Читайте также:
|
1. Приступаючи до вивчення теми, насамперед, відмітьте, що в історію світової культури XIX ст. увійшло як доба науково-технічного прогресу а також піднесення й розквіту літератури, образотворчого мистецтва, музики.
Аналізуючи розвиток культури за цей період, передусім варто зазначити, Що на нього вплинули значні світогляд та соціальні зміни. Поглиблювалась наукова революція, набирала оберти капіталізація суспільства, посилювались демократичні процеси в політичному житті. Висхідний розвиток більшості європейських країн сприяв поширенню прогресивних ідей. Історія людства бачилась як цілісний висхідний процес, на вершині якого знаходились цивілізовані країни Заходу. Пріоритет західної, європейської культури не підлягав сумніву. Філософи та історики першої половини XIX ст. прагнули з'ясувати закономірності різних періодів світової історії, намагалися перекинути місток між минулим, сучасним і майбутнім, використати так звані об'єктивні закони історії для розбудови нового „досконало" суспільства.
Далі підкресліть, що протягом XIX ст. високо розвинулася взаємодія науки і техніки з виробництвом. Розвиток промисловості і сільського господарства підштовхував науку до вивчення нових проблем, а в свою чергу на основі наукових відкриттів створювалися нові засоби виробництва. З особливою силою такий взаємовплив виявився в ході промислового перевороту. Його початковим моментом прийнято вважати винахід і широке застосування робочих машин у текстильному виробництві, що практично співпало за часом зі створенням англійським інженером Джеймсом Уаттом універсальної парової машини. Справжній переворот у промисловості настав і тоді, коли виник паровий молот і точні універсальні металорізальні верстати, тобто коли машини почали виробляти машини, виникло машинне виробництво.
Подальше вивчення теми пов'яжіть з такими технічними винаходами:
• застосування парових машин на транспорті (Р.Фултон, Дж. Стефенсон);
• виникнення автомобільного транспорту (Г.Даймлер, К.Бенц);
• винахід літальних апаратів (дирижаблі, аероплани) (брати Райт);
• підводне плавання;
• винаходи у сфері засобів зв'язку та інформації (телефон, телеграф, друкарські й набірні машини, газета як засіб масової інформації). Зверніть увагу, що збільшення можливостей і прискорення обміну різного роду інформацією, нарівні з розвитком промислового виробництва і створенням матеріального фундаменту прикладних наук, сприятливо позначилося на формуванні єдиної світової науки з експериментальною базою і теоретичними узагальненнями. У XIX ст. вперше виникла особлива система обміну інформацією і взаємодії вчених різних країн. Крім державних національних академій створюються численні незалежні наукові товариства й установи, здійснюються міжнародні наукові проекти
Обов'язково дізнайтесь який внесок у світову науку зробили такі вчені як Ю.Майєр, Дж.Джоуль, М.Фарадей, Д.Максвел, Г.Герц, Д.І. Менделєєв, Ч.Дарвін, Гегель, Конт, Спенсер, Маркс і Енгельс, Л.Пастер, В. Рентген, А.Ейнштейн, І.П.Павлов та ін.
2. Для:початку відмітьте, що розвиток культури в Європі XIX ст. був пов'язаний із протиборством та послідовною зміною трьох художніх напрямів: класицизму, романтизму, реалізму. Щодо класицизму, то слід зауважити, що на рубежі XVIII та XIX ст. в європейській культурі складається новий тип класицизму, який відрізнявся за своїм змістом та ідейною спрямованістю від класицизму XVII ст. В творчості класицистів кінця XVIII початку XIX ст. переважали сюжети, в яких втілювалась ідея про необхідність підкорення приватних індивідуальних інтересів окремих осіб інтересам держави, суспільства, політичного або релігійного руху. Найвизначнішим художнім досягненням нового класицизму була творчість видатних німецьких поетів Йогана Вольфганга Тете („Римські елегії", „Егмонт") та Фрідріха Шиллера („Розбійники", „Заколот Фіаско", „Підступність та кохання"). Підкресліть, що в цих творах відчувається орієнтація на високі ідеали античності, які сприяли формуванню гармонійної, вільної, гуманної особистості. Проте піднесення класицизму було короткочасним.
