Та інших працівників консульських установ

Розділ І. Переваги, привілеї та імунітети

консульських установ

Стаття 28. Полегшення роботи консульської установи. Держава перебу­вання повинна надавати всі можливості для виконання функцій консульської установи.

<...>

Стаття 30. Забезпечення приміщеннями. 1.Держава перебування повинна або сприяти акредитуючій державі у придбанні на своїй території, згідно з своїм законодавством і правилами, приміщень, необхідних для її консульської установи, або надати допомогу останній в одержанні приміщень іншим чином.

2. Вона повинна також, у разі необхідності, надавати консульській установі допомогу в отриманні відповідних приміщень для її працівників.

Стаття 31. Недоторканність консульських приміщень. 1.Консульські при­міщення є недоторканними в тій мірі, в якій це передбачається у даній статті.

2. Власті держави перебування можуть заходити в ту частину консульських приміщень, яка використовується виключно для роботи консульської установи, лише за згодою глави консульської установи, призначеної ним особи або глави дипломатичного представництва акредитуючої держави. Проте згода глави кон­сульської установи може не передбачатися у випадку пожежі чи іншого стихій­ного лиха, що вимагає невідкладних заходів захисту.

3. За умови дотримання положень пункту 2 цієї статті держава перебування зобов’язана вживати всіх необхідних заходів для захисту консульських приміщень від будь-яких вторгнень чи заподіяння шкоди та з метою запобігання будь-якому порушенню спокою консульської установи або образі її гідності.

4. Консульські приміщення, предмети їх обстановки, майно консульської уста­нови, а також її засоби пересування користуються імунітетом від будь-яких видів реквізиції в цілях державної оборони або для громадських потреб. У випадку необхідності відчуження приміщень для вищезазначених цілей, вживаються всі можливі заходи для запобігання порушенням виконання консульських функцій і акредитуючій державі невідкладно сплачується відповідна ефективна компенса­ція.

Стаття 32. Звільнення консульських приміщень від податків. 1.Консуль­ські приміщення і резиденція штатного глави консульської установи, власником або наймачем яких є акредитуюча держава або будь-яка особа, яка діє від її імені, звільняються від будь-яких державних, районних і муніципальних податків, зборів і мита, за винятком тих, що є оплатою за конкретні види обслуговування.

2. Податкові вилучення, зазначені в пункті 1 цієї статті, не поширюються на ті збори, мито та податки, якими за законодавством держави перебування обкладаю­ться особи, які уклали договір з акредитуючою державою або з особою, яка діє від її імені.

Стаття 33. Недоторканність консульського архіву та документів. Консуль­ські архіви та документи є недоторканними в будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження.

Стаття 34. Свобода пересування. Держава перебування повинна забезпечу­вати всім працівникам консульської установи свободу пересування і подорожей по її території, якщо це не суперечить законам і правилам про зони, в’їзд в які забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки.

Стаття 35. Свобода зносин. 1.Держава перебування повинна дозволяти і охороняти свободу зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. <...>

2. Офіційна кореспонденція консульської установи є недоторканною. Під офіційною кореспонденцією мається на увазі будь-яка кореспонденція, що стосується консульської установи та її функцій.

3. Консульська валіза не може бути ні відкрита, ні затримана. Однак у тих випадках, коли компетентні власті держави перебування мають серйозні підстави вважати, що у валізі міститься щось інше, крім кореспонденції, документів або предметів, згаданих у пункті 4 цієї статті, вони можуть вимагати, щоб валіза була відкрита в їх присутності уповноваженим представником акредитуючої держави. У тому випадку, якщо власті акредитуючої держави відмовляються виконати цю вимогу, валіза повертається у місце її відправлення.

4. Всі місця, що складають консульську валізу, повинні мати видимі зовнішні знаки, що вказують на їх характер, і можуть містити лише офіційну кореспон­денцію та документи або предмети, призначені виключно для офіційного користування.

5. Консульський кур’єр забезпечується офіційним документом, в якому вказується його статус та кількість місць, що становлять консульську валізу. За винятком випадків, коли є згода держави перебування, він не може бути ні громадянином держави перебування, ні, якщо він не є громадянином акреди­туючої держави, особою, яка постійно проживає у державі перебування. При виконанні своїх функцій він повинен бути під захистом держави перебування. Він користується особистою недоторканністю і не підлягає ні арешту, ні затриманню в будь-якій формі.

