Салічна правда: злочин та покарання.

Усі злочини, згадані в С.п., можна поділи­ти на такі види: а) проти особи (вбивство, каліцтво, образа тощо); б) проти власності (крадіжка, підпал тощо); в) проти моралі (зґвалтування, перелюб тощо); г) проти правосуддя (неправдиві свідчення, неявка в суд, наклеп тощо); д) порушення приписів короля (перевищення повно­важень, дезертирство, невиконання королівських наказів тощо). Метою покарання було відшкодування збитків потерпілому та сплата штрафу королю за порушення королівського "миру". Серед покарань виділялися штрафи (за вбивство — вергельд, за менш важкий злочин — пеня), побит­тя, смертна кара. В С.п. штрафи майже повністю витісняють усі інші ви­ди покарання. С.п. закріплювала змагальний процес. Він був публічним і відзначався формалізмом. Розпочинався процес на підставі приватного позову. Розповсюдженим видом доказу були ордалії. Функції суду вико­нували сотенні суди — збори вільних людей під головуванням тунгіна

Покарання визначалося як відшкодування за заподіяну шкоду у вигляді композиції — штрафу, розмір якого залежав від вартості ви­краденого і коливався від трьох до шістдесяти трьох солідів (франксь­ких золотих монет, кожна з яких дорівнювала сорока римським сріб­ним динаріям). Якщо крадіжку вчинив раб, то йому загрожувало пока­рання у вигляді ста двадцяти ударів батогом, або кастрації, або страти.

Грошове стягнення у вигляді вергельду (гроші за кров) перед­бачалося, наприклад, у разі убивства. Розмір вергельду не був одна­ковим, він залежав від соціального становища вбитого. Так, життя вільного франка оцінювалось у 200 солідів, графа—в 600 солідів, віце-графа — в 300, єпископа — в 900 і, нарешті, людини, яка була на ко­ролівській службі і яку вбили під час походу,—в 1800 солідів. За вбив­ство римлянина, що володів землею, слід було заплатити 100 солідів, за вбивство римлянина, який сплачував податки, — 63, за вбивство дво- рового слуги — 35 солідів. Таким чином, розмір вергельду давав на- очне уявлення про феодальну ієрархію у франкському суспільстві. Інакше визначався розмір вергельду в разі вбивства жінки. Так, за вбивство жінки, здатної народжувати дітей, слід було винному спла­тити 600 солідів, за вбивство вагітної жінки — 700. Коли ж була вбита жінка, яка вже не могла мати дітей, вергельд знижувався до 200 солідів.

42. Салічна правда: судовий процес.

Судовий процес в державі Франків мав яскраво виражений об­винувально-змагальний характер. Увесь тягар розслідування і звину­вачення лягав на самого потерпілого. Розпочинався процес за його ініціативою. Сам потерпілий повинен був знайти злочинця і викли­кати його на суд. За Салічною Правдою, якщо відповідач не з'являв­ся, слід було викликати його три рази, за Рипуарською Правдою — сім разів, і тільки після цього король міг позбавити відповідача сво­го «королівського покровительства». Позивач збирав докази, якими могли бути: свідки, документи, речові докази, а також присяга та ордалій. У франків існувало співприсяжництво, коли разом з підозрюваним присягали співприсяжники. їхня кількість була різною (від трьох до сімдесяти двох) і залежала від соціального статусу сторін. Якщо підозрюваний не міг виставити співприсяжників, то вдавали­ся до ордалія, або так званого Божого суду. Це було випробуванням обвинуваченого. Він повинен був дістати із казанка з окропом обруч­ку або хрестик, перенести шматок розпеченого заліза на відстань шести кроків. Вважалося, що Бог допоможе невинному і врятує від сильного опіку. Від ордалія можна було відкупитися і виставити спів­присяжників. Своєрідним ордалієм був судовий двобій.

Дата добавления: 2015-12-07