Майже водночас з новим класицизмом виник, розвинувся й рішуче відтіснив його інший напрям - романтизм. Як система ідейно-художніх принципів, що протистояли класицизму, він домінував у культурному житті Європи в першій третині XIX ст. Ознаки романтизму:
• переважання суб'єктивного начала: акцент не на зображенні, а на вираженні почуттів, мрій, настроїв;
• заглибленість у внутрішній світ особистості;
• людина - найвища цінність, їй властива „внутрішня безкінечність", здатність до творення нових світів й одухотворення дійсності;
• світ - не статична довершена система, а живе й рухливе ціле;
• людина і світ сповнені нерозгаданих таємниць (звідси - стихія таємничого, містики, ірраціонального);
• утвердження високих ідеалів (свободи, кохання, гармонії зі світом та ін.);
• характерні художні прийоми романтизму: символіка, контраст, гротеск, іронія, алегорія та ін.);
• глибокий інтерес до проблеми національного духу та національної культури, а також до своєрідності різних історичних епох.
Прослідкуйте як у творчості окремих письменників та художників втілені вищеназвані ознаки. Так, настрої безнадії, „світової скорботи" притаманні героям французьких письменників Франсуа Шатобріана, Альфреда Віктора Віньї, Альфонса Ламартіна, ліричній поезії Генріха Гейне та ін. Тема злого та страшного світу з його сліпою владою матеріальних цінностей, ірраціональністю людської долі, одноманітністю повсякденного життя пройшла крізь всю історію романтичної літератури XIX ст., знайшовши найбільш яскраве, втілення в творах видатного англійського поета Джорджа Байрона, німецького письменника, композитора, художника Ернста Теодора Амадея Гофмана, американського письменника Едгара Аллана По, а також російського поета Михайла Лєрмонтова. Разом з тим романтикам було властиве почуття необхідності радикального оновлення світу, усвідомлення причетності людини до потаємного багатства та безмежних можливостей І світового буття.
Зображаючи повсякденне життя сучасного „цивілізованого" суспільства як безколірне та прозаїчне, романтики прагнули до усього незвичайного, їх приваблювала фантастика, минулі історичні епохи, народні легенди, екзотичний побут та звичаї далеких країн. Романтики відкривали читачеві глибину та красу духовного світу людини, безмежність проявів людської індивідуальності. Прагнення до сильних та яскравих почуттів, до потаємних рухів душі, потяг до інтуїтивного та підсвідомого - суттєві риси романтичного світогляду.
Принципи історизму та народності мистецтва романтики цілісно реалізували у створеному ними жанрі історичного роману. Твори американського письменника Джеймса Фенімора Купера, англійця Вальтера Скотта, француза Віктора Гюго становлять неперевершений здобуток світової літератури. Об'єктом уваги західноєвропейських романтиків були й історія та фольклор України. Зокрема, величний і водночас глибоко трагічний образ гетьмана Мазепи знаходимо в однойменних поемах Д.Байрона та В.Гюго.
У галузі естетики романтизм протиставив класичному „наслідуванню природи" творчу активність митця, його право на перетворення навколишнього світу: художник створює свій особливий світ, більш прекрасний та правдивий, а тому більш реальний, ніж емпірична дійсність. Романтики вважали, що саме мистецтво становить потаємне єство, глибинній зміст та найвищу цінність світу. Вони пристрасно захищали право митця на творчу свободу, безмежну фантазію, відкидаючи нормативність в естетиці, регламентацію в мистецтві. Романтизм щодо цього багато в чому нагадує культуру бароко, яка теж виникла на ґрунті творчого переосмислення естетичних принципів іншої культури - ренесансу. Зокрема, в творчості одного із засновників французького художнього романтизму XIX ст. Ежена Делакруа відчувається близька спорідненість барочному стилю Рубенса.
Вагомим внеском у скарбницю світової художньої культури було й активне звернення романтиків до народної творчості, використання сюжетів, образів, мови, притаманних народним пісням, баладам, епосу. Саме за рахунок фольклору відбувалося збагачення національних літературних мов, посилювалась морально-виховна функція літератури. Зокрема, народна мораль та фольклорні сюжети становлять духовні засади безсмертних казок датського письменника Ганса Крістіана Андерсена, в яких романтика поєднується реалізмом, а лірика - з тонким гумором та іронією. Народна творчість була джерелом тем і образів для композиторів-романтиків: Франца Шуберта, Роберта Шумана, Фридерика Шопена.
