Читайте также:
|
Джерелами-об’єктами історії літературної критики є найрізноманітніші тексти, які з неоднаковою мірою повноти і в неоднаковий спосіб зафіксували оцінне ставлення суспільства до художньої культури і, зокрема, до літератури.
До джерел-об’єктів належать насамперед художні твори, бо в них відбита критична самосвідомість письменників і форми їх реагування на характер сучасної їм літературної критики. За художніми творами йде автокритика митців, опублікована у вигляді передмов, післямов, статей, інтерв’ю тощо. Відтак — різножанрові публікації власне критиків, сучасників письменника, листи до нього читачів (інших літераторів у тому числі), усні виступи згаданих тут реципієнтів на читацьких конференціях, зустрічах з авторами, інформація про такі виступи в пресі, а також виступи по радіо, телебаченню, навіть на мітингах і вічах. Останні фіксуються у пам’яті слухачів, глядачів, у переказах іншим людям і, звичайно, в архівах мас-медіа.
Це — перша група джерел, офіційно оприлюднених, доступних до вивчення в будь-який час.
Другу групу джерел-об’єктів складають також зафіксовані в усякого роду текстах оцінки літературних явищ, але прихованих до певного часу від публіки. Йдеться про щоденники і записники письменника, його епістолярій; про листування критиків з автором і поміж собою; читацькі листи до письменника і в редакції газет, журналів, видавництв; про «закриті» видавничі рецензії (там і тоді, де вони практикуються); про рукописи і різні варіянти літературно-критичних матеріялів, опрацьованих або самим автором на вимогу видавця, редактора, цензора, або без його відома — кимсь з редакційних працівників. Зіставлення таких матеріялів дає змогу простежити процес зародження оцінки, її розгортання в критичне судження й оформлення у статтю. Вони виявляють мотиви критичних чи апологетичних публікацій у критиці, ступінь громадянської відваги і щирості, відвертості критика, механізми «тиску» на критика, причини його відходу від активної літературно-критичної діяльності.
Третя група джерел-об’єктів історії літературної критики — це документи, які реґламентують чи якось спрямовують літературне життя і тому опосередковано впливають на стан і характер поточної літературної критики: цензурні статути, циркуляри; програми панівних (правлячих) політичних партій, літературних об’єднань, до яких входить критик, з їх маніфестами, деклараціями, статутами і програмами їхніх друкованих органів.
Окрему групу джерел, яка може трактуватися найважливішою і подаватися першою в переліку, становлять матеріяли, які свідчать про стан естетичної свідомості того періоду, критику якого вивчаємо. Це — теоретичні трактати з філософії, естетики, літературознавства, підручники, за якими ці предмети вивчаються у школах і вузах; це — характер політичного режиму, стан культури, її матеріяльної бази, яка уможливлює активне функціонування художніх цінностей серед усіх верств суспільства.
Суспільно-політичні умови, культурологічний контекст, соціяльно-психологічна атмосфера в державі, в реґіонах, колективах, сім’ях, морально-духовна розкутість людей — все це формує індивідуальну свідомість і письменників, і читачів, і критиків, визначаючи зрештою потребу в літературній критиці, її суспільний авторитет, необхідність вивчення в загальноосвітніх і вищій школах, особливості літературно-критичного дискурсу.
Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 61 | Нарушение авторских прав