Право зовнішніх зносин

Віденська конвенція про дипломатичні зносини [21]

Відень, 18 квітня 1961 року

(витяги)

Держави, які є Сторонами цієї Конвенції,

відзначаючи, що народи всіх країн з давніх часів визнають статус диплома­тичних агентів,

беручи до уваги цілі і принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй щодо суверенної рівності держав, підтримання міжнародного миру і безпеки та сприян­ня розвиткові дружніх відносинміж державами,

будучи переконані, що укладення міжнародної конвенції про дипломатичні зносини, привілеї та імунітети сприятиме розвиткові дружніх відносинміж держа­вами, незалежно від різниці в їх державному і суспільному ладі,

усвідомлюючи, що такі привілеї та імунітети надаються не для вигід окремих осіб, а для забезпечення ефективного здійснення функцій дипломатичних пред­ставництв як органів, що представляють держави,

підтверджуючи, що норми міжнародного звичаєвого права продовжувати­муть регулювати питання, прямо не передбачені положеннями цієї Конвенції,

погодились про таке:

Стаття 1. У цій Конвенції терміни, що наводяться нижче, мають таке значення:

a) «глава представництва» є особа, на яку акредитуючою державою покладе­но обов’язок діятияк такій;

b) «співробітниками представництва» є глава представництва і члени персо­налу представництва;

c) «членами персоналу представництва» є члени дипломатичного персоналу, адміністративно-технічного персоналу та обслуговуючого персоналу представ­ництва;

d) «членами дипломатичного персоналу» є члени персоналу представництва, які мають дипломатичний ранг;

e) «дипломатичний агент» є глава представництва або член дипломатичного представництва;

f) «членами адміністративно-технічного персоналу» є члени персоналу пред­ставництва, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування представ­ництва;

g) «членами обслуговуючого персоналу» є члени персоналу представництва, які виконують обов’язки по обслуговуванню представництва;

h) «приватний домашній робітник» є особа, яка виконує обов’язки домаш­нього робітника у співробітника представництва і не є службовцем держави;

i) «приміщення представництва» означають будинки або частини будинків, що використовуються для цілей представництва, включаючи резиденцію глави представництва, кому б не належало право власності на них, включаючи обслу­говуючу даний будинок або частину будинку земельну ділянку.

Стаття 2. Встановлення дипломатичних відносин між державами та заснуван­ня постійних дипломатичних представництв здійснюються за взаємною згодою.

Стаття 3. 1.Функції дипломатичного представництва полягають, зокрема:

a) у представництві акредитуючої держави в державі перебування;

b) у захисті в державі перебування інтересів акредитуючої держави та її гро­мадян у межах, що допускаються міжнародним правом;

c) у веденні переговорів з урядом держави перебування;

d) у з’ясуванні всіма законними засобами умов і подій в державі перебування та повідомленні про них уряду акредитуючої держави;

e) у заохоченні дружніх відносин між акредитуючою державою і державою пе­ребування та в розвиткові їх взаємовідносин у галузі економіки, культури і науки.

2. Жодне з положень цієї Конвенції не повинно тлумачитись як таке, що пере­шкоджає виконанню дипломатичним представництвом консульських функцій.

Стаття 4. 1. Акредитуюча держава повинна переконатися в тому, що держава перебування дала агреман на ту особу, яку вона має намір акредитувати як главу представництва в цій державі.

2. Держава перебування не зобов’язана повідомляти акредитуючій державі мотиви відмови в агремані.

Стаття 5. 1.Акредитуюча держава може, належним чином повідомивши від­повідні держави перебування, акредитувати главу представництва або призначити будь-якого члена дипломатичного персоналу, зважаючи на обставини, в одну або кілька інших держав, якщо не заявлено заперечень з боку будь-якої з держав перебування.

2. Якщо акредитуюча держава акредитує главу представництва в одній або в кількох інших державах, то вона може заснувати дипломатичні представництва, що очолюються тимчасовими повіреними у справах, в кожній державі, де глава представництва не має постійного місцеперебування.

3. Глава представництва або будь-який член дипломатичного персоналу пред­ставництва може діяти як представник акредитуючої держави при будь-якій міжнародній організації.

Стаття 6. Дві або кілька держав можуть акредитувати одну й ту ж особу як главу представництва в іншій державі, якщо держава перебування не заперечує проти цього.