Третім художнім напрямком XIX ст. був реалізм. Зверніть увагу, що хоча історія реалізму як художнього методу розпочинається ще в добу Відродження, однак відсутність чіткої естетичної програми довго не давала йому змоги оформитися в окремий напрям культурного життя, і лише в другій половині XIX ст. він поступово завойовує міцні позиції в літературі, образотворчому мистецтві, театрі, в музиці тощо. Сам термін „реалізм" входить у науковий обіг з 60-х років XIX ст., причому довгий час він розумівся виключно як відображення наявної дійсності і не відрізнявся від натуралізму. Лише поступово починає складатися погляд на реалізм (від лат. realis - речовинний, дійсний) як на такий напрям художньої культури, що являє собою об'єктивне відображення дійсності, пов'язане з соціально-історичним підходом до зображення людських характерів та умов життя. Реалізм виконував передусім критичну функцію відносно існуючих суспільних порядків. Приблизно з 40-х років XIX ст. в європейській літературі оформлюється напрям критичного реалізму. Провідним літературним жанром якого стає роман, що дає можливість відтворити широку панораму суспільного життя, дослідити психологію героїв у різних життєвих ситуаціях. Для багатьох реалістів критичне ставлення до дійсності було засобом поширення революційних ідеалів соціального та національного звільнення.
Поцікавтесь творами письменників-реалістів: Оноре де Бальзак („Людська комедія"); Л.Толстой („Війна і мир"); Стендаль („Червоне та чорне"); Ф.Достоєвський („Злочин і кара", „Брати Карамазови"); Ч.Діккенс („Давід Копперфілд", „Тяжкі часи") та ін. Реалізм у живописі проявився у творчості І.Сурікова („Бояриня Морозова"); В.Перова („Тройка"); І.Рєпіна („Не чекали") та ін. Культурні здобутки реалізму знаходять своє втілення і в тенденціях розвитку музики, особливо це помітно на прикладі діяльності П.Чайковського. Архітектурний стиль XIX ст. дещо відрізнявся від стилю попередніх десятиліть, а тому отримав назву ампір (від франц. слова „імперія"), адже зародився саме у Франції під час імператорства Наполеона.
3. Дане питання розпочніть з того, що натуралізм склався в останній третині XIX ст. як логічне продовження розвитку реалізму. Він прагнув до об'єктивного, точного і безпосереднього зображення реальності, людського характеру. Особлива увага зверталась на навколишнє* середовище, яке в більшості випадків розумілося як безпосереднє побутове оточення людини.
Зауважте, що натуралізм зародився і програмне оформився передусім у Франції. Велику роль у його формуванні відіграли досягнення природничих наук, зокрема фізіології. У філософсько-естетичному відношенні натуралізм грунтувався на позитивізмі О.Конта. Сама ж теорія натуралізму була розроблена видатним французьким письменником Емілем Золя в працях „Експериментальний роман", „Романісти-натуралісти" та ін. В середині 70-х років навколо Е.Золя склалася ціла натуралістична школа, яка проіснувала до кінця 80-х років.
Підкресліть, що натуралісти ставили перед собою завдання вивчати людину і суспільство так, як природознавець вивчає природу. Предметом спостереження проголошувалась „вся людина", про яку вони мали намір розповісти „всю правду". Художній твір розглядався як „людський документ", а основним естетичним критерієм вважалася повнота здійсненого в творі пізнавального акту.
Варто відмітити, що Е.Золя та його послідовники зробили значний внесок у втілення й художнє висвітлення теми життя соціальних низів, людей „дна", збіднілого люмпен-пролетаріату й робітничого класу. Вони першими звернулися до заборонених лицемірною мораллю сторін суспільної дійсності та розпочали художнє осмислення глибин підсвідомого в людській психіці, що пізніше опинилося в центрі уваги культури XX ст.
