Елементи цивільних правовідносин

Цивільне правовідношення – це складне соціально-правове явище, яке має свою внутрішню структуру. Зазвичай структура правовідношення визначається як сукупність кількох складових – елементів правовідношення. До них належать. 1 ) учасники або суб'єкти правовідносин, тобто особи, які беруть участь у правовідношенні; 2) об'єкти правовідносин – немайнове або майнове благо, стосовно якого виникає певний зв'язок між суб'єктами правовідношення; 3) зміст правовідносин, що становлять суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки їх учасників.

Суб'єктами або учасниками цивільних правовідносин відповідно до ст. 2 ЦК є фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК. територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Поняття «фізична особа» включає декілька категорій суб'єктів – це громадяни України, іноземці, особи без громадянства. Як правило, усі фізичні особи мають рівні права, однак, в окремих випадках іноземці та особи без громадянства не можуть бути учасниками цивільних правовідносин в Україні. Так, відповідно до ст. 14 Конституції, а також ч. 2 сі. 374 ЦК іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. У даному випадку – це Земельний кодекс України (далі – ЗК), відповідно до якого ці особи можуть набувати право власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, то належить їм на праві приватної власності (ст.ст. 81-91 ЗК).

До суб'єктів цивільних відносин належать і юридичні особи, які на відміну від природних учасників цивільних відносин – фізичних осіб, являють собою створені шляхом об'єднання осіб та/або майна штучні утворення – організації, що наділяються цивільною правоздатністю і можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки (цивільна дієздатність), бути позивачем та відповідачем у суді.

У ряді випадків учасником цивільних правовідносин виступає держава Україна. Це можливо, зокрема, коли держава укладає міжнародні договори позики, застави, виступає гарантом по договорах, успадковує майно та ін. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть також виступати АРК та територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах, інші суб'єкти публічного права. Кожен із цих суб'єктів, як правило, виступає у правовідносинах через уповноважені органи (органи приватизації АРК, управління комунального майна, виконавчі комітети місцевих рад тощо).

За загальним правилом у цивільних правовідносинах беруть участь дві сторони – управомочена (активна) сторона і зобов'язана (пасивна) сторона. Управомочена сторона маг певні права, в той час як зобов'язана виступає носієм відповідних обов'язків. Наприклад, за договором позики позикодавець має право вимагати від боржника повернення боргу, а боржник зобов'язаний борг повернути. Утім існує багато цивільних правовідносин, за якими кожна із сторін наділена правами та обов'язками одночасно. Такі правовідносини за своєю структурою є взаємними або двосторонніми. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві товар і має право вимагати передачі грошей. У свою чергу, покупець зобов'язаний передати гроші і має право вимагати від продавця передачі товару.

Нерідко стороною правовідношення виступає не одна, а дві чи більше осіб (наприклад, два брати бажають разом придбати автомобіль). Ця обставина не змінює загальної структури правовідношення, учасниками якого є управомочена та зобов'язана сторона. Тому не має значення один або декілька осіб беруть участь у договорі на боці кожної сторони. Вони діютьякодна сторона правовідношення покупець, продавець, наймач тощо. У цьому разі ми стикаємося з множинністю осіб у зобов'язанні. Така множинність може бути як активною (на боці управомоченої сторони виступає декілька осіб), так і пасивною (декілька осіб виступають на боці зобов'язаної сторони).

Об'єкти цивільних правовідносин. Як вже зазначалося, одним із необхідних елементів цивільних правовідносин є їх об'єкт.

Всі цивільні правовідносини складаються з приводу певного майнового чи немайнового блага. Майновими об'єктами цивільних правовідносин є речі, гроші, цінні папери, а також майнові права. Об'єктами виступають також результати деяких видів діяльності людини – робіт та послуг. Так, цивільні правовідносини можуть виникнути між сторонами з приводу виконання різного роду підрядних робіт. Результатом цих робіт є споруджений будинок, відремонтована річ, пошитий костюм тощо. Окрім цього, існують специфічні результати людської діяльності – послуги, їх особливістю є те, що результати діяльності з надання послуг пов'язані з самою цією діяльністю і є невіддільними від неї. Так, за договором перевезення вантажу безпосереднім об'єктом цивільних правовідносин виступає сам процес перевезення, а наслідком – його матеріальний результат – вантаж, що потрапив до місця призначення. Послуги можуть надаватися в різних сферах діяльності людини, у зв'язку з чим виділяють юридичні, медичні, інформаційні, посередницькі, агентські та інші види послуг.

Серед немайнових об'єктів цивільних правовідносин розрізняють: а) результати інтелектуальної, творчої діяльності людини або об'єкти права інтелектуальної власності (твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи тощо); б) інформацію; в) особисті немайнові блага (честь, гідність, ділову репутацію, ім'я, зображення, приватне життя тощо).

Юридичний зміст цивільних правовідносин. Цивільні правовідносини мають юридичний та фактичний зміст. Якщо фактичний зміст правовідносин становлять вольові дії (взаємодія) їх учасників, то юридичний зміст – суб'єктивні права та обов'язки учасників.

Суб'єктивне цивільне право – це вид і міра можливої, дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Відповідно до цього особа здійснює свої цивільні права вільно, на свій розсуд. Наприклад, власник майна користується та розпоряджається ним у своїх інтересах, автор певного літературного або художнього твору визначає порядок його використання. Носій суб'єктивного цивільного права має забезпечену можливість не лише на власні дії, а й на вимогу до зобов'язаної особи щодо здійснення нею відповідних дій. Тому, наприклад, наймач житлового приміщення має право не лише на користування ним (власні дії), а й на вимогу до іншої сторони – наймодавця щодо проведення капітального ремонту будинку, надання комунальних послуг тощо. Більше того, суб'єктивне цивільне право надає його носію змогу звертатися за захистом свого права до юрисдикційних органів або самостійно захищати своє право у разі його порушення (статті 15-23 ЦК).

Суб'єктивний цивільний обов'язок – це вид і міра належної поведінки забов'язаного учасника цивільного правовідношення. Така поведінка може полягати в необхідності здійснення дій активного або пасивного характеру. Активними діями є виконання тієї чи іншої роботи, передача речі, надання послуги тощо. У цих випадках зобов'язана сторона має активно діяти в інтересах іншої сторони. Дії пасивного характеру, навпаки, передбачають ситуацію, коли зобов'язана сторона повинна не виконувати будь-яких дій, тому що саме вони суперечать інтересам іншої сторони. Наприклад, без згоди наймача житла наймодавець не може здійснювати переобладнання житлового будинку, в якому знаходиться житло, передане у найм, якщо таке переобладнання істотно змінить умови користування житлом (ч. З ст. 819 ЦК України). У цьому випадку саме пасивна поведінка наймодавця (відсутність дій з переобладнання житла) і становитиме зміст його цивільного обов'язку.

Суб'єктивне право та суб'єктивний обов'язок – це ті первинні складові, з яких складається зміст цивільного правовідношення.

Дата добавления: 2015-12-08