6. Акредитуюча держава, її дипломатичне представництво та консульські установи можуть призначати консульських кур’єрів ad hoc. У таких випадках положення пункту 5 цієї статті також застосовуються, затим винятком, що згадані в ньому імунітети припиняються в момент доставки таким кур’єром дорученої йому консульської валізи за призначенням.

7. Консульську валізу може бути довірено командиру судна або цивільного літака, що направляється в порт чи аеропорт, прибуття в який дозволено. Йому дається офіційний документ із зазначенням кількості місць, що складають валізу, але він не вважається консульським кур’єром. За погодженням із компетентними місцевими властями консульська установа може направити одного із своїх працівників прийняти валізу безпосередньо і безперешкодно від командира судна чи літака.

Стаття 36. Зносини і контакт з громадянами акредитуючої держави. 1.З метою полегшення виконання консульських функцій щодо громадян акредитую­чої держави,

a) консульські посадові особи можуть вільно зноситися з громадянами акреди­туючої держави і мати доступ до них. Громадяни акредитуючої держави мають таку ж свободу в тому, що стосується зносин з консульськими посадовими особами акредитуючої держави і доступу до них;

b) компетентні органи держави перебування повинні невідкладно повідомляти консульську установу акредитуючої держави про те, що в межах її консульського округу заарештовано, ув’язнено чи взято під варту в очікуванні судового розгляду або затримано будь-яким іншим чином громадянина цієї держави, якщо даний громадянин буде вимагати такого повідомлення. Всі повідомлення, адресовані консульській установі особою, яка перебуває під арештом, у в’язниці, під вартою чи є затриманою, також невідкладно передаються цими органами консульській установі. Зазначені органи повинні невідкладно інформувати цю особу про права, які вона має згідно з цим підпунктом;

c) консульські посадові особи мають право відвідувати громадянина акредитуючої держави, який перебуває у в’язниці, під вартою або є затриманим, для бесіди з ним, а також мають право листуватися з ним та вживати заходів для забезпечення йому юридичного представництва. Вони також мають право відвідувати будь-якого громадянина акредитуючої держави, який перебуває у в’язниці, під вартою або затриманий в їх окрузі на виконання судового рішення. Проте консульські посадові особи повинні утриматися виступати від імені громадянина, який перебуває у в’язниці, під вартою або є затриманим, якщо він заперечує проти цього.

2. Права, про які йдеться в пункті 1 цієї статті, повинні здійснюватися згідно з законами та правилами держави перебування, за умови, однак, що ці закони і правила сприяють повному здійсненню цілей, для яких призначені права, що надаються згідно з цією статтею.

<…>

Стаття 38. Зносини з органами держави перебування. При виконанні своїх функцій консульські посадові особи можуть звертатися:

a) до компетентних місцевих органів свого консульського округу;

b) до компетентних центральних органів держави перебування, якщо це допускається, і в тій мірі, в якій це допускається законами, правилами і звичаями держави перебування або відповідними міжнародними договорами.

Стаття 39. Консульські збори. 1.Консульська установа може стягувати за вчинення консульських актів на території держави перебування збори та мито, що передбачаються законами і правилами акредитуючої держави.

2. Суми, що стягуються у формі зборів і мита, про які згадується в пункті 1 цієї статті, та квитанції щодо отримання таких зборів та мита звільняються в державі перебування від усіх податків, зборів і мита.

Розділ ІІ. Переваги, привілеї та імунітети

штатних консульських посадових осіб та

інших працівників консульських установ

Стаття 40. Захист консульських посадових осіб. Держава перебування зобов’язана ставитися до консульських посадових осіб із належною повагою і вживати всіх необхідних заходів для запобігання будь-яким посяганням на їх особу, свободу або гідність.

Стаття 41. Особиста недоторканність консульських посадових осіб. 1.Консульські посадові особи не підлягають ні арешту, ні попередньому ув’яз­ненню, інакше як на підставі постанов компетентних судових властей у випадку вчинення тяжких злочинів.