Стаття 7. За винятками, передбаченими у статтях 5, 8, 9 і 11, акредитуюча держава може вільно призначати членів персоналу представництва. Щодо вій­ськових, морських або авіаційних аташе, то держава перебування може запропо­нувати, щоб їх імена заздалегідь повідомлялись на її схвалення.

Стаття 8. 1.Члени дипломатичного персоналу представництва в принципі повинні бути громадянами акредитуючої держави.

2. Члени дипломатичного персоналу представництва не можуть призначатися з числа осіб, які є громадянами держави перебування, інакше як за згодою цієї держави, причому ця згода може бути у будь-який час анульована. <...>

Стаття 9. 1. Держава перебування може в будь-який час, не будучи зобов’яза­на мотивувати своє рішення, повідомити акредитуючу державу, що глава пред­ставництва або будь-який з членів дипломатичного персоналу представництва є persona non grata або що будь-який інший член персоналу представництва є не­прийнятним. У такому разі акредитуюча держава повинна відповідно відкликати дану особу або припинити її функції в представництві. Ту або іншу особу може бути оголошено persona non grata або неприйнятною до прибуття на територію держави перебування.

2. Якщо акредитуюча держава відмовиться виконати чи не виконає протягом розумного строку свої зобов’язання, що передбачаються у пункті 1 цієї статті, держава перебування може відмовитись визнавати дану особу співробітником представництва.

<...>

Стаття 13. 1.Глава представництва вважається таким, що приступив до вико­нання своїх функцій у державі перебування, залежно від практики, існуючої в цій державі, яка повинна застосовуватись однаково, або з моменту вручення своїх вірчих грамот, або з моменту повідомлення про своє прибуття і подання засвід­чених копій вірчих грамот міністерству закордонних справ держави перебування чи іншому міністерству, відносно якого є домовленість.

<...>

Стаття 14. 1.Глави представництв підрозділяються на три класи, а саме:

a) клас послів і нунціїв, які акредитуються при главах держав, та інших глав представництв еквівалентного рангу;

b) клас посланників і інтернунціїв, які акредитуються при главах держав;

c) клас повірених у справах, які акредитуються при міністерствах закордонних справ.

2. Інакше як відносно старшинства та етикету не повинно проводитись ніякого розрізнення між главами представництв внаслідок їх належності до того чи іншого класу.

Стаття 15. Клас, до якого повинні належати глави представництв, визначаєть­ся за погодженням між державами.

Стаття 16. 1. Старшинство глав представництв відповідного класу визна­чається датою і годиною вступу ними у виконання своїх функцій згідно з статтею 13. <...>

3. Ця стаття не зачіпає прийнятої у державі перебування практики відносно старшинства представника Ватикану.

<...>

Стаття 19. 1.Якщо пост глави представництва є вакантним або якщо глава представництва не може виконувати своїх функцій, тимчасово виконуючим обов’язки глави представництва є тимчасовий повірений у справах. <...>

Стаття 20. Представництву і його главі належить право користуватись прапо­ром та емблемою акредитуючої держави на приміщеннях представництва, вклю­чаючи резиденцію глави представництва, а також на його засобах пересування.

Стаття 21. 1.Держава перебування повинна або сприяти акредитуючій держа­ві у придбанні на своїй території, згідно з своїми законами, приміщень, необхід­них для її представництва, або надати допомогу акредитуючій державі в одер­жанні приміщень будь-яким іншим шляхом.

2. Вона повинна також, у разі необхідності, надавати допомогу представ­ництвам в одержанні придатних приміщень для їх співробітників.

Стаття 22. 1.Приміщення представництва недоторканні. Власті держави перебування не можуть заходити до цих приміщень інакше, як за згодою глави представництва.

2. На державі перебування лежить спеціальний обов’язок вживати всіх належ­них заходів для захисту приміщень представництва від усякого вторгнення або заподіяння шкоди та для запобігання всякому порушенню спокою представництва або образі його гідності.

3. Приміщення представництва, предмети їх обстановки та інше майно, що є в них, а також засоби пересування представництва користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту і виконавчих дій.

Стаття 23. 1.Акредитуюча держава і глава представництва звільняються від усіх державних, районних та муніципальних податків, зборів і мит щодо примі­щень представництва, власних або найманих, крім таких податків, зборів і мит, які являють собою плату за конкретні види обслуговування.

2. Фіскальні вилучення, про які йдеться у цій статті, не стосуються тих подат­ків, зборів і мит, якими, згідно з законами держави перебування, оподатковуються особи, що укладають контракти з акредитуючою державою або главою пред­ставництва.

