційних інститутів. В Україні вони виникли ще до того, як з’явилися перші законодавчі акти, що регламентували їхню діяльність. На початку 1994 р. Президент України підписав Указ «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії». Відповідно до указу Президента України, передбачено створення інститутів взаємного інвестування у формі інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основна різниця між ними знаходилась у площині їхніх різних можливостей на ринку цінних паперів. Інвестиційні фонди створювалися як інститути спільного інвестування, тоді як інвестиційна компанія виступала як професійний торговець на ринку цінних паперів, крім того, за певних умов мала змогу здійснювати і колективне інвестування. Різниця була також у розмірах статутного фонду, формах організаційної структури та ін. Інвестиційний фонд в Україні створювався як юридична особа, функцією якого було спільне інвестування. Його організаційна форма — акціонерне товариство закритого та відкритого типів. Статутний фонд формується за рахунок грошових коштів, цінних паперів, нерухомого майна тощо. Згодом у 2001 р. прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Згідно з положеннями цього закону, в Україні створюються інститути спільного інвестування, які можуть бути відкритого, інтервального і закритого типів.

За формою своєї організації інститути спільного інвестування можуть бути корпоративними інвестиційними фондами та пайовими.

Корпоративний інвестиційний фондорганізовує свою діяльність за нормами, встановленими законом України для акціонерних товариств.

Пайові інвестиційні фонди — це активи, які належать інвесторам на правах спільної часткової власності. Ці активи перебувають в управлінні компанії, яка спеціалізується на управлінні активами. Пайові інвестиційні фонди не є юридичними особами.

У 2007 р. в Україні було зареєстровано 107 публічних інститутів спільного інвестування. З них 8 — відкритих, 19 — інтервальних, 53 — закритих, а 27 перебували в процесі реєстрування

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їхніх боргових зобов’язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідаютьхолдинг-компанії. Купівля зобов’язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль над їхньою діяльністю. До фінансовихкомпаній належать і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема які діють у сфері споживчого кредиту.

Фінансові компанії надають такі послуги:

— залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов’язанням щодо наступного їх повернення;

— залучення фінансових активів фізичних осіб із зобов’язанням щодо наступного їх повернення шляхом укладення договорів управління майном;

— надання позик;

— надання гарантій;

— надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів;

— факторинг;

— фінансовий лізинг;

— діяльність з обміну валют;

— залучення коштів установників управління майном з метою фінансування будівництва житла;

— інші.

Враховуючи розмаїття фінансових послуг, які можуть надавати фінансові компанії, доцільно умовно розподілити фінансові послуги на три групи:

- діяльність з управління фінансовими активами;

- послуги кредитування;

- діяльність із забезпечення проведення розрахунків.

Недержавні пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій та допомоги працівникам і службовцям. Створення таких фондів дає змогу зменшити податкові платежі фірми та використовувати їх для купівлі акцій іншихкомпаній, що забезпечує зміцнення фінансової могутності компанії.Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів. У пенсійнихфондах західних країн акумулюються значні кошти, які інвестуються переважно вакції акціонерних компаній як на національному, так і міжнародному ринках позикових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їхніх резервів розміщується в короткострокові і довгострокові цінні папери.

Система недержавного пенсійного забезпечення становить третій рівень пенсійної системи, запроваджений Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р.

Верховна Рада України прийняла два закони: «Про загально обов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 2003 р. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» дає можливість створитисистему недержавного пенсійного забезпечення і розвитку недержавних пенсійнихфондів.

Особливою групою є ощадні установи. Ощадні каси — це державні установи, які належать місцевим органам влади (муніципалітетам) або створені при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників,купуючи на них облігації державних позик. Так, у США існують три видиощадних установ: ощадні банки, ощадно-позикові асоціації та кредитні спілки.

Особливістю ощадних банків є те, що вони купують цінні папери (облігації державних та місцевих органів влади). Ощадні банки можуть бути власністю клієнтів (взаємноощадні банки) або функціонувати як акціонерні товариства (фондові ощадні банки). В США існують також гарантійні ощадні банки, вкладники яких або отримують стабільний відсоток за вкладами («звичайні вкладники»), або відсоток, що коливається залежно від результатів діяльності банку («спеціальні вкладники»).

Кредитні спілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими группами населення з метою об’єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки утворюються на паях для короткострокового кредитування їхніх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо).

Перший спеціальний нормативний акт щодо кредитних спілок в Україні з’явився в 1993 р. Це був Указ Президента України, який зат верджував «Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні». Відповідно до нього, кредитна спілка набуває статусу суспільної організації, що мала об’єднувати не менш як 50 осіб. За мету своєї діяльності кредитні спілки визначили фінансовий і соціальний захист членів спілки на основі взаємного кредитування. У кінці 2001 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про кредитні спілки». Згідно з цим законом, кредитна спілка визначена як неприбуткова організація, що на кооперативних засадах заснована фізичними особами, яка за рахунок сукупних грошових внесків задовольняє потреби своїх членів у взаємному кредитуванні та наданні різних фінансових послуг.

Ринок кредитних спілок України продовжує стрімко розвиватися і демонструє позитивні тенденції. Основні з них такі:

— значно підвищився рівень капіталізації більшості кредитних спілок, а також суттєво поліпшився їхній фінансовий стан;

— зросла кількість «майданчиків» для надання послуг;

— КС досягли вищого рівня організаційної та системної інтеграції через участь у Всеукраїнських та місцевих асоціаціях, утворення об’єднання КС «Програма захисту вкладів», подальший розвиток мережі об’єднаних КС, утворення нових елементів сервісної інфраструктури;

— започатковано проекти, що сприяють зростанню прозорості та відкритості діяльності КС, підвищенню рівня економічної освіченості та захисту прав їхніх членів.

Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. Важливим новим явищем у розвитку страхування в нашій державі стала поява нових видів страхування — страхування підприємницьких ризиків, перестрахування тощо.

У нашій країні існує майнове і особисте страхування. Майнове страхування розрізняється залежно від категорії та за видами застрахованого майна — страхування будівель та споруд, сільськогосподарських культур та тварин, засобів автотранспорту і рибальських суден, домашнього майна тощо.

Взаємні страхові компанії являють собою кооперативну форму організації. Їхній капітал утворюється за рахунок платежів окремих осіб. Кожний застрахований згідно з правилами організації компанії стає частковим її співвласником. Тарифи взаємних компаній вищі, ніж акціонерних. Капітал цих компаній утворюється за рахунок продажу полісів, які дають право на участь у прибутках. Кожний застрахований вносить страхові платежі залежно від допустимої суми збитків компанії. Якщо внаслідок страхових операцій у компаній залишається прибуток, то його розподіляють між її членами або спрямовують на рахунок майбутніх платежів чи на збільшення страхової суми.

Правова база, яка регламентує страхову справу, пройшла декілька етапів розвитку:

1. Декрет КМУ «Про страхування», який було прийнято в 1993 р.;

2. Закон України «Про страхування» від 1996 р.;

3. Закон України Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 2001 р.

Для контролю за діяльністю страхових компаній створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.

Ломбарди — це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-х років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають у розпорядженні місцевих Рад у системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у розмірі 75% від вартості оцінки заставлених речей і до 90% — вартості виробів з дорогоцінних металів, каменів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів — за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

Порівняно з банками та кредитними спілками ломбарди мають меншу частку на ринку кредитування. Але у зв’язку з простою процедурою оформлення ломбардні кредити користуються попитом.

Дата добавления: 2015-07-14