Читайте также:
|
Розвідка дійшла до річки, але перебратись на другий беріг між містом Луцьк і селом Жидичин було дуже ризиковано, бо починало світати. За декілька кілометрів стрільці скинули з берега човен, а другий був на воді. Стрілець на псевдо Тихий взяв човен і ми двома човнами по чотири стрільця перепливли на другий бік Стиру. Коли закінчили переправу, то човни забрали з собою, занесли до окопів, яки раніше викопали солдати, і сховали. Світлим ранком ми на березі села Жидичин. Я пішов до першою ближньої хати. Хазяїн відчинив, я спитав його чи можна в хаті та в клуні діждатись вечора. Він запитав:’ скільки вас ‘, я відповів – майже сорок. Хазяїн дозволив зайти і ми улаштувались в клуні. Попередили його, щоб він з дружиною від хати не відходили.
Нам приготували їжу, хазяйці я допоміг сам. Потім виявилося, що цей хазяїн якийсь свій, з нашого села Сидір і знали його сина, котрий потім це розповів. Вечорі нам дали трохи харчів, хазяйка спекла хліба і ми пішли далі на північ на Полісся. Тут терен я знав сам..
За ніч ми пройшли з Жидичина через Озерце, Клепачів до Звозів. Ранок нас застав в лісі поперед Звозів. На краю лісу поставили вартових, проти хати Петра Марчишиного провели цілий день, а день був добрий сонячний!
Ввійти в село до хати мені було не дозволено, бо не знали що там в спаленому селі.
Хоч в нас командирів не було(всі були командири і стрільці), але добре слухали один одного. Наша група впродовж переходу аж до села Звози мала таки втрати: ще до Стиру не повернувся з розвідки ройовий Гонта, а в селі Звози я влучив на прикордонне НКВС
Як я не вернувся з розвідки
Тепер всі стрільці знали цей терен, а мене послали в розвідку в одну неспалену хату. Коли я обережно підійшов до хати і побачив світло в заштореному вікні, мене міцно вдарили по голові ззаду і опинився в хаті, де були люди в погонах НКВС. Мене зв’язали, положили в клуні на солому, і поставили вартового. Мої друзі пішли далі, село було порожне, всі хати спалені поляками. За мене і інших наші хлопці добре відплатили.
На другій день після допитів прикордонниками мене завезли в Ківерці, здали Ківерецькому НКВС і зразу посадили в КПЗ. Поки я сидів в Ківерцях в КПЗ, сиділо багато інших, але з повстанців я був перший. Сиділи такі як начальник поштового відділення, якого обвинувачували в крадіжках посилок, другі також за мародерство, то всі були люди зі сходу.
Допити та тортури
Вночі визивали на перші допити, я не признався, що був в УПА, але через кілька діб Андрюха із Пляшевої і Старовірський дали зізнання і покази за мене. Тоді зізнання від мене домагались із тортурами. Допити вів сам начальник НКВС Павлов, слідчий з КГБ.
Два – три тижні я сидів з тортурами: викручування пальців, затискування пальців в дверях, щоб я признався, що був в сотні Лева УПА. Примушували співпрацювати з НКВС:
Я не дав згоди, нічого не підписав крім обов’язку не виїжджати і мене відпустили додому під наглядом. Через днів 5 мене знов забрали і посадили в КПЗ. Допитував тільки КГБ, той рудий при допиті голку під нігті встромляв, але я казав те, що і раніше. Через днів 10 в камеру вштовхнули нашого чотового Зайця – він був дуже побитій. Його також брали на допиті вночі.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 61 | Нарушение авторских прав