Стаття 24. Архіви й документи представництва недоторканні в будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження.

Стаття 25. Держава перебування повинна надавати всі можливості для вико­нання функцій представництва.

Стаття 26. Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в’їзд до яких забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки, держава перебування повинна забезпечувати всім співробітникам представництва свободу пересування по її території.

Стаття 27. 1.Держава перебування повинна дозволяти і охороняти вільні зно­сини представництва для всіх офіційних цілей. При зносинах з урядом та іншими представництвами і консульствами акредитуючої держави, де б вони не перебува­ли, представництво може користуватися всіма прийнятними засобами, включаючи дипломатичних кур’єрів і закодовані або шифровані депеші. Проте представни­цтво може встановлювати й експлуатувати радіопередавач лише за згодою держави перебування.

2. Офіційна кореспонденція представництва недоторканна. Під офіційною кореспонденцією розуміється вся кореспонденція, що стосується представництва та його функцій.

3. Дипломатична пошта не підлягає ні розпакуванню, ні затриманню.

4. Всі місця, що складають дипломатичну пошту, повинні мати видимі зов­нішні ознаки, які вказують на їх характер, вони можуть містити тільки диплома­тичні документи та предмети, призначені для офіційного користування.

5. Дипломатичний кур’єр, який має бути забезпечений офіційним документом із зазначенням його статусу та кількості місць, що складають дипломатичну пошту, користується при виконанні своїх обов’язків захистом держави пере­бування. Він користується особистою недоторканністю і не підлягає арешту або затриманню в якій би то не було формі.

6. Акредитуюча держава або представництво можуть призначати диплома­тичних кур’єрів ad hoc. У таких випадках положення пункту 5 цієї статті застосо­вуються, з тим винятком, що згадані в ньому імунітети припиняються в момент доставки таким кур’єром дорученої йому дипломатичної пошти за призначенням.

7. Дипломатична пошта може бути ввірена командирові екіпажу цивільного літака, що направляється в аеропорт, прибуття в який дозволене. Командир пови­нен бути забезпечений офіційним документом із зазначенням кількості місць, що складають пошту, проте він не вважається дипломатичним кур’єром. Представ­ництво може направити одного з своїх співробітників прийняти дипломатичну пошту безпосередньо і безперешкодно від командира літака.

Стаття 28. Винагороди і збори, що стягуються представництвом при вико­нанні своїх офіційних обов’язків, звільняються від усіх податків, зборів і мит.

Стаття 29. Особа дипломатичного агента недоторканна. Він не підлягає ареш­ту або затриманню в якій би то не було формі. Держава перебування зобов’язана ставитись до нього з належною повагою і вживати всіх належних заходів для запобігання будь-яким посяганням на його особу, свободу або гідність.

Стаття 30. 1.Приватна резиденція дипломатичного агента користується такою ж недоторканністю і захистом, що й приміщення представництва.

2. Його папери, кореспонденція і, за винятками, передбаченими в пункті 3 статті 31, його майно так само користуються недоторканністю.

Стаття 31. 1.Дипломатичний агент користується імунітетом від кримінальної юрисдикції держави перебування. Він користується також імунітетом від цивіль­ної та адміністративної юрисдикції, крім випадків:

a) майнових позовів, що стосуються приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки він не володіє ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва;

b) позовів, що стосуються успадкування, відносно яких дипломатичний агент виступає як виконавець заповіту, опікун над спадковим майном, спадкоємець або відказоодержувач – як приватна особа, а не від імені акредитуючої держави;

c) позовів, що стосуються будь-якої професіональної або комерційної діяль­ності, яка здійснюється дипломатичним агентом у державі перебування за межами своїх офіційних функцій.

2. Дипломатичний агент не зобов’язаний давати показання як свідок.

3. Ніякі виконавчі заходи не можуть вживатись щодо дипломатичного агента, за винятком тих випадків, які підпадають під підпункти «а», «b», «c» пункту 1 цієї статті, не інакше як при умові, що відповідні заходи можуть уживатися без порушення недоторканності його особи або його резиденції.

4. Імунітет дипломатичного агента від юрисдикції держави перебування не звільняє його від юрисдикції акредитуючої держави.

Стаття 32. 1.Від імунітету від юрисдикції дипломатичних агентів і осіб, які користуються імунітетом згідно з статтею 37, може відмовитись акредитуюча держава.

2. Відмова повинна бути завжди ясно виражена.