2. За винятком випадків, зазначених у пункті 1 цієї статті, консульські поса­дові особи не можуть бути ув’язнеш і не підлягають ніяким іншим формам обме­жень особистої свободи, інакше як на виконання судових постанов, що набули законної чинності.

3. Якщо проти консульської посадової особи порушується кримінальна справа, ця особа повинна з’явитися в компетентні органи. Проте при веденні справи до неї має проявлятися повага з огляду на її офіційний статус і, крім випадків, перед­бачених у пункті 1 цієї статті, має ставитися якомога менше перешкод для виконання нею консульських функцій. Коли виникає необхідність затримання консульської посадової особи згідно з пунктом 1 цієї статті, судове переслі­дування проти неї має розпочатися у можливо короткий строк.

Стаття 42. Повідомлення про арешт, попереднє ув’язнення або судове переслідування. У випадку арешту або попереднього ув’язнення будь-якого працівника консульського персоналу або порушення проти нього кримінальної справи держава перебування негайно повідомляє про це главу консульської установи. Якщо ж такі заходи вживаються щодо останнього, держава перебування повідомляє про це акредитуючій державі дипломатичними каналами.

Стаття 43. Імунітет від юрисдикції. 1.Консульські посадові особи і консульські службовці не підлягають юрисдикції судових або адміністративних органів держави перебування щодо дій, вчинених ними при виконанні консуль­ських функцій.

2. Однак положення пункту 1 цієї статті не застосовується щодо цивільного позову:

a) що випливає з договору, укладеного консульською посадовою особою або консульським службовцем, за яким вони прямо чи непрямо взяли на себе зобов’язання як агенти акредитуючої держави; або

b) третьої сторони за шкоду, завдану внаслідок нещасного випадку в державі перебування, спричиненого дорожньо-транспортним засобом, судном або літаком.

Стаття 44. Обов’язок давати свідчення. 1.Працівники консульської устано­ви можуть викликатися як свідки при веденні судових або адміністративних справ. Консульський службовець або працівник обслуговуючого персоналу, за винятком випадків, згаданих у пункті 3 цієї статті, не може відмовлятися давати свідчення. Якщо консульська посадова особа відмовляється давати свідчення, до неї не можуть застосовуватися жодні заходи примусу або покарання.

2. Орган, якому потрібні свідчення консульської посадової особи, не повинен створювати перешкод для виконання цією особою своїх функцій. Він може, коли це можливо, заслуховувати такі свідчення вдома у цієї особи чи в консульській установі або приймати від неї письмові свідчення.

3. Працівники консульської установи не зобов’язані давати свідчення у питан­нях, пов’язаних із виконанням своїх функцій, або надавати офіційну кореспонден­цію і документи, що стосуються а функцій. Вони також не зобов’язані давати свідчення щодо роз’яснення законодавства акредитуючої держави.

Стаття 45. Відмова від привілеїв та імунітетів. 1.Акредитуюча держава може відмовитися від будь-яких привілеїв та імунітетів працівника консульської установи, передбачених у статтях 41, 43 і 44.

2. За винятком випадку, передбаченого в пункті 3 цієї статті, така відмова завжди повинна бути відповідно висловленою і про неї має бути повідомлено державі перебування у письмовій формі.

3. Порушення консульською посадовою особою або консульським службов­цем справи у тому випадку, коли вона могла б скористатись імунітетом від юрис­дикції згідно із статтею 43, позбавляє її права посилатись на імунітет від юрисдик­ції щодо будь-якого зустрічного позову, безпосередньо пов’язаного з основним позовом.

4. Відмова від імунітету від юрисдикції щодо цивільної або адміністративної справи не означає відмови від імунітету від виконавчих дій, які є результатом судового рішення; відносно таких дій потрібна окрема відмова.