Найяскравішими представниками натуралізму були французи Е.Золя, брати Едмон і Жюль Ґонкури, німецький драматург Г.Гауптман, росіяни П.Боборикін, О.Амфітеатров, В.Крестовський.
Далі зупиніться на з'ясуванні такої культурної течії як імпресіонізм, прослідкуйте як вона виявила себе у живописі (Е.Мане, К.Моне, О.Ренуар, Е.Дега, К.Піссаро та ін.), літературі (А.Рембо, брати Ґонкури, А.Чехов, М.Коцюбинський та ін.), музиці (К.Дебюссі, М.Равель, ранній І.Стравінський). Обов'язково дізнайтесь про напрям, який дістав назву декаданс. Підкресліть, що декадентство виявило себе не лише в літературі, воно, широко представлене в живописі, скульптурі, музиці. Ще один напрям - символізм розгляньте на прикладі творчості Поля Ґогена. На завершення виясніть для означення яких мистецьких напрямків вживається поняття модернізм.
Запитання для самоконтролю знань:
1. Обґрунтуйте поняття „промисловий переворот".
2. Які наукові й технічні винаходи XIX ст. вам відомі?
3. Коли виник романтизм? У який період він розвивався?
4. Що взяли романтики від літератури Просвітництва і в чому вони пішли далі?
5. Які вічні питання хвилювали письменників-романтиків?
6. Назвіть представників західноєвропейського і українського імпресіонізму.
7. Що таке декаданс?
Тестові контролюючі завдання:
1. Виберіть з нижче наведених тверджень ознаки романтизму:
а)переважання суб'єктивного начала: акцент не на зображенні, а на вираженні.почуттів, мрій, настроїв;
б) ставили перед собою завдання вивчати людину і суспільство так, як природознавець вивчає природу;
в) утвердження високих ідеалів (свободи, кохання, гармонії зі світом та ін.);
г) характерні художні прийоми: символіка, контраст, гротеск, іронія, алегорія та ін.);
д) глибокий інтерес до проблеми національного духу та національної культури, а також до своєрідності різних історичних епох.
2. Твори „Розбійники", „Заколот Фіаско", „Підступність та кохання" належать німецькому поету
а) Шиллеру; б) Ґете; в) Байрону; г) Корнелю.
3. Термін, що характеризує тенденції в європейській літературі та мистецтві наприкінці XIX ст., які засвідчували переконаність у занепаді європейської культури; протест митця проти урбаністично-індустріальної цивілізації.
а) декаданс; б) пасьянс; в) альянс.
Тема 21. Українська культура в умовах національного Відродження
1. Історичні обставини розвитку української культури XIX ст.
2. Формування нової української мови й класичної літератури.
3. Дослідження української історії та фольклору.
4. Розвиток українського образотворчого та музичного мистецтва XIX ст.
Ключові терміни та поняття: національно-культурне відродження, усна народна творчість, фольклор, національний коЙорит, „Руська трійця", романтизм, реалізм, критичний реалізм, рух „передвижників".
Методичні вказівки
І. Приступаючи до вивчення теми, насамперед відмітьте, що наприкінці XVIII ст. етноісторична територія України знаходилась у складі двох імперій:
• 9/10 території України (Слобідська, Лівобережна, Правобережна, Волинь, Південь) - у складі Російської імперії. Ці землі пізніше отримали назву Наддніпрянської України;
• 1/10 території України, а саме Західна Україна (Східна Галичина, Закарпаття, північна Буковина) — у складі Австрійської імперії (Австро-Угорщини), f
Наголосіть на тому, що Росія і Австро-Угорщина здійснювали політику національного гноблення, всіляко прагнули перешкодити формуванню української нації, розвитку української культури. Далі обов'язково з'ясуйте причини піднесення національних процесів в Україні, при цьому відмітьте, що істотний вплив на початок українського національне відродження справила революція у Франції, яка проголосила „права народів". Це стимулювало інтерес до неповторних рис своєї етнічної спільноти, таких як фольклор, історія, мова і література. Відродженню сприяло і поширення романтизму.