3. Порушення справи дипломатичним агентом або особою, яка користується імунітетом від юрисдикції згідно з статтею 37, позбавляє його права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо зустрічних позовів, безпосередньо пов’язаних з основним позовом.

4. Відмова від імунітету від юрисдикції щодо цивільної або адміністративної справи не означає відмови від імунітету щодо виконання рішення, для чого потрібна особиста відмова.

<...>

Стаття 34. 1.Дипломатичний агент звільняється від усіх податків, зборів і мит, особистих та майнових, державних, районних і муніципальних, за винятком:

a) непрямих податків, які звичайно включаються в ціну товарів або обслуго­вування;

b) зборів і податків на приватне нерухоме майно, що є на території держави перебування, якщо він не володіє ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва;

c) податків на спадщину і оплат на успадкування, що стягуються державою перебування, з винятками, передбаченими в пункті 4 статті 39;

d) зборів і податків на приватний доход, джерело якого знаходиться в державі перебування, та податків на капіталовкладення у комерційні підприємства в державі перебування;

e) зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування;

f) реєстраційних, судових і реєстрових мит, іпотечних зборів та гербового збору щодо нерухомого майна, з винятками, передбаченими у статті 23.

<...>

Стаття 36. 1.Держава перебування, відповідно до прийнятих нею законів і правил, дозволяє ввозити і звільняє від усього мита, податків і пов’язаних із цим зборів, за винятком складських зборів, зборів за перевезення і подібні послуги:

a) предмети, призначені для офіційного користування представництва;

b) предмети, призначені для особистого користування дипломатичного агента або членів його сім’ї, які живуть разом із ним, включаючи предмети, призначені для його обзаведення.

2. Особистий багаж дипломатичного агента звільняється від огляду, коли немає серйозних підстав припускати, що він містить предмети, на які не поши­рюються винятки, згадані в пункті 1 цієї статті, або предмети, ввезення чи вивезення яких заборонено законом або регулюється карантинними правилами держави перебування. Такий огляд повинен провадитись лише в присутності дипломатичного агента або його уповноваженого представника.

Стаття 37. 1.Члени сім’ї дипломатичного агента, які живуть разом із ним, користуються, коли вони не є громадянами держави перебування, привілеями та імунітетами, зазначеними в статтях 29-36.

2. Члени адміністративно-технічного персоналу представництва і члени їх сімей, які живуть разом із ними, користуються, коли вони не є громадянами держави перебування або не проживають в ній постійно, привілеями та імунітета­ми, зазначеними в статтях 29-35, з тим винятком, що імунітет від цивільної і адмі­ністративної юрисдикції держави перебування, зазначений в пункті 1 статті 31, не поширюється на дії, вчинені ними не при виконанні своїх обов’язків. Вони кори­стуються також привілеями, зазначеними в пункті 1 статті 36, щодо предметів початкового обзаведення.

3. Члени обслуговуючого персоналу представництва, які не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно, користуються імунітетом щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх обов’язків, та звільняються від податків, зборів і мита на заробіток, який вони одержують по своїй службі, а також користуються звільненням, згаданим у статті 33.

4. Домашні робітники співробітників представництва, коли вони не є громадя­нами країни перебування або не проживають у ній постійно, звільняються від податків, зборів і мита на заробіток, який вони одержують по своїй службі. В ін­ших відношеннях вони можуть користуватись привілеями та імунітетами лише в тій мірі, в якій це допускає держава перебування. Проте держава перебування повинна здійснювати свою юрисдикцію над цими особами так, щоб не втручатись неналежним чином у здійснення функцій представництва.

Стаття 38. 1.Крім додаткових привілеїв та імунітетів, які можуть бути надані державою перебування, дипломатичний агент, який є громадянином держави перебування або постійно в ній проживає, користується лише імунітетом від юрисдикції та недоторканністю щодо офіційних дій, вчинених ним при виконанні своїх функцій.

2. Інші члени персоналу представництва і домашні робітники, які є громадя­нами держави перебування або постійно в ній проживають, користуються приві­леями та імунітетами лише в тій мірі, в якій це допускає держава перебування. Проте держава перебування повинна здійснювати свою юрисдикцію над цими особами так, щоб не втручатися неналежним чином у здійснення функцій пред­ставництва.

Стаття 39. 1.Кожна особа, яка має право на привілеї та імунітети, кори­стується ними з моменту її вступу на територію держави перебування при слі­дуванні для зайняття свого поста або, якщо вона вже перебуває на цій території, з того моменту, коли про її призначення повідомляється міністерство закордонних справ або інше міністерство, відносно якого є домовленість.