<…>

Стаття 49. Податкові стягнення. 1.Консульські посадові особи і консульські службовці, а також члени їх сімей, які проживають разом із ними, звільняються від податків, зборів та мита, особистих, державних, районних та муніципальних, за винятком:

а) непрямих податків, що звичайно включаються у вартість товарів або обслуговування;

b) зборів і податків на приватне нерухоме майно на території держави перебування, за винятками, передбаченими положеннями статті 32;

c) податків на спадкове майно або мита на успадкування, або податків на перехід майна, що стягуються державою перебування, за винятками, передбаче­ними у положеннях пункту «b» статті 51;

d) податків і зборів на приватні доходи, включаючи доходи з капіталу, джерело якого знаходиться в державі перебування, та податків на капітало­вкладення у комерційні або фінансові підприємства в державі перебування;

e) зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування;

f) реєстраційного, судового і реєстрового мита, іпотечних та гербових зборів, за винятками, передбаченими в положеннях статті 32.

2. Працівники обслуговуючого персоналу звільняються від податків, зборів та мита на заробітну плату, яку вони отримують за свою роботу.

3. Працівники консульської установи, які наймають осіб, заробітна плата яких не звільнена від прибуткового податку в державі перебування, виконують зобов’язання, що покладаються законами і правилами цієї держави на наймачів у тому, що стосується стягнення прибуткового податку.

Стаття 50. Звільнення від митного збору та огляду. 1.Держава перебу­вання, згідно з прийнятими в ній законами і правилами, дозволяє ввезення і звільняє від усього мита, податків і пов’язаних із цим зборів, за винятком зборів за зберігання, перевезення і подібні послуги;

а) предмети, призначені для офіційного використання консульською устано­вою;

b) предмети, призначені для особистого використання консульською посадо­вою особою або членами її сім’ї, що проживають разом з нею, включаючи пред­мети, призначені для її облаштування. Кількість споживчих товарів не повинна перевищувати кількості, необхідної для безпосереднього споживання відповідними особами.

2. Консульські службовці користуються привілеями та звільненнями, перед­баченими в пункті 1 цієї статті, щодо предметів, ввезених під час їх початкового облаштування.

3. Особистий багаж, який везуть з собою консульські посадові особи та члени їх сімей, що проживають разом з ними, звільняється від огляду. Він може бути оглянутий лише в тому випадку, якщо є серйозні підстави вважати, що в ньому містяться предмети інші, ніж це вказано в підпункті «b» пункту 1 цієї статті, або ж предмети, ввезенняяких заборонено законами і правилами держави перебування, або які підпадають під її карантинні зони і правила. Такий огляд має проводитись у присутності відповідної консульської посадової особи або члена її сім’ї.

<…>

Стаття 53. Початок і кінець консульських привілеїв та імунітетів. 1. Кож­ний працівник консульської установи користується привілеями та імунітетами, передбаченими в цій Конвенції, з моменту його в’їзду на територію держави пере­бування при слідуванні до місця свого призначення або, якщо він уже перебуває на цій території, з моменту, коли він приступив до виконання своїх обов’язків у консульській установі. <...>

Стаття 55. Повага до законів і правил держави перебування. 1.Всі особи, які користуються привілеями та імунітетами, зобов’язані, без шкоди для їх приві­леїв та імунітетів, поважати закони і правила держави перебування. Вони також зобов’язані не втручатися у внутрішні справи цієї держави.

2. Консульські приміщення не повинні використовуватися в цілях, не сумісних з виконанням консульських функцій.

3. Положення пункту 2 цієї статті не виключають можливості розміщення канцелярій та інших органів або установ у частині будівлі, де знаходяться консульські приміщення, за умови, що приміщення, відведені таким канцеляріям, будуть відокремлені від приміщень, якими користується консульська установа. В цьому випадку вказані канцелярії не є частиною консульських приміщень відповідно до цієї Конвенції.

<…>

Стаття 57. Окремі положення щодо приватної діяльності з метою отри­мання доходів. 1.Штатні консульські посадові особи не повинні займатися в державі перебування будь-якою професійною або комерційною діяльністю з метою отримання особистих доходів.

2. Привілеї та імунітети, про які йдеться в цій главі, не надаються:

a) консульським службовцям або працівникам обслуговуючого персоналу, які в державі перебування займаються приватною діяльністю з метою отримання доходів;

b) членам сім’ї особи, про яку йде мова в підпункті «а» або її приватним домашнім працівникам;

c) членам сім’ї працівника консульської установи, які самі займаються в державі перебування приватною діяльністю з метою отримання доходів.

Дата добавления: 2015-07-14