Отже, поняття „українське національно-культурне відродження" відображає процес становлення і розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України протягом кінця XVIII - початку XIX ст. Під ним розуміють:
• відродження народних звичаїв і традицій, розширення сфери вживання української мови, створення національної школи, театру, кіно тощо;
• формування національної самосвідомості українців;
• активізацію зв'язків між західними і східними українцями, їх національну інтеграцію;
• розгортання українського національно-визвольного руху, кінцевою метою якого є завоювання національної незалежності, утворення самостійної національної держави, розквіт духовної культури нації.
Далі відмітьте, що процес українського національне відродження історики, як правило, поділяють на три етапи: період збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII — 40-і pp. XIX ст.); українофільський або культурницький етап (40-і pp. XIX ст. - кінець XIX ст.); політичний етап (з кінця XIX ст.).
Обов'язково наголосіть, що українське національне відродження базувалось на попередніх здобутках українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній та духовній культурі. Соціальним підґрунтям для потенційного відродження було українське село, яке зберігало головну його цінність - рідну мову. Виходячи з цього, стартові умови для відродження були кращими у Наддніпрянщині, оскільки тут ще збереглися традиції недавнього державно-автономного устрою, політичних прав, залишки вільного козацького стану, якого не торкнулося закріпачення, та козацького суду, а найголовніше - тут хоча б частково збереглася власна провідна верства — колишня козацька старшина, щоправда, переведена у дворянство.
Відмітьте, що історична заслуга у відновленні національної свідомості народу належить українській інтелігенції, яка виступала ініціатором і організатором цього руху. Особливо слід зупинитися на працях окремих представників української інтелігенції, звернути увагу на місце, яке належить творчості (.Котляревського та харківських письменників-романтиків (П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ'яненко, Є.Гребінка, Л.Боровиковський) у становленні української мови та літератури.
2. Друге питання розпочніть з того, що на межі XVII1-XIX століть українська мова зберігалася тільки в усному мовленні, пізніше - в умовах урядових заборон і переслідування - процес становлення української літературної мови набув особливої важливості й складності. Далі відмітьте, що впровадження нової української літературної мови, заснованої на принципах фіксації усного народного мовлення з вибірковим залученням певних „книжних" елементів минулого, було великим здобутком української культури початку XIX ст. Як писав М.Грушевський саме „мова вирішила долю українського відродження, відновивши розірваний зв'язок між інтелігенцією і народом...". Зауважте, що у 1819 р. у Харкові з'явилася друком перша граматика, що постала на основі живої української мови Слобожанщини та Полтавщини. Автором граматики був викладач Харківського університету О.Павловський. Граматика була пристосована до діючого російського „гражданського" алфавіту, свого часу розробленого за ініціативи Петра І українськими вихованцями Київської академії, а тому в ній ще не було апострофа, деяких літер, мала вона й певні суто граматичні недоліки. Однак вже сама її поява викликала появу наступних робіт у напрямку подальшого вдосконалення українського правопису, ставши їх основою.
Престиж української мови, віру в її можливості утверджувала нова українська література, яка виникає ще до появи граматики Павловського під впливом ідей романтизму. Важливо відзначити, що романтична ідеологія будила до самостійного національного життя, підкреслювала риси саме української національності, сприяла посиленню інтересу до національного минулого, до національної мови та звичаїв.
Обов'язково підкресліть, що першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала „Енеїда" Котляревського. Не випадково його називають „батьком" нової української літератури. Услід за творами І.Котляревського на арені літературного життя з'являються твори П.Гулака-Артемовського, Г.Квітки-Основ'яненко, Є.Гребінки, а на Західній Україні — М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Головацького та ін. Найвищим досягненням української літератури XIX ст. була творчість Т.Г.Шевченка.
Аби докладніше ознайомитись із розвитком української літератури XIX ст. проаналізуйте твори окремих письменників. З'ясуйте у чому проявилося художнє новаторство авторів, якими новими жанрами збагатилася література, які засоби художнього зображення дійсності митці слова використовують у своїй творчості. Окремо зупиніться на характеристиці такого літературного напряму як романтизм. Прослідкуйте у творчості яких письменників він найбільше проявився.