2. Якщо функції особи, яка користується привілеями та імунітетами, закін­чуються, ці привілеї та імунітети нормально припиняються в той момент, коли вона залишає країну, або після закінчення розумного строку для того, щоб це зро­бити, але продовжують існувати до цього часу навіть у разі збройного конфлікту. Проте щодо дій, вчинених такою особою при виконанні своїх функцій співро­бітника представництва, імунітет продовжує існувати.

<...>

Стаття 41. 1.Без шкоди для їх привілеїв та імунітетів усі особи, які кори­стуються такими привілеями та імунітетами, зобов’язані поважати закони і поста­нови держави перебування. Вони також зобов’язані не втручатись у внутрішні справи цієї держави.

2. Всі офіційні справи з державою перебування, ввірені представництву акре­дитуючою державою, ведуться з міністерством закордонних справ держави пере­бування або через це міністерство чи з іншим міністерством, відносно якого є домовленість, або через інше міністерство.

3. Приміщення представництва не повинні використовуватися в цілях, не сумісних з функціями представництва, передбаченими цією Конвенцією, або іншими нормами загального міжнародного права, або ж будь-якими спеціальними угодами, діючимиміжакредитуючою державою і державою перебування.

Стаття 42. Дипломатичний агент не повинен займатися в державі перебу­вання професійною або комерційною діяльністю з метою особистої вигоди.

Стаття 43. Функції дипломатичного агента припиняються, зокрема,

a) після повідомлення акредитуючою державою держави перебування про те, що функції дипломатичного агента припинено;

b) після повідомлення державою перебування акредитуючої держави, що згідно з пунктом 2 статті 9 вона відмовляється визнавати дипломатичного агента співробітником представництва.

<...>

Стаття 45. В разі розриву дипломатичних відносин між двома державами або остаточного чи тимчасового відкликання представництва,

a) держава перебування повинна, навіть у разі збройного конфлікту, поважати й охороняти приміщення представництва разом з майном та архівами;

b) акредитуюча держава може ввірити охорону приміщень свого представ­ництва разом з його майном та архівами третій державі, прийнятній для держави перебування;

c) акредитуюча держава може ввірити захист своїх інтересів та інтересів своїх громадян третій державі, прийнятній для держави перебування.

<…>

Віденська конвенція про консульські зносини [22]

Відень, 24 квітня 1963 року

(витяги)

Стаття 1. Визначення. 1. В цій Конвенції наведені нижче терміни мають таке значення:

a) «консульська установа» означає будь-яке генеральне консульство, консуль­ство, віце-консульство або консульське агентство;

b) «консульський округ» означає район, відведений консульській установі для виконання консульських функцій;

c) «глава консульської установи» означає особу, якій доручено діяти в цьому статусі;

d) «консульська посадова особа» означає будь-яку особу, включаючи главу консульської установи, якій доручено в цьому статусі виконання консульських функцій;

e) «консульський службовець» означає будь-яку особу, яка виконує адміні­стративні або технічні обов’язки в консульській установі;

f) «працівник обслуговуючого персоналу» означає будь-яку особу, яка виконує обов’язки по обслуговуванню консульської установи;

g) «працівники консульської установи» означає консульських посадових осіб, консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу;

h) «працівники консульського персоналу» означає консульських посадових осіб (за винятком глави консульської установи), а також консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу;

i) «приватний домашній працівник» означає особу, яка перебуває виключно на приватній службі у працівника консульської установи;

j) «консульські приміщення» означає будинки або частини будинків, що викори­стовуються для цілей консульської установи, та земельну ділянку, що обслуговує даний будинок або частину будинку, кому б не належало право власності на них;

k) «консульські архіви» включають всі папери, документи, кореспонденцію, книги, фільми, стрічки звукозапису і реєстри консульської установи разом із шиф­рами й кодами, картотеками і будь-якими предметами обстановки, призначеними для забезпечення їх збереження чи зберігання.

2. Існують дві категорії консульських посадових осіб, а саме штатні консуль­ські посадові особи та почесні консульські посадові особи. Положення глави II цієї Конвенції поширюються на консульські установи, очолювані штатними кон­сульськими посадовими особами; положення глави III поширюються на консуль­ські установи, очолювані почесними консульськими посадовими особами.

<...>

---

Дата добавления: 2015-07-14