3. Готуючи дане питання, насамперед підкресліть, що наприкінці XVIII — початку XIX ст. помітно посилюється інтерес до української історії. Відзначте, що перші узагальнюючі праці з історії України були ще пов'язані з російською історіофафією. Слід назвати першу узагальнюючу працю з історії України Дмитра Бантиш-Каменського, п'ятитомну „Історію Малоросії" Миколи Маркевича. Слава найвизначнішого твору вітчизняної історіографії Цього періоду належить анонімній „Історії Русів". У другій половині XIX ст. великий вплив на розвиток історичної науки справили М.Костомаров, В.Антонович, О.Єфименко, Д.Багалій. Наприкінці XIX ст. почалася дослідницька діяльність М.Грушевського.
Поряд з літературними й історичними дослідженнями важливою формою діяльності інтелігенції було вивчення українського фольклору. У 20-30-х pp. вийшло кілька збірок усної народної творчості. Вагомий внесок у її популяризацію зробили М.Церетелєв, М.Костомаров, Й.Бодянський.
Окремо зупиніться на тому, що визначну роль в українській фольклористиці в 20-40-х pp. відіграв професор Московського, а потім Київського університету М.О.Максимович, котрий упорядкував і видав три збірки українських народних пісень („Малороссийские песни", „Украинские народные песни", „Сборник украинских песен"). Підкресліть, що автор розглядав народну творчість як дорогоцінне надбання української культури.
Важливо відзначити, що в 30-40-і роки XIX ст. в Україні виникає такий літературний напрям, як романтизм, представниками якого були Т.Шевченко, М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький, О.Афанасьєв-Чужбинський, Л.Боровиковський, М.Костомаров, П.Куліш, А.Метлинський.
У 70-90-х роках видаються цінні фольклорно-етнографічні збірки, дослідження, присвячені усній народній творчості. Величезну роботу в цьому напрямі проводив І.Франко, праці якого викликали неабиякий інтерес громадськості. Значну фольклористичну діяльність проводив поет-демократ І.Манжура. протягом багатьох років він збирав зразки усної народної творчості й публікував їх у різних журналах. У цей період виходять фольклорні збірники, укладені М.Павликом, В.Гнатюком, І.Рудченком, Я.Головацьким.
Одним із важливих джерел становлення і розвитку критичного реалізму в українській літературі була усна народна творчість. Фольклор сприяв збагаченню тематики, мотивів, художньо-словесних засобів літератури. З впевненістю можна стверджувати, що не було жодного письменника, в ідейному та творчому житті якого фольклор не відіграв би важливої ролі. Переконайтесь у цьому пригадавши такі твори, як „Хіба ревуть воли, як ясла повні?", „Повія", „Кайдашева сім'я", „Микола Джеря", „Борислав сміється" та ін.
Отже, органічний зв'язок з усною народною творчістю є однією з важливих національних особливостей української літератури другої половини XIX ст.
4. Для початку відмітьте, що образотворче мистецтво XIX ст. представлене цілою групою українських художників, серед яких виділяється, як своєю творчістю, так і важким життєвим шляхом, художній талант Т.Шевченка. Відмітьте, що зовнішні обставини (заслання, заборона малювати) перешкодили розкритися в повній мірі його живописному таланту. Далі підкресліть, що вихований на традиціях академічної школи класицизму, Шевченко через романтизм поступово переходить до реалізму в живописі та графіці. Найбільш відомими є Шевченкові портрети і картини побутової та історичної тематики, пейзажі („Селянська родина", „Катерина", „Дари в Чигирині", „Старости", „СуднаРада").
Зверніть увагу, що саме в цей час мистецькі обрії збагачуються демократичною українською тематикою. Художники вперше докладно зупиняються на народних типажах і яскравих особистостях з народної маси, намагаючись передати їх багатий внутрішній світ, довести, всупереч соціально-майновим відмінностям, рівноцінність для мистецтва простих людей та еліти суспільства. Художники ніби намагаються стерти кордон між класицизмом і романтизмом, досягаючи при цьому значних успіхів у торуванні шляхів до цілком реалістичного живопису. Український національний колорит. Національна вдача українців сприяли цьому найбільшою мірою. Саме тому українська тематика активно розробляється не тільки власне українськими художниками, а й росіянами, що певний час жили й працювали на Україні.
Обов'язково підкресліть, що розвиткові живопису в Україні XIX ст. сприяло виникнення низки спеціальних закладів (художні школи в Одесі, Харкові, Києві). Центральне місце в післяшевченківському живописі займають жанрово-побутові полотна, сцени з мальовничої української природи, героїчні історичні події, народні легенди й повір'я, виразні портрети простих людей, в яких митці намагаються передати психологічні нюанси. Безпосередніми продовжувачами демократичних традицій Т.Шевченка у живописі були К.Трутовський, Л.Жемчужников, І.Соколов. видатним майстром побутового жанру був М.Пимоненко. неповторним і самобутнім явищем у світовому мистецтві стала творчість Івана Айвазовського.
Великого значення для українського образотворчого мистецгва набув рух „передвижників" - Товариства пересувних художніх виставок. Одним з основоположників цього руху був Костянтин Трутовський, який присвятив українській тематиці безліч робіт. Поцікавтесь творчістю художників-передвижників таких як Микола Ге, Олександр Литовченко, Микола Ярошенко, Ілля Рєпін, Микола Симоненко та ін.
У 80-90-х роках провідне місце в образотворчому мистецтві займає українська національна школа пейзажного живопису,. Творці пейзажного жанру змальовували у тісному єднанні з природою людину та її трудові будні. Уважно розгляньте картини художників: В.Орловський („Сінокіс"); П.Левченко („Село взимку"); С.Васильківський („Козача левада", „Козаки в степу") та ін.
Народна українська музична культура, опинившись у залежності від російського субкультурного середовища, значною мірою законсервувалась у своєму розвитку, натомість засвоюються з російської традиції невластиві українській музичній культурі містечкові романси, казармені пісні тощо. І все ж поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Значного поширення набуло сімейне музикування, любительський молодіжний спів.
Велике значення для розвитку музичної культури були духовні навчальні заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, в яких вивчалася нотна грамота і теорія музики. Багато хто отримував професійну музичну підготовку в церковних хорах. Одночасно з народною і церковною традиціями в XIX ст. складається світська професійна музична культура. Під впливом М.Глинки протікає творчість видатного українського композитора і співака С.Гулака-Артемовського. У кінці 60-х pp. починає свою діяльність геніальний український композитор М.Лисенко. На ці ж роки припадає творчість видатного кобзаря Остапа Вересая.
Запитання для самоконтролю знань:
1. За яких історичних обставин розвивалася українська культура XIX ст.
2. Охарактеризуйте стан української мови на межі XV1I1-XIX століть.
3. Яку роль в українській фольклористиці відіграв професор М.О.Максимович?
4. З іменами яких істориків пов'язаний вихід історичної науки і всього українознавства на якісно новий рівень?
5. Оцініть творчий внесок 1.Котляревського та Т.Шевченка в розвитку української літератури XIX ст.
6. Назвіть українських письменників, які належали до напряму романтизму.
7. Хто такі художники-передвижники?
8. Як розвивалася народна та світська професійна музична культура?
Тестові контролюючі завдання:
\. Хто очолив створене „Просвітою" у кінці XIX ст. Наукове товариство ім. Т.Шевченка?
а) Вернадський; б) В.Винниченко; в) М.Грушевський; г) А.Вахнянин.
2. Засновниками якого об'єднання були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький?
а) Наукове товариство ім. Т Шевченка; б) товариство „хлопоманів"; в) Кирило-Мефодіївське товариство; г) „Руська трійця".
3. Яку назву мав альманах культурно-освітнього гуртка „Руська трійця, виданий у 1837 р?
а) „Русалка Дністровая"; б) „Галицько-Руська матиця"; в) „Просвіта"; г)
„Барвінок".
Тема 22. Культура XX століття
1. Основні тенденції розвитку світової культури в умовах завершення промислового перевороту.
2. Зарубіжна культура міжвоєнного періоду та в роки другої світової війни.
3. Повоєнна світова культура.
4. Зарубіжна культура та особливості її розвитку в другій половині 60-80-х років.
Ключові терміни та поняття: промисловий переворот, інтегративність, кінематограф, масова культура, „рок-культура", модернізм, декаданс, поп-арт.
Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 132 | Нарушение